З'явившись на картах Києва на початку XIX столітті, ця вулиця буквально відразу ж стала популярною серед киян. Її центральне розташування приваблювало людей заможних, а також любителів "полунички"
Вулиця Шота Руставелі, названа на честь грузинського поета, розташовує до неспішної прогулянки. Виникла вона в 1830-х роках в долині річки Либідь у зв'язку з активною забудовою цієї місцевості під час будівельного буму в Києві. З часом місцевість отримала назву Нова Будова.
Спочатку вулиця носила іншу назву – Мала Васильківська, так як вона пролягає паралельно Великий Васільсковскої вулиці ("дорога з Києва на старовинний Васильків").
У 1926 році Малу Васильківську перейменували у вулицю Борохова Бера Мойсейовича – єврейського політичного діяча, одного з лідерів соціал-демократичної робітничої партії "Поалей Ціон" (Робітники Сіону). Таку назву протрималося за цією вулицею до 1937 року, коли вона отримала свою сучасну назву.
Слід відзначити, що на вулиці Шота Руставелі активну діяльність вела єврейська громада Києва. Євреї жили в основному в дохідних будинках неподалік від єврейського базару. Неспроста саме на цій вулиці у 1898 році відкрили хоральну синагогу, а також багато інші релігійні заклади, які не збереглися до наших днів. Справа в тому, що в 1858 році російський імператор Олександр II видав указ, згідно з яким у Либідської частини Києва дозволялося проживати євреїв.
У XIX столітті Мала Васильківська також носила "народну" назву – "вулиця сирен". Тут знаходилися будинки терпимості, де працювали дами легкої поведінки. Однак після дуже неприємного скандалу публічні будинки перемістили на околиці Києва. Ситуація відбулася в травні 1885 року, коли на сусідній вулиці Еспланадній у ліжку "жриці кохання" помер київський губернатор Гудима-Левкович. На наступний же день по місту поповзли негарні чутки, проте місцевій пресі було велено мовчати.
В цілому вулиця зберегла свій первісний архітектурний вигляд. Химерні будинку XIX столітті цілком мирно сусідять зі строгими радянськими будівлями 1930-1950-х років. На жаль, наприкінці 1970-х у зв'язку з підготовкою до Олімпійських ігор 1980 року довелося знести кілька старих будинків.
Styler пропонує прогулятися унікальної вулиці, згадавши ключові дати і пікантні подробиці її історії.
Фото: У скульптурному парку Шота Руставелі практично немає зелені (Віталій Носач, Styler.rbc.ua)
Скульптурний парк Шота Руставелі урочисто відкрили ще в червні 2007 року екс-президент України Віктор Ющенко та екс-президент Грузії Михайло Саакашвілі. Зведення парку профінансувала грузинська діаспора України, Фонд президента Грузії і Київська міська адміністрація.
Особливу увагу слід звернути на пам'ятник з червоного граніту грузинському поетові Шота Руставелі. Цікаво, що граніт для виготовлення цього пам'ятника був здобутий в кар'єрі, який названий в четь Руставелі.
У невеликому скульптурному парку практично відсутня рослинність. Зате тут можна відпочити на незвичайних кам'яних лавках.
Фото: Фасад будинку з комахами прикрашає велика кількість декоративних елементів. В обрисах деяких з них можна побачити мух (Віталій Носач, Styler.rbc.ua)
Зображення різних тварин на фасадах будівель – справа звична. У такий спосіб забобонні люди намагаються привернути удачу або захистити свій вогнище від злих духів. "Захисників" киян числилися собаки, коти, голуби, навіть змії та жаби несли свій сенс. Проте є в Києві особливе будівля, фасад якого прикрашають мухи та інші неприємні істоти.
П'ятиповерховий житловий будинок на вулиці Шота Руставелі, 9 був побудований у 1902-1903 рр. у стилі європейський модерн. Будувався в якості прибуткового будинку на замовлення підприємця Жилінського, який здавав розкішні квартири заможним людям, а також іноземцям. У 80-х роках ХХ століття будівлю відреставрували, проте унікальна ліпнина і декоративні елементи залишилися недоторканими.
Фото: Медуза горгона на фасаді колишнього прибуткового будинку – ще одна "захисниця" будівлі (Віталій Носач, Styler.rbc.ua)
Прогулюючись повз цього будинку, обов'язково зверніть увагу на його зовнішнє оздоблення. Тут можна розглянути обриси змій, "містичних" риб, комах, схожих на мух (над вікнами останнього поверху). Не обійшлося і без медузи Горгони, суворий лик якої повторюється кілька разів.
Судячи з різноманітності "тотемних" елементів, київський будинок з комахами можна назвати самим захищеним у столиці.
Жарти жартами, а екскурсоводи запевняють, якщо розглядати дивне декорування будівлі більше 5 хвилин з позитивними думками, то весь день вам буде сприяти удача.
Сьогодні в будинку з комахами знаходяться приміщення Державного агентства лісових ресурсів України.
Фото: У колишньому прибутковому будинку і донині орендується велика частина квартир (Віталій Носач, Styler.rbc.ua)
Це ще один прибутковий будинок, побудований в ті ж роки, що і будинок з комахами – 1902-1903 рр. Проектував будівлю один з найвідоміших архітекторів Володимир Ніколаєв, який зробив вагомий внесок у появу унікальних архітектурних форм історичного Києва. Будинок побудований в стилі неоренесансу.
Багато кияни добре пам'ятають, що саме в цьому будинку перебував елітний ресторан "Наполеон", в якому навіть був облаштований міні-музей відомого полководця. Колишній власник закладу збирав для своєї колекції різні речі, пов'язані з Наполеоном: бойова шабля його армії, кинджали, ордени, фарфор, 150-річні статуетки. Інтер'єр ресторану також можна було назвати імперським.
Кажуть, що в "лихі" 90-ті біля ресторану з'явилися нові власники – місцеві "авторитети". Незабаром "Наполеон" закрили.
Однак перший поверх будівлі все ще залишається ласим шматочком для столичних рестораторів. Більшість квартир будинку здаються в оренду.
Фото: У 1955 році в будівлі київської синагоги функціонував дитячий ляльковий театр (Віталій Носач, Styler.rbc.ua)
Київська синагога – одна з ключових архітектурних цікавинок не тільки вулиці Шота Руставелі, але і Києва.
Будівля побудована за проектом відомого архітектора Георгія Шлейфера. До речі, саме цей архітектор спроектував і збудував у Києві свій власний прибутковий будинок на Інститутській вулиці.
Відкриття синагоги (24 серпня/5 вересня 1898 рік) приурочили до 50-річчя з дня народження сахаропромышленника Лазаря Бродського, який і профінансував будівництво центру релігійного життя єврейської громади в Києві.
Відомий громадський діяч, меценат, член ради Товариства взаємного кредиту, директор Київського товариства водопостачання Бродський вклав в проект 150 тис. рублів – величезні на той час гроші.
Про існування синагоги в радянський час не могло бути й мови. Тому в 1926 році синагогу закрили, передавши будівлю під клуб кустарів. Потім тут знаходився Державний єврейський театр юного глядача і Центральна єврейська бібліотека. Однак після Другої світової війни колишня синагога остаточно втратила свій статус. Тут працював театр естради та мініатюр, театр юного глядача, кінотеатр, а з 1955 року –дитячий ляльковий театр.
Фото: На старій фотокартці можна побачити, що у будівлі київської синагоги ще немає прибудованого парадного входу (jewishnews.com.ua)
У 90-ті роки єврейська релігійна громада знову зайняла частину будівлі. При цьому в ньому продовжував функціонувати ляльковий театр. Тільки в березні 2000 року київська хоральна синагога знову повернулася до свого цільовим призначенням.
За свою більш ніж 100-річну історію будівля синагоги дещо видозмінилася. Після 1970-х рр. був перебудований верхній поверх, а також прибудований парадний вхід.
Фото: У ХХ столітті в приміщенні кінотеатру "Кінопанорама" перебував юдейський молитовний будинок (Віталій Носач, Styler.rbc.ua)
Спочатку в будівлі одного з найстаріших кінотеатрів Києва розташовувався молитовний юдин дім, збудований у 1898-1899 рр. Архітектором виступив вже відомий своїми проектами Володимир Ніколаєв. Молитовний будинок був побудований на кошти Лева Бродського – молодшого брата цукрового магната і мецената Лазаря Бродського.
З приходом радянської влади молитовний будинок спіткала та ж доля, що і хоральну синагогу. У приміщенні облаштували спортзал для студентів технікуму фізкультури. Після Другої світової війни тут засідали члени клубу поліграфістів.
У 1958 році будівлю перебудували в кінотеатр. Це був перший в СРСР панорамний кінотеатр з величезним, як для того часу, екраном. До речі, у приміщенні кінотеатру фахівці відзначають унікальну акустику. Вся справа в тому, що під час його облаштування були опрацьовані чіткі параметри кінозалу, а також детально вимірювалися відстані від кожного крісла.
Фото: "Кінопанорама" - один з найстаріших кінотеатрів Києва (Віталій Носач, Styler.rbc.ua)
Незабаром кінотеатр став культурним центром столиці. Тут показували кіноновинки, проводили презентації, фестивалі і важливі зустрічі. Свого часу Сергій Параджанов представляв тут фільм "Тіні забутих предків". У стінах "Кінопанорами" був організований перший вечір пам'яті відомих акторів Івана Миколайчука та Миколи Гринька.
Тут з доповідями виступали посли Канади, Франції, Чехії, Угорщини.
Кажуть, що в стінах кінотеатру навіть виступав відомий своїми дослідами "читання думок" містик " Вольф Мессінг.
Фото: Відомий радянський актор Михайло Свєтін народився і виріс у Києві (Віталій Носач, Styler.rbc.ua)
У цьому будинку своє дитинство провів відомий радянський актор Михайло Свєтін ("Чародії", "Шкура", "Дон Сезар де Базан"), що народився на Малій Житомирській вулиці в Києві в сім'ї робітника і виховательки дитбудинку.
Як потім розповідав актор, невеликий 14-метровій квартирі №26 тулилася вся його сім'я з чотирьох чоловік.
На вулиці Шота Руставелі знаходилася школа №131 (навпроти Будинку кіно), в яку ходив Свєтін.
Сам 33-й будинок пізніше назвали "будинком благородного пройдисвіта". Як розповідав сам актор, в дитинстві він ходив на Бессарабку і продавав там всяку всячину.
Протяжність вулиці Шота Руставелі складає всього 850 метрів. Тому пропонуємо перетнути Басейну і продовжити прогулянку по вулиці Шовковичній, скориставшись нашими підказками: Сам собі екскурсовод: прогулянка по Шовковичній вулиці в Києві.