Сімейна пара з Вінниці побила рекорд за кількістю років у шлюбі: як їм це вдалося

Подаватися офіційно на рекорд України Макаренко не збиралися. Але 21 травня у них вдома зібралася вся родина - на честь 100-річного ювілею Миколи.

"Вранці було багато офіційних привітань, а ввечері зібралися в колі сім'ї та друзів. Всі говорили, що така серйозна дата - нагорода від Бога. Але також своїм довголіттям батько зобов'язаний своєму ангелу-хранителю, вірній подрузі та коханій дружині Лизуні, як він ласкаво її називає", - розповіла дочка рекордсменів, 67-річна Тетяна.

Вона додала, що коли гості дізналися, що батьки в шлюбі вже 72 роки, то сказали, що варто позмагатися за рекорд України. Тетяна подала заявку і досить швидко отримала схвалення.

"Тепер будемо докладати зусиль, щоб продовжити цей термін і вийти на світовий рекорд", - зазначає Тетяна.

Народилися у РФ і жили в одному селі

Єлизавета і Микола родом з російського села Спиридонова Буда. Микола закінчив залізничний технікум. А коли почалася Друга світова, пішов в льотне училище і на війні був льотчиком-винищувачем.

"У дитинстві ми з Миколою не дружили, хоч і жили в одному селі. Одного разу він приїхав додому у відпустку. Люди казали: "повернувся льотчик. Але, мабуть, якийсь хворий - бігає з голим торсом навколо будинку, обтирається снігом". Коли пішла з дівчатами в клуб, познайомилася з Миколою. Він запросив на танець і в той же вечір зробив пропозицію. Я засміялася, бо не думала, що це серйозно", - розповіла Єлизавета Григорівна про знайомство з чоловіком.

Потім Микола поїхав по службі до Німеччини. А мама Миколи прийшла до матері Лізи та сказала, що її дочка сильно подобається її синові, і він хоче одружитися.

"Майбутня свекруха запевнила:"якщо вийдеш заміж за Миколу, будеш ходити в шовках, на шовках будеш спати та тільки червонці рахувати". А Миколи розхвалила мене: "якщо Ліза буде така ж, як її мати, то матимеш прекрасну дружину". 21 грудня 1949 року ми розписалися, а 1 січня 1950-го відсвяткували весілля. Микола привіз хороший український вінок зі стрічками та кофточку з вишивкою", - додала Єлизавета Григорівна.

Фото: Єлизавета і Микола (з сімейного архіву)

Після війни поїхали в Україну

Після війни Микола закінчив Військову академію. Під час служби отримав звання полковника. У 1961 році вийшов на пенсію, і сім'я Макаренка переїхала в Україну.

"Раніше ми приїжджали до Вінниці, тут жив брат Миколи. Місто завжди подобалося - красиве, зелене, люди привітні. Коли чоловік пішов у відставку, переїхали та отримали тут квартиру. У Вінницькій школі сказали, що діти військових можуть бути звільнені від вивчення української мови. Але Микола не погодився:" якщо живемо в Україні, то повинні знати українську мову", - підкреслила Єлизавета Григорівна.

На пенсії Микола Степанович вступив до Вінницького технічного інституту. Працював лаборантом, а потім і завідувачем лабораторії. Коли отримав диплом - викладав креслярську геометрію і цивільну оборону.

Тато любить порядок, а мама - зразкова господиня

"Батько любить порядок. У дитинстві ми з братом мали окремі ящики в письмовому столі для шкільного приладдя. Одного разу тато побачив, що в моєму безлад. У щоденнику написав:"за порядок в столі - двійка". Перед вчителькою було соромно, тому що в школі я була відмінницею. Але на батька я не образилася - він правильний і чесний у всьому", - розповідає Тетяна.

А Єлизавета Григорівна за словами дочки - зразкова господиня. Вона все своє життя присвятила родині. Дочки вона шила кращі в класі наряди, створювала плетені речі. Вона смачно готує, любить випічку і досі садить квіти на клумбі біля під'їзду.

Фото: Єлизавета і Микола (з сімейного архіву)

Секрет довгого подружнього життя

"Немає секрету щасливого подружнього життя. Ми полюбили один одного на все життя. Якщо я на Колю за щось ображуся, він трохи походить, а потім каже: "Давай, помиримося, Лизунь, давай, я тебе поцілую". Досі кожен день говоримо один одному, що любимо. Буває сперечаємося, хто кого більше любить.

Зараз в країні важкі часи. Ми щодня оплакуємо загиблих. Але не сумніваємося, що перемога буде за Україною. Вдячні ЗСУ, які захищають нашу свободу, медикам і кожному, хто наближає нашу перемогу", сказала Єлизавета зі сльозами на очах.