Styler продовжує цикл матеріалів про легалізацію в Україні. Цього разу нашим співрозмовником стала працівниця секс-індустрії, яка розповіла про те, як живеться повіям у столиці
Згідно з опитуванням, проведеним в Україні кілька років тому, легалізацію проституції підтримують лише 15% українців. У той же час чимало старанно продовжують робити вигляд, що проституції як явища в країні просто не існує. В інших випадках до працівників секс-індустрії ставляться як до покидьків.
"Ми над цим не замислюємося, але повії - це ті самі жінки й дівчата, яких ми щодня бачимо в транспорті, на вулицях, - каже психолог Ольга Гришина. - Це люди з тими ж життєвими проблемами, що й у всіх. З різницею в тому, що про свої проблеми ми іноді говорити не соромимося, а вони змушені мовчати. Адже вони – поза законом. А вони мовчать про що: як поліція під час рейдів штрафує, шантажує".
У 2006 році заняття проституцією в Україні були декриміналізовані. Завдяки активній позиції неурядових і міжнародних організацій, з Кримінального кодексу усунули статтю за заняття індивідуальною проституцією, одночасно посиливши відповідальність за торгівлю людьми. Але, згідно статті 181-1 Адміністративного кодексу, жінки за надання послуг комерційного сексу можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності з максимальним покаранням - штраф у розмірі до 15 неоподатковуваних мінімумів (225 гривень).
За останні два роки в Києві з'явилася нова категорія жінок, які займаються проституцією – вони переїхали з Донбасу. Часто такі жінки через гостру потребу в грошах днем зайняті одночасно на кількох роботах, а вночі підробляють, продаючи своє тіло, розповіла Styler фахівець у галузі права та юрист всеукраїнської благодійної організації "Ліга Легалайф" Юлія Дорохова.
Вражають суми, які обертаються в світі секс-бізнесу. За підрахунками правоохоронців, в одному тільки Києві щодоби виходять працювати не менше трьох тисяч повій (за іншими даними - п'ять тисяч). Якщо взяти середню ціну в 80 доларів за "вихід" і наявність у середньому трьох клієнтів у дівчат за ніч, виходить, що в звичайний робочий день повії столиці сумарно заробляють більше мільйона доларів, що означає - більше третини мільярда в рік.
При цьому хабарі, які щодня отримують "прикриваючі структури", у тому числі і співробітники поліції, за даними джерела в прокуратурі, становлять близько 200 000 доларів на добу.
"Ви тільки уявіть, скільки всього змінилося б на краще з прийняттям закону про легалізацію проституції. Людина легально працює, і в цьому ключова фраза. Платить податки, як і всі інші. Коли людина платить податки, вже автоматично діє за визначеними правилами, і держава зобов'язана захистити. Людина регулярно перевіряється у лікарів. Рівень захворюваності падає. І це далеко не всі "плюси". Вони будуть помітні вже незабаром після легалізації. Якщо, звичайно, вона відбудеться", - каже Юлыя Дорохова.
"Якщо дівчина вийде на роботу "сама по собі" раз, два або три, може нічого і не станеться. Але настає момент, коли вирушає в рейд поліція. І тут починаються погрози, шантаж", - коментує юрист.
"Тиск з боку правоохоронних органів – явище більш часте, ніж може здатися. Найчастіше буває так: дівчина приїжджає з маленького містечка. Вона студентка, грошей не вистачає, більш-меншнормальне житло коштує від 6 тисяч і вище. Де брати ці гроші? Тим більше, треба ще й одягатися, щось їсти. Велика кількість дівчат підробляють, поки навчаються. Причому ви ніколи не знаєте, хто з ваших колег-студенток цим займається", - підкреслює експерт.
За словами юриста, співробітники правоохоронних органів прекрасно розуміють, що лист в сільраду або за місцем прописки з новиною про те, що дівчина була затримана в столиці за заняття проституцією – подібна до смертного вироку. Цей щоденний страх стає приводом для насильства з боку правоохоронців. Дівчина потрапляє в повну залежність від того, хто приймає рішення".
"Це ще і корупційна схема. Складається протокол "для розкриття". Дівчина в такі моменти згодна на все. На цьому грунті відбувається багато жахливого. Знаю випадок, коли три роки тому дівчину по дзвінку викликав до себе один начальник карного розшуку, і вона його "по свистку" обслуговувала. Це тривало 9 місяців. Вона робила це, побоюючись одного: що дізнаються батьки. У таких ситуаціях дівчата ніяк не можуть себе захистити. Тим більше що багато з них – неповнолітні. Прийти і написати заяву в поліцію в таких умовах - так її навіть слухати ніхто не буде. Дівчина залишається "один на один" у системі, де вона загнана з усіх боків. Зґвалтували - в поліцію звертатися не можна. Обікрали, погрожували і примушували до сексу – теж не може звернутися. Вона – поза законом".
Жінка, яка в телефонній розмові представляється Олександрою, живе у Фастові останні кілька років. За її словами, проституцією вона почала займатися досить пізно: вперше Олександра надала інтимні послуги за гроші, коли їй було 37. Вона погоджується зустрітися з нами і розповісти свою історію, але тільки платно. Після недовгих роздумів вона називає суму – 500 гривень за розмову.
"Це немов вивернути назовні усю брудну білизну. Говорити про таке не просто. Та що там: моя свідомість геть відмовляється погодитися з тим, що я повія. Повірте, хвалитися тут нічим", - аргументує Олександра своє рішення говорити на платній основі.
Спеціально для зустрічі з нами жінка їде в Київ з Фастова. Перед зустріччю ми кілька разів зідзвонюємося. Голос у жінки бадьорий і, здається, дуже молодий. Очікуючи побачити дівчину років двадцяти п'яти, ми трохи дивуємося: біля центрального вокзалу в Києві нас чекає жінка, вона виглядає щонайменше років на п'ятдесят.
На ній – утеплені болонієві штани і тонка чорна куртка, яка більше підходить для теплої весняної погоди. У Олександри чорним олівцем підведені брови і очі. Виділяється і майже малиновий колір волосся і довгі сережки зі штучними каменями. На питання про те, чи справжнє її ім'я, жінка посміхається: "Це не так важливо, просто називайте мене Сашею". В очі відразу кидається худоба жінки і зморшки на обличчі.
З Олександрою ми йдемо вздовж вулиці Симона Петлюри у бік Ботанічного саду в пошуках кафе. По дорозі жінка розповідає про життя у Фастові: роботи немає. А якщо і є, то гроші часто не виплачують. Раніше в місті працювало кілька великих підприємств. Зараз вони або закриті, або відправляють працівників у відпустку за свій рахунок.
"Я взагалі киянка. Переїхала до Фастова, скажімо так, за життєвим обставинам. У мене все не як у людей: усі з Фастова до Києва їдуть, а я – навпаки", - жінка знову привітно посміхається.
Київ як місце постійного або тимчасового заробітку притягує молодих дівчат з усіх регіонів України. За даними всеукраїнської благодійної організації "Ліга Легалайф", близько 90% дівчат, зайнятих у проституції в Києві – приїжджі.
Вже в кафе Олександра каже, що замовляти їжу трохи соромиться, і просить офіціантку принести їй велику порцію лате. На пальцях рук Олександри ми помічаємо два великих перстені і яскравий манікюр різних кольорів.
"Все почалося з банальної історії. Коли мені було 17 років, батьки розлучилися. Все це я сприйняла близько до серця. Хотілося на чиєсь надійне плече спертися. І я в якийсь момент зустрілася з хлопцем на рік старшого за мене, закохалася. Як кажуть, поринула у роман, як у вир з головою. Мені казали: "А ти в курсі, що зустрічаєшся з наркоманом?" Я відповідала: "Бути того не може". А сама згадувала, і справді: він то спати різко починав хотіти, то якось дивно поводився. Треба розуміти, що це був початок дев'яностих. Тоді багато хто почав вживати наркотики. Як не дивно і смішно, але це було в деяких колах престижно. Я хотіла стати ближче до хлопця, більше часу проводити з ним. І попросила його дати мені спробувати цю гидоту. Це був опіумний наркотик в ін'єкціях. Думала, один-два рази і все. Але ні, так не вийшло".
За словами Олександри, в проституцію її привели саме наркотики. Спиртне вона не любила. Алкоголіки її відштовхували, і "до їх рівня опускатися не хотілося". Залежність від наркотиків з'явилася швидко.
"Моя мама працювала в аеропорту: підписувала дозволи на виліт літаків. Ще в радянський час у неї завжди були додаткові гроші, різні презенти. Тато працював у тролейбусному депо у дві зміни. У мене батьки – роботяги. Тато в один час отримував 500 рублів на місяць - великі гроші. У нас була машина, і навіть при гострому дефіциті ми не відчували нестачу продуктів або ще чогось іншого".
Батьки хоч і дуже переживали за наркозалежну доньку, але з дому ніколи її не виганяли, не ставили ультиматумів. Мама раз брала з Олександри обіцянку, що та більше не піде за черговою дозою.
Дівчину батьки поклали в клініку, з хлопцем вона спробувала розлучитися. Начебто і вийшло, але тільки на час. Якось в гонитві за швидкою дозою Олександра скоїла крадіжку: витягла з сумки дівчини гаманець. Винну швидко знайшли.
"Я відсиділа півтора року в тюрмі. За цей час багато думала про себе, про те, до чого докотилася. В'язниця могла б стати для мене шансом більше не колотися. Я обіцяла собі, що так і буде. Але вийшла з в'язниці, а тут – те ж оточення, ніхто не змінився. То один пригостив, то інший. Все почалося заново".
"Коли мої батьки розлучилися, розміняли квартиру, - згадує Олександра. - У мене було житло в Києві, його спочатку здавали. Треба було кудись вкласти гроші. А так як я їздила за наркотиками у Фастів, то придумала мамі історію про те, яке казкове це місто і як я хочу там квартиру. Треба сказати, що в 90-х Фастів займав одне з перших місць в Україні по наркоманії. Там було простіше і дешевше купити опіум. Ми розміняли квартиру і купили спочатку приватний будинок, а потім – квартиру. Це зручно: вийшов з будинку, купив дозу, повернувся".
Кілька років поспіль у жінки була добре оплачувана робота, і зовсім гострої нестачі грошей вона не відчувала.
"У свій час я працювала у швейцарській компанії агентом по сервісу літальних апаратів. І весь цей час вживала наркотики, і за хлопця багато раз платила. Причому на роботі ні разу не помічали, що зі мною щось не так. А вдома мені часто бувало погано - ломка. Це коли у людини болить голова, він знає, що вип'є таблетку, і йому стане легше. Я ж знала, що у мене теж є свої ліки. Але після моєї відсидки у в'язниці роботодавців лякала судимість, і брати мене на постійну роботу мало хто хотів".
У 2005 році Олександра дізналася, що вона ВІЛ-інфікована. Ходили чутки, що жінка, у якої вона постійно купувала наркотики, спеціально інфікувала опіум, дізнавшись, що її син теж заразився.
Десять років жінка не брала терапію, посилаючись на те, що імунітет залишався сильним. Весь цей час на здоров'я не скаржилася. Замісну терапію стала приймати лише кілька років тому. За її словами, з віком у неї з'явилося бажання стежити за здоров'ям.
Проституцією Олександра на початку двотисячних ще не займалася. Лише чула про те, що багато наркозалежних "йдуть на трасу", але сама заробляти таким чином жодного разу не намагалася. В розмові жінка помітно ігнорує слово "проституція", називаючи її "платними сексуальними послугами". Кожне "замовлення" для Олександри схоже - складне моральне випробування. Але, незважаючи на це, вона продовжує цим займатися.
"Був період, коли я залишилася одна. Мені було соромно звертатися за допомогою до батьків, а красти не хотіла. Перший досвід сексу за гроші був дуже спонтанним. Я якось їхала, стопила машину. Чоловік мене підвіз, ми довго розмовляли. І він раптом запропонував мені гроші за інтимний зв'язок - триста гривень. Я погодилася. Потім і далі з ним зустрічалася. Спочатку рідко, потім частіше. І це кожен раз все було платно. Коли все це сталося, я думала, що це страшний сон. Що я прокинуся, і цього більше не буде. Але сама ж себе обманювати я не можу. А згодом ця ж людина підшукувала мені інших клієнтів".
Олександра запевняє: мало хто піде продавати своє тіло, будучи тверезим. Вона кілька разів бачила дівчат, які зовсім не п'ють і не вживають наркотики. Це особлива категорія жінок, яка високо себе цінує. Як правило, це дівчата з "шикарною зовнішністю" і ті, хто витрачає багато грошей на догляд за своїм тілом, так само дорого його потім продаючи.
"Опускатися до рівня вуличних повій – не в їхньому стилі. Такі жінки працюють, як правило, в готелях, в елітних барах. Але таких "елітних" – не так вже й багато. Більшість виходять на трасу. А ось там вже і наркотики, і алкоголь, і все що завгодно".
У вересні 2015 року в підтримку легалізації проституції виступив начальник київської міліції Олександр Терещук, зазначивши, що вважає легалізацію доцільною, хоча категорично проти цього явища в цілому.
Законопроект "Про регулювання проституції і діяльності секс-закладів" був зареєстрований у парламенті восени минулого року. 18 вересня 2015 року у Верховній Раді був зареєстрований законопроект №3139 "Про регулювання проституції і діяльності секс-установ", але вже через місяць, взявши до уваги реакцію громадськості, його відкликали. Але перша невдача не збентежила ентузіастів.
Депутат Сергій Лещенко закликав використовувати легалізовану проституцію як привабливу пам'ятку для іноземних секс-туристів. Такою країною, приміром, є Таїланд.
Пізніше законопроект про легалізацію проституції в Україні був відкликаний з Верховної Ради автором документа Андрієм Немирівським.
Раніше, у травні 2016, народний депутат України VIII скликання Михайло Гаврилюк заявив, що потрібно легалізувати проституцію.
"Я вважаю, що так, як за кордоном потрібно зробити. У них ці жінки легкої поведінки в публічних будинках проходять медичний огляд, щоб не було ніяких захворювань. Якщо взяти з правильної точки зору, потрібно, щоб це все було легалізовано. Не буде поширення венеричних захворювань", - пояснив тоді депутат УНН.
Легалізувати проституцію закликав і генпрокурор Юрій Луценко. Незабаром ініціатива була оформлена документально. Але, тим не менше, кожен раз ініціатива залишається на рівні комітетів Верховної Ради, або нерідко навіть просто не обговорюється.
За словами експертів, прийняти рішення про легалізацію проституції політики не можуть через громадську думку. Закон не буде мати широкої підтримки, а ті, хто за нього проголосують, втратять більшу частину свого електорату.
"Звичайно, якщо закон приймуть, то бабусі на лавочках почнуть кричати: "як же так, це може бути моя дочка чи син". Наше суспільство тривалий час тримало цю тему під забороною. Та й зараз проституції нібито не існує. Багато людей, які проти цього, виразно і не можуть відповісти на питання, чому проституція – це погано. Але, тим не менш, багато хто цим успішно користується, при цьому маніпулюючи свідомістю оточуючих. Я завжди кажу: дайте людям можливість працювати, платити в казну, і все стане на свої місця", - підкреслює Юлія Дорохова.
З часом у Олександри з'явилося кілька клієнтів. Всі вони – бізнесмени. Один – власник автосалону десь під Одесою. Другий – працює на біржі. Третій займається продажем нерухомості.
"Всі мої клієнти - одружені. Це сімейні чоловіки, і начебто люблять своїх дружин. Я спочатку намагалася зрозуміти їх логіку. Що ще потрібно, якщо в родині все добре? Але так і не зрозуміла, а потім і перестала цим заморочуватися. Ну і ще переживала, що, мовляв, намагаюся влізти в сім'ю. Хоча ніколи не розглядала їх як потенційних чоловіків, ніколи не намагалася зав'язати з ними відносини. Пізніше зрозуміла, що якщо не вони не мені будуть платити за секс, то комусь іншому. І що все одно секс за гроші у них буде. Ці люди вважають за краще, щоб цією людиною був той, кого вони знають. Хтось постійний".
"З одного боку, і мене це влаштовує, і їх влаштовує. Але депресняки мої нікуди не поділися. Все одно ти сідаєш, тверезо думаєш про це все, і тихо плачеш в подушку. Не про це я мріяла".
"Коли приходжу до них, то багато питань не задаю. Тільки хіба що коли самі розповідають, хочуть поділитися проблемами. А якось було навіть прикро, що мені зливають всю бридку інформацію. Тоді думала: я ж вам не зливний бачок, не сміттєве відро. А мені гидоту скидають. Якщо чесно, навіть не намагаюся запам'ятати, що мені розповідають. Намагаюся викинути це з голови".
Серед багатьох працівників секс-індустрії відомий термін "суботники", під час яких дівчина надає співробітникам поліції сексуальні послуги безкоштовно в обмін на те, що ті "не будуть звертати уваги" на її роботу.
Олександра зізнається їй у якомусь сенсі пощастило. Адже вона жодного разу не стикалася з рейдами поліції, у неї не вимагали гроші за дозвіл працювати. Легалізація проституції має стати чи не найпершою задачею держави, впевнена вона. Небезпечніше всього доводиться тим, хто "виходить на вулицю".
Якщо в 90-х цих дівчат "кришувала" в основному мафія, то зараз цим займається в основному поліція. На думку Олександри, це одна з причин, чому проституцію у нас все ніяк не можуть вивести в законне поле.
"Легалізація проституції – це не означає, що всі раптом масово стануть цим займатися. Ні, не стануть. У цій сфері обертаються величезні гроші, але вони осідають у кишенях правоохоронців. Якби все це йшло в бюджет, ми б їздили з вами по новим дорогам, а діти ходили б в красиві утеплені школи".
Олександрі багато разів розповідали про випадки, коли "дівчаток ловила поліція". Їх запевняли, що відвезуть до відділку, а насправді вивозили в лісосмугу і там примушували до сексу, а потім викидали на трасі.
"У мене таких випадків, слава Богу, не було, але це відбувається часто-густо. Причому штрафи за заняття проституцією – смішні. Буває, виписують штраф розміром у 117 гривень. Заплатив штраф – іди працюй далі. В голові багато чого не вкладається. І якби все було законно, не було б того величезного кома проблем, який охоплює з усіх боків".
Зараз у Олександри - шість постійних замовників. Кожен з них дзвонить їй приблизно раз на тиждень. Те, що в Олександри ВІЛ клієнтам не відомо. Запевняє, що завжди використовує "засоби захисту".
Коли надходить дзвінок, вона домовляється про час зустрічі, сідає на електричку в Фастові і їде в Київ. За один "візит" до клієнта Олександра бере від 400 до 1000 гривень.
Від питання від чого залежить ціна за послугу, ухиляється. Але зізнається, що бували випадки, коли її до чогось намагалися насильно примушувати.
"Якось один з клієнтів добряче випив. "Я це хочу, і це". Каже: "А тобі не все одно, як саме цим займатися?". Ці слова були, як ножем по серцю. В такі моменти відчуваєш себе останнім непотребом. Я ніколи не погоджувалася на анальний секс і секс з двома чоловіками. Груповий секс не пробувала жодного разу".
"Напевно, є жінки, яким така робота навіть подобається. Але таких одиниці. Ось у мене завжди всередині все бунтує. Кожен раз, коли йду на виклик. До цього не можна звикнути, а душевну рану не можна залікувати. Ніякий час не допоможе з цим впоратися. Повірте: кожен раз, як вперше. Так само похмуро, так само огидно і... просто жахливо".
Не проходить і дня без жалю про те, що доводиться продавати своє тіло, зізнається Олександра. Чоловік з нею розлучився, дізнавшись, що вона вживає наркотики.
"Зараз я кожен день мрію про чоловіка, про надійному людині, який був поруч і надавав навіть не фінансову, а моральну підтримку. Сподіваюся, цей момент скоро настане".
Нагадаємо, раніше Styler писав про те, чи варто легалізувати гральний бізнес в Україні.