Жорстоке поводження, катування і нелюдські умови: Чому більше 1 млн українців не живуть, а виживають у місцях несвободи в Україні

Понедельник 03 июля 2017 09:01

Фото: У місцях несвободи тисячі українців не живуть, а виживають (pixabay.com/maxlkt)

Нелюдські умови, проблеми з медициною і харчуванням, хамське ставлення з боку персоналу - сьогодні більшість місць несвободи в Україні являють собою "камери тортур і приниження"

Остання доповідь Комітету проти тортур Ради Європи щодо стану в українських в'язницях показала, що рукоприкладство (удари кулаком, ляпаси), стусани, побиття палицями або пластиковими пляшками, наповненими водою, залишаються "справою звичною" в місцях позбавлення волі. Такі "методи вибивання" зізнань не залишилися в "лихих 90-х". Ні, вони все ще застосовуються співробітниками поліції, хоча в доповіді заспокоюють, мовляв, тяжкість жорстокого поводження в порівнянні з візитами 2013 року зменшилася.

При цьому все ще спостерігається практика незареєстрованих затримань, що збільшує ризик насильства в досудових установах, також "жахають" умови утримання в СІЗО, недбале ставлення до питання охорони здоров'я у в'язницях та інше.

- Так, все дійсно настільки серйозно! Рівень тортур і жорстокого поводження в місцях позбавлення волі в Україні досить високий, - нарікають правозахисники.

Вирішивши з'ясувати, чому багато українських в'язниці навіть сьогодні представляють собою "мученицькі камери", ми звернулися до співробітників громадської організації "Україна без тортур". Як виявилося, питання не обмежується виключно проблемами в пенітенціарних установах України.

- Дивіться ширше. В Україні налічується понад 4500 місць несвободи. Це не тільки в'язниці або СІЗО, але також дитячі інтернати, психоневрологічні інтернати, хоспіси тощо. І чи не в кожному такому закладі є свої проблеми. Мова йде і про прояви жорстокості, і про відсутність гідного ставлення, умов проживання, медичного обслуговування, - пояснює ГО "Україна без тортур" Олександр Гатіятуллін.

Що таке національний превентивний механізм, місця несвободи, чому в подібних установах тисячі українців ще досі не живуть, а виживають, і як з цим боротися – в матеріалі Styler.

Національний превентивний механізм: не лікування, а профілактика

Фото: В Україні налічується 4528 місць несвободи, станом на 2016 рік (pixabay.com/JordanHoliday)

Ще в 2006 році Україна ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання. Проте важлива умова цього протоколу було виконано лише у 2012 році шляхом створення Національного превентивного механізму (НПМ) – системи незалежних, регулярних відвідувань місць несвободи з метою попередження в них тортур і жорстокості.

Так, моніторингові візити до місць несвободи здійснюються не тільки працівником офісу Омбудсмена (Уповноваженого ВРУ з прав людини), але і активістом – монітором. Таке рішення сьогодні дозволяє будь-кому (після проходження короткого навчання) без попередження та перешкод відвідати будь-яке місце несвободи, поспілкуватися з його співробітниками і людьми, які там утримуються. Після такого відвідування монітори готують рекомендації щодо поліпшення ситуації в тому чи іншому місці несвободи, контролюючи їх виконання.

Незабаром була створена громадська організація "Монітори національного превентивного механізму "Україна без тортур" з метою об'єднання всіх моніторів України – близько 200 осіб з різних куточків України.

"Сьогодні Департамент НПМ при Уповноваженому ВРУ з прав людини перевантажений. Його працівники встигають тільки приймати і розглядати скарги. При цьому візит у деякі установи, скажімо, колонію на 1000 чоловік, може зайняти кілька днів. Тому без громадських моніторів було б дуже важко", - розповідає Олександр Гатіятуллін, який колись сам пройшов через тортури і жорстоке ставлення в місцях позбавлення волі.

Так, під час проведення візитів в пенітенціарні установи цивільні монітори безпосередньо виявляють факти, які можуть свідчити про катування осіб, які там містяться.

Фото: У Замковій виправній колонії, Хмельницька область (НПМ)

Наприклад, практично всі ув'язнені Замкової виправної колонії (№ 58), які спілкувалися з моніторами, висловлювали занепокоєння щодо власної безпеки у зв'язку з можливими репресіями з боку адміністрації установи за таке спілкування і наявність претензій до працівників колонії, оскільки, за їх словами, це залишається сталою практикою. Під час візиту четверо засуджених, що утримувалися в штрафних приміщеннях, здійснили членоушкодження шляхом нанесення собі порізів на руках. Такий вчинок останні пояснили необхідністю привернути увагу до зазначених проблем, а також у зв'язку з тим, що після спілкування з моніторами працівники установи висловили в їх адресу погрози.

Про факт, який може розцінюватися як тортури, учасникам візиту повідомив засуджений Ч. За його словами, в листопаді 2016 року після здійснення ним членоушкодження працівники цієї колонії застосовували до нього надмірну фізичну силу. При цьому в рот йому було вставлено кляп і сам він був поміщений в окреме приміщення, яке не використовується для утримання засуджених (зі звіту "Моніторинг місць несвободи в Україні: 2016 рік", - ред.).

За даними фактами в Генеральну прокуратуру України внесено подання Уповноваженого з прав людини.

Місця несвободи: адміністрація установи не має права відмовити монітору у візиті

Під місцем несвободи слід розуміти місце, куди за рішенням судового, адміністративного чи іншого органу поміщається людина і звідки вона не може вийти за своїм рішенням.

Це не тільки в'язниці, слідчі ізолятори або ізолятори тимчасового утримання, але і психіатричні лікарні, неврологічні інтернати, будинки дитини, різні інтернатні заклади - в цілому, 41 тип установ.

Цікаво, що навіть транзитна зона аеропорту вважається місцем несвободи, так як ви не маєте права залишити її по своєй волі. При цьому адміністрація аеропорту повинна гарантувати вам певні умови перебування в транзитній зоні: мобільний зв'язок, правова допомога, харчування, вода і т. д.

Фото: Різні інтернатні заклади, хоспіси і навіть транзитна зона аеропорту вважається місцем несвободи (pixabay.com/tpsdave)

В 2016 році в Україні діяло більше 4500 місць несвободи. А ось у 2012 – більше 6000. Багато установ були ліквідовані за свою непотрібність (наприклад, спостерігається постійне зменшення кількості ізоляторів тимчасового тримання: з 483 в 2008 році до 149 в 2016, тощо).

Крім того, в минулому році Департамент НПМ здійснив понад 280 моніторингових візитів. З 2012 року громадянські монітори здійснили понад 1000 візитів до місць несвободи.

Відео: Як літні люди опиняються в притулках і хто забирає їх майно (YouTube/Надзвичайні новини. ICTV)

У громадській організації "Україна без тортур" підкреслюють, що моніторинговий візит здійснюється без попередження!

"Адміністрація установи не знає про наші візити. І це принципово! При цьому вони не мають права відмовити нам. Можуть спробувати, але за це покладається адміністративна відповідальність, так як це фактично розцінюється як перешкоджання роботі Уповноваженого з прав людини. За таке складається адміністративний протокол... Звичайно, ми намагаємося діалогом пояснити нашу місію. Ми ж не карний орган, і тому ми прагнемо співпрацювати з адміністрацією установи. Монітори намагаються в першу чергу не покарати, а допомогти побачити порушення і виправити їх", - говорить програмний директор організації "Україна без тортур" Марина Гоменюк (монітор з 2012 року).

В організації розповідають, що свій візит можуть планувати і на підставі скарг, що надходять (хоча реагування виключно на скарги – функція департаменту НПМ), і за інформацією в ЗМІ, і навіть соцмереж, звернень родичів або самих людей, які перебувають у місцях несвободи. При цьому якщо з установи не надходить взагалі ніяких скарг, це також викликає підозри: можливо, "прохання про допомогу" просто не виходять за межі закладу.

В цілому, за 2016 рік в департамент Національного превентивного механізму надійшло майже 2500 скарг. І це тільки офіційно зареєстрована цифра.

Під час моніторингових візитів в 2016 році у стаціонарних інтернатних закладах були виявлено випадки жорстокого або принижуючого людську гідність поводження з підопічними.

Фото: Стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання Васильківського району, с. Орлянка (НПМ)

Наприклад, монітори часто бачили підопічних з неохайним виглядом: з непідстриженими нігтями і волоссям, в одязі, що не відповідав розміру, сезону і т. д. Також виявлені випадки невиконання обов'язкових санітарно-гігієнічних процедур та неналежного догляду за лежачими хворими (зі звіту "Моніторинг місць несвободи в Україні: 2016 рік", - ред.).

Пенітенціарна система: тиск, цвіль на стінах і погане харчування

Найбільше скарг надходить саме уз установ пенітенціарної служби України (виправні колонії, виправні центри, СІЗО).

"Справа в тому, що у людей в подібний установах з'являється, скажімо так, більше часу на самоосвіту. У них є доступ до правової інформації, вони знають, чого можуть вимагати, тому використовують ці можливості", - пояснює Марина Гоменюк.

Також занепокоєння викликають зафіксовані порушення в установах виконання покарань та попереднього ув'язнення (ізолятори тимчасового тримання, кімнати для затриманих, приймачі-розподільники).

Неякісне надання медичної допомоги – одне з найбільш серйозних порушень у пенітенціарній системі України. Судячи з розповідей і звітів організації "Україна без тортур", слідчі ізолятори та колонії здоров'я точно не поправлять, а скоріше навпаки.

І мова йде не тільки про часту відсутність медикаментів, інвентарю або кваліфікованого персоналу. Працівники органів поліції і спецустанов Нацполіції часто не знають про вимогу законодавства щодо забезпечення безперервності лікування осіб, які потребують замісної підтримуючої терапії або антиретровірусної терапії. Тому в багатьох установах відсутні аптечки ВІЛ/СНІД.

Фото: Капітального ремонту потребують чимало місць несвободи в Україні (НПМ)

Очікувати якісної медичної допомоги також не варто.

"Так, потрапляючи в слідчий ізолятор, людина має пройти обов'язковий первинний медогляд на наявність тілесних ушкоджень, інфекційних захворювань і т. д., їх фіксацію. Якось заходжу в один з таких столичних ізоляторів, і на місці фельдшера бачу "санітара" з числа... ув'язнених, якого залучили на господарчі роботи. Фельдшер, значить, кудись вийшов і доручив ув'язненому замість себе приймати щойно прибулих людей, заповнювати їх медкартки. Це грубе порушення! При цьому я знаю, що нещодавно в цей ізолятора доставили людину з гематомою правого ока. Прошу показати мені її картку. За підсумком, звичайно ж, в картці такого "діагнозу" не було. А сам чоловік ніякого первинного медогляду не проходив", - згадує один з випадків Олександр Гатіятуллін.

Через подібні "витівки" люди, які перебувають у слідчих ізоляторах, пізніше не мають жодної можливості відстояти свої права в суді.

За словами голови організації "Україна без тортур", часто такі правопорушення відбуваються через халатність персоналу, неорганізованість системи.

"У персонала низькі зарплати, навантаження велике, людей не вистачає. Бувають колонії, де працює одна чергова медсестра. І знаходиться вона за межами колонії! Тому що, за правилами, медсестру повинні супроводжувати два атестованих співробітника. Їх немає, і начальник колонії зробити нічого не може – це системна проблема", - говорить Олександр Гатіятуллін.

Відсутність гідних умов утримання.

Мінімальна площа, вентиляція, освітлення, обігрів, санвузол, питна вода – говорити про такі мінімальні потреб у тих же слідчих ізоляторах або кімнатах утримання ще рано. Монітори відзначають, що в деяких приміщеннях, де утримуються люди (вина яких ще не доведена!), відсутні вікна.

У виправних колоніях умови проживання ще гірші.

При нормативно визначеній нормі житлової площі не менше 4 кв. м на одного засудженого у житловому приміщенні Оріхівської виправної колонії (№ 88) площею 87 кв. м проживало 44 людини, у Роменській виправній колонії (№ 56) в приміщенні площею 34 м кв. - 13 осіб, в Полтавській установі виконання покарань (№ 23) у камері загальною площею 7,2 кв. м перебували троє засуджених до довічного позбавлення волі.

Фото: Умови утримання ув'язнених в Україні однозначно недотягують до міжнародних стандартів (НПМ)

Фото: Цвіль на стінах – звичний "атрибут" в українських виправних колоніях, слідчих ізоляторах (НПМ)

Також моніторами виявлені випадки, коли в'язні взагалі не забезпечувалися індивідуальним спальним місцем. В камері Київського слідчого ізолятора для утримання транзитно-пересильних людей, в якій знаходилось 20 ув'язнених, лише 16 з них були забезпечені спальними місцями. За словами ув'язнених, в різні проміжки часу у згаданій камері містилося від 25 до 30 осіб, у зв'язку з чим вони спали по черзі, в тому числі на лавках і столі (зі звіту "Моніторинг місць несвободи в Україні: 2016 рік", - ред.).

Фото: За інформацією Міністерства юстиції України, середньодобова вартість продуктів харчування на одного ув'язненого в 2016 році становила 16 грн 81 коп (НПМ)

Житлові та інші приміщення закладів потребують поточного ремонту, а в окремих випадках - капітального. Мережі комунально-побутового призначення більшості пенітенціарних установ і сантехніка знаходяться в незадовільному стані.

При вивченні умов, в яких ув'язнені приймають їжу, виявлено факти, що мають ознаки нелюдського поводження. Так, у карцерах Черкаського СІЗО вмуровані в підлогу столи для приймання їжі розміщені в безпосередній близькості до санвузлу. В Оріхівській виправній колонії (№ 88) через недостатню кількість кухлів чай засудженим наливали безпосередньо в тарілки (зі звіту "Моніторинг місць несвободи в Україні: 2016 рік", - ред.).

"Якщо розглянути ті ж колонії, ізолятори тощо – це все радянська спадщина. Жодної нової колонії в Україні за період незалежності не було побудовано! Та й сама їх організація притаманна Радянському Союзу, в європейських країнах колоній немає – там тюремні блоки, камери на декілька чоловік. А деякі слідчі ізолятори знаходяться в будівлях 1700 якогось року. Навіть якщо в такому будинку зробити капітальний ремонт, він все одно залишиться будівлею 1700 року", - говорить Олександр Гатіятуллін.

Застосування психологічного і фізичного насильства по відношенню до ув'язнених, порушення у сфері застосування фізичної сили та спецзасобів (наручники, гумові кийки) все ще залишаються топ-проблемою пенітенціарної системи.

За інформацією осіб, що утримуються в Темнівській виправній колонії (№ 100), вони фактично позбавлені можливості оскаржити дії адміністрації установи через страх бути підданими тортурам або жорстокому поводженню.

До засуджених Оріхівської виправної колонії (№ 88) в 2015-2016 роках, всупереч вимогам законодавства, застосовували спецзасоби без попередження про намір їх використання. Крім цього, 05.04.2015 до засудженого З. наручники застосовувалися з 00 годин 30 хвилин до 20 годин 05 хвилин, тобто 19 годин 35 хвилин безперервно (зі звіту "Моніторинг місць несвободи в Україні: 2016 рік", - ред.).

Фото: Засуджені у Полицкій виправній колонії (НПМ)

У штрафних приміщеннях Полицкої виправної колонії (№ 76) моніторами виявлено засудженого К., який повідомив, що в кінці 2015 року начальник установи разом з іншими працівниками нанесли йому тілесні ушкодження, в результаті чого він отримав травму грудної клітки. Після звернення К. до працівників медичної частини виправної колонії зазначена травма не була зафіксована в документації установи, а медична допомога зазначеній особі не надавалася. При дослідженні рентгенограми грудної клітини засудженого учасником моніторингової групи виявлені ознаки, які можуть вказувати на наявність травматичної патології ребер - переломів, які зрослися (зі звіту "Моніторинг місць несвободи в Україні: 2016 рік", - ред.).

Психіатричні лікарні та психоневрологічні інтернати, геріатричні центри: відсутність дозвілля і належної реабілітації

Експерти відразу ж розмежовують психіатричні установи, які знаходяться у підпорядкуванні Міністерства охорони здоров'я, з психоневрологічними інтернатами під протекцією Мінсоцполітики. Значні проблеми, за спостереженнями громадських моніторів, відзначаються саме в психоневрологічних інтернатах.

"Почнемо з того, що вони знаходяться далеко від населених пунктів або великих міст. До них складно дістатися. Це ще від радянської системи залишилося, коли потрібно було прибрати з очей "людей з особливостями". Персонал, який там працює, набирається, як правило, з найближчого населеного пункту. Тобто це некваліфіковані люди. Так, вони можуть добре ставитися до душевнохворих, але як правильно за ними доглядати, вони не знають. Їх цього не вчили", - розповідає голова організації "Україна без тортур" Олександр Гатіятуллін.

За словами експертів, головна проблема в подібних установах – відсутність належного догляду за людьми.

Фото: У Вінницькому геріатричному будинку-інтернаті безпідставно обмежують перегляд телепередач (НПМ)

"Догляд, особливо за лежачими і малорухомими людьми, практично відсутній. Вони просто цілодобово лежать на прогнутих ліжках. Знаєте, таких, де сітка розтягнута до підлоги. Нігті їм не підстригають, не миють. У них з'являються пролежні. Памперсів немає... У медперсоналу відсутнє елементарне розуміння особистого простору. Наприклад, коли людині потрібно справити природну потребу або допомогти їй переодягтися, необхідно закрити її ширмою (коли в кімнаті кілька осіб). У багатьох установах ширм взагалі немає.

Або інша проблема – відсутність дозвілля. Коли можуть на цілий день "загнати" людей в загальний коридор і включити їм телевізор – так за всіма спостерігати зручніше. Добре, якщо телевізор працює. Іноді люди просто цілий день сидять на лавочках в приміщенні. Зустрічалися пацієнти, яких 2-3 роки не виводили на вулицю. Це, до речі, особливо часто спостерігається не тільки в психоневрологічних інтернатах, але і в геріатричних центрах, хоспісах", - каже програмний директор організації "Україна без тортур" Марина Гоменюк.

Фото: Одеська обласна психіатрична лікарня №3, прив'язана до ліжка жінка (НПМ)

Також в таких установах порушується право людини на пенсійне забезпечення. У людей часто немає документів і відсутня спеціально призначена людина, яка б відповідав за це питання.

"Немає налагодженого механізму використання власних коштів недієздатними підопічними психоневрологічних інтернатів, геріатричних центрів і т. д. 75% пенсії йде на їх утримання, 25% - особисті кошти. Але механізму, як людина може одержати і витратити ці гроші, немає. У деяких установах намагалися під запис закуповувати кому що треба, медсестра або нянечка їхала в місто, купувала і привозила. Але це неправильне рішення. Більшість же взагалі не переймаються такими питаннями", - нарікає Олександр Гатіятуллін.

До того ж, в деяких установах монітори зафіксували факти зловживань пенсійними коштами підопічних.

Під час моніторингових візитів протягом 2016 року в інтернатних закладах були виявлені випадки жорстокого або принижуючого людську гідність поводження з підопічними.

Фото: У таких приміщеннях підопічних Хотинського психоневрологічного інтернату можуть ізолювати на весь день (НПМ)

Так, підвальні приміщення (дві кімнати, санітарна кімната з унітазами і умивальниками) Хотинського психоневрологічного інтернату, ПНІ (Чернівецька область), які закриваються, служать для денного перебування важких в утриванні підопічних протягом цілого дня. Одночасно в ці приміщення у вигляді покарання за будь-яку провину потрапляють в обмежені умови менш складні в утримання підопічні.

Ізоляція підопічних в одному приміщенні - в кімнатах денного перебування, спостерігається в Хотинському ПНІ (жін.), Горохівському ПНІ (чол.). Протягом дня доступу в житлові кімнати немає і всі підопічні, незалежно від психічного стану, сидять в одній кімнаті протягом цілого дня і переглядають телепередачі (зі звіту "Моніторинг місць несвободи в Україні: 2016 рік", - ред.).

Школи-інтернати, дитячі будинки, спецшколи: відсутність особистого простору

Монітори пояснюють, що з дитячих місць несвободи скарги від самих підопічних надходять рідко. Однак, за словами експертів, в Україні добре розвинений громадський сектор. Саме з боку громадських організацій, місцевих жителів або співробітників установ і надходять деякі нарікання.

"Після тривалих бесід з дітьми ми знаходимо свідчення саме неналежного поводження з дитиною. Це більше стосується простору, в якому живуть діти. Так, у подібних закладах у дитини фактично відсутній особистий простір, її індивідуальне місце. Скажімо, є загальні кімнати, де стоять ліжка. А біля ліжечок навіть немає окремих тумбочок, особистих речей – якихось фотографій, книг і т. д. Діток "виганяють" з таких кімнат, закриваючи їх на ключ, і дитина протягом дня не може до неї повернутися", - пояснює Марина Гоменюк.

Під час відвідувань дитячих місць несвободи моніторами зафіксовано недостатній рівень кваліфікації педагогічних працівників.

Аналізуючи журнал передачі зміни вихователями, монітори побачили запис про застосування до дітей таких видів покарання, як виставляння із спальні в загальний коридор і примусове виконання спортивних вправ, зокрема присідань. Застосування таких видів покарань за порушення дітьми правил і норм поведінки неприпустимим і свідчить про недостатній рівень кваліфікації педагогічних працівників (Знам'янська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат I-III ступенів, Кіровоградська область) (зі звіту "Моніторинг місць несвободи в Україні: 2016 рік", - ред.).

"У нас немає ефективного розслідування випадків жорстокого поводження"

Розглянувши лише "верхівку айсберга" в питанні неналежного поводження з людьми в місцях несвободи в Україні, безумовно, виникає питання: чи можливо в принципі змінити ситуацію на краще?

В організації "Україна без тортур" пояснюють, що рішення є. Крім того, міжнародними експертами вже давно були розроблені чіткі механізми – Україні залишається тільки застосувати вже напрацьовані практики.

"Абсолютно під нуль ліквідувати катування та жорстоке поводження в місцях несвободи не вдалося ще жодній країні. Але держава може створити таку систему, при якій кількість таких випадків істотно знизитися. Для цього у нас повинна працювати не тільки превенція/ попередження, але і ефективне розслідування випадків, покарання винних, а також реабілітація жертв катувань та жорстокого поводження. Ні розслідування, ні системи реабілітації в Україні немає!", - говорить Олександр Гатіятуллін.

"Навіть якщо є факт жорстокого поводження в тих же тюрмах чи слідчих ізоляторах, то найчастіше правоохоронні органи будуть розглядати цей випадок не за статтею жорстокого поводження чи катування, а як "службову недбалість". Тобто у нас немає ні практики, ні механізму, ні бажання фіксувати такі випадки як тортури. Адже це зовсім інший рівень відповідальності! Тут вже чиїсь "голови полетять", - пояснює громадський монітор Марина Гоменюк.

Фото: Знизити рівень жорстокого ставлення в місцях несвободи можна, але багато залежить від працівників таких установ (pixabay.com/KlausHausmann)

Сьогодні монітори виступають за застосування в Україні Стамбульського протоколу – керівництва по ефективному розслідуванню та документуванню тортур та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання.

Цей стандарт, розроблений ще в 1999 році, представляє собою вже готовий чіткий механізм розслідування катувань та жорстокого поводження.

"Його навіть ратифікувати не треба. Все діє на рівні нормативно-правових актів", - пояснюють в організації "Україна без тортур".

Сьогодні в МОЗ створена робоча група з питання імплементації Стамбульського протоколу серед медпрацівників.

Проте важливу роль тут грає, як завжди, людський фактор.

"Скажімо, затриманого привезли в лікарню з видимими тілесними ушкодженнями. І ось ви, як лікар, слідуючи протоколу, повинні правильно зафіксувати ці пошкодження. І вам має бути все одно, що доставив затриманого ваш кум, сват або брат, який працює в правоохоронних органах, і, можливо, саме він ці травми і завдав. Потрібно розуміти, що ця фіксація від лікаря буде вважатися доказом під час судових розглядів", - пояснює Олександр Гатіятуллін.

Читайте РБК-Украина в Google News