Про природу гомосексуальності і гомофобію, права ЛГБТ-руху, одностатеві шлюби і про те, як до цього всього ставиться релігія – в матеріалі Styler
У Києві з 9 по 18 червня пройде "КиївПрайд". Під гаслом "Країна для всіх" протягом прайд-тижня будуть організовані різні заходи: дискусії, тренінги, воркшопи, виставки, покази фільмів і багато іншого. 18 червня прайд-тиждень завершиться Маршем Рівності 2017 – мирною ходою, яка проводиться в Києві з 2013 року (у 2012 році Марш довелося скасувати через погрози, - ред.) в рамках міжнародного форуму на підтримку ЛГБТ-спільноти в Україні.
Понад 90% гомосексуалів піддаються словесним образам та погрозам, а більш як третина з них зазнає насильства на ґрунті гомофобії. Згідно з деякими дослідженнями, підтримка ЛГБТ-руху у сучасному суспільстві суттєво зміцнилася за останні роки. Проте говорити про повне прийнятті прав та свобод сексуальних меншин ще зарано.
Styler вирішив відповісти на деякі "незручні" питання, пов'язані з "нетрадиційною" сексуальною орієнтацією.
Фото: Марш Рівності в Києві (РБК-Україна)
Сексуальна орієнтація – вроджена даність або вільний вибір людини? Відповісти на це питання намагаються сотні вчених по всьому світу. Адже противники сексуальних меншин вважають, що представники ЛГБТ-спільноти (лесбійки, геї, бісексуали, трансгендери) цілком усвідомлено приймають рішення щодо своєї сексуальної орієнтації.
В ході численних досліджень вивчався генетичний, гормональний, еволюційний, соціальний і культурний вплив на визначення сексуальної орієнтації. Сьогодні вчені так і не прийшли до єдиної вірної відповіді або компромісу! Не знайдено якогось конкретного фактора або групи факторів, які б чітко визначали гетеросексуальну, гомосексуальну (геї, лесбійски) або бісексуальну (потяг до осіб двох статей) орієнтацію.
Більш того, гомосексуальність, так само як і гетеросексуальність, вважається нормальним проявом людської сексуальності. Тому гомосексуальність у багатьох країнах не прийнято класифікувати як психічний розлад.
Багато в чому цьому сприяв експеримент американського психолога і сексолога Евелін Хукер, проведений в 1957 році. Замість того, щоб прийняти пануючий у той час погляд на гомосексуальність як патологію, Хукер вирішила дізнатися, чи дійсно гомо- і гетеросексуали відрізняються за рівнем психологічної адаптованості. Вона відмовилася проводити свої тести серед пацієнтів психіатричних клінік чи ув'язнених – у групу опитуваних увійшли добровольці гомо- і гетеросексуальної орієнтації, які вели звичайне життя. При цьому чоловіки з двох груп були однакові за віком, освітою та рівнем IQ.
Далі Хукер запропонувала іншим психологам виявити серед чоловіків гомосексуалів і оцінити ступінь їх психологічної адаптованості, орієнтуючись виключно на результати тестів (чимало попередніх досліджень гомосексуальності були спотворені упередженістю експертів).
Результати тестів Евелін Хукер показали, що гомосексуальна орієнтація не пов'язана з яким-небудь психічним або психологічним відхиленням. Цікавий ще один висновок цього експерименту: "більшість гомосексуалістів, якщо б була така можливість, відмовилися б від гомосексуальної орієнтації, яка засуджуюється суспільством, на користь більш прийнятної гетеросексуальності". Це ще раз говорить про те, що гомосексуали (так само, як і гетеросексуали) не можуть так просто "вимкнути" потяг до представників своєї статі.
Все ж науковці намагаються докопатися до істини і зрозуміти, на якому життєвому етапі визначається сексуальна орієнтація людини – із самого народження або під час дорослішання, виховання.
Так, ще в 1993 році Дін Хамер (Dean Hamer) з Національного інституту охорони здоров'я США виявив генетичний маркер в Х-хромосомі, який, за твердженням генетика і його групи, дозволив встановити зв'язок між наявністю цього маркера (Xq28) і гомосексуальністю. Однак існування "гена гомосексуальності" постійно оспорюється.
Дін Хамер не зупиняється. У 2012 році він провів ще більш комплексне та масштабне дослідження, участь в якому взяли 409 пар братів-гомосексуалів, які були проаналізовані на більш ніж 300 000 однонуклеотидних поліморфних маркерів. Опубліковані в 2014 році результати дослідження дозволили ще більше переконатися у гіпотезі, згідно з якою "геї народжуються геями" - гомосексуальність є вродженою рисою людини.
У той же час деякі вчені відзначають, що сексуальна орієнтація є "змінною", а не постійною. Так, у 2016 році чималий галас підняла робота Лізи Даймонд - одного з головних дослідників Американської психологічної асоціації (АРА) та активістки за права лесбійок. Даймонд припустила: твердження "я гей – я таким народився" - це не зовсім вірний висновок. "Почуття не скасовують волю, поведінка – це вибір. Аргумент "народжений таким чином" часто є політичним, а не науковим". І тут маємо зробити дуже важливу ремарку! Дослідженням Даймонд досить вдало скористалися противники ЛГБТ, буквально "вирвавши" цитати з контексту. Хоча Даймонт лише припустила: сучасна психологія не може жорстко обмежуватися лише двома типами сексуальної орієнтації – гетеро- або гомосексуальний. Деякі дослідження підштовхують до висновку, що сексуальна орієнтація (включаючи привабливість, поведінку, самооцінку особистості) – поняття "мінливе" і може змінюватися як у підлітків, так і у дорослих людей. При цьому не можна точно сказати, що конкретно може "підштовхувати" до таких змін.
Про сексуальну орієнтацію як "мінливе явище" говорили вчені з Університету Джонса Хопкінса. Лоуренс Майєр і Пол Макх'ю під час свого дослідження не знайшли достатніх доказ того, що сексуальна орієнтація – це вроджена даність. Майєр і Макх'ю нагадують про результати дослідження, проведеного серед дітей 7-12 років в 1995 і в 2008 році, коли ці діти вже подорослішали. 80% хлопчиків, які повідомляли про потяг до своєї статі або обом статей, подорослішавши ідентифікували себе як гетеросексуалів. Більше 50% дівчат, які в дитинстві відчували потяг до обом статей, пізніше знаходили привабливими для себе лише чоловіків.
До речі, про "вроджену бісескуальність" говорив ще Зігмунд Фрейд. Психоаналітик стверджував: "Всі люди народжуються бісексуальними, і лише в подальшому, в процесі психологічного розвитку стають моносексуальними, при цьому бісексуальність набуває латентний характер".
Сьогодні прийнято вважати, що сексуальна орієнтація проявляється в період з 6 до 8 або 11-14 років. У цьому віці у дітей з'являється перший сексуальний інтерес (без будь-якого попереднього сексуального досвіду), емоційний або романтичний потяг.
Проте формування сексуальної ідентичності (самовідчуття в якості індивіда з певною сексуальною орієнтацією) – процес складний та індивідуальний. Деяким можуть знадобитися роки і досвід, щоб усвідомити свою гомосексуальність. Різні забобони і дискримінація ЛГБТ-руху стають серйозною перешкодою на шляху прийняття людиною своєї сексуальної ідентичності.
Як вже було сказано вище, в даний момент складно сказати, що конкретно впливає на формування сексуальної орієнтації.
До речі, сексуальна ідентичність не рівнозначна істинній сексуальній орієнтації індивіда і не обов'язково збігається з нею. Так, індивіду зі строгою гомосексуальністю може бути психологічно зручніше і комфортніше самовизначатися як бісексуал, щоб менше комплексувати з приводу власної гомосексуальності, не закривати собі шлях до створення гетеросексуальної сім'ї і народження дітей; або взагалі як "гетеросексуал, який просто грається"
Фото: В гомосексуальних сім'ях ростуть психологічно здорові діти (РБК-Україна)
Виховання дітей, дозвіл одностатевим парам усиновлення дітей або отримання права користуватися послугами сурогатного материнства – одна з ключових вимог ЛГБТ-руху.
В наукових колах не вщухає питання: чи можуть одностатеві батьки виховати дітей, які згодом проживуть повноцінне і успішне життя? Чимало людей впевнені, що дитина повинна зростати в "повноцінній" сім'ї, де є мати-жінка та батько-чоловік.
Приміром, в Американському коледжі педіатрів вважають, що діти зазнають підвищеного ризику отримання емоційної, психічної і фізичної шкоди, якщо вони виховуються гомосексуальними парами. Зокрема, дитині потрібні мати та батько, які "в силу своїх біологічних відмінностей вносять унікальний внесок в розвиток дитини". Так, спираючись на дослідження психолога Еріка Еріксона (1902-1994), противники одностатевих родин підкреслюють, що матері-жінки більш "емоційні" і "беззаперечні" у своїй любові до дитини. Батьки-чоловіки навпаки – більш вимогливі. Саме такий "емоційно-вимогливий підхід" до виховання дітей дає найкращий результат.
Ще один аргумент "проти" - загроза появи у дитини так званої гендерної дисфорії (стан, коли людина не може повністю взяти свій гендерний статус чоловіка чи жінки) і "копіювання" сексуальної орієнтації батьків. Однак тут є деякі протиріччя! Як вже було сказано вище, сьогодні вчені лише припускають, що на сексуальну орієнтацію людини може впливати як сукупність біологічних факторів, так і факторів навколишнього середовища. Що це конкретно за фактори? Чітко відповісти на це питання поки що не можна. Крім того, не слід забувати, що і в "нормальних"/благополучних гетеросексуальних сім'ях народжуються діти, які згодом відчувають потяг до своєї статі.
Співробітники Амстердамського університету в 2007 році провели детальне дослідження серед 100 гетеросексуальних і 100 лесбійських пар, у яких з самого народження виховувались діти у віці 4-8 років. В результаті, соціологи так і не знайшли істотних відмінностей в самооцінці, соціальній пристосованості, гендерній ідентичності серед дітей, які виховувалися як гетеросексуальними, так і одностатевими парами. Навіть з'ясувалося, що діти в "традиційних" сім'ях більше піддавалися тиску з боку батьків у питанні відповідності ґендерним стереотипам.
В 2016 році Амстердамський університет повторив своє дослідження (в цей раз спільно з Колумбійським університетом) серед дітей у віці 6-17 років, які виховувалися в гетеросексуальних і одностатевих сім'ях. Дослідники порівнювали взаємини між батьками і дітьми, здоров'я дітей, їх успішність, рівень стресу батьків і емоційне напруження дітей. Результат: не було виявлено жодних істотних відмінностей за вказаними характеристиками між "традиційними" і одностатевими парами та їх дітьми. Тільки серед лесбійських пар відзначили трохи завищений рівень "батьківського стресу".
Більш того, деякі соціологи навіть дійшли висновку, що одностатеві пари бувають кращими батьками, ніж їхні "традиційні колеги". Пов'язують це з тим, що гомосексуальні пари більш грунтовно і серйозно готуються до ролі батьків. В Мельбурнському університеті провели дослідження серед 315 одностатевих сімей (в загальній складності досліджували різні показники серед 500 дітей). Виховані в таких сім'ях діти показали хороший результат за рівнем здоров'я, поведінки, сімейної згуртованості. Одним з пояснень такого результату, на думку австралійських учених, може бути більш рівномірний розподіл обов'язків в одностатевих сім'ях: "одностатеві пари, уникаючи гендерних стереотипів, розподіляють "робочі" і "домашні" ролі більш справедливо, ніж гетеросексуальні пари". Це позитивно впливає на загальний розвиток дитини, яка росте в гармонії.
Одним з головних поборників твердження, мовляв "між чоловічою гомосексуальністю і педофілією існує нерозривний зв'язок", виступала свого часу консервативна християнська організація Family Research Council (США, заснована в 1980-х), що опублікувала добірку "експертних думок" Homosexuality and Child Abuse ("Гомосексуальність і жорстоке поводження з дітьми") До речі, на сайті організації цей матеріал було вилучено.
Пізніше їх дослідження та аналітику сумнівної якості розкритикували, так як організація явно переслідувала політичні інтереси, базуючись на вкрай консервативних поняттях, у тому числі і в сімейному питанні. FRC виступають проти легалізації одностатевих шлюбів, дозвіл таким парам заводити дітей і т. д.
"Одна з основних цілей руху за права ЛГБТ – скасування законів про вік сексуальної згоди і, в кінцевому рахунку, визнання педофілів як "пророків" нового сексуального порядку". "Отримання доступу до дітей – довгострокова мета руху гомосексуалів"; "Факт - гомосексуальні і лесбійські стосунки набагато більш жорстокі, ніж у традиційних сім'ях" - члени і пул експертів FRC не гребували маніпулювати гучними заголовками і непідтвердженими даними.
Як результат, "насіння посіяно" та негативні наслідки таких заяв досі мають відгук.
Згідно з даними Американської Асоціації Психологів, ймовірність чоловіка гомосексуальної орієнтації сексуально зґвалтувати дитину не вища, ніж ймовірність вчинення такої дії з боку гетеросексуального чоловіка. "Сприйняття того, що більшість педофілів – геї, – це міф і шкідливий стереотип".
Професор психології Каліфорнійського університету, автор багатьох досліджень з питань, що стосуються упереджень по відношенню до сексуальних меншин Грегорі Херек у своїх численних дослідженнях не знайшов доказів того, що геї ґвалтують дітей частіше, ніж гетеросексуальні чоловіки. Більш того, Херек стверджує, що "багатьох педофілів не можна "класифікувати" ні як гетеро-, ані як гомосексуалів, так як вони не відчувають сексуального потягу до дорослих".
До речі, ще в 1998 році доктор Натаніель МакКонагі (Nathaniel McConaghy) виступав проти прирівнювання гомосексуальної орієнтації з педофілією. Він зазначав: "Людину, яка здійснює сексуальне насильство по відношенню до хлопчиків, зазвичай сексуально не приваблюють дорослі чоловіки або жінки".
Крім того, американський клінічний психолог, консультант Інституту запобігання сексуального насильства над дітьми при Коледжі Сент-Джозефа в Коннектикуті Ніколас Грот також спростовує твердження, що всі чоловіки-педофіли, які гвалтують хлопчиків, "автоматично" мають розглядатися як гомосексуали. Учений виявив, що більшість регресуючих гвалтівників гетеросексуальні в дорослих стосунках: регресивні педофіли, як правило, знаходять інших дорослих привабливими, але можуть регресувати "зосереджуючись" на дітях, коли знаходяться у стресових ситуаціях. Також Грот виділив ще один "зациклений" тип розбещувачів – стереотипний педофіл - який не може вважатися гомо- або гетеросексуальним, тому що "він часто знаходить дорослих обох статей відразливими" і часто гвалтує дітей обох статей.
Інститут дослідження та профілактики розтління малолітніх відзначає, що 90% ґвалтівників малолітніх дітей, вибирають своєю метою дітей з кола своїх друзів і родини, і у більшості з них дружини - жінки.
Згідно даними з "Вікіпедії": серед осіб, які чинять сексуальні злочини проти дітей і підлітків, в цілому переважають гетеросексуальні чоловіки; у жінок же педофілія виявляється рідко. У 75 % випадків чоловік-педофіл в якості жертви вибирає виключно дівчаток і 20-23 % — виключно хлопчиків. Чоловіки-педофіли частіше жінок в якості жертви вибирають дитину або підлітка тієї ж статі, так як хлопчики взагалі легше вступають в статевий і емоційний контакт з дорослими, ніж дівчатка.
У США в 1980-х роках ВІЛ стали називати "хворобою геїв і наркоманів". У 1981 році рідкісне захворювання (пневмоцистна пневмонія, ПП) було виявлено у п'яти молодих гомосексуальних чоловіків. В цей же час з'явилися повідомлення про групу чоловіків у Нью-Йорку, у яких виявили саркому Капоші. Хоча зазначається, що обидва ці захворювання зустрічалися і до цього. У грудні 1981 року були зареєстровані перші випадки ПП у людей, що вживали ін'єкційні наркотики. До кінця року було зареєстровано 270 випадків важкого імунодефіциту серед геїв - 121 з них померли.
У 1982 році група американських вчених припустила, що рідкісна хвороба передається статевим шляхом. Хвороба отримала назву гей-пов'язаного імунодефіциту (Gay-related immune deficiency, GRID). Пізніше було виявлено, що СНІД не є захворюванням, характерним виключно для гомосексуалів. В середині 1982 вчені виявили, що "хвороба" поширюється не тільки серед геїв, але і хворих на гемофілію (порушення процесу згортання крові, - ред.), ін'єкційних наркоманів.
Термін GRID визнали таким, що "вводить в оману". Незабаром були визначені точні характеристики рідкісного захворювання, для якого загальноприйнятим став термін СНІД – синдром набутого імунного дефіциту.
Рівень зараження ВІЛ серед геїв дійсно високий. Так, у США з 2005 по 2014 рік рівень захворювання на ВІЛ-інфекцією знизився на 19%, проте збільшився на 6% серед чоловіків-геїв та бісексуалів.
При цьому ряд активістів і соціологів звертають увагу, що поширенню ВІЛ серед гомосексуалів сприяє в тому числі дискримінація по відношенню до прав ЛГБТ: у багатьох країнах представники сексуальних меншин не мають належного доступу до тестування та лікування ВІЛ. Так, згідно з проведеним у 2014 році дослідження Kaiser Family Foundation, 15% гомосексуальних і бісексуальних чоловіків отримали погане медичне обслуговування з причини лише своєї "нетрадиційної" сексуальної орієнтації. Тому гомофобія і упередженість до ЛГБТ-спільноти пояснює, чому багато молодих людей гомосексуальної орієнтації не можуть дізнатися про свій ВІЛ-статус.
Інфографіка: antiaids.org
До речі, всього з 1987 року в Україні офіційно зареєстровано 295 603 нових випадки ВІЛ-інфекції, за цей час від СНІДу померло 41 115 осіб (відповідно з даними Українського центру контролю за соціально небезпечними хворобами МОЗ України). Починаючи з 2008 року, українці найчастіше інфікуються через незахищений секс. Так, станом на 01 грудня 2016 року, 59% випадків зараження ВІЛ-інфекцією сталося статевим шляхом, з них: через гетеросексуальний досвід – 57%, через гомосексуальний досвід – тільки 2%.
Власне, представники ЛГБТ-спільноти вимагають рівності в питанні легалізації одностатевих союзів з тих же причин, що і "традиційні" гетеросексуальні пари: це можуть бути як, скажімо, емоційні причини (любов, прийняття зобов'язань, сімейних обрядів), так і бажання виконувати цивільні права.
Довгий час серйозне обговорення легалізації одностатевих союзів обмежувалося (у багатьох країнах продовжує обмежуватися) "емоційним фоном" та морально-релігійними переконаннями супротивників ЛГБТ-руху. До уваги практично не приймаються юридичні аспекти.
Хоча існує (залежно від законодавства тієї чи іншої країни) цілий перелік прав і свобод, яких позбавлені одностатеві пари в силу неможливості офіційно оформити свій союз. Це питання спадщини, спільного страхування, можливість оформити опіку над дітьми, вирішення медичних питань, право не давати свідчення проти чоловіка/дружини в суді, імміграційні права і т. д.
У більшості країн гомосексуальні шлюби нелегальні. Більш того, у багатьох країнах представників сексуальних меншин заарештовують і карають у вигляді тюремного ув'язнення або навіть смерті. Так, смертна кара за гомосексуальну орієнтацію загрожує в Ірані, Ємені, Саудівській Аравії, Судані, деяких районах Нігерії і Сомалі. У Мавританії, Афганістані, Пакистані, Катарі та ОАЕ також офіційно прийняті норми шаріату, однак невідомо про реальні випадки застосування смертної кари за одностатеві контакти.
У другій половині ХХ століття на тлі активізації боротьби ЛГБТ-спільноти за свої громадянські права гостро стало питання юридичного визнання різного роду одностатевих союзів. Так, першою країною в світі, де одностатеві пари отримали деякі права, стали Нідерланди. В 1979 році тут була прийнята схема нереєстрованого співжиття в законі про оренду.
Далі в 1984 році в одному з міст Каліфорнії (США) прийняли закон про "домашні партнерства" для одностатевих сімей. До речі, це був перший у світі закон подібного роду.
Однак у питанні легалізації одностатевих союзів слід зазначити, що часто мова не йде про дозвіл укладення шлюбу в його класичному вигляді. Існує декілька альтернативних форм одностатевих союзів (альтернативні шлюбу): домашнє/цивільне партнерство, зареєстроване чи незареєстроване партнерство/співжиття. Обсяг одержуваних прав залежить від законодавства тієї чи іншої країни. При цьому в деяких країнах одностатеві союзи отримують настільки об'ємний пакет прав, що відмінність з браком – тільки в назві.
Держави, що визнають одностатеві шлюби (wikipedia.org)
На сьогоднішній день можливість укладення одностатевого шлюбу визнається 21 країнами: Нідерланди (перша країна, де це стало можливим), Бельгія, Іспанія, Канада, ПАР, Норвегія, Швеція, Португалія, Ісландія, Аргентина, Данія, Бразилія, Франція (хоча одружені одностатеві пари не мають законного доступу до репродуктивної технології), Уругвай, Нова Зеландія, Сполучене королівство (Англія, Уельс, Шотландія), Люксембург, США, Ірландія, Колумбія, Фінляндія
Переглянути список країн світу по відношенню до легальності гомосексуальних союзів можна тут.
Фото: Сьогодні світові релігії не визнають одностатеві шлюби (РБК-Україна)
Одна з основних причин, чому одностатеві шлюби в даний час у багатьох країнах заборонені, пояснюється релігійними тлумаченнями, зокрема – "гомосексуальність – це гріх".
Згідно з численними дослідженнями Pew Research Center на тему "Релігія і суспільне життя", багато років головною "опозиційною силою" по відношенню до питання легалізації одностатевих союзів виступали саме релігійні організації. Деякі опитані Pew Research Center люди сказали, що для них гомосексуальні шлюби і гомосексуальність в цілому – "неправильні" явища, які порушують їх релігійні переконання.
Проте за останні роки підтримка одностатевих шлюбів з боку представників різних конфесій істотно зміцнилася.
Так, згідно з даними опитування за 2016 рік, приблизно шість з десяти католиків (58%) підтримують одностатеві шлюби. У той час як в 2006 році показник підтримки становив всього 39%. Що стосується православних християн, то 54% підтримують гомосексуальні союзи, 41% - виступають проти (дані за 2014 рік). Найбільшою підтримкою одностатеві пари можуть заручитися у буддистів (84%).
Ще один популярний аргумент проти прийняття одностатевих відносин полягає в тому, що вони "підривають традиційний інститут шлюбу".
Так, Катехези католицької церкви засуджує сексуальну практику, під час якої відсутня можливість зачаття: мастурбація, анальний і оральний секс, а також гомосексуальні відносини. Схожу позицію займає також іслам.
Проте подібна позиція сьогодні викликає бурхливі дискусії серед представників різних конфесій. Зокрема, ліберальні руху в релігійних організаціях звертають увагу, що свідомий контроль народжуваності став справою звичною у сучасному суспільстві. Якщо статевий контакт не переслідує мети продовження життя, тоді релігійним лідерам слід повернутися до жорсткої боротьби з мастурбацією, прийняттям протизаплідних засобів і т. д.
В той же час не слід забувати, що і серед віруючих людей є представники ЛГБТ. До речі, вони також беруть участь у різних опитуваннях того ж Pew Research Center. Багато з них зазначають для себе "релігійні питання" як дуже складні і неоднозначні. При цьому опитування 2013 року показує, що представники ЛГБТ-спільноти менш релігійні (48%). Віруючі гомо- та бісексуалів зізналися, що відчувають конфлікт між своїми релігійними переконаннями та сексуальною орієнтацією або ґендерною ідентичністю. Також найбільш "недружніми" по відношенню до своїх переконань представники ЛГБТ назвали: мусульман, мормонів, католиків, євангелістів.
Фото: На даний момент вчені не беруться назвати конкретну причину виникнення гомофобії (РБК-Україна)
Під гомофобією розуміють ірраціональний страх перед гомосексуальними почуттями, думками, поведінкою і контактом з гомосексуалами.
Так, в тих же США саме по відношенню до представників ЛГБТ-спільноти найбільш часто вчиняються злочини на ґрунті ненависті, ніж по відношенню до інших соціальних меншин. Кількість "розправ" над гомосексуалами перевищує число злочинів проти євреїв, мусульман і афроамериканців.
Згідно даним правозахисної організації Galop, у Великобританії четверо з п'яти представників ЛГБТ піддавалися різним образам на ґрунті ненависті, чверть зазнали жорстоких злочинів. Десята частина ЛГБТ-людей зазнали сексуального насильства на грунті ненависті.
На даний момент вчені не беруться назвати конкретну причину виникнення гомофобії. І до речі, термін "гомофобія" критикується з причини того, що дане поняття не є фобією в клінічному сенсі. Так, на думку психологів, виникнення гомофобії може базуватися на почутті тривоги, яке пов'язане з побоюванням бути або стати гомосексуалом. Одна з теорій свідчить, що гомофобія є результатом пригнічених гомосексуальних мотивів або прихованої форми гомосексуалізму.
Однак, таке пояснення вже не один рік хвилює дослідників природи гомофобії. Об'єднана команда дослідників з Рочестерського, Каліфорнійського і Ессекського університетів (США) зробила висновок, що під час психологічних тестів гетеросексуальні люди часто відчувають сильне тяжіння по відношенню до представників своєї статі. Вчені проаналізували результати експериментів, проведених у США та Німеччині, які свідчать про те, що гомофобія є "зовнішнім проявом пригнічених сексуальних бажань". А викладач з Університету Ессекса Netta Weinstein навіть припустив, що деякі люди виявляють гомофобні настрої по відношенню до геїв і лесбійок, тому що "гомосексуали нагадують їм про подібні тенденції всередині себе".
Власне, це одне з продовжень дослідження, проведеного ще в 1996 році в університеті Джорджії, яке показало: у деякої кількості чоловіків, які висловлювали гомофобні погляди, проявляється латентна гомосексуальність. Тоді чоловікам показували порнографію, вимірюючи рівень збудження в процесі її перегляду. Під час перегляду гетеросексуальної або лесбійської порнографії відмінностей у реакції на неї між двома групами майже не спостерігалося, але при перегляді гомосексуальної порнографії проявилися різкі відмінності.
При цьому існує альтернативне пояснення, яке говорить про те, що почуття тривоги також може впливати на сексуальну реакцію. Деякі психологи вважають, що "перегляд гомосексуальних епізодів викликає негативні емоції (наприклад, занепокоєння) у людей, схильних до гомофобним поглядів. У свою чергу тривога посилює збудження і ерекцію". Таким чином, посилення збудження у чоловіків-гомофобів є відповіддю на можливу загрозу, а не на стимул, який вони знаходять для себе сексуально збудливим.
Таким чином, говорити сьогодні про психологічні причини виникнення гомофобних реакцій складно.
При цьому соціологи намагаються досліджувати "витоки" появи гомофобії в сучасному суспільстві.
Фото: Марш Рівності 2017 відбудеться 18 червня (РБК-Україна)
Перший Марш Рівності в Києві відбувся в 2013 році. Марш Рівності - це мирна маніфестація на підтримку ідеї необхідності дотримання прав людини, незалежно від сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності або будь-яких інших ознак. При цьому учасники київського Маршу виступають не лише за підтримку прав ЛГБТ, але і проти будь-яких видів дискримінації та насильства (домашнього, сексуального і т. д.).
Початком руху геїв і лесбійок за громадянські права вважаються так звані Стоунволлські бунти - спонтанні демонстрації проти поліцейського рейду в Нью-Йоркську на гей-бар Стоунволл-інн і наступних арештів його відвідувачів в 1969 році.
У 1970 році в першу річницю Стоунволлського повстання кілька сотень демонстрантів вийшли на Крістофер-стріт. Ця акція вважається першим гей-прайдом. Учасники прайду виступили за скасування законів, що дозволяють дискримінацію геїв і лесбійок у сферах зайнятості та житла.
Сьогодні гей-прайди – це акції, визнані нагадати суспільству про існування ЛГБТ, закликати до толерантного ставлення, захистити свої громадянські права. Гей-прайди не виникли як бажання геїв і лесбійок "відсвяткувати" той факт, що вони є геями і лесбійками - а нагадати про їх право на існування без переслідування.
Деякі ЗМІ переводять словосполучення Gay pride як "гей-парад", хоча це невірний переклад. Англ. "pride" перекладається як "почуття гордості". Тобто, виходячи на різні акції та демонстрації, представники ЛГБТ відчувають почуття гордості за свою сміливість відкрито заявити про себе, в тому числі – про свою "нетрадиційну" сексуальну орієнтацію.
Гей-прайди можуть проводиться в різних формах — параду, маршу, мітингу, фестивалю, ярмарки, пікніка. В залежності від конкретної ситуації гей-прайд може носити характер свята-карнавалу (гей-парад) або правозахисної демонстрації (Марш Рівності).
Так от, столичний Марш Рівності не має нічого спільного з "гей-парадами". Ставлячи в один ряд Марш і "парад", вітчизняні противники ЛГБТ-руху займаються підміною понять і помилковою маніпуляцією.
Всеукраїнська благодійна організація "Точка опори" підкреслює: "Українські активісти не влаштовують "парад", так як їх вимоги до держави і суспільства ще не задоволені таким чином, щоб можна було святкувати рівність. Мова може йти хіба що про ЛГБТ-прайд, як акцію, мета якої - показати гордість представників ЛГБТ-спільноти за те, що вони не бояться говорити про себе вголос".
Згідно даним все тієї ж ВБО "Точка опори", в Україні проживає близько одного мільйона ЛГБТ-громадян, які не мають законного права офіційно реєструвати свої стосунки, спільно виховувати прийомних дітей, мати спільну сумісну власність, приймати важливі рішення за свого партнера в лікарнях, виступати донорами крові і навіть займати деякі посади.