Нелюдські умови, проблеми з медициною і харчуванням, хамське ставлення з боку персоналу - сьогодні більшість місць несвободи в Україні являють собою "камери тортур і приниження"
Остання доповідь Комітету проти тортур Ради Європи щодо стану в українських в'язницях показала, що рукоприкладство (удари кулаком, ляпаси), стусани, побиття палицями або пластиковими пляшками, наповненими водою, залишаються "справою звичною" в місцях позбавлення волі. Такі "методи вибивання" зізнань не залишилися в "лихих 90-х". Ні, вони все ще застосовуються співробітниками поліції, хоча в доповіді заспокоюють, мовляв, тяжкість жорстокого поводження в порівнянні з візитами 2013 року зменшилася.
При цьому все ще спостерігається практика незареєстрованих затримань, що збільшує ризик насильства в досудових установах, також "жахають" умови утримання в СІЗО, недбале ставлення до питання охорони здоров'я у в'язницях та інше.
- Так, все дійсно настільки серйозно! Рівень тортур і жорстокого поводження в місцях позбавлення волі в Україні досить високий, - нарікають правозахисники.
Вирішивши з'ясувати, чому багато українських в'язниці навіть сьогодні представляють собою "мученицькі камери", ми звернулися до співробітників громадської організації "Україна без тортур". Як виявилося, питання не обмежується виключно проблемами в пенітенціарних установах України.
- Дивіться ширше. В Україні налічується понад 4500 місць несвободи. Це не тільки в'язниці або СІЗО, але також дитячі інтернати, психоневрологічні інтернати, хоспіси тощо. І чи не в кожному такому закладі є свої проблеми. Мова йде і про прояви жорстокості, і про відсутність гідного ставлення, умов проживання, медичного обслуговування, - пояснює ГО "Україна без тортур" Олександр Гатіятуллін.
Що таке національний превентивний механізм, місця несвободи, чому в подібних установах тисячі українців ще досі не живуть, а виживають, і як з цим боротися – в матеріалі Styler.
Фото: В Україні налічується 4528 місць несвободи, станом на 2016 рік (pixabay.com/JordanHoliday)
Ще в 2006 році Україна ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання. Проте важлива умова цього протоколу було виконано лише у 2012 році шляхом створення Національного превентивного механізму (НПМ) – системи незалежних, регулярних відвідувань місць несвободи з метою попередження в них тортур і жорстокості.
Так, моніторингові візити до місць несвободи здійснюються не тільки працівником офісу Омбудсмена (Уповноваженого ВРУ з прав людини), але і активістом – монітором. Таке рішення сьогодні дозволяє будь-кому (після проходження короткого навчання) без попередження та перешкод відвідати будь-яке місце несвободи, поспілкуватися з його співробітниками і людьми, які там утримуються. Після такого відвідування монітори готують рекомендації щодо поліпшення ситуації в тому чи іншому місці несвободи, контролюючи їх виконання.
Незабаром була створена громадська організація "Монітори національного превентивного механізму "Україна без тортур" з метою об'єднання всіх моніторів України – близько 200 осіб з різних куточків України.
"Сьогодні Департамент НПМ при Уповноваженому ВРУ з прав людини перевантажений. Його працівники встигають тільки приймати і розглядати скарги. При цьому візит у деякі установи, скажімо, колонію на 1000 чоловік, може зайняти кілька днів. Тому без громадських моніторів було б дуже важко", - розповідає Олександр Гатіятуллін, який колись сам пройшов через тортури і жорстоке ставлення в місцях позбавлення волі.
Фото: У Замковій виправній колонії, Хмельницька область (НПМ)
Під місцем несвободи слід розуміти місце, куди за рішенням судового, адміністративного чи іншого органу поміщається людина і звідки вона не може вийти за своїм рішенням.
Це не тільки в'язниці, слідчі ізолятори або ізолятори тимчасового утримання, але і психіатричні лікарні, неврологічні інтернати, будинки дитини, різні інтернатні заклади - в цілому, 41 тип установ.
Цікаво, що навіть транзитна зона аеропорту вважається місцем несвободи, так як ви не маєте права залишити її по своєй волі. При цьому адміністрація аеропорту повинна гарантувати вам певні умови перебування в транзитній зоні: мобільний зв'язок, правова допомога, харчування, вода і т. д.
Фото: Різні інтернатні заклади, хоспіси і навіть транзитна зона аеропорту вважається місцем несвободи (pixabay.com/tpsdave)
В 2016 році в Україні діяло більше 4500 місць несвободи. А ось у 2012 – більше 6000. Багато установ були ліквідовані за свою непотрібність (наприклад, спостерігається постійне зменшення кількості ізоляторів тимчасового тримання: з 483 в 2008 році до 149 в 2016, тощо).
Крім того, в минулому році Департамент НПМ здійснив понад 280 моніторингових візитів. З 2012 року громадянські монітори здійснили понад 1000 візитів до місць несвободи.
Відео: Як літні люди опиняються в притулках і хто забирає їх майно (YouTube/Надзвичайні новини. ICTV)
У громадській організації "Україна без тортур" підкреслюють, що моніторинговий візит здійснюється без попередження!
"Адміністрація установи не знає про наші візити. І це принципово! При цьому вони не мають права відмовити нам. Можуть спробувати, але за це покладається адміністративна відповідальність, так як це фактично розцінюється як перешкоджання роботі Уповноваженого з прав людини. За таке складається адміністративний протокол... Звичайно, ми намагаємося діалогом пояснити нашу місію. Ми ж не карний орган, і тому ми прагнемо співпрацювати з адміністрацією установи. Монітори намагаються в першу чергу не покарати, а допомогти побачити порушення і виправити їх", - говорить програмний директор організації "Україна без тортур" Марина Гоменюк (монітор з 2012 року).
В організації розповідають, що свій візит можуть планувати і на підставі скарг, що надходять (хоча реагування виключно на скарги – функція департаменту НПМ), і за інформацією в ЗМІ, і навіть соцмереж, звернень родичів або самих людей, які перебувають у місцях несвободи. При цьому якщо з установи не надходить взагалі ніяких скарг, це також викликає підозри: можливо, "прохання про допомогу" просто не виходять за межі закладу.
В цілому, за 2016 рік в департамент Національного превентивного механізму надійшло майже 2500 скарг. І це тільки офіційно зареєстрована цифра.
Фото: Стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання Васильківського району, с. Орлянка (НПМ)
Найбільше скарг надходить саме уз установ пенітенціарної служби України (виправні колонії, виправні центри, СІЗО).
"Справа в тому, що у людей в подібний установах з'являється, скажімо так, більше часу на самоосвіту. У них є доступ до правової інформації, вони знають, чого можуть вимагати, тому використовують ці можливості", - пояснює Марина Гоменюк.
Також занепокоєння викликають зафіксовані порушення в установах виконання покарань та попереднього ув'язнення (ізолятори тимчасового тримання, кімнати для затриманих, приймачі-розподільники).
І мова йде не тільки про часту відсутність медикаментів, інвентарю або кваліфікованого персоналу. Працівники органів поліції і спецустанов Нацполіції часто не знають про вимогу законодавства щодо забезпечення безперервності лікування осіб, які потребують замісної підтримуючої терапії або антиретровірусної терапії. Тому в багатьох установах відсутні аптечки ВІЛ/СНІД.
Фото: Капітального ремонту потребують чимало місць несвободи в Україні (НПМ)
Очікувати якісної медичної допомоги також не варто.
"Так, потрапляючи в слідчий ізолятор, людина має пройти обов'язковий первинний медогляд на наявність тілесних ушкоджень, інфекційних захворювань і т. д., їх фіксацію. Якось заходжу в один з таких столичних ізоляторів, і на місці фельдшера бачу "санітара" з числа... ув'язнених, якого залучили на господарчі роботи. Фельдшер, значить, кудись вийшов і доручив ув'язненому замість себе приймати щойно прибулих людей, заповнювати їх медкартки. Це грубе порушення! При цьому я знаю, що нещодавно в цей ізолятора доставили людину з гематомою правого ока. Прошу показати мені її картку. За підсумком, звичайно ж, в картці такого "діагнозу" не було. А сам чоловік ніякого первинного медогляду не проходив", - згадує один з випадків Олександр Гатіятуллін.
Через подібні "витівки" люди, які перебувають у слідчих ізоляторах, пізніше не мають жодної можливості відстояти свої права в суді.
За словами голови організації "Україна без тортур", часто такі правопорушення відбуваються через халатність персоналу, неорганізованість системи.
"У персонала низькі зарплати, навантаження велике, людей не вистачає. Бувають колонії, де працює одна чергова медсестра. І знаходиться вона за межами колонії! Тому що, за правилами, медсестру повинні супроводжувати два атестованих співробітника. Їх немає, і начальник колонії зробити нічого не може – це системна проблема", - говорить Олександр Гатіятуллін.
Мінімальна площа, вентиляція, освітлення, обігрів, санвузол, питна вода – говорити про такі мінімальні потреб у тих же слідчих ізоляторах або кімнатах утримання ще рано. Монітори відзначають, що в деяких приміщеннях, де утримуються люди (вина яких ще не доведена!), відсутні вікна.
У виправних колоніях умови проживання ще гірші.
Фото: Умови утримання ув'язнених в Україні однозначно недотягують до міжнародних стандартів (НПМ)
Фото: Цвіль на стінах – звичний "атрибут" в українських виправних колоніях, слідчих ізоляторах (НПМ)
Фото: За інформацією Міністерства юстиції України, середньодобова вартість продуктів харчування на одного ув'язненого в 2016 році становила 16 грн 81 коп (НПМ)
"Якщо розглянути ті ж колонії, ізолятори тощо – це все радянська спадщина. Жодної нової колонії в Україні за період незалежності не було побудовано! Та й сама їх організація притаманна Радянському Союзу, в європейських країнах колоній немає – там тюремні блоки, камери на декілька чоловік. А деякі слідчі ізолятори знаходяться в будівлях 1700 якогось року. Навіть якщо в такому будинку зробити капітальний ремонт, він все одно залишиться будівлею 1700 року", - говорить Олександр Гатіятуллін.
Фото: Засуджені у Полицкій виправній колонії (НПМ)
Експерти відразу ж розмежовують психіатричні установи, які знаходяться у підпорядкуванні Міністерства охорони здоров'я, з психоневрологічними інтернатами під протекцією Мінсоцполітики. Значні проблеми, за спостереженнями громадських моніторів, відзначаються саме в психоневрологічних інтернатах.
"Почнемо з того, що вони знаходяться далеко від населених пунктів або великих міст. До них складно дістатися. Це ще від радянської системи залишилося, коли потрібно було прибрати з очей "людей з особливостями". Персонал, який там працює, набирається, як правило, з найближчого населеного пункту. Тобто це некваліфіковані люди. Так, вони можуть добре ставитися до душевнохворих, але як правильно за ними доглядати, вони не знають. Їх цього не вчили", - розповідає голова організації "Україна без тортур" Олександр Гатіятуллін.
За словами експертів, головна проблема в подібних установах – відсутність належного догляду за людьми.
Фото: У Вінницькому геріатричному будинку-інтернаті безпідставно обмежують перегляд телепередач (НПМ)
"Догляд, особливо за лежачими і малорухомими людьми, практично відсутній. Вони просто цілодобово лежать на прогнутих ліжках. Знаєте, таких, де сітка розтягнута до підлоги. Нігті їм не підстригають, не миють. У них з'являються пролежні. Памперсів немає... У медперсоналу відсутнє елементарне розуміння особистого простору. Наприклад, коли людині потрібно справити природну потребу або допомогти їй переодягтися, необхідно закрити її ширмою (коли в кімнаті кілька осіб). У багатьох установах ширм взагалі немає.
Або інша проблема – відсутність дозвілля. Коли можуть на цілий день "загнати" людей в загальний коридор і включити їм телевізор – так за всіма спостерігати зручніше. Добре, якщо телевізор працює. Іноді люди просто цілий день сидять на лавочках в приміщенні. Зустрічалися пацієнти, яких 2-3 роки не виводили на вулицю. Це, до речі, особливо часто спостерігається не тільки в психоневрологічних інтернатах, але і в геріатричних центрах, хоспісах", - каже програмний директор організації "Україна без тортур" Марина Гоменюк.
Фото: Одеська обласна психіатрична лікарня №3, прив'язана до ліжка жінка (НПМ)
Також в таких установах порушується право людини на пенсійне забезпечення. У людей часто немає документів і відсутня спеціально призначена людина, яка б відповідав за це питання.
"Немає налагодженого механізму використання власних коштів недієздатними підопічними психоневрологічних інтернатів, геріатричних центрів і т. д. 75% пенсії йде на їх утримання, 25% - особисті кошти. Але механізму, як людина може одержати і витратити ці гроші, немає. У деяких установах намагалися під запис закуповувати кому що треба, медсестра або нянечка їхала в місто, купувала і привозила. Але це неправильне рішення. Більшість же взагалі не переймаються такими питаннями", - нарікає Олександр Гатіятуллін.
До того ж, в деяких установах монітори зафіксували факти зловживань пенсійними коштами підопічних.
Фото: У таких приміщеннях підопічних Хотинського психоневрологічного інтернату можуть ізолювати на весь день (НПМ)
Монітори пояснюють, що з дитячих місць несвободи скарги від самих підопічних надходять рідко. Однак, за словами експертів, в Україні добре розвинений громадський сектор. Саме з боку громадських організацій, місцевих жителів або співробітників установ і надходять деякі нарікання.
"Після тривалих бесід з дітьми ми знаходимо свідчення саме неналежного поводження з дитиною. Це більше стосується простору, в якому живуть діти. Так, у подібних закладах у дитини фактично відсутній особистий простір, її індивідуальне місце. Скажімо, є загальні кімнати, де стоять ліжка. А біля ліжечок навіть немає окремих тумбочок, особистих речей – якихось фотографій, книг і т. д. Діток "виганяють" з таких кімнат, закриваючи їх на ключ, і дитина протягом дня не може до неї повернутися", - пояснює Марина Гоменюк.
Розглянувши лише "верхівку айсберга" в питанні неналежного поводження з людьми в місцях несвободи в Україні, безумовно, виникає питання: чи можливо в принципі змінити ситуацію на краще?
В організації "Україна без тортур" пояснюють, що рішення є. Крім того, міжнародними експертами вже давно були розроблені чіткі механізми – Україні залишається тільки застосувати вже напрацьовані практики.
"Абсолютно під нуль ліквідувати катування та жорстоке поводження в місцях несвободи не вдалося ще жодній країні. Але держава може створити таку систему, при якій кількість таких випадків істотно знизитися. Для цього у нас повинна працювати не тільки превенція/ попередження, але і ефективне розслідування випадків, покарання винних, а також реабілітація жертв катувань та жорстокого поводження. Ні розслідування, ні системи реабілітації в Україні немає!", - говорить Олександр Гатіятуллін.
"Навіть якщо є факт жорстокого поводження в тих же тюрмах чи слідчих ізоляторах, то найчастіше правоохоронні органи будуть розглядати цей випадок не за статтею жорстокого поводження чи катування, а як "службову недбалість". Тобто у нас немає ні практики, ні механізму, ні бажання фіксувати такі випадки як тортури. Адже це зовсім інший рівень відповідальності! Тут вже чиїсь "голови полетять", - пояснює громадський монітор Марина Гоменюк.
Фото: Знизити рівень жорстокого ставлення в місцях несвободи можна, але багато залежить від працівників таких установ (pixabay.com/KlausHausmann)
Сьогодні монітори виступають за застосування в Україні Стамбульського протоколу – керівництва по ефективному розслідуванню та документуванню тортур та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання.
Цей стандарт, розроблений ще в 1999 році, представляє собою вже готовий чіткий механізм розслідування катувань та жорстокого поводження.
"Його навіть ратифікувати не треба. Все діє на рівні нормативно-правових актів", - пояснюють в організації "Україна без тортур".
Сьогодні в МОЗ створена робоча група з питання імплементації Стамбульського протоколу серед медпрацівників.
Проте важливу роль тут грає, як завжди, людський фактор.
"Скажімо, затриманого привезли в лікарню з видимими тілесними ушкодженнями. І ось ви, як лікар, слідуючи протоколу, повинні правильно зафіксувати ці пошкодження. І вам має бути все одно, що доставив затриманого ваш кум, сват або брат, який працює в правоохоронних органах, і, можливо, саме він ці травми і завдав. Потрібно розуміти, що ця фіксація від лікаря буде вважатися доказом під час судових розглядів", - пояснює Олександр Гатіятуллін.