"Не просто трагедія": історик назвав головні міфи про Голодомор

До 85-х роковин Голодомору Український інститут національної пам'яті опублікував друге доповнене видання "Людяність у нелюдяний час"

Нове видання - це збірка 180 історій про людей, які рятували інших від жахливого голоду у 1932-33 роках в Україні. Більшість доброчинців – це непублічні особи, звичайні люди. Втім, є у збірці й історія і про відомого українського письменника Павла Тичину, який теж, за свідченнями очевидців, надавав людям їжу під час Голодомору, что помогало им выжить.

"Більшість цих людей не мають якихось таких яскравих біографій, не були їх історії вивчені", – каже Вікторія Яременко, начальник наукового відділу Українського інституту національної пам’яті.

Історики також закликали й надалі надсилати їм подібні історії, щоб відкрити суспільству факти про людей, які в надзвичайно складних умовах рятували інших.

Одним із упорядників книги став Володимир Тиліщак, заступник голови Українського інституту національної пам’яті.

Невдовзі після презентації видання Styler поспілкувався з істориком про те, наскільки дослідженою є тема Голодомору, чи впливає на висвітлення історії політична складова й про важливість правди про злочини сталінського комуністичного режиму, які цілеспрямовано здійснювалися у 1932-33 роках проти українців.

Фото: В Україні презентували нове видання Українського інституту національної пам'яті "Людяність у нелюдяний час" (uacrisis.org)

Пане Володимир, наскільки станом на 2018 рік тема Голодомору є дослідженою? Скільки ще лишається невідомого?

Голодомор ми вивчаємо достатньо давно, але це не означає, що всі його сторінки і аспекти вже добре знані. До останнього часу основна увага була приділена аспектам, пов’язаних зі встановленням самого факту Голодомору, з'ясуванням масштабів цієї трагедії.

Але на сьогодні цей акцент поступово зміщується у міждисциплінарні дослідження. Голодомор вивчається з різних сторін. Зростає увага до питань, пов’язаних із вивченням стратегій виживання, питанням спротиву системі. Осмислюються наслідки геноциду у різних сферах. Сьогодні реалізується кілька проектів зі створення геоінформаційних систем, присвячених Голодомору та пам’яті про цей злочин.

Кількість дослідників, які займаються цією темою, поступово зростає. З'являються наукові інституції, які цією темою займаються, й залишається ще надзвичайно велике поле для майбутніх досліджень. Тему досліджують і провідні іноземні фахівці, дізнаються нові дані.

Чи правда, що різні політичні ситуації і кон’юнктура вже за незалежної України заважали тому, щоб тема Голодомору звучала об’єктивно і саме в контексті геноциду українців? Наприклад, чи вплинув якось на зміну риторики період президентства Януковича?

Насправді українське суспільство, громадськість і науковці не є стовідсотково залежні від влади.

В Україні влада не має тотального контролю над суспільством, щоб хтось із представників влади міг прийти до історика і сказати: "Ось це досліджуйте, а це – не досліджуйте". Навіть в роки президентства Януковича, коли темі Голодомору значної уваги не приділялося, дослідження все рівно проводилися. І громадськість широко вшановувала пам'ять жертв Голодомору, проводила по різних містах і селах пам’ятні заходи.

Діяв Громадський комітет із вшанування пам’яті жертв Голодомору - геноциду, який організовував загальнонаціональні меморіальні заходи у День пам’яті, проводив наукові конференції, сприяв появі нових видань.
Фото: “Згідно з соціологічними дослідженнями, близько 80% населення України визнають Голодомор геноцидом” - Володимир Тиліщак (РБК-Україна)

Всі ми знаємо, що в першу чергу тему Голодомору в Україні підняла громадськість, і саме завдяки зусиллям активістів, науковців, тема набула звучання. І тільки завдяки цьому вона стала складовою державної політики.

Злочини комуністичного режиму приховувалися за СРСР, а після здобуття Україною незалежності ці злочини вільно досліджуються. Насправді Голодомор – це та трагедія, важка і трагічна сторінка минулого, яку на сьогодні вже ніхто не може заперечити. Згідно з останніми соціологічними дослідженнями, близько 80% населення визнають Голодомор геноцидом. (Крім того, згідно результатів опитування соціологічної групи "Рейтинг", 47% громадян України вважають винним в організації Голодомору особисто Сталіна, а на центральне керівництво СРСР покладають вину 39% респондентів – ред.).

Але дослідження, знання й пам'ять про Голодомор – це не виключно заслуга влади. В першу чергу це надбання всього українського суспільства. І навіть в той час, коли в роки президенства Януковича цю тему на офіційному рівні намагалися оминати, чи не приділяти їй уваги, в суспільстві говорити про Голодомор все рівно не припиняли.

І той же Янукович видавав укази про вшанування 80-х роковин Голодомору, яким передбачалося проведення наукових досліджень, меморіальних заходів, тощо. Сьогодні ж вшанування пам'яті убитих голодом є спільною справою і органів влади, і всієї громадськості.

Фото: “Голод в Україні – це не просто трагедія, а злочин тоталітарного режиму” - Володимир Тиліщак (РБК-Україна)

Якось спілкувалася з колегою, який живе в Росії. Нагадав, що голод у 1930-ті роки був не лише в Україні, а й в окремих регіонах Росії. Дивувався, чому ми відокремлюємо Голодомор як суто українську трагедію. У них говорити про ту сторінку історії взагалі не прийнято. Чи справедливо ставити в один ряд ці два періоди голоду, які відбувалися тоді?

Перш за все голод, до якого довело сталінське керівництво, справді мав місце в різних регіонах Радянського Союзу. Але в Україні ті труднощі, які СРСР мав, були використані для звинувачень українців у саботажі та стали приводом для вчинення розправи, для вчинення геноциду.

І саме тому голод в Україні – це не просто трагедія, а злочин тоталітарного режиму. Тому що ніде більше в Радянському Союзі не вживали таких спеціальних репресивних заходів, які мали на меті знищити саме національну групу, як це було в Україні і на Кубані, яка за своєю ідентичністю на той час була українською.

Тобто Голодомор як геноцид в Україні, ясна річ, не заперечує злочинів, вчинених сталінським комуністичним режимом в інших регіонах СРСР. Але ми, українці, сьогодні говоримо в першу чергу про Голодомор як геноцид. Ми його досліджуємо, пам’ятаємо і вимагаємо від світу засудити цей злочин.

Як з часом змінюється ситуація у сприйнятті Голодомору на міжнародному рівні? Ми знаємо, що Голодомор визнає геноцидом все більше країн. Зокрема, у жовтні 2018 року геноцидом українського народу Голодомор визнав сенат США. Також у листопаді те саме зробив ще один американський штат – Північна Кароліна.

Україна в першу чергу ставить собі за мету інформувати світ про цей злочин. Інформувати про те, що насправді було вчинено в Україні в той проміжок часу. І чим більше ми інформуємо світ про ці події, чим більше доносимо правду, тим більше світ буде розуміти природу, масштаби і наслідки Голодомору.

Результатом цього розуміння стає те, що різні країни визнають Голодомор геноцидом.

Фото: "Чим більше у світі дізнаються про Голодомор, тим нам простіше обговорювати питання про визнання її геноцидом на офіційному рівні" - історик (president.gov.ua)

Я думаю, що в майбутньому кількість таких країн буде зростати. Наскільки це буде відбуватись інтенсивно – прогнозувати не готовий. Це буде залежати в тому числі і від роботи української спільноти й українського Міністерства закордонних справ. Але очевидно, що коло країн, які визнають Голодомор геноцидом, буде зростати.

Говорячи про можливість визнання тою чи іншою країною Голодомору геноцидом, потрібно зважати, що в кожній країні є особливості законодавства, яке часом не передбачає прийняття актів про визнання злочинів в інших країнах. З іншого боку, ми маємо активну протидію з боку Росії, яка й далі захищає тоталітарну спадщину радянського режиму. Але чим більше у світі дізнаються про Голодомор, тим нам простіше обговорювати питання про визнання її геноцидом на офіційному рівні.

Які головні міфи панують навколо Голодомору в Україні?

Я думаю, немає жодної історичної події й історичного факту, які би не супроводжувалися тими чи іншими міфами. Голодомор – не виключення. Наше завдання – долати ці міфи й намагатися будувати нашу пам'ять про трагедію на надбаннях науковців.

Про які міфи сьогодні найважливіше згадати і спростувати їх?

Один із міфів ви вже зачепили: це міф про те, що український Голодомор нібито не вирізняється на фоні голоду в інших регіонах СРСР. Другий міф пов'язаний з тим, що це була суто внутрішня проблема українців. Ще кажуть, що голоду нібито взагалі не було.

Фото: “Один із міфів про Голодомор пов'язаний з тим, що український Голодомор нібито не вирізняється на фоні голоду в інших регіонах СРСР” - Володимир Тиліщак (uacrisis.org)

Наступний міф – про те, що Голодомор був спричинений природними обставинами – відсутністю врожаю, посухою і тому подібне. Ще один міф пов'язаний з тим, що влада Радянського Союзу намагалася врятувати людей від голоду і для цього надавала їм продовольчу допомогу.

Все це – міфи, які спрямовані на те, щоб в тій чи іншій мірі розмити розуміння Голодомору як злочину геноциду.

Недавно пройшла презентація вашої книги про доброчинців під час Голодомору - "Людяність у нелюдяний час". Про що вона?

Перш за все, така вже людська природа, що при будь-якій трагедії, війні чи іншій тяжкій ситуації в історії держави завжди будуть ті, хто зберігатиме людські риси своєї душі й буде намагатися врятувати інших.

І Голокост, і Голодомор, не є винятками. Як і під час Голокосту, так і під час Голодомору знаходилися ті, хто, навіть ризикуючи власним життям, попри труднощі рятував інших людей, допомагав ближнім чи зовсім стороннім людям. І наші знання, наша пам’ять про Голодомор не будуть повноцінними без знань про цю сторінку трагедії.

Щоб виявити таких людей, відкрити їх суспільству та зберегти пам'ять про них та їхні вчинки, ми ще у 2008 році ініціювали акцію з пошуку відомостей про праведних людей і праведні діяння в роки Голодомору і намагаємося її продовжувати. Результатом пошуків стала наша книга “Людяність у нелюдяний час”, яка вперше побачила світ у 2013 році. Цього року ми зробили вже її друге, доповнене, видання.

Про Голодомор ми маємо знати не тільки з точки зору цифр, скільки людей загинуло. Ми також повинні знати й про те, як українці, наші діди-прадіди виживали, як рятувалися, як чинили спротив тоталітарному режиму, і без цього пам'ять про Голодомор, ще раз наголошу, не є повною.

Які зі знайдених вами історій для цього видання особисто вас вразили найбільше?

Для мене насправді всі ці історії важливі. Всі вони не можуть залишити байдужими. Мені важко виділити надзвичайно особливі. Я б не хотів їх виділяти, бо важливий насправді сам факт порятунку.

Якщо ти починаєш займатися темою Голодомору, то починаєш розуміти, які були нелюдські умови, в яких доводилося жити людям. То тоді стає зрозуміло, що навіть найпростіші вчинки сприймають зовсім по-різному.

Фото: Невдовзі книга “Людяність у нелюдяний час” буде доступна для вільного скачування (Інститут національної пам’яті)

Можу навести один приклад з тих історій, які дійшли до нас цього року і були включені у видання. З одного боку, це звичайна проста історія, а з іншого – вона показує, як один рятував іншого, і це допомогло вижити.

Родина одного з партійних чиновників, яка жила в Опішні на Полтавщині, мала сина. Хлопець у 1932-33 роках навчався у школі. В їхній родині, звичайно ж, голоду не відчувалося. Вітчим приносив додому продуктовий пайок, що дозволяло родині харчуватися. І мати щодня давала хлопчині великий кусень хліба в школу. Хлопець приходив на уроки й ділив цей кусень на маленькі скибочки, розділяючи на всіх однокласників. Так тривало щодня. Здавалося б, це рядовий крок, але коли навколо тебе – голод, смерть і втрачається людська подоба, це приклад людської доброти не може залишити байдужим.

Де можна буде знайти і придбати це видання?

Це видання Українського інституту національної пам'яті. Ми готували його для безкоштовного розповсюдження серед навчальних закладів, бібліотек, громадських організацій. Щоби отримати видання, потрібно написати листа до Українського інституту національної пам’яті. Крім того, його електронна версія буде розміщена на сайті Інституту для вільного доступу, і кожен може його завантажити й познайомитися з цією книгою.

Нагадаємо, раніше Україна передала Польщі 60 тисяч документів про радянські репресії. Документи передали з архівів с Одеси, Вінниці та Хмельницького.

Також Сенат Польщі прийняв ухвалу до 85-х роковин Голодомору в Україні.

Відео: Події Майдану відтворили у віртуальній реальності (video.rbc.ua)