"Культ чесності та відсутність гомеопатії": несподівані факти про американську медицину від української лікарки
Іванка Небор – ЛОР-лікар, засновник і президент платформи INgenius. Вона нещодавно повернулася зі стажування в університетській клініці Корнельського університету у Нью Йорку та університетській клініці Rutgers в Нью Джерсі, США. Як зізнається сама Іванка, для неї це стажування стало неймовірною пригодою і водночас непростим викликом. Все, що вона побачила й чому навчилася в університетській клініці, вона хоче застосувати тут, в Україні.
Стажування стало логічним кроком для Іванки: у Києві вона разом із друзями та однодумцями заснувала платформу INgenius, де зосередилася на роботі над медичними новинами та найновішими світовими тенденціями в соцмережах. Вони також організовують професійні конференції, зустрічі із відомими лікарями і працюють з міжнародними клінічними протоколами.
Стажування у США – це ціла історія, сповнена викликів, несподіванок і колосального досвіду, зізнається дівчина.
"Мені дуже допомогла організація Razom for Ukraine, що має офіс в Нью-Йорку. Це українці, які декілька разів привозили в Київ нейрохірургів, які тут оперували і вели лекції. Так ми познайомилися, провели кілька подій. Так вийшло, що нейрохірург Люк Томич дуже тісно працює з ЛОРами. Він запитав одного зі знайомих ЛОРів, чи треба йому хтось на стажування. Один із ЛОРів якраз хотів починати програму для іноземних аплікантів (заявників, кандидатів - ред.). Я надіслала своє CV, потім провели скайп-інтерв'ю. Ми обрали дати і я поїхала. Razom for Ukraine мене забезпечили житлом на увесь період. Їхня підтримка була колосальною!” - розповідає вона.
Іванка Небор розповіла для РБК-Україна, чи існують хабарі і “подяки лікарю” у США, скільки заробляє американський медик і чи складно отримати медичну освіту. Також дівчина поділилася, які звички з’явилися у неї після поїздки у США та чому вона хоче далі продовжувати займатись проектами, які б допомагали українським лікарям. Далі - пряма мова Іванки.
У США, куди б ви не влаштовувалися на роботу, дуже важливі рекомендації. Там вони мають дуже велику силу, бо їхні рекомендації - дуже чесні. Не просто такі, коли кажуть: "Слухай, там хтось є, візьми його до себе". Треба пояснити, чим цікавий цей аплікант, які має здібності, чому саме хоче навчитися. Якщо є сильне бажання, можна самому написати у клініку США, але це буде довго. Можна піти іншим шляхом: коли якийсь американський професор приїздить в Україну, сходіть на його лекцію, познайомтесь, зав’яжіть робоче спілкування, поговоріть про наукові публікації, операції, навчання. Листуйтесь із професором електронною поштою. З часом цей професор може вас порекомендувати вас на стажування, якщо попросите. Як правило, якщо все нормально, то вам не відмовлять.
Практично всі американські лікарі, які досягли успіхів у професії, займаються додатково чимось іншим, соціально важливим. Наприклад, навчають молодих фахівців. Лікарі приходять до такого рівня, коли їм цікаво займатись чимось корисним, окрім основної роботи, постійно прагнуть чогось нематеріального. Часто можуть їздити у різні місії на інший кінець світу, організовують конференції, дають лекції і приймають стажерів у себе. Ми в Україні вже йдемо до цього етапу, але там навчання більш відкрите. Досвідчені лікарі постійно мотивують і зацікавлюють молодих: "Давай, приїзди, вчися!", "Давай, ми щось пояснимо, допоможемо із презентацією". Їм цікаво дізнатись про культуру іншої країни, цікаво знайомитись і самим щось дізнаватись.
Американські лікарі – це ретельно відібрані і вмотивовані люди. Вони проходять неймовірну кількість випробувань. Вони закінчують medical school, вступають на резидентуру і потім постійно долають якісь виклики.
Лікарі у США практично не стикаються із фінансами: у них є власні секретарі, своя команда людей, яка записує пацієнтів на прийом, розмовляє зі страховою, веде всі рахунки. Лікар сам цього не торкається. Вони тільки ходять на роботу, займаються пацієнтами, роблять операції, проводять дослідження.
Фото: “Щодня я вставала о 4 ранку, щоб поснідати, приїхати в лікарню, переодягнутися і встигнути на обхід о 6 ранку. Резиденти і лікарі ніколи не дозволяють собі запізнюватися. Це дуже погано сприймається колективом” - Іванка Небор (надане автором)
В Україні навчання молодого лікаря дуже невизначене. У США – все навпаки: у них глибоко вкорінена культура навчати інших. Якщо вже приходить резидент, його миттєво включають в операції, все йому показують і максимально допомагають. Все якось так працює, що там лікарі щиро зацікавлені, аби молодий фахівець вчився. Я була дуже здивована, побачивши, наскільки серйозно там відносяться до резидентів!
Хист і бажання навчати інших – це один із ключових факторів прийому лікаря на роботу. Не подобається, коли приходять резиденти – значить просто тебе не беруть. Працювати блискуче і досконало лікаря стимулюють не контролюючі органи, а самі колеги.
В США зв'язок лікаря і пацієнта менший, як в Україні. Коли лікар оперує, все одно за це платить страхова. В Україні пацієнт платить лікарю напряму, це всім відомий факт. В Україні лікар несе за пацієнта більшу відповідальність, сам веде всі діалоги, щось радить, якось взаємодіє. У США – трохи по-іншому. Там, звісно, лікар теж відповідальний за пацієнта, але аж такого прямого і постійного контакту між ними немає. Лікар може після операції прийти поговорити із родичами, але контакти з ним - мінімальні. Часто із пацієнтом, як у вулику, возяться резиденти. Це в основному вони дізнаються щось про родину пацієнта, про його життя. Лікар у це залучений менше. Так, лікарі там – дуже й дуже ввічливі, але такого близького контакту, як з пацієнтом в Україні, у них немає.
В Україні, якщо у пацієнта виникло якесь ускладнення, лікар набагато більш беззахисний, ніж лікар у США. Коли пацієнт вирішує йти до суду, то подає позов не лише на лікаря, а на всіх, хто в цей час був присутній в операційній: на медсестру, медтехніка, лікаря-резидента – на всіх. У кожного з них є спеціальна "лікарська" страховка, яка може оплачувати ці судові позови. Або ж за лікаря платить лікарня, і на цьому все закінчується.
Мене дуже вразило, який сильний акцент лікарі США роблять саме на колективі, в якому працюють. Якщо ти постійно конфліктуєш, відбиваєшся від колективу, це для тебе дуже погано. Більшість лікарів – привітні і виховані. Тому навіть якщо ти сам дуже конфліктна людина і потрапляєш у колектив, де всі дуже ввічливі й усміхнені, то підлаштовуєшся під цю поведінку, інакше – просто ніяк.
Фото: “Якщо ти хочеш вступити до медичної школи після коледжу, то тобі потрібно, окрім великої суми грошей, ще мати рекомендації і наукову активність” - Іванка Небор (надане автором)
У США люди, по суті, такі самі як у нас: з такими самими бажаннями чи проблемами. Просто щось особисте не прийнято виносити на поверхню. Якщо є особисті проблеми, це ніяк не впливає на надання допомоги пацієнтові і не має бути ніде помітно. Якщо виникне якийсь конфлікт між лікарями посеред коридору, це одразу вплине на їх рекомендацію. Будь-які конфлікти впливають на ваші рекомендації після закінчення резидентури. Ці рекомендації потрібні для того, щоб влаштуватись на роботу і підвищувати кваліфікацію. В Україні теж є рекомендації при прийомі на роботу, але у нас практично всі вони однаково хороші. У США вони – просто об’єктивні.
Серед американських лікарів просто надзвичайно культивується поняття чесності! Якщо професор писатиме неправдиві рекомендації, то швидко втратить імідж серед своїх колег. Якщо кандидат, який подається на якусь програму чи стажування, десь вкаже неправду, це обернеться для нього великими проблемами. Америці доброчесність контролює безліч речей. Такий спосіб працювати сформований десятиріччями. В Україні є прекрасні програми, які готують інтернів. Але чомусь у нас це не працює, а у них – працює. Там всі процеси контролюється самими людьми, які хочуть працювати на засадах доброчесності.
Коли я подавала заявку на стажування, мала пройти дійсно багато бюрократичних моментів. Все врегульоване до дрібниць, аж до того, що ти не зайдеш у лікарню, доки не будеш мати ID-перепустки. Це система, яка чітко працює. Якщо тобі сказали, що ти не можеш сьогодні прийти, бо у тебе ще немає ID, то ти не приходиш. У нас би сказали: "Та нічого, проходь так, нічого страшного!". Раз пропустили, другий, махнули рукою. Так починається ігнорування правил. З одного боку, я спершу теж думала, щоб в деяких моментах реально "увімкнулася Україна", аби питання можна було вирішити швидко. Але насправді система, коли від тебе вимагають чесності в усіх деталях, працює набагато краще.
Зараз в Україні потроху настає період, коли треба чесно вчитись, чесно працювати. У цих змінах доведеться жертвувати багато чим, тому декому зміни можуть не подобатись. Ті, хто мислить більш “прозахідно”, тільки виграє.
Якщо у клініку США потрапляє пацієнт, у лікарні рахують, скільки може коштувати його лікування, і телефонують у страхову. Там кажуть, чи зможуть покрити лікування. Часом страхова спершу погоджуються на певну суму, а тоді знижує її. Тому дебати між клінікою і страховою йдуть постійно. Добре, що там є просто безліч страхових компаній, і серед них немає монополії.
В ЛОР-відділення, де я стажувалася, періодично поступали безхатченки із розбитим обличчям. Вони зовсім не мали ніяких грошей, і страховки також. Але їм лікарня забезпечувала все, що потрібно в ургентній ситуації. Я запитувала лікарів, хто за це буде платити. Мені відповіли, що виписують йому листа про те, що він винен лікарні гроші. Рахунки можуть відправляти і до родичів. Але за таких пацієнтів найчастіше просто платить лікарня, забезпечує їм всю необхідну допомогу. Схоже діють і з туристами, в яких немає страховки. Їм надають мінімальну першу допомогу. Вони питають номер страховки, і якщо її немає, то просять продиктувати свою адресу, на яку вони надсилають чек. Іноді диктують не своє ім'я і не свою адресу. Тому часто чеки відправляють "кудись", де вони просто губляться. Але допомогу нададуть в будь-якому разі! Тому не слід вірити, коли розповідають, що прийшла людина, яка стікає кров'ю, але не має страховки, і її виставили з лікарні. Це неправда.
В Україні є багато високопрофесійних лікарів. І те, що гроші наші лікарі постійно вимагають гроші з пацієнта – теж неправда. Навіть якщо в лікарні чогось немає, наші лікарі часто йдуть в аптеку і купують якісь препарати за свої гроші. Особливо коли пацієнтові не вистачає якоїсь мазі, бинта чи недорогих антибіотиків. Буває таке, що пацієнти завершують лікування і віддають їх лікарям, щоб знадобилося комусь іншому.
Я переконана, що Україну змінить молодь. У нас в країні є дуже багато молодих людей, які дивляться на світ і на медицину зовсім по-іншому. Я бачу людей, які приходять на наші події, які всім цікавляться, постійно ставлять безкінечні питання. Через це особисто я покладаю на них великі надії.
У США вся система доброчесності збудована самими людьми, самими лікарями, а не законами. Немає поліцейського, який би прийшов і стояв над медиками, все контролював. Лікаря контролюють колеги і він сам. Якщо ти не чесний, то швидко втрачаєш репутацію. Це частина культури, яка розвивається і закладається ще на етапі раннього навчання. Якщо у нас таких людей буде більше, то все змінюватиметься швидше, ніж ми думаємо.
Ставлення до гомеопатії у американських лікарів принципове. Солідні лікарі її ні в якому разі не призначать. Хоча б тому, що такого лікаря відразу засудять його ж колеги. В Україні потрібно максимально поширювати інформацію про те, які ліки мають доведену ефективність, а які – не мають. Якщо буде потік достовірної інформації, то таких ліків і у нас також призначатимуть менше. Уляна Супрун дуже добре робить, що пише освітні пости на своїй сторінці у Facebook. А американська FDA (Food and Drug Administration - Управління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів та медикаментів - ред.) вже відверто у себе на сайті пише, що гомеопатія не працює! Попри те, що гомеопатія у США не заборонена, її призначають у дуже і дуже рідкісних випадках. Наприклад, десь у приватній клініці заради вигоди можуть виписати разом із акупунктурою. Але у нормальних приватних клініках, і тим більше в університетських, призначення пацієнтові гомеопатії – це просто нонсенс! Наш проект INgenius також публікує професійні статті про доказову медицину та про гомеопатію.
"Ми апріорі не беремо на роботу лікарів, які можуть призначати пацієнтам будь-яку гомеопатію!" - таку відповідь я отримала, коли запитала, хто контролює призначення гомеопатії. Це питання лікарів здивувало. На їх думку, контролювати очевидні речі й так не потрібно. Звісно, лікарі перед прийомом на роботу жорстко відбираються. І навіть якщо у американській клініці лікар призначить якусь дурню, то колеги йому аргументовано пояснять, чому так не можна робити, аргументуючи це науковими статтями й сучасними дослідженнями. Якщо наша молодь максимально часто ходитиме на лекції провідних світових лікарів, які до нас приїздять, то й у нас ця ситуація буде змінюватися. Освітні заходи мають проходити постійно, і лікар сам має прагнути дізнатись щось нове, аби спиратися у своїй роботі на доказові і сучасні речі.
Поняття хабарів чи "подяки" лікарю в США просто не існує. Пацієнт щороку платить за страховку, а страхова платить лікарні.
В Америці, як і в Україні, теж існує "сарафанне радіо": пацієнти також вишукують лікарів через знайомих та інших лікарів. Теж обирають, до якого лікаря хочуть піти. Найчастіше йдуть в ту лікарню, що біля дому. Але деколи готові проїхати годину на машині заради конкретного лікаря, що йому порадили. Але це все одного не так розвинуто як в Україні. Тому що, по суті, всі лікарі лікують однаково добре. Дуже рідко можна зустріти, що хтось лікує дуже погано, а хто дуже добре одну і ту ж патологію.
Зарплата лікаря в Америці може залежати від пацієнтів і від кількості операцій, які він робить. Так чи інакше, лікар у США заробляє дуже багато навіть як для США. В Америці лікар - це одна із найбільш оплачуваних спеціальностей. Якщо ти лікар будь-якої спеціальності, то ти – практично мільйонер. Але буває таке, що один отоларинголог отримує 250-300 тисяч доларів на рік, а інший – 400. Чому? Бо один робить унікальні операції й через це має більший потік пацієнтів.
Лікар у глибинці США заробляє більше, ніж у мегаполісі. Конкуренція між лікарями великих міст типу Нью-Йорку – більша, ніж у маленьких містах. Десь у маленькому містечку штату Огайо ти один на всю величезну територію, до тебе ходять практично всі, хто там живе. Звісно, ти отримуєш значно більше, ніж твій колега у "великому яблуку". Якщо ти любиш гроші, countryside, тихе спокійне життя у власному будинку подалі від шумного міста – їдь працювати у провінцію.
Якщо ти гарно працюєш, то маєш пацієнтів і повагу колег. Так працює ринок медичних послуг, але у нас деякі люди цього чомусь дуже бояться.
Після нетривалого перебування у США у мене виробилася звичка казати "вибачте", навіть якщо не я у транспорті комусь на ногу наступила, а мені наступили. "Дякую" і "вибачте" я стала казати у кілька разів більше, ніж до стажування. У США так себе поводять практично всі: ввічливо і виховано. Більшість людей – відкриті, позитивно налаштовані.
Лікар у США – це розумна, мотивована і стійка людина, яка постійно прагне знань. Після навчання у звичайній школі вчаться 3-4 роки у коледжі, а потім - 4 роки у medical school. Щоб вступити у medical school, треба пройти просто колосальний відбір! В тебе вже мають бути ґрунтовні публікації, має бути бездоганна рекомендація. Ти проходиш безліч інтерв’ю для того, щоб мати шанс платити 50 тисяч доларів на рік, дуже сильно вчитися протягом чотирьох років, щоб потім дуже й дуже тяжко працювати.
Знаючи, що у medical school такий жорсткий відбір, я запитала, скільки людей звідти відраховують. Мені відповіли, що не відраховують, а мотивують. Люди, які туди йдуть, просто нереально мотивовані в вже мають якісь здобутки, вирізняються своїм талантом, здібностями і витримкою. А через те, що туди складно поступити, то протягом навчання вони отримують багато підтримки. Десь підказують, десь щось радять. Під час навчання ніхто не погрожує відрахуванням. Їм і не треба погрожувати: студенти самі розуміють, що вчитись треба, інакше не зможуть надавати якісні медичні послуги.
На лікаря у США можна вивчитись тільки платно. Безкоштовного навчання немає. Лише недавно ввели якісь стипендії. Тому той, хто йде вчитись на лікаря, робить максимум для того, щоб пройти купу надскладних етапів. Ганяти їх палкою у більшості випадків апріорі не треба. Відрахуватися з medical school складно. Та й таке буває дуже рідко. Після medical school студенти подаються на резидентуру. І кожен етап – це випробування, відбір.
Серед американських лікарів є популярні спеціальності, є менш популярні. Найбільш престижними вважаються спеціальності ортопеда-травматолога, пластичного хірурга, нейрохірурга. Найкращі йдуть туди. А загалом - кожна спеціальність чимось цікава. Бо хірургія може комусь просто не подобатись.
Для лікаря в Україні, як всюди, важливо постійно займатись самонавчанням. Треба прекрасно знати англійську, щоб відшуковувати актуальні публікації і дослідження. У нас є багато лікарів, яких дуже цінують за кордоном. Всі ці лікарі постійно вчаться.
Коли я повернулася зі стажування в Україну, мене питали: "А чому ти там не залишилася?". Питали так, ніби поїхати з України – це обов’язок кожного, хто побував на такому стажуванні. Я маю бажання отримати практику і якийсь досвід за кордоном, але дуже хотіла б працювати в Україні.
Коли один з моїх постів про стажування у США репостнула Уляна Супрун, люди стали писати коментарі на кшталт: "Навіщо говорити про стажування? От, тепер всі звідси поїдуть!". Але це звучить насправді дуже смішно! Бо якби ви знали, наскільки складно влаштуватися на роботу лікарем у США! Вас ніхто не чекає! Навіть якщо лікареві 50 з гаком років, навіть якщо він робить унікальні операції.
Я знаю людей, які прекрасно знають мову, які розуміються на медицині, але не хочуть звідси їхати, і це нормально. Ти ж їдеш і лишаєш тут все, покидаєш країну назавжди! Це просто нереально важко, і не кожному це під силу. Якщо ти хороший лікар, то у тебе будуть пацієнти, які будуть хотіти йти тільки до тебе.
Їздити на стажування треба, бо це неймовірно розширює кругозір. Спілкування із колегами дуже впливає. Це змінює відношення до роботи, до навчання – до всього. Якщо ми будемо закритим суспільством, то медицина не буде розвиватися. Ти повертаєшся звідти і вже задумуєшся над питанням: а що я сам можу зробити, щоб так само, як там, було і у нас?
Нагадаємо, у ексклюзивному інтерв’ю Уляна Супрун розповіла про страхову медицину, освіту лікарів і санавіацію в Україні.
Крім того, з’явився офіційний перелік безкоштовних ліків, які гарантовано мають надаватися пацієнтам при лікуванні у стаціонарі.
Також раніше Федір Лапій розвінчав головні міфи про вакцинацію.
Відео: Як розпізнати ознаки серцевого нападу та надати першу допомогу (video.rbc.ua)