"Ніхто не має права скасовувати концерти артиста": інтерв'ю з російським телеведучим і музичним експертом Михайлом Козирєвим

Ім'я музичного експерта, продюсера, радіо - і телеведучого Михайла Козирєва міцно закріпилося в "музичних біографіях" багатьох культових в наші дні як українських, так і російських артистів. Саме завдяки йому слухачі популярних радіостанцій "Наше Радіо" і Maximum вперше познайомилися з творчістю "Океан Ельзи", 5'nizza, Земфіри.

Так і сьогодні, з подачі Михайла Козирєва в ефірі російського телеканалу "Дождь" звучать пісні Джамали, Діми Шурова, Монатіка, ONUKA і багатьох інших українських виконавців.

"Музика – це з'єднувальний міст в найбільш важких і критичних ситуаціях. Музика протистоїть війні", - міркує про свої принципи Козирєв.

Михайло надихнув учасників "Квартет И" на створення вистави, а потім і фільму "День радіо", де зіграв самого себе. Цікаво, що саме він створював легендарний плейлист до фільму "Брат-2".

Зараз Козирєв продюсує відразу кілька проектів на телеканалі "Дождь", веде прямі ефіри і не забуває про свою "музичну місію", допомагаючи молодим талановитим виконавцям знайти свого слухача.

9 листопада музичний експерт відвідає Київ з авторською лекцією-бесідою "Музика і смерть", під час якої разом з глядачами спробує вивчити "внутрішніх демонів" артистів, які покінчили життя самогубством.

Styler вдалося зв'язатися з Михайлом перед його приїздом до столиці. І поговорити не тільки про майбутню лекцію, але також торкнутися інших питань, що хвилюють сьогодні українців. Михайло поділився своїми спостереженнями про розвиток українського музичного ринку, відверто розповів, що думає про заборони на в'їзд для артистів з РФ, про "миротворчі списки" і блокади концертів. А також пояснив, чому так важливо не пускати в себе "монстра війни".

МУЗИКА І СМЕРТЬ

"Герої, про яких я буду розповідати, свідомо обирають шлях у темряву. Часто це суперечить логіці виживання" - Михайло Козирєв (фото: прес-служба)

Михайло, ви вже не перший раз відвідуєте Україну з тематичною лекцією: у травні спілкувалися з публікою на тему "Музика Протесту", в листопаді поговорите про "Музику і смерть". Якщо коротко, про що ця лекція? Поки що віє сумом і депресивністю.

Ще з підліткового віку мене зачаровувала історія того, як якийсь "демон" переслідує моїх улюблених музикантів. Він змушує їх йти з життя задовго до того, як їм визначено долею.

Всі музиканти проходять через один і той же цикл: спочатку настає різке випробування славою, після випробування грошима, а слідом за цим приходить випробування алкоголем, наркотиками та іншими пороками. Деякі через це проходять успішно - в якийсь момент вони хапаються за "рятувальну мотузку" і знаходять шлях з трясовини. А деякі не знаходять. Під час лекції "Музика і смерть" я спробую порівняти певні випадки відходу з життя великих музикантів.

Герої, про яких я буду розповідати, свідомо обирають шлях у темряву. Часто це суперечить логіці виживання: у кожного з них, як правило, є діти, родини, кохані. І все це пускається під укіс. Що змушує їх робити такий вибір? Це те, що я спробую дослідити і про що я буду говорити. Треба сказати, що я в перший раз прочитаю цю лекцію.

Тобто саме в Києві відбудеться прем'єра вашої лекції?

Так! Сподіваюся, вона пройде успішно і заздалегідь звернуся до глядачів - не судіть мене надто суворо і підготуйте питання, шукати відповіді будемо разом.

Літо 2017 затьмарила новина про самогубство вокаліста гурту Linkin Park Честера Беннінгтона. Причини такого рішення озвучувалися різні: від наркотичної залежності до травм дитинства і прихованої депресії. Могли б поділитися своїми спостереженнями з цього приводу?

У деяких його інтерв'ю відчувається відчай незрозумілості, чи що. І в цьому розпачі є і якийсь бар'єр відчуження, який він, швидше за все, сам собі збудував. Складно припустити, що музикант такого калібру і такої міри успіху недоотримував адреналіну і любові на концертах, але очевидно, він мав потребу в розумінні на якомусь більш глибинному рівні.

А з іншого боку, я думаю, ключовим моментом такого рішення була смерть його колеги і близького друга Кріса Корнелла. Це справило на Беннінгтона шокуюче враження. Думаю, що саме з цього моменту "внутрішній лічильник" і включився. Саме тоді він вперше глибоко задумався про те, що й для нього це - "вихід".

Але ж цей "лічильник" повинен був сформуватися. Напевно, думки про самогубство не виникають нізвідки, повинна бути якась дійсно серйозна причина.

У Беннінгтона було шестеро дітей! Ми не можемо говорити, що він не був оповитий любов'ю. Я не говорю зараз про кохану жінку. З нею могли траплятися різні сварки, розбіжності і т. д. Але діти люблять тебе просто за те, що ти їх тато. Він жив оточений цієї теплотою і любов'ю. І ось це одна з тих речей, яку я не можу для себе пояснити і осилити своїм розумом: як можна піти з життя, коли у тебе шість дітей?!

Продовжуючи тему "зоряної депресивності". Наскільки цьому сприяє громадський тиск – цькування?

Знаю багатьох артистів, яким це взагалі по барабану. Аж до того, що вони нічого про себе не читають у пресі, та й телевізор не дивляться в принципі. Є артисти, які дуже болісно ставляться до полеміки навколо себе в соцмережах, нарікань якихось суспільних інститутів, лідерів думок. Такі є і серед моїх друзів-артистів, іноді мені доводилося чи не дзвонити вночі та заспокоювати їх. У багатьох артистів "оголена шкіра". Тому, звичайно, цей "фактор цькування" деколи грає дуже серйозне значення.

НЕ ВПУСКАЙТЕ У СЕБЕ ВІЙНУ

"Людям необхідно зберігати тверезість розуму і неприйняття війни в своїй душі, не пускати туди війну" - Михайло Козирєв (фото: прес-служба)

В українській музичній тусовці одна з топових тем сьогодні – зрив концертів Сергія Бабкіна. Під тиском активістів Сергій назвав уряд Росії агресором, а також визнав окупацію Криму. Ви поділилися на своїй сторінці колонкою головного редактора Karabas Live Ігоря Панасова, який сказав, якщо коротко, що Бабкін – справжній сміливець, і не на того зараз влаштували гоніння активісти. У свою чергу ви підтримали автора, відписавши, що "ті, хто зривають концерти і труять Бабкіна – тварі". Потім ваш коментар підхопив журналіст Айдер Муждабаєв, сказавши, що подібна заява з вашого боку – це "заявка на заборону на в'їзд в Україну"... Тепер слово за вами. Ви якось відреагували на висловлювання Муждабаева?

Ні, не відреагував! Справа в тому, що я побічно дізнався про це, мені друзі прислали скріншот його поста. З Айдером ми давно не спілкуємося. Якийсь час я спостерігав, як мій колишній приятель і колега просто "з'їжджає з котушок". Але потім мені стало нудно, і я зрозумів, що витрачаю свої емоції в порожнечу.

Мені неприємно, що люди стають провокаторами, своєчасно "позначаючи" державним службам, на кого потрібно звернути увагу. Мені особисто це огидно. Принаймні я дуже сподіваюся, що державні чиновники не настільки злетіли з котушок, як Айдер.

До речі, Айдер якось привів вашу цитату: "Не впускайте у себе війну", припускаючи, що ви радите українцям "відпустити, не злитися і миритися". Розкажіть, що ж ви мали на увазі?

Людям необхідно зберігати тверезість розуму і неприйняття війни в своїй душі, не пускати туди війну. Тобто не пускати її на особистісному рівні, не піддаватися руйнуванню.

Я розумію всю глибину кризи, в яку увійшли взаємини між нашими країнами. Хоча давно і чітко висловив своє категоричне неприйняття зовнішньої і внутрішньої політики нинішньої влади РФ. На відміну від багатьох інших журналістів, я ніколи не працював у виданнях, які хвалили Путіна, я його завжди критикував і продовжую це робити... Але при цьому я вважаю, що музика – це з'єднувальний міст навіть у найбільш важких і критичних ситуаціях. Вона протистоїть війні.

І особисто я намагаюся зберегти ось той "місток взаєморозуміння", який може бути заснований хоча б на музиці.

Коли ти нападаєш на своїх знайомих, на людей, які тепер тобі представляються просто якимись мішенями, і починаєш засуджувати не політиків чи владу, а своїх рідних і близьких – ось це саме той момент, коли ти впустив війну в себе. І вона тебе починає пожирати зсередини. І цей процес ми спостерігаємо з обох сторін.

Саме це зараз відбувається навколо Сергія Бабкіна. З моменту свого утворення група 5'nizza була своєрідним "символом" того, як українці і росіяни один до одного ставляться. Вона проклала цей міст, нехай і неміцний, між двома країнами задовго до того, як почалася трагедія. І зараз вимагати від Бабкіна публічного покаяння і визнання очевидних речей можуть тільки люди з глибоко корисливими і жорстокими мотивами. Думаю, я знову підпишуся під тим же самим визначення, яке я їм вже давав. І додам, що ніхто не має права скасовувати концерти артиста! Якщо тільки він зі сцени не закликає до насильства.

Націоналізм неприйнятний ніде, він ще ніколи не приносив нічого доброго людям.

Якщо люди не хочуть чути артиста, вони не купують на нього квиток. Якщо хочуть, то купують. І це єдиний об'єктивний показник ставлення до артистові. Тому я вважаю, що всі ці складання списків, заборони концертів – це ознака того, що чудовисько війни зжерло тих людей, які цим займаються.

Ми повинні слідкувати за собою, ми не можемо перетворитися в чудовиська. Ось це мій миротворчий посил, з яким я приїхав і в минулий раз з лекцією "Музика протесту", і приїжджаю і в цей.

І все ж, наскільки доречна будь-яка військова тематика в піснях? Звичайно, коли люди співають про мир - це добре. Але з іншого боку, це теж своєрідна пропаганда.

Особисто я вважаю, що пісня має бути написана з високим посилом припинення війни, її неприйняття.

Кожен раз, коли якісь нагальні обставини змушують музикантів писати "скоростиглі агітки", як правило, це ніякого відношення до мистецтва не має. Коли слухаєш такі пісні і розумієш, що пройдуть роки і артист буде їх сам соромитись.

Яскравий приклад – колишній учасник "Агати Крісті" Вадим Самойлов, який написав пісню "За Донбас". Або творчість останніх років Юлії Чичеріної. Хоча в обох випадках творчістю це особливо назвати не можна. Це агітаційні ролики.

Мені за них соромно.

Напевно ви в курсі, що база "Миротворця" буквально щотижня поповнюється новими російськими виконавцями? Чи суттєво це впливає на їх творчість, можливо, "б'є по гаманцю", популярності? Або такі обмеження на них ніяк не впливають?

В першу чергу ці заборони б'ють не по музикантам, а по глядачам. Цей список позбавляє українців можливості почути і побачити своїх улюблених артистів, які ніякого відношення до війни не мають. В цьому сенсі це дуже схоже на політику Путіна: "Бий своїх, щоб чужі боялися". Ми будемо таким чином звужувати їх культурний горизонт і робити їх периферійними.

Взагалі для мене найприголомшливішою у цій низці відмін і заборон був концерт групи "Дельфін" у Києві без соліста Андрія Лисікова. Знову-таки, де "Дельфін", а де війна?! Це дві речі, які стоять так далеко один від одного, наскільки це можливо. Це неймовірно талановита, мудра людина, яка завжди заперечує війну. Дивовижний випадок, коли зал співав пісні без артиста, і це багато в чому було для мене квінтесенцією ось цього "розірваного часу", коли через неможливість виступити артист присутній на сцені віртуально. Він був озвучений голосами тисяч його прихильників. В результаті ця абсурдна заборона породила настільки трагічну і символічну дію як концерт без артиста, концерт-караоке.

ПРО УКРАЇНСЬКУ МУЗИКУ

"Абсолютно очевидно, що є неймовірний підйом української музики, пов'язаний з Майданом" - Михайло Козирєв (фото: прес-служба)

"Наше радіо" у свій час зіграло важливу роль в популярності "Океану Ельзи" як в Росії, так і в Україні. І з тих пір ви дружите зі Святославом Вакарчуком. Останнім часом Святославу навіть пророкують посаду президента України. Як ви вважаєте, чи варто взагалі музиканту втручатися в політику?

Відмовитися від своєї дружби зі Славою у відповіді на це питання я не можу, тому я просто дуже сподіваюся, що ця доля його омине. Що у нього вистачить тверезості, самооцінки і мудрості, щоб ні в якому разі ні в яку політику не ходити.

Але зазначу, що моя любов до Святослава істотно більше, ніж моя любов до суспільно-соціального устрою України. Я Славу дуже ціную як друга.

Про тренди. "Гнойный", Фейс, Фараон, Хан Замай, Монєточка... Їх творчість – це щось "на межі добра і зла". Той момент, коли хочеться сказати "а ось у наш час такого не було". Як думаєте, саме за такими "вау-артистами" майбутнє музичного ринку?

Я не ризикну передбачити майбутнє. Все ж я орієнтуюся не на тренди, а на калібр кожного артиста окремо. Серед них є деякі точно обдаровані особистості, які прийшли всерйоз і надовго. А є "зірочки-одноденки", про яких ніхто й не згадає.

Наприклад, Oxxxymiron - це очевидно мега-явище. "Гнойного", думаю, через пару років ніхто і не згадає навіть. Найяскравіше – його прізвисько.

Ви напевно стежите за розвитком українського музичного ринку, особливо після Майдану, коли українці почали рішуче відгороджуватися від російського впливу. Як оцінюєте розвиток українського шоу-бізу сьогодні?

Стежу звичайно, оскільки сповідую принцип, що музика об'єднує. Так, в свій час я посприяв кар'єрі багатьох українських артистів у Росії. І продовжую робити це на телеканалі "Дождь". Я дружу з більшістю яскравих українських зірок. Як тільки у них виходить новий кліп, вони самі мені пишуть, і ми його ставимо в ротацію.

Тобто кількість українських артистів, які грають в ефірі "Дождя", чи не така ж, як і російських. Жодного разу за останні роки я не зустрів якогось докору або претензії, мовляв, "навіщо ви граєте стільки українських пісень, очистіть ротацію".

Абсолютно очевидно, що є неймовірний підйом української музики, пов'язаний з Майданом. Крім того, в Україні приголомшливий продакшн. Українські компанії стали створювати кліпи для західних музикантів.

Кого виділяєте серед молодих українських виконавців для себе особисто?

Мене захоплює все, що роблять Джамала, Діма Шуров, Павло Шевчук, вся чудова плеяда музикантів, яка виросла з "Океану Ельзи". Мені дуже подобається те, що робить Андрій Хливнюк. Вражає "майстерня і кузня талантів" Юрія Бардаша, особливо його експеримент з групою "Гриби". Це дивовижний експеримент не тільки за ступенем популярності, але і по терміну життя проекту. Показник того, наскільки сьогодні темпи сприйняття прискорилися. Тому будь-якому проекту дуже важливо сильно "хайпанути", а потім зникнути. Не знаю, наскільки це можна назвати трендом. По-моєму, це правильна стратегічна задумка самого Бардаша.

Ще одна група, яку я виявив нещодавно і вона мені дуже сподобалася, також виявилася із "кухні" Бардаша. Це група "Метель" і їх кліп "Я був там, де не був ти". Це просто реінкарнація пітерського року кінця 80-х, такий здоровий дух панківський.

Загалом, прилітає з України дуже багато хороших проектів і музикантів.