Тут Леся Українка провела медовий місяць з Климентом Квіткою, багач Сидоров залишив таємне послання на фасаді свого будинку, а Українська академія наук обрала свого першого президента
Історія цієї вулиці бере початок з часів князювання Ярослава Мудрого. Проте сучасний архітектурний ансамбль був сформуваний переважно в ХІХ-ХХ століттях.
Сьогодні вулиця Ярославів Вал – це музей під відкритим небом. Тут буквально кожен будинок – пам'ятка архітектури зі своєю історією, загадками і легендами.
"Замок барона", колишня караїмська кенаса, особняк Сікорських і багато інших будівель стали не тільки символами цієї історичної вулиці, але й всього Києва.
З першої частини гіда Styler "Сам собі екскурсовод: прогулянка по вулиці Ярославів Вал у Києві. День перший" можна дізнатися, чому вулицю Ярославів Вал називають "вулицею лікарів", які таємниці охороняють химери на фасаді будинку Підгірського і де жив "найдобріший лікар Києва".
Друга частина прогулянки обіцяє бути не менш цікавою. Вона розповість, де провела свій медовий місяць Леся Українка, також ви дізнаєтеся про таємне послання колишнього селянина Сидорова і благодійні справи Терещенко. А також зрозумієте, чому вулиця Ярославів Вал, окрім інших своїх звань, вважається "освітнім центром Києва".
Колишні прибуткові будинки київського підприємця, полковника-кавалериста Леоніда Родзянко вважаються одними з найкрасивіших будівель історичної вулиці.
На початку ХХ століття Леонід Родзянко профінансував будівництво одразу чотирьох будинків на вулиці Ярославів Вал. Серед них – два багатоповерхових прибуткових будинка. Замовлення в 1908 році виконав один з провідних майстрів київського модерну, архітектор німецького походження Мартін Клуг. У будинку під номером 14-Б жив і сам Леонід Петрович, для чого було зроблено окремий вхід (якщо стояти обличчям до будівлі – лівий під'їзд).
Квартира Родзянко складалася з шести кімнат. У розпорядженні сім'ї був робочий кабінет, вітальня, спальня, дитяча, кухня, зал.
Припускають, що над одним з камінних барельєфів квартири зображений Леонід Родзянко верхи на своїй улюблениці - кобилі Ракеті, яка завоювала гран-прі на Лондонських скачках. На іншому камінному барельєфі зображена дружина Леоніда Петровича, дочка відомого хіміка Бейльштейна, Олександра (цікаво, що рідні називали її Марусею).
У прибуткових будинках здавалися п'яти і шестикімнатні квартири, будинки були оснащені ліфтами відомої фірми "Отіс".
У 1914 році Леонід Петрович Родзянко продав будинки і разом з дружиною та сином Борисом відправився до Америки, забравши з собою весь капітал. В Америці йому вдалося вигідно вкласти гроші і через три роки стати мільйонером.
Зараз у приміщенні колишньої квартири Леоніда Петровича Родзянко знаходиться театр "Сузір'я", який відзначив у 2008 році своє 20-річчя.
Дві кімнати після реставрації театру перепланували, розмістивши там костюмерну, гримерні та кабінети дирекції. Єдине приміщення квартири, що використовується за призначенням, – зала (нині – театральна сцена).
До речі, під час реставраційних робіт виявили, що в одній із кімнат всі стіни були обклеєні театральними афішами ХХ століття. Зберегти вдалося лише одну з них, яка зараз прикрашає одну із зал театру. Ще досі невідомо, навіщо стіни були обклеєні афішами. Довести існування в ХХ столітті тут театру не вдалося. Можливо, Леонід Петрович Родзянко просто любив колекціонувати театральні оголошення.
Відомо, що чотириповерхову будівлю було побудовано в 1906 році в якості прибуткового будинку, власником якого був Осип Кіндратович Сидоров – селянин, який "вибився в люди" і згодом став багатієм.
Вважається, що будував і проектував будинок видатний архітектор Володимир Ніколаєв (1847-1911). Один з найбільш плідних київських зодчих ХХ століття провів у цій будівлі останні роки життя.
Оформлення колишнього прибуткового будинку виділяється своїм "пролетарським декоруванням". На картушах будівлі можна розгледити різні знаряддя праці – лопати, кирки, колесо. Крім того, фасад прикрашає латинський напис "Ora et labora", що в перекладі означає "Молися і працюй".
Кому належала ідея розміщення цього напису, сьогодні невідомо. Можливо, колишній селянин Осип Сидоров залишив послання своїм нащадкам, підкреслюючи тим самим, що саме щоденний труд приніс йому значні статки (на території його садиби розміщувався цілий комплекс будинків вартістю в декілька сотень тисяч царських рублів).
Сьогодні тут розміщується Київська дитяча школа мистецтв № 2 ім. М. І. Вериківського.
В 1905 році на Ярославом Валу свою приватну гімназію, що вважалася однією з кращих в місті, відкрив український педагог, журналіст і громадський діяч Володимир Павлович Науменко (1852-1919).
В 1917 році протягом двох тижнів очолював Українську Центральну раду, поки із заслання не повернувся Михайло Грушевський. Крім того, Науменко був міністром освіти в останньому уряді гетьмана Павла Скоропадського.
Володимир Науменко був націоналістом і дотримувався проукраїнських поглядів, за що завжди був на підозрі у царської влади. В 1888 році він навіть підготував до друку свій "Досвід граматики малоруської мови", однак цензура не пропустила цю роботу. Довелося піти на деяку хитрість, і в 1889 році робота була опублікована в Києві під назвою "Огляд фонетичних особливостей малоросійської мови".
У липні 1919 року Науменко був заарештований чекістами. Його звинуватили в контрреволюційній діяльності, за що педагог був засуджений і розстріляний.
Гімназію Науменко відвідував український поет Максим Рильський, який пізніше з теплотою згадував вчителя у своїй автобіографічній поемі "Мандрівка в молодість".
Поряд з Київської дитячої школи мистецтв № 2, у дворі будинку №27, розміщена ще одна школа, що спеціалізується на французькій мові. Вона є прибудовою до невеликого особнячка в стилі пізнього класицизму.
На пам'ятній табличці зазначається, що в 1860-1877 роках це був будинок з хлібною лавкою, застрахований в "Київському товаристві взаємного страхування", що зазначено на інший витонченій овальній табличці на фасаді будівлі.
Як свідчить меморіальна дошка, встановлена на фасаді адміністративно-офісної будівлі, влітку 1907 року в цьому будинку жила і працювала велика українська поетеса-революціонерка Леся Українка (Лариса Косач).
7 серпня 1907 року Леся Українка обвінчалася з етнографом і фольклористом Климентом Квіткою у Вознесенській церкві на Деміївці (сьогодні – проспект Голосіївський, 54). Історики відзначають, що настільки важлива подія обійшлося без весільних екіпажів: Леся і Климент приїхали додому на трамваї, що ходив між Деміївкою і центром міста.
Після скромного одруження подружжя оселилось на вул. Великій Підвальній, 32 (тепер вул. Ярославів Вал) в квартирі №11.
21 серпня подружжя вирушило до Криму, де Квітка одержав посаду в суді. Легендарна українська поетеса багато мандрувала по світу в надії, що лікарі вилікують її від туберкульозу кісток. Страшну хворобу Лесі діагностували у 1883 році, коли їй було 12 років.
Останні роки життя Лариси Косач-Квітки пройшли на курортах Єгипту і Грузії. Відчуваючи біль і страждання, письменниця продовжувала працювати.
Померла Леся Українка в 1913 році в Сурамі (Грузія) у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
Триповерховий особняк в стилі історизму був побудований в 1896 році за проектом київського архітектора Володимира Ніколаєва.
У 1903 році свою приватну жіночу школу і дитячий садок тут відкрила педагог і громадський діяч Аделаїда Володимирівна Жекуліна, яка належала до числа спадкових дворян Курської губернії. Роком раніше Жекуліна отримала дозвіл на відкриття чоловічої чотирикласної школи 2-го розряду з підготовчим класом.
До Києва Жекуліна з дев'ятьма дітьми переїхала в 1901 році після смерті чоловіка. Тут вона стала засновником і директором однієї з кращих жіночих гімназій, організатором Вищих жіночих вечірніх курсів, однїєю з ініціаторів створення Київського Педагогічного товариства. Під час Першої світової війни очолила госпіталь на 500 осіб і відкрила кілька шкіл для біженців. Проте в 1919 році Аделаїда Володимирівна змушена була виїхати з Києва, де більшовики розстріляли її 19-річного сина Гліба. У 1920 році в Константинополі вона відкриває російську гімназію. У 1948 році вона поїхала до дочки в Бельгію, де й померла в лютому 1950 року.
Також в особняку на Ярославом Валу в різний час розміщувалися: Українське наукове товариство, редакції і контори журналів "Записки Українського наукового товариства в Києві", "Літературно-науковий вісник", редакція газети "Молода гвардія".
Саме тут в листопаді 1917 року відбулися установчі збори Української академії наук, коли було обрано першого президента УАН, яким став В. Вернадський.
В даний час тут розташовується Державна служба туризму і курортів України при Міністерстві культури і туризму України.
Цікава цегляна будівля була побудована в 1905-1907 роках у стилі раннього відродження для Київської економічної школи на кошти відомого підприємця-цукрозаводчика Миколи Артемійовича Терещенка (помер в 1903 році). Цікаво, що він ще в 1899 році запропонував створити економічне училище. Пізніше за ходом будівництва стежив син Миколи Терещенка.
Ділянку землі викупили у спадкоємців багатого купця першої гільдії, лісопромисловця, опікуна єврейської лікарні Мейєра Яковича Гребеня.
Архітектором будівлі економічної школи виступив Павло Голландський, який взяв за основу конкурсний проект архітектора Павла Альошина, який вдало використав модернізовані давньоруські і частково романські форми. В обробці першого поверху імітується давньоруська кладка.
Справа в тому, що проект 22-річного Альошина не наважувалися прийняти без доробок, звернувшись за допомогою до Голландського. Останній лише трохи підправив студентську роботу.
Будівництвом керував батько Павла Федоровича - київський підрядник Федір Альошин.
Училище відкрилося в 1907 році та вміщувало в собі відразу дві установи: чоловічу і жіночу.
Сьогодні в будівлі знаходиться Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.
До речі, на фасаді університету встановлена скульптурна композиція (чотири юнаки у формі артилериста, пілота, моряка і танкіста), присвячена випускникам військових спецшкіл — учасникам Другої світової війни. Меморіальний знак відкрили у 1984 році на будівлі колишньої 13-ї артилерійської спецшколи. Учні таких шкіл брали активну участь в обороні Києва в 1941 році і в битвах Другої світової.
Табличка на пам'ятнику говорить: "Випускникам Київських артилерійських, військово-морській та авіаційній спеціальних шкіл системи народної освіти — учасникам Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років".
Styler також пропонує пройтися по вулиці Пушкінській ("Сам собі екскурсовод: прогулянка по вулиці Пушкінській у Києві"), яка пролягає неподалік від вулиці Ярославів Вал. На Пушкінській жив і підписав зречення від влади гетьман Павло Скоропадський, здійснював щоденні прогулянки Іван Нечуй-Левицький, а перші київські вегетаріанці відкрили свою їдальню. Пушкінська вважається однією з найстаріших вулиць Києва. З'явившись на картах міста в 40-х роках XIX століття, вона відразу ж стала центром для міської інтелігенції та підприємців.