ДахаБраха: про всесвітню популярність, любов до української культури та позбавлення від "шароварних комплексів"

Сьогодні український гурт "ДахаБраха" не потребує зайвого представлення. Надзвичайно талановитий квартет одним із перших загорнув автентичну українську музику у "сучасну етно-хаос обгортку".

З 2004 року "дітище" відомого українського театрального режисера Влада Троїцького розпочинає активну закордонну концертну діяльність. В наступні десять років четверо виконавці будуть підкорювати слухачів Канади, США, Великобританії, Франції. Навіть побувають у Австралії, Новій Зеландії, Норвегії – і кожного разу експериментальний мікс українців вестиме за собою нових фанатів.

"ДахаБраха" дали зрозуміти, що українська автентика може бути цікавою, актуальною – це багатство України.

З колективом, на жаль, не в повному складі, Styler зустрівся у театрі сучасного мистецства "Дах", де у музикантів проходила чергова репетиція. Марко Галаневич, Ніна Гаренецька і Олена Цибульська розповіли нашим читачам не лише про свій всесвітній успіх, а також поділилися думками щодо розвитку української культури, "перспективах Євробачення" і, звичайно, порадували українську публіку – в цьому році планується великий концерт бажаного гурту.

Український гурт "ДахаБраха" (фото: РБК-Україна, Віталій Носач)

Минулого року розлетілася новина, що ваша пісня "Шо з-під дуба" стала саундтреком до відомого американського серіалу "Фарго". В цьому році топ-новина, з якої радіють українці - цю ж пісню було використано у рекламі Девіда Бекхема. При цьому у одному з коментарів ви казали, що для вас це також було шоком і ви ніяк такого розвитку подій не очікували. Так як усе було насправді?

Ніна: Нам написала одна французька компанія, яка взялася за створення цього ролика ще півроку тому. Спитали, чи можуть вони взяти наш чудовий трек. Ми погодилися. Потім вони ще довго працювали над рекламним роликом, думали, які ще композиції можна було б використати. До речі, було декілька варіантів від різних музикантів. Але виграли ми!

Марко: Одразу випереджу питання: з Бекхемом ми не знайомі (сміється). Усе дійсно відбувалося через агенцію. Але ясна річ, що музику Бекхем слухав, бо він мусив її затвердити.

Але ж ви не просто "подарували" цю пісню? З вами підписали певний договір? Ви отримали гонорар чи продовжуєте отримувати роялті з того?

Марко: Звичайно, був контракт. Роялті нам не виплачують, але ми отримали конкретний гонорар за це – і все. І подякували!

Забігаючи наперед, на майбутнє планується подібна цікава співпраця? Можливо, створюєте трек до якогось фільму чи серіалу?

Марко: Дивіться, навіть ці проекти – "Фарго" і реклама Бекхема – ми ніяким чином не планували. Тобто ми не відсилаємо конкретно якісь запити з проханням взяти нашу музику. Вони самі якимсь чином нас знаходять.

Ніна: Та це ж не складно! Заходиш на наш сайт, там є контакти…

Марко: Але ж сам факт, чому звертаються саме до нас?  

Ніна: А до кого ще?! (сміються)

"Ми до українців приходимо через певне закордонне визнання" - "ДахаБраха" (фото: РБК-Україна, Віталій Носач)

До речі, про "до кого ще". З різних ваших інтерв'ю та анонсів про концерти складається чітке розуміння, що гурт "ДахаБраха" навіть більш популярний за кордоном (скажімо, у США, Канаді), аніж в Україні. Хоча колектив було створено ще в 2004 році. Проте новини про вас завжди більше лунають саме з інших країн. Як так сталося?

Марко: На певному етапі нам пощастило – нами почала займатися одна велика американська агенція, яка влаштовує нам грандіозні тури по США, Канаді. От в Британію завдяки ним у нас був перший тур. А потім вибірково по світу: Нова Зеландія, Австралія, Бразилія, Мексика… І вони (ред. – агенція) займаються цим дуже серйозно. Якщо ти їдеш у тур, то вже на місяць. Трапляється, що у нас по чотири тури-місячники на рік Америкою.

Олена: І один раз на рік – тур Францією.

Ніна: От і виходить, що в Америці ми можемо виступити 3-4 рази на рік, а в Україні – один. Звичайно, видається так, ніби ми постійно там, за кордоном… Так, нас там знають. Ми не раз виступаємо на одних і тих самих площадках. Люди чекають на нас.  

Марко: Скажімо так, виходить, що ми до українців приходимо через певне "закордонне визнання". На жаль, так у нас вибудовується наш шоу-бізнес, культура. Знаних авторитетів в українському музичному просторі не так багато, їх майже немає, вони зараз тільки зароджуються. А колись їх взагалі не було. І тому всі орієнтувались спочатку на Москву. От якщо ти в Москві виступив, значить класно – можна тепер і нам, українцям, слухати.

Як сьогодні оцінюєте ситуацію? Наскільки українці перестали цуратися свого і не чекати, поки воно пройде через "призму" Росії, Америки чи Європи? А готові одразу прийняти, бо воно своє?

Марко: Поки що українцям достатньо "свого телевізора". Адже ми бачимо: як правило, зірками такого національного масштабу у нас стають ті, хто потрапили у телевізор. Вони стають впізнаваними, успішними і популярними.

Але шлях "ДахиБрахи" – не через телевізор. Він інший. І це нас абсолютно влаштовує, ми задоволені своїм шляхом. І своїм рівнем популярності насправді. Тому що цей випадок з Бекхемом… Ми не дуже тому щасливі.

Хм, чому так?

Марко: Ну, ми собі жили, працювали, репетирували… А тут вже стільки різних інтерв'ю дали, як, мабуть, за останні попередні років п'ять в Україні.  

Ніна: Після ВВС такого не було (ред. - у 2015 році вперше за історію британського шоу Джулса Холланда на ВВС виступив український гурт). Але, можливо, тому не було, бо й нас не було довго в Україні.

Марко: Але ми не жаліємося і не "кокєтнічаємо" (посміхається).

Гурт "ДахаБраха" на ВВС (відео: YouTube/BBC)

Ще про закордонну популярність. Збираєте "тисячники" з іноземною публікою?

Ніна: У Лондоні у нас був солд-аут – тисяча місць у залі. Ми навіть думали зробити в один день два концерти, але фізично не змогли. Хоча у Лондоні ми часто виступаємо, а тут "хоп" – і всі місця тисячного залу продані.  

Марко: Ще у Лос-Анджелесі був величезний зал – "Дісней-хол", де виступають в основному зірки класичної музики. Він був майже заповнений.  

В Україні такі зали збирали?

Марко: КПІ – один з найбільших (ред. – центр культури НТУУ "КПІ" у Києві, кількість місць – 1640). А ще збирали колишній "Жовтневий" у Києві (ред. – більше 2 тис. місць).  

А ще плануємо в цьому році 10 листопада виступити у палаці мистецтв "Україна". Побачимо, як воно відбувається у вищій лізі українського шоу-бізнесу (посміхається).

"Українська етнічна музика може бути популярною, актуальною і цікавою для найвишуканішої публіки", - Марко Галаневич, "ДахаБраха" (фото: РБК-Україна, Віталій Носач)

Сьогодні "ДахаБраха" – комерційний проект. Але все одно ви більш залежні від закордонних концертів, аніж українських, вірно?  

Так, більш залежні від закордонного ринку. Більшість того, що ми заробляємо, – це саме концерти по Америці і Європі.

Якось художній керівник проекту Влад Троїцький говорив, що у перші роки створення гурту "ДахаБраха" він більше намагався "возити" його саме за кордон, оскільки там "люди більше розуміють і цінують" народну, автентичну творчість. А українці, принаймні на той час, сприймали таку творчість несерйозно. Чи погоджуєтеся з такими словами? Змінилася ситуація, скажімо, за останні 2-3 роки?

Марко: Однозначно, що ситуація змінилася. Але вона й справді була такою. У 2004 році пов'язаних з етнікою музичних експериментів було не так багато. Але якщо вони й існували, то були більш андеграундними, спрямованими на замкнене коло слухачів. Українці етнічну музику в більшості не сприймали, або сприймали як, скажімо, "Хор ім. Верьовки" – тобто щось дуже класичне, офіційне, фольклорне. А подібні експерименти, як наш, особливо не віталися.  

Тому що нам був нав’язаний певний "совковий комплекс шароварщини". Мовляв, "ось це ваш удєл; ви, українці, ось такі – маєте скакати по сцені з шароварами, у віночках". Це все "несерйозно, для села".

Тому цей випадок з Бекхемом – дуже значимий для нас момент. Який дозволяє нам усвідомити, що українська етнічна музика може бути популярною, актуальною і цікавою для найвишуканішої публіки.  

До цього ми йшли, прагнули. І останні приклади українських музикантів, які експериментують з фольклором, нам це доводять. Наприклад, ONUKA або прекрасні Panivalkova.

Це зараз стає біль актуальним. Українці почали розуміти, що етнічна музика – це не те, чого ми маємо соромитися або цуратися. Навпаки це може стати нашою силою, багатством, від цього можна відштовхуватися. Ми, українці, можемо бути цікаві цим світу.  

Ніна Гаренецька, "ДахаБраха" (фото: РБК-Україна, Віталій Носач)

Знаєте, є приклади, коли на певному етапі існування чимало гуртів та музикантів пережили певне "випробовування славою". Часто в гонитві за великими гонорарами круті фолк та етнічні гурти або виконавці ставали більш попсовими. Не боїтеся такого повороту у майбутньому?

Марко: Ну чому?! У нашому альбомі "Light" (ред. - 2010 рік) ми експериментували і з тріп-хопом, і з драм-енд-бейсом. Тобто сучасні музичні стилі, мас-культурні, нам також цікаві. Вони не виступають для нас чимось забороненим, табу. Чому ні? Нам цікаво і так робити.

Олена: Але зовсім підлаштовуватися під усіх – думаю, це не наш шлях.

Марко: От народилася у нас англомовна пісня – вона також не вписується у парадигму нашої етнічної концепції, але ми її залишили. Нам цікаві різностилістичні концепти. Ми постійно експериментуємо.

Чи зможете з такою музикою зібрати "Олімпійський"? Все ж є певний стереотип, мовляв, стадіони збирають поп-музиканти.

Ми зберемо! (сміються)

Олена: Ми спочатку почнемо з палацу "Україна". А потім буде видно.

Марко: Але ж ви розумієте, що перш ніж збирати стадіони, треба бути вже скрізь! Ти маєш бути у телевізорі, у радіо-ротації. А до того не варто дьоргатися. Все одно для більшості людей тебе не існує.

"Набагато чіткіше усвідомлюєш момент, коли прокидаєшся і розумієш – Бекхем про тебе знає, весь Facebook шумить" - "ДахаБраха" (фото: РБК-Україна, Віталій Носач)

Більшість збирає Олег Винник, Оля Полякова. Але це просто інша музика, це поп-культура. І більшість людей орієнтовані якраз на таку музику. Ми усвідомлюємо цей момент, і не дьоргаємося. Ми робимо свою роботу, музику, яка нам подобається, і виступаємо для своєї публіки.

У нас є прекрасна вишукана українська публіка. Це молодь насамперед, люди зі смаком. І ми щасливі, що якраз такі люди у нас є. Їх не більшість в Україні.

А могли б вже свій гурт назвати всесвітньовідомим?

А давайте назвемо! (сміються) Ми багато де виступаємо, нас знають від Нової Зеландії до Канади, значить, вже всесвітньовідомі.

Які ще простори хочете "завоювати"?

В Японії ми не були, у Африці ні разу. Ще в Ісландію дуже хотілося б. Але не зараз, поступово усе буде.

Могли б згадати момент, коли от прокинулися і зрозуміли: ну нарешті – нас знають у Америці, Європі; ми відомі?

Марко: Набагато чіткіше усвідомлюєш момент, коли прокидаєшся і розумієш – Бекхем про тебе знає, весь Facebook шумить (сміється).

Було дуже багато фестивалів, було 10 років наполегливої праці. То один фестиваль, то другий, там нас побачили, а туди покликали, потім тур в Америку… А такого, щоб ми в один момент прокинулися знаменитими – такого не було.  

"Думаю, KAZKA могли б чудово представити Україну", - Олена Цибульська (фото: РБК-Україна, Віталій Носач)

До речі, зараз проходить Нацвідбір на Євробачення 2018. Цікаво, що минулого року Джамала у одному з інтерв'ю казала, що хотіла б бачити на цьому конкурсі від України гурт "ДахаБраха". Взагалі розглядаєте таку можливість?

Марко: У нас вже був такий досвід (ред. - у 2011 році), але він дав нам змогу зрозуміти, що це не наш формат. Оці нацвідбори, нерви, переживання. Коли мав бути наступний етап, ми зрозуміли, що хочемо поїхати на фестиваль, який збігся з нацвідбором.

Олена: Для нас цей концерт був більш важливий, спланований за рік до відбору.

Ніна: До цього конкурсу треба готуватися морально, фізично і виділити певний шмат свого життя.

Марко: А ми не готові поки що. Та й не розуміємо, а навіщо це нам треба.

А на наступний рік?

Ніна: У нас гастролі до 2019 року, все розплановано. Тоді вже треба через 5 років планувати (посміхається).

Марко: В Україні є дуже багато молодих і перспективних виконавців. Зараз реально бум української сучасної, популярної музики. Є цікаві гурти. Нехай вони пробують.

Кого б, до речі, серед українських виконавців могли б виділити? Не обов’язково пов’язаних з Нацвідбором.

Олена: Щодо Євробачення, думаю, KAZKA могли б чудово представити Україну.

Ніна: Мені гурт "Йорий Клоц" подобається.

Марко: ГИЧ оркестр, KURBASY, Zapaska, Latexfauna.

"Всім нам, музикантам, які роблять музику складнішу, від якої виникають запитання, треба працювати активніше і не цуратись цього" - "ДахаБраха" (фото: РБК-Україна, Віталій Носач)

Деякі вказані гурти, до речі, також "орієнтуються на Захід", оскільки в Україні їм важко "розкрутитися" через свою неформатність. То як нам прийти до цього, щоб наші молоді виконавці не були змушені заходити в Україну обхідними шляхами?

Ніна: Можливо, Україні треба більше різних музичних фестивалів, щоб люди мали змогу побачити такі гурти. Якщо у нас на телебаченні не часто таке можна подивитись. Хоча не можна стверджувати, щоб у Європі по телевізору активно показували "андеграундну" музику.

Марко: Але все одно там є вибір! У нас є телеканал "Культура", але ще треба працювати… Все одно загальний культурний рівень українського слухача нижчий, ніж загальний рівень європейськогого. І цьому є багато історичних передумов. У нас винищувалась інтелігенція ще на початку 20 ст. Це загальновідомі факти.

Ясно, що у нас був "совок" і завданням було – зробити з людей якомога простіших, тупіших, і законослухняніших громадян. Щоб вони працювали і не думали, не задавали собі запитань. Безумовно, це має свій відбиток і дотепер.

Тому слухають люди найпростішу музику, де не треба напружуватися, задумуватися і т.д. Інша річ, що всім нам, музикантам, які роблять музику не таку просту – складнішу, музику від якої виникають запитання, нам треба працювати активніше і не цуратись цього. Все робити для того, щоб ставати більш впізнаваними, популярними.

"ДахаБраха" - "Карпатський реп" (відео: YouTube/DakhaBrakha)

Сьогодні важко обійти такі питання. Ви не виступаєте у Росії, відмовилися від своїх концертів у цій країні. Але ж у вас там є своя аудиторія фанатів. Як вони поставилися до цього, що пишуть? Розуміють? Чи навпаки ображаються і більше не хочуть вас слухати?

Марко: Є й такі! Більшості росіян важко зрозуміти наші кроки, тому що вони живуть у своєму інформпросторі дуже потужної, хитрої і підступної пропаганди. Тому їм усвідомити логіку наших вчинків і дій майже неможливо. Але є навіть там люди, які не втрачають здорового глузду і адекватності щодо взагалі того, що відбувається між нашими країнами. Вони нас тихенько підтримують, тому що сильно не можуть. Кожного місяця нам приходять запрошення на різні фестивалі. І кажуть, мовляв, "давайте, мы всё понимаем, но как же ж… нужно творить добро".

Ніна: Кажуть "мы не связаны с политикой, мы просто искусство, культура"...

Марко: Останнє, що писали: "Давайте будем партизанить вместе". Але це все дитячі забавки. Ми у них партизанити не будемо. Якщо вони свідомі люди, розумні, то мають думати самі, як виходити з тої ситуації.

Це справа кожної людини (ред. - їздити з виступами у Росію чи ні), її сумління і відповідальності перед людьми, перед чимось вищим – "вищим судом", якщо хочете. То їхня справа. Наша позиція ясна і зрозуміла. Ми там не будемо виступати, поки російські війська в Україні. Перед агресором ми виступати не будемо!

Гурт "ДахаБраха" (фото: РБК-Україна, Віталій Носач)

У деяких виконавців, творчих колективів є своя певна місія. А у вас вона є?

Марко: Якось нас назвали "культурними амбасадорами". Але насправді так воно і є. 99% фестивалів, на яких ми виступаємо по всьому світу, це взагалі вперше, коли там представлений хтось з України. Безумовно, це відповідальність, певна місія. Вона є і ми це відчуваємо. Коли нам треба виступити якнайкраще. Постійно пам’ятати, що ми представляємо не тільки себе, а всю Україну, або хоча б одну з граней нашої культури.

Ніна: Часом приїжджаємо в такі місця, що люди взагалі не знають, що таке Україна, де вона знаходиться. Ніколи не чули ніякої культурної звісточки з нашої держави. Тому ми постійно подорожуємо з прапором України.

От ви приїхали у країну, де взагалі вперше чують про нашу державу. А які питання вам там задають слухачі?

Марко: Буває, що людям дійсно немає чого й спитати. А є певні інформаційні відголоски, коли хтось чув якусь новину з України. Питають, чому у нас війна відбувається, яка її причина, коли закінчиться.

Ніна: Запитують, а яка у нас війна - громадянська або ні. Взагалі про те, що у нас відбувається.

Марко: Доводиться це все "на пальцях" пояснювати, розповідати. І в принципі вони отримують хороші відповіді. Або от ми декілька разів були в деяких містах у тій же Америці. То люди приходять наступного разу на наші концерти і говорять, мовляв, "дуже дякуємо, ми тепер постійно стежимо за вашою країною, ми її підтримуємо, тримаємо за вас кулаки".

"А пісні шукаємо по всій Україні! І східна Україна, і Полісся, західна Україна", - Ніна Гаренецька, "ДахаБраха" (фото: РБК-Україна, Віталій Носач)

Зачепимо трохи тему вашої творчості. Цікаво, що одне з французьких видань якось назвало вас "балканським гуртом".

Марко: Ну, це більше йшлося не про країну походження, а стилістику. Як тільки нас не називали: балкано-японський, готичний, психоделічний фолк-панк рок...

Розкажіть більш детально про ваш стиль. Звідки берете матеріал? Адже ви співаєте українські народні пісні, про які ні в яких "інтернетах" інформації не знайдеш. Як сформувався ваш стиль одягу?  

Ніна: Взагалі, ми з дівчатами вже давно співаємо автентичні пісні. Ще під час навчання в університеті ми їздили у експедиції Україною, шукали матеріал. Також використовуємо знахідки наших вчителів, друзів. А пісні шукаємо по всій Україні! І східна Україна, і Полісся, західна Україна.

Олена: От люди питають, що це за пісня "Шо з-під дуба", чи вона не російська. Ні, це українська пісня з Чернігівської області. Там діалект, який навіть трохи наближений до білоруської мови.

Ніна: У нас є деякі болгарські пісні. Це тому що був у нас викладач болгарин, існував студентський гурт болгарських пісень. І от ми деякі композиції взяли звідти. Англійські тексти ми створюємо самі.

Ну і ми не співаємо чисту автентику, а такий собі мікс - експериментальну автентику. Тому, до речі, ми вирішили, що й вдягатися нам треба не у виключно народному стилі, а у щось експериментальне.

Марко: Ми й не маємо права носити чисто автентичне українське вбрання. Розумієте? Щоб люди в усьому світі не подумали, що це в Україні саме така народна музика. Тому костюми також експериментальні, як і наша музика.

Цікаво, що у кліпі "Весна" дівчата взагалі, здається, у весільних костюмах?

Ніна: Наше "коріння" – театр "Дах", де ми брали участь у театральних постановках. І от ці білі сукні, то з вистави "Король Лір", коли всі актриси мали грати у весільних сукнях.

Олена: Але це настільки нам сподобалося, дуже органічно на нас сиділо, що вирішили залишити їх і для сценічного вбрання.

"ДахаБраха" - "Весна" (відео: YouTube/DakhaBrakha)

Ніна: До речі, щодо останнього варіанта костюмів. У нас була колаборація з українським дизайнером Ольгою Навроцькою. Ми давно хотіли, щоб у нас були костюми саме від українського дизайнера. Її концепція нам сподобалася. Вона на тканину поклала принт малюнку, що зустрічається у кліпі "Карпатський реп". Намалював його Сашко Даниленко. І з цієї тканини пошила костюми. Дуже цікаво.

Але ж від своєї "візитки" – шапок не будете відмовлятися?

Олена: Ні! Поки не знайшли якийсь "замінник" нашим шапкам. Це вже бренд.

Ніна: Ми вже до них звикли і не відчуваємо жодного дискомфорту.

Олена: На початку звичайно, що було не зручно. І не хотіли їх надягати, були противниками цього. Але з часом звикли.

Над чим зараз працюєте?

Марко: Робимо нові композиції, хочемо щоб вони увійшли до нового концерту. Наступний у нас серйозний концерт це все ж таки "Гогольфест" у Маріуполі, відбудеться у травні.

Лірична нотка наостанок. Поділіться своїми життєвими принципами.

Ніна: Якщо ви робите якусь справу, то треба її обов’язково робити з насолодою, і отримувати від цього задоволення.

Олена: І залишатися при цьому Людьми!

Марко: Не паритися, що спочатку щось не вдається. Якщо говорити про молодих музикантів, то вони відразу ж хочуть результату і визнання. І питають у нас, от як ми так "зразу стали популярними". Але ми йшли до цього 10 років. Треба вірити у себе, отримувати насолоду від своєї роботи і бути впевненим в тому, що ти робиш. Але ще дуже важливо - ми зіштовхнулися з цим у "західному світі" - це пунктуальність. Українці багато свого часу гаять на всілякі непотрібні речі, не можуть розраховувати свій час. Тому ми намагаємося бути скрізь вчасно.