"Люди не перестають дивуватися - як це взагалі можливо?": Мама четвертокласника розповіла, як її син перестав ходити до школи і став щасливішим
Про навчання дитини вдома замислюється все більше батьків в Україні. Проте далеко не кожен зважується впровадити такий досвід у реальному житті.
Львів’янка Ольга Бартиш завжди вважала, що жити строго за усталеними в соціумі стандартами аж ніяк не приносить користі особистості. Саме тому Ольга досить легко зважується на ті рішення, які іншим прийняти буває не так і просто.
Кілька років тому жінка звільнилася з роботи, переїхала з родиною із Києва назад до рідного Львова й вирішила займатись тим, до чого найбільше лежить душа: почала писати картини. Зараз її роботи успішно продаються.
Родина мешкає у власній просторій квартирі в передмісті Львова. Нещодавно у сім’ї народився другий хлопчик: старший на дев'ять років син відразу знайшов спільну мову із братиком.
Матвій вчиться вдома з осені 2016 року. За словами мами, це дуже позитивно вплинуло на хлопчика: йому стало набагато цікавіше отримувати нові знання, покращився настрій і стан здоров’я. А ще він знайшов час на омріяний власний кулінарний YouTube-канал MikoChef, який з допомогою батьків потроху наповняється смачними рецептами.
Про те, як батьки прийняли таке рішення, попри існуючі у суспільстві стереотипи, як хлопчик здає всі контрольні роботи та атестацію, та чи подобається Матвію вчитися вдома зараз – у інтерв’ю Ольги Бартиш для Styler.
Хоумскулінг: "За ці місяці син жодного разу не захотів у школу"
"Матвій у школу не ходить із жовтня минулого року. Вчиться вдома, але закріплений по документах і по атестації за львівською школою "Лідер". Це звичайна державна школа - одна з небагатьох, де є можливість учням і їх батькам обирати різні форми навчання. Наша форма - екстернат. Вчимося, як і інші діти, повністю безкоштовно. Матвій закріплений за класом, за вчителькою. Кожної чверті ми здаємо контрольні з усіх предметів. Маємо графік на рік і ми знаємо, в які дні проходять консультації із вчителями".
"Питання про те, щоб Матвій вчився вдома, тягнулося у нас ще з його першого класу. Свою роль зіграло й те, що коли я чую про якийсь цікавий і корисний досвід, то мені відразу хочеться спробувати. Але найперше було шкода, що дитина така вільна, така творча, така чиста, а тут її навіть із першого класу завантажують, тиснуть, дають багато непотрібного", - говорить Ольга Бартиш.
"Всі ми говоримо про індивідуальний підхід для дітей, але в школах, на жаль, в силу об'єктивних причин все для всіх однаково".
"Ми тоді жили в Києві, і я поняття не мала, як це все робиться. Я не мала на той момент підтримки, була мало поінформована. Через це перехід на домашнє навчання мені здавався чимось неймовірно тяжким. До того ж, було мало таких батьків, котрі б подібну ідею підтримували. Це зараз їх набагато більше”, - згадує жінка.
"Мій чоловік спершу був проти, щоб Матвій вчився вдома. Але я собі цю ідейку гріла, плекала, потроху збирала інформацію і таки довела свою правоту. Тепер чоловік погоджується, що ми зробили правильно".
Ольга згадує, як тиск відбив усіляке бажання сина вчитися.
"Раніше син добре знав математику. Пригадую, у другому класі я писала на своїй сторінці у Facebook, що він усно додає і віднімає тризначні числа протягом кількох секунд, без стовпчиків, без калькуляторів. Наприклад, на питання "скільки буде 387 + 292" витрачав всього до десяти секунд. Дитині це явно йшло легко і подобалося. Але з часом цей інтерес просто пропав і він не злюбив навіть математику".
"Зникло взагалі бажання вчитися. Він просто ненавидів виконувати домашнє завдання, все через примус. Перестав читати, більше не хотів навіть слухати, як я йому читаю, хоча ще зовсім недавно без книжки дитина просто не засинала. Скільки я потім всього не робили, щоб повернути інтерес до книг, і купували всяке-різне, і ігри придумували, подарунками заохочували - нічого не помагало. Відмовився читати на відріз... Зараз уже нічого не роблю. Просто самі з чоловіком читаємо. Сподіваюсь, з часом любов до книг у дитини повернеться", - розповідає Ольга.
"Цікаво, що у трьох школах, які ми змінили, жодного разу не було ніякої сутички чи скандалу з учителями або дітьми. Матвій дуже слухняний хлопчик - скарб для школи. Наче солдатик, виконував вказівки і мовчав".
"Про домашнє навчання я багато читала в інтернеті, спілкувалася із іншими батьками. Потроху переконувала чоловіка, давала йому читати статті. Ми справді зважили всі "за" і "проти", поки сказали синові: "Все, не хочеш ходити – не ходи. Крапка. Треба жити, як хочеш, а не як треба".
Потім батьки Матвія забрали документи зі школи. За ці місяці Матвій жодного разу не захотів назад.
"Можна жити за кордоном і закінчити при цьому українську школу, побувавши в ній всього кілька разів"
"Ось саме цими днями ми здавали ДПА. Це державна підсумкова атестація, обов’язкова для закінчення 4 класу. Здавали українську мову, ще буде математика і літературне читання – три предмети. ДПА Матвій здавав разом з іншими дітьми, бо ця атестація вимагає особистої присутності".
"Всі контрольні протягом року можна здавати електронною поштою. Наша школа поруч і нічого не коштує туди приїхати. Але якби ми жили за кордоном чи в іншому місті, то це дуже зручно: надіслали контрольну на пошту, і все. А приїздити можна тільки на іспити. А у дітей вони не так часто: у 4, 9 та 11 класах”.
"Якщо родина їде за кордон, то треба просто написати заяву, типу: "Ми на певний час їдемо в іншу країну, дитина не може відвідувати навчання, з цих причин просимо дозволити відтермінувати шкільне навчання". Через рік, наприклад, повернутися і наздогнати дітей у навчанні. Тобто за рік можна пройти два, а то й три класи! Без втрат можна жити за кордоном, проходити все навчання в інтернеті й закінчити при цьому українську школу, побувавши в ній усього кілька разів", пояснює Ольга Бартиш.
"Із п’ятого класу почнуться нові предмети, але це не проблема. Дистанційно можна вчитися навіть до самого 11 класу. Такі предмети як фізика, хімія та історія – можна вчити по "Cкайпу" або у групі. Зараз у нас так відбувається біологія. По п’ятницях зранку зустрічаємося із викладачем у Львові, у Стрийському парку. Вчителька з дітьми прямо там займається: дві години біолог ходить з ними по парку. Вивчають рослини, досліджують навколишнє середовище. Це значно крутіше, ніж би вони в цей час вивчали біологію, сидячи за партою. У парку – ось де справжня біологія! Вони в біноклі розглядають природу, шукають сліди та гнізда. Матвій як кожного разу приходить, то захоплено розповідає, що бачив і про що дізнався. Дитині це явно цікаво. Прививається саме бажання вчитися і все пізнавати".
"Матвій зараз має купу гуртків. Ми всі ті гуртки збили до одного в день по п’ятницях: займається зранку до шостої вечора. Ходить на те, що йому подобається: театр, музика, анімація. Також має в інші дні плавання".
Запит від батьків на домашнє навчання щороку зростає
"Небагато є в Україні шкіл, які підтримують таку форму навчання. Здається, за встановленими правилами, це мало би так бути чи не в кожній школі. Але у нас по-одному писано, по-іншому роблено. У Львові лише "Лідер" приймає таких дітей безкоштовно, їх приблизно там 15-20. Знаю, що є пара таких шкіл у Києві, одна – у Вінниці. Є також кілька шкіл приватних, але вони платні - по кілька тисяч гривень на рік".
"На мій погляд, найбільш оптимально і просто ідеально – все-таки ходити у школу, але альтернативну, де у класі по 5 учнів. У Києві знаю кілька таких шкіл. Там дуже одомашнена обстановка. Туди дитина може ходити тричі на тиждень і має проводити там цілий день. Математика, ліплення, йога, психологія – активні заняття змінюються інтелектуальними. Домашніх завдань немає, зате у класі – повна зануреність у навчання".
"Не можу не помітити, що запит від батьків на домашнє навчання щороку зростає. Батьки частіше стали про це задумуватися, тому треба про це розповідати, щоб їм не було так страшно".
"Головне – дуже сильно захотіти чогось. І тоді все точно буде"
"Син має багато друзів, ціла зграя хлопчаків у дворі бігає. Коли канікули, то вони щодня граються. А у період навчання о 5-6 вечора на вулицю постійно разом ходять".
Але жінка говорить і про недоліки домашнього навчання.
"Єдиний недолік хоумскулінгу – дитині часом буває нудно, коли на вулиці нікого немає, і треба чекати, поки діти зроблять домашні завдання та вийдуть на вулицю. Але тут не йдеться про соціалізацію. Бо спілкування з однолітками у нього достатньо".
"Матвій за темпераментом – інтроверт, може годинами бавитись у "Лего". Тому навіть в тому, що "нудно" катастрофи особливо немає. Вдома завжди є чим зайнятися. Але якщо дитина явний лідер, активна дуже, то навпено не варто її забирати на домашнє навчання. Все інше в хоумскулінгу - це лише "плюси".
"Навчання вдома досі всіх дивує. Принаймні тут, у Львові. Батьки, всі мої рідні, із таким рішенням вже змирилися. Але моя мама спершу була категорично проти. Вона все життя пропрацювала шеф-кухарем у шкільній їдальні, дружить із вчителями. То вона зовсім не розуміла, як це так – вчитися вдома. "Хіба дитина має бути хворою, щоб вдома вчитися", - отак вона думала. Але зараз є порозуміння, і всі до такого звикли".
Фото: "Я займають тим, що люблю, це приносить мені і духовні, і матеріальні блага" - Ольшга Бартиш (facebook.com/shytrab)
"У нашої родини поступово формується інше коло спілкування. Серед друзів маємо багато таких людей, для яких це норма. Але ще рік тому люди нас питали: "Як це можливо?”. "Ви що, посварилися з учителем?”. "А що, він хворий?".
Навіть самі вчителі дивувалися, коли ми забирали документи. Хоч вони й знають про існування такої форми навчання, але їх все одно дивує факт такого рішення", - зізнається Ольга.
"Люди звикли шаблонно жити, шаблонно виховувати дітей. Щоб перейти на домашнє навчання в українському середовищі, у родини насправді має бути багато відваги. Треба не боятися бути "білою вороною", не боятися, що хтось засудить. Про це треба якомога частіше говорити. Адже нічого тут страшного немає: дитина живе далі. Моя дитина стала щасливішою, розумнішою, веселішою і здоровішою".
"Ми влітку родиною поїдемо в Туреччину на місяць. Далі - в Польщу. Взагалі хочемо багато мандрувати. Наприклад, по півроку жити в різних країнах. Чоловік працює дистанційно. Я також здійснила свою мрію – робота мене не тримає в офісі, я сама розраховую вій час".
"Тепер точно знаю, що головне – дуже сильно захотіти чогось. І тоді все буде. Я давно хотіла жити так, як хочу сама, а не так, як прийнято у соціумі. Потроху йду до цього. І, здається, у нас із родиною це виходить", - підсумовує Ольга Бартиш.