Стелла Захарова: "Спорт у нас робиться всупереч, а не завдяки державі"
На Олімпійських іграх в Ріо, що завершилися 21 серпня, українській команді вдалося завоювати 11 медалей – дві золоті, п'ять срібних і чотири бронзових. Таким чином, наші спортсмени показали найгірший результат в історії участі України в Олімпійських іграх. У загальному медальному заліку збірна посіла 31 місце.
Щоб дізнатися про можливі причини цієї ситуації і проблеми українського спорту в цілому, Styler звернувся до легенди спорту Стелли Захарової.
Президент Федерації спортивної гімнастики України, чемпіонка Олімпійських ігор 1980 року Стелла Захарова розповіла, в яких умовах тренуються українські спортсмени, з яких причин у нас вже багато років не будуються нові спортивні об'єкти, і хто, на її думку, винен у систематичній руйнації спорту в Україні.
Стелло Георгіївно, всі вже обговорили поганий результат, отриманий українськими спортсменами на Олімпіаді в Ріо. А яка ваша думка – чому так сталося? Адже такого в нас не було вже давно.
Такого поганого результату не було не просто давно, а вже, щонайменше, років вісім-десять. А якщо ж взяти тенденцію в цілому, то ситуація в спорті погана взагалі останні 25 років. Адже вся історія незалежної України позначена тим, що спортивний потенціал від нас системно йшов.
Якщо в перші роки незалежності все більш-менш трималося за інерцією з часів радянського спорту, то потім все просто пішло в нікуди. Але це показник не стільки самих спортсменів, скільки тих, хто прийшов у спорт на керівні посади.
Тенденція до погіршення?
Звичайно. Тепер перед нами стоїть завдання хоча б утримати той потенціал, який ми мали раніше. Знаєте, я зовсім не хочу повертатися в минуле, адже треба дивитися в майбутнє. Я не хочу брати негатив з того, що ми мали в радянській школі, адже це все-таки був період диктатури. Але те, що в той період дійсно давало в спорті розвиток, брати на озброєння необхідно.
Скажімо, ті ж китайці. Вони не просто так тут їздили, вивчали та фотографували, цікавилися всім. Вони збирали інформацію, а потім запровадили наші стандарти у себе. І що ми маємо в підсумку? Де зараз Китай, а де Україна з її потенціалом? Адже 80% спортсменів при СРСР у московській олімпіаді були саме з України.
Треба знову підняти ці факти і пояснити людям, пояснити громадянину-політологу, який чомусь очолив сьогодні Міністерство молоді та спорту. Пояснити тим, хто зараз займає там ключові посади. Вони дуже добре засвоїли систему роботи, як проводити схеми, щоб на спортсменах заробляти. І все це – замість того, щоб модернізувати систему в спорті і залучати інвестиції. Схеми залишилися старими, тільки люди на ключових посадах змінилися.
Але хіба цим пояснюється поганий результат, отриманий спортсменами на Олімпіаді?
І тренери, і спортсмени зробили все максимально. Вони викладалися на повну. Але я не раз говорила про те, що до такого поганого результату ми йшли планомірно. І щоб не сталося протилежне, мало трапитися якесь неймовірне диво. Чиновники саме на це диво і розраховували. Але його не відбулося. Дива не вийшло.
Зараз уже всім зрозуміло, що міністр Жданов і його команда прийшли у владу з певною метою. І ця мета – аж ніяк не розвиток спорту. Звичайно, вони кидають гасла, прикриваються патріотизмом. Але давайте подивимося на цифри.
У 2012 році, коли наші спортсмени готувалися до олімпіади, фінансування було на рівні 75 мільйонів гривень, а в 2016 році, навіть за такого стрибка долара, – 679 мільйонів. Куди йдуть ці гроші? Адже, здавалося б, все повинно тільки поліпшуватися, адже бюджет на спортсменів збільшили.
Фото: "Зараз спортсмени просто не можуть боротися з системою, як Дон Кіхот з вітряками"
Такого фінансування вистачило б не тільки на Олімпіаду, але і на ремонт приміщень, на придбання необхідного для спортсменів обладнання. Але ось парадокс: гроші нібито є, а у спортсменів немає при цьому абсолютно нічого.
Наступна проблема – відсутність елементарного інвентарю. Зараз спортсмени просто не можуть боротися з системою, як Дон Кіхот з вітряками. Легендарна фехтувальниця Ольга Харлан тренується в залах для боротьби: необхідних їй приміщень просто немає.
Інші тренуються на старих матах, на старих доріжках. Давайте казати правду: у спортсменів немає нічого. А тим часом весь цей галас навколо олімпіади скоро вщухне, а чиновники й надалі будуть сидіти в своїх кріслах. У Жданова не вистачає мужності після такого результату піти у відставку, як це робиться в європейських країнах.
Поки у нас в міністерстві сидять ті, хто систематично знищує весь український спорт, ситуація не зміниться.
Кого на ключових посадах потрібно змінити в першу чергу?
Хочу відкрито підкреслити одну з прізвищ - Уманець (Ніна Уманець, член Виконкому Національного олімпійського комітету, цього року у п'ятий раз очолювала штаб Олімпійської команди України – ред.).
Вона вбила весь спорт: всю греблю, всю гімнастику. Ця людина сидить сьогодні на пілотних проектах в федераціях, перескакує з одного виду спорту на інший. Там діє система відкатів, яку Уманець знає від коренів. Вона настільки щільно там влаштувалася, що витягти її звідти не є можливим. Також там сидять люди, яким по 75-80 років. Звичайно, з такими кадрами в спорті не буде нічого хорошого. І, звичайно, ми знову отримаємо такий самий результат на олімпіаді в майбутньому.
В цьому криється одна з причин, чому з країни систематично виїжджають спортсмени...
Багато питають – чому ж їдуть спортсмени і тренери? Але при цьому всім зрозуміло, що не від хорошого життя вони це роблять. Тому що неможливо боротися проти системи.
Скільки разів було з заходами, які організовувала я. Ось мій спортивний захід йде. Ви тільки готель людям оплатіть, а все інше навантаження ми беремо на себе. Але при цьому ми хочемо знати, скільки грошей на готель витрачено. Це ж нескладно дізнатися.
Але якщо ми цікавимося, куди йдуть гроші, то чиновники знаходять всі можливі і неможливі причини, щоб зірвати цей захід. Тому що є така Стелла Захарова, яка відкрито говорить те, про що інші мовчать. Але я ніяк від держави не хочу залежати. У мене – незалежний дохід, я витрачаю на спорт свої власні гроші, і нічого просити не збираюся. Тому і можу казати правду в обличчя.
Фото: "Тільки президент може вирішити ці питання. Своїм указом він може прибрати цю середню ланку. Це єдиний шанс витягнути спорт"
І якщо б я зараз була на місці спортсменів, мені було б дуже прикро. Я, ламаючи ноги, потом і кров'ю здобуваю медаль, а у мене забирають все, що повинна отримувати я і мій тренер. Офіційно виділяються колосальні суми на розвиток спорту, але ці гроші до спортсменів не доходять. Виходить, що за рахунок спортсменів чиновники харчуються.
Але якщо в якийсь момент у нас зовсім не виявиться спортсменів і тренерів, то де будуть всі ці чиновники? Без спортсменів вони ніхто. Пресують, добивають.
Як саме? Розкажіть докладніше.
Відкрито залякують: "Будете багато говорити - преміальні не дамо, зарплати не виплатимо". Справа в тому, що спортсмени і тренери - всі вони перебувають на ставці в Міністерстві молоді і спорту, і тому бояться. І доти, поки будемо мати таку середню ланку управлінців, ситуація не зміниться. Всі вони там зав'язані, як клубочок, – не можуть вийти з цієї системи.
Якщо виходить замкнуте коло, який законний механізм може цих людей з системи прибрати?
Тільки президент може вирішити ці питання. Своїм указом він може прибрати цю середню ланку. Це єдиний шанс витягнути спорт.
Наступний момент – тендери. Оскільки в Україні немає інвентарю, який відповідав би міжнародним стандартам, то закуповують інвентар в іноземних фірм. І навіть зараз, коли тендери мали б стати прозорими, все одно з'являються "фірми-прокладки", зовсім не "спортивні", які ці тендери виграють.
Це за умов, коли цих грошей вистачило б на інвентар найвищої якості. Виходить, що проблема аж ніяк не у відсутності грошей.
Що зараз слід в першу чергу поміняти в спорті в регіонах, у невеликих містах?
У регіонах взагалі патова ситуація. Можу впевнено сказати, оскільки регулярно їжджу у невеликі міста. І ні для кого зараз не секрет, що там убиті спортивні об'єкти, які ще якимось дивом не забрали. До того ж – абсолютно не реконструйовані школи, купа каміння в спортзалах валяється.
Нові об'єкти не будуються. А насправді, щоб їх побудувати, виділивши землю в тій же області, не потрібно великої праці. Спортивна будівля з легкою конструкцією, з мінімальною витратною частиною – це не так дорого, як нам розповідають. Це могли б бути центри, де культивувалися б такі види спорту, як боротьба, художня гімнастика, спортивна гімнастика, бокс і ігрові види спорту. Але це ж не вигідно, бачте.
Фото: "Так ви зал хоч один побудуйте! Спортсмени третируються голі-босі. Соромно говорити, але в Зімбабве є два зали"
Якось прем'єр-міністр Яценюк разом зі Ждановим були в залі спортивної гімнастики, де тренується національна збірна. І зали оглядали, і коней тренувальних мацали: "Ось ми візьмемося за спорт!".
Так ви зал хоч один побудуйте! Спортсмени третируються голі й босі. Соромно говорити, але в Зімбабве є два зали. Купівля обладнання подається як особиста заслуга того чи іншого чиновника. Але це ж не їхні особисті гроші! Це обов'язок, про який навіть не варто згадувати. Просто робіть свою справу, і все. Війна, криза – все це прикриття і популізм. І виходить, що спорт у нас робиться всупереч, а не завдяки державі.
Якщо не почати кадрові зміни зараз, що буде за кілька років?
Якщо не провести кадрові зміни, нічого хорошого не вийде ще років десять як мінімум. Уявіть: навіть якщо ми з вами прямо зараз захочемо змінити все кардинально, то буде потрібно як мінімум два олімпійських цикли, щоб відновитися і повернути назад еліту спорту і той потенціал, який був у нас раніше.
Якщо б у нас нормально працювали контролюючі органи, якщо б втрутився президент, тоді, може, боялися б. Зараз ніхто нічого не боїться. Має відбуватися так: міністр збирає навколо себе професіоналів-менеджерів, які надають аналітику, що в першу чергу необхідно для спорту, і команда разом думає, як снаряди купити, як забезпечити навчально-тренувальними зборами пріоритетні види спорту, які б принесли медалі.
Ви не думайте, мені зовсім не хочеться негативу. Я прожила в Швеції десять років, і там і близько не було такого негативу, з яким спортсмени стикаються в Україні. В Гетеборзі, де населення складає неповних 500 тисяч людей, є цілих 55 футбольних полів. Я працювала в Швеції в загальноосвітній школі тренером, вивчивши попередньо шведську мову. Найнижча заробітна плата в Гетеборзі – три тисячі доларів.
Що вам найбільше імпонує в тій системі?
В першу чергу, те, що там є всі умови для розвитку спорту. Там кілька загальноосвітніх шкіл в окремо взятому районі міста. Школи невеликі і дуже затишні. У кожної з них є як маленькі, так і великі спортивні зали. І головне – всі вони відповідають світовим стандартам. Плюс до того – легкоатлетичні міні-стадіони з усім необхідним інвентарем. Ніхто м'ячі не краде.
Які у вас там були умови роботи?
Візьмемо, приміром, гімнастичні зали, в яких я працювала. Держава їх побудувала, оплачує комунальні послуги і передає зал в руки клубу. Клуб, у свою чергу, шукає спонсорів на купівлю обладнання. І у них, до речі, багато спонсорів - це законом дозволено і вітається. А у нас навіть нормальний закон про спонсорство і меценатство відсутній. У Швеції спонсори оплачують багато витрат. Скажімо, поїздки дітей на змагання, придбання матів. При цьому контролюється кожна копійка.
Другий момент – там регулярно будується величезна кількість спортивних об'єктів. Складається враження, що спорт і здоровий спосіб життя – на першому місці у державній програмі. Адже чим краще людина почувається, чим вона більш спортивна, тим менші витрати на його лікування, і тим більше його працездатність і потенційна користь для економіки країни. Звичайно ж, так є не тільки в Швеції. Ці очевидні речі є в інших країнах Європи, а у нас їх немає.
Але крім відсутності прямого фінансування, є також проблема менталітету...
Звичайно. Там у залах буде лежати 50 м'ячів, будуть лежати гирі, гантелі, скакалки - ціла купа інвентарю. Там вчитель фізкультури не йде з мішком на плечах, несучи зв'язку м'ячів. Це все є в залі і на стадіоні, у спеціальних шухлядках. І в жодної людини ніколи в житті рука не підніметься щось з цього взяти і забрати додому. Адже це ж ганьба – свідомо взяти у дитини м'яч і забрати його додому.
У нас це є з очевидних причин. Адже коли країна переживає таку убогість, де дитині немає можливості не те що м'яч, а й шматок хліба купити, то з'являється кримінал. Коли вижити немає коштів. Та все заберуть, якщо буде така можливість. Це все від біди, з якою стикаються люди.
Фото: "А тим часом спортсмени їдуть виступати за інші країни. Але що ж залишається робити, якщо їм просто нема що їсти?"
Розповім один показовий випадок. У кожній країні є своя допустима норма алкоголю, вживши яку можна сідати за кермо. І якось так вийшло, що у Швеції я випила не один фужер вина, а два (окрім вина, алкоголю не п'ю), і повела машину.
У мене забрали права, та щоб отримати їх назад, я здавала іспити протягом чотирьох років. Сідала перед комп'ютером і відповідала на питання шведською мовою. І ось я вирішила попросити засновника клубу поговорити з людьми в автошколі, щоб мені якось отримання прав прискорили. Він здивувався: "Ви що, Стелло, у нас так не прийнято. Ми краще гроші вам будемо платити, ви будете ходити, але ви повинні здати!". У нас же ще довго буде абсолютно протилежна ситуація.
А тим часом спортсмени їдуть виступати за інші країни. Але що ж залишається робити, якщо їм просто нема що їсти? Зараз з країни виїжджають навіть юніори. Тому що вони знають: перспективи поки що немає ніякої. Давайте візьмемо тих спортсменів, які навіть не потрапили на цю олімпіаду. Вони тренувалися не гірше за тих, хто потрапив: з розбитими долоньками, викладалися з останніх сил. Так от: вони ж бідні. Їм нема чим сім'ю годувати. Про це хтось знає? Ніхто.
Зараз бачимо, що далеко не всі спортсмени готові відверто говорити про ті умови, в яких їм доводиться тренуватися.
Є спортсмени, які відкрито заявляють про те, в яких жахливих умовах вони перебувають. Але послухайте: спортсмен не хоче з цим боротися. Він хоче прийти в тренувальний зал, гідно відпрацювати, зробити все, що залежить саме від нього. І це правильно. Чому він повинен бігти до когось й говорити – мені потрібен місток, мені потрібні гирі? Це повинно відбуватися і так. Але не відбувається.
Вчора у мене в кабінеті був один тренер з греко-римської боротьби. Його просто взяли і викреслили з участі в різних заходах, адже це людина не з системи.
Наступне - поїхала сьогодні молода гімнастка в іншу країну. Їй одразу ж квартиру дали, зарплатню у десять разів вище, і вже в доларах. Вона знає, що це, можливо, її останній шанс на гідне життя. Так вона землю носом риє, щоб принести медаль.
Зараз ви бачите хоч мінімальні ознаки прагнення змінити ситуацію?
Так, я бачу. З одного боку, ми маємо прошарок чиновників – куми-зяті. Цей прошарок представників ЦК КПРС скоро повинен вже піти, зжити сам себе, хоча на їхні місця приходять їхні діти. Але з кожним роком все одно стає більше тих, хто дійсно хоче змінити ситуацію на краще. Думаю, за кілька років таких людей стане ще більше. Але якщо сьогодні президент не почує наші меседжі, нічого не зміниться.