"Таємний код" Бумбоксу: Андрій Хливнюк про життя справжнього меломана, українські реалії та російських фанів
"Бумбокс" – один з найвідоміших в нашій країні гуртів, а його лідера на вулиці впізнає практично кожен українець. Андрій Хливнюк називає себе людиною світу: він не часто задумується над тим, що відрізняє українця від німця чи американця.
"В Індокитаї і в Україні живуть однакові люди. Всі дуже схожі у своїх прагненнях бути щасливими", - впевнений він.
Гурт активно гастролює по Україні, нещодавно “Бумбокс” відвідав Європу і США.
"Гастролі дуже допомагають у розумінні життя. Коли ти їдеш з місця свого постійного побуту в інше і потім повертаєшся назад, то можеш здалеку подивитися на своє життя, подумати над тим, як ти його живеш. І чи не пірнув ти занадто глибоко в побут, чи не буксуєш ти там. І що в житті насправді важливо, що ти боїшся втратити і чого справді прагнеш".
Останні релізи Бумбоксу це міні-альбоми "Люди" и "Голий Король". Зараз гурт готує вже LP, longplay. Називатиметься платівка, розповідає Хливнюк, "Таємний код" – як у дітей, які придумують кодові слова для позначення чогось свого, близького і знайомого тільки їм. Втім, "таємний код", стверджує артист, є і у українців – це українська мова.
Відео: Бумбокс. Тур "Люди". Київ, Дніпро, Полтава, Запоріжжя, Кривий Ріг, Одеса (Youtube-канал Familyboombox)
Андрій – не з тих людей, які часто дають інтерв’ю, тому в розмові з музикантом ми намагалися охопити відразу багато тем – і про гастролі й нову платівку, і про відкриті європейські кордони та про російських музикантів. Чи сумісні культура і політика? Як змінюються вподобання українських слухачів? Що відрізняє справжнього меломана? Відповіді на ці і багато інших питань – у великому інтерв'ю з артистом.
Андрію, перед нашим інтерв’ю ми з колегами згадували розмови, коли навіть до суперечок доходило з приводу того, який же все-таки стиль музики Бумбоксу. Всі схиляються до думки, що це суміш безлічі стилів і назвати якийсь один - просто неможливо. А як же насправді?
Який це стиль? Чотирнадцять років я вже з журналістами про це говорю і сам не знаю, який це стиль! Недавно була автограф-сесія, і Валік (діджей - ред.) грав нашу музику з різних альбомів. Я слухав і думав – а що ж це за стиль? Не можу сказати, що я впевнений, що це таке! І більш того: я не впевнений, що це мені подобається!
А чому?
От вам подобається ваш голос в запису?
Не дуже.
Мені теж мій не подобається, чесно. А якщо говорити про стиль більш конкретно, то я би сказав так: на сьогоднішній день це поп-рок, який заграє з альтернативою. З самого початку нашого шляху це був альтернативний хіп-хоп, потім – поп-хіп-хоп з елементами реггі. Потім якийсь час це був поп-рок. Потім – знов хіп-хоп, але інструментальний. Ось такий мікс.
Безумовно, в нашій музиці також є добряча доля українського фолку. І без фанку не обходиться. Не можу сказати, що це поп-музика, але - так, вона популярна. Мабуть, сьогодні це все-таки рок’н’хіп-хоп, трошки з альтернативою, де є елементи реггі і фолку. Ось так. Це якщо аналізувати всерйоз.
Іноді серед фанів музики можна почути фрази на кшталт "слухаю тільки рок", або "слухаю тільки хіп-хоп". Ви, як я розумію, до такої категорії людей зовсім не відноситесь.
Ні, меломани – вони не такі. Меломани у кожному стилі мають улюблених виконавців. Це як сметана: є молоко, є кефір, а є сметана, тобто мікс.
Могли б назвати "своїх" еталонних виконавців з кожного стилю?
В кожному стилі мені як меломану подобається щось своє. В рок-музиці це Rage Against the Machine, Incubus. Це так, дуже титульно. Із важкої музики подобається Pantera, з хіп-хопу це може бути музика до 1995-го року. Це може бути гурт Fugees, сольники Lauryn Hill вже після розколу гурту. У неї є чудовий альбом, просто фантастичний - "The Miseducation of Lauryn Hill".
Залюбки слухаю Harry Connick Jr. Я обожнюю його, він кайфовий, дуже класний музикант. Але це не значить, що я люблю увесь салонний джаз. Wu-Tang Clan мені подобається. Прикольно, коли чую, як поп-музиканти, нехай і у статусі культових, кажуть у своїх інтерв’ю, що вони слухають Wu-Tang Clan, а самі записують пісня на кшталт "Дитина". Незвично, але це так! І так буває (Андрій Хливнюк тут натякає на свій гурт: пісню "Дитина" вважають однією з найпопулярніших композицій Бумбоксу – ред.).
З введенням безвізу вам стало простіше гастролювати Європою, чи все ще складно організовувати концерти за кордоном? Які основні перепони були раніше в цьому напрямку?
Як це може бути складно, якщо це стало у тисячу разів простіше? Раніше мені доводилося вмовляти, тиснути авторитетом на організаторів концерту, щоб все було "по-білому". А тепер все саме собою відбувається "по-білому", апріорі з нуля і одразу.
Ніяких принижень, ніяких черг – нічого. Ти просто підписуєш міжнародний контракт, отримуєш кошти, летиш і граєш концерт. Все!
"По-білому" – що мається на увазі? До цього доводилося комусь платити?
Раніше значна частина переговорів йшла про те, як зробити, щоб це було легально. А зараз цієї частини розмов просто немає. І, вибачте, стояти соромитись на паспортному контролі теж не треба.
Якщо ви хочете зробити концерт собі самі, можете взяти квиток на будь-який літак і прямо сьогодні полетіти в Рим, наприклад. Ми сходимо там до промоутерів, побачимо майданчик, поговоримо, вияснимо, скільки там живе наших слухачів, чи люблять там нашу музику. Нам того ж дня потисне руку промоутер, ми вип'ємо кави і полетимо назад. Все стало набагато простіше. Зараз я можу працювати з будь-ким, будь-де.
Раніше для того, щоб співпрацювати з кимось у Німеччині, мені доводилося заздалегідь все планувати і стояти у дворі німецького посольства й думати, пустять мене чи не пустять. А німці, як ви знаєте, іноді не пускають. А от тепер я просто телефоную, і не по міжнародному номеру, а у месенджері, і просто домовляюся та приїжджаю.
Ви встигли з гастролями об'їздити чимало країн, багато побачити. Як сприймають Україну за кордоном зараз, судячи із того, що ви чуєте у спілкуванні з колегами в Європі?
Знаєте, люди всі схожі та водночас - дуже різні. І всередині країни, і поза країною. Це соціальні прошарки, релігійні, расові. Для мене особисто немає якогось конкретного ставлення до українців за кордоном. Для мене є ставлення вас до мене і моє – до вас. Я не ставлюся якось по-особливому до всіх німців. Я можу знати одного, двох чи трьох німців, і завжди по-різному до них ставитися. Я щоразу приїжджаю в одне й те саме німецьке місто, і щоразу відкриваю для себе там щось нове. Роками, десятиріччями я їду в одні й ті самі міста, але все одно щоразу це для мене наче нове місто і нові люди.
Ставлення до вас і до вашої країни може бути тільки таким, яким воно є сьогодні, ось прямо зараз. Таким, в якому ви сьогодні перебуваєте настрої, що сьогодні відчуваєте, наскільки ви самі це ставлення формуєте.
Чи змінилося ставлення в Європі до моєї країни? Справа в тому, що я не знаю, яким воно було раніше. Тому мені важко відповісти на це питання. Європа – це наші близькі сусіди. Так, ми трохи бідніші, але більш амбіційні.
Українці більш амбіційні?
Так. Можливо, ми більше любимо все кольорове і блискуче, але це поки що. Думаю, це швидко минеться. Поки ми ще спостерігаємо у нашій країні наслідки тоталітарного режиму. Його вплив на людей лишився, хоча після його зникнення майже тридцять років минуло.
В Європі до нас ставляться по-різному. Хтось вважає, що українці – роботящі люди. Знають: коли їх мама захворіє, то за нею подивляться. В якихось країнах вважають, що ми всі дуже горді, впевнені в собі. От як ці два різних бачення об’єднати в одне? У кожного враження про нас дуже різняться. Бо підґрунтя для думок і вражень про нас завжди дуже різне – хтось має друга з України, а хтось новини з України читає.
Нас всіх турбують одні й ті самі питання. Ми лаємо Порошенко, американці – Трампа. Ми всі прагнемо кращого життя. Я постійно подорожую країнами, і відвертої різниці між людьми не бачу. В Індокитаї і в Україні живуть однакові люди. Всі дуже схожі в своїх прагненнях бути щасливими. Дзеркально схожі!
Як ваші особисті погляди на життя змінюються під час подорожей, під час гастролей? Як ви сам змінюєтесь?
Гастролі дуже допомагають у розумінні життя. Бо коли ти їдеш з місця свого постійного побуту проживання в інше місце і потім повертаєшся назад, то можеш в цей період здалеку подивитися на своє життя, подумати над тим, як ти його живеш. І чи не пірнув ти занадто глибоко в побут, чи не буксуєш ти там. І що в житті насправді важливо. Де пріоритети, що ти боїшся втратити і чого справді прагнеш.
Гастролі іншими країнами, а потім повернення в Україну – це дуже й дуже цікавий досвід.
Українців часто люблять порівнювати з європейцями, принаймні у випадках, коли кажуть, яку країну нам будувати. На ваш погляд, чи є така вже принципова різниця в наших і їхніх рисах характеру, в менталітеті?
Я, перш за все, сам себе як українця аналізую. І приходжу до висновку, що у своїх життєвих прагненнях ми дуже схожі і з американцями, австралійцями. Багато чого залежить від виховання, навчання, життєвого досвіду і від того, чи відкрита людина до сприйняття світу. Тоді вона не просто німець чи англієць, а людина світу. Чи вміститься увесь світ в її голову – ось питання.
Але те, що нам потрібно позбутися комплексу "молодшого брата", куди б ми не хотіли приєднатись – це однозначно. Це очевидно вже давно. Я вважаю так: давайте станемо не європейцями і не євразійцями, а собою. Давайте ставати людьми! І тоді ми зможемо об’єднуватися, з ким захочемо. Мені здається, навколо якоїсь хорошої ідеї класно було би об'єднатися. Навколо свободи, наприклад. Навколо толерантності. Чому б ні? Якщо ми всі такі різні, то чому б не ставитись одне до одного з повагою? Чи це не ідея?
А культура, музика, можуть об’єднувати українців?
Культура і музика – це ваш внутрішній світ. Важливо об’єднатись у щось більше, ніж етнічна спільнота. А от музика – це мова. В принципі, можна об'єднатися навколо музики, але тоді всім доведеться вивчати музику в школі як першу іноземну мову. Це універсальна, але мова. Нею ви можете розмовляти з ким завгодно. Я по суті так і роблю.
Ви відчуваєте ностальгію за тим часом, коли ви грали джаз у кавер-гурті? Чи повернулися б зараз до виконання суто джазу або писали музику в суто одному стилі?
Справа в тому, що серед моїх однолітків немає кравців. Якби якийсь гарний кравець знайшовся, і я розумів би, що у мене тепер є гарний костюм, можливо, повернувся би до цього стилю. Це ностальгія не тільки за музикою. Це ностальгія за юністю, і я її відчуваю. Це сильна ностальгія за вірою в те, що ти все зможеш, що світ впаде до ніг. Ось про що ця ностальгія!
А грати - я думаю, що рано чи пізно до цього дійде. Пропозиції подібні є. Часто кажуть: зіграйте з оркестром, зіграйте акустику чи щось іще. Чому б ні? Але я впевнений, це буде точно сайд-проект, оскільки в рамках Бумбоксу це просто ніяк не вживеться, бо це зовсім різна музика.
А в рамках Бумбоксу які релізи можна очікувати найближчим часом?
Я хочу записати longplay і вже почав це робити. Хочу назвати його "Таємний код": там в одній з пісень є таке словосполучення. Ну і ще тому така назва, бо це смішно, просто і по-дитячому: у дітей завжди є якийсь свій таємний код для чогось свого. Навіть у українців є свій "таємний код" - українська мова. Якщо ви знаєте українську мову і використовуєте її щодня, то ви обов’язково підсвідомо дуже швидко визначаєте різницю "свій-чужий", у вас швидко відбудеться ідентифікація. В кожній іншій мові відбувається так само.
Якою буде ця платівка?
Я хочу, щоб вона була більш важка. Але якою вона вийде – не знаю, побачимо. Але я вже точно знаю, що там буде два чи три шлягери. Тому що я їх прямо зараз у своїй голові чую, наспівую і не можу їх позбутися. Знаєте, коли пісня залазить тобі в голову, ти її вже ненавидиш, а вона все з тобою! Це саме той випадок. Точно знаю, що в більшості своїй наш новий longplay буде накопичений в Україні, у Києві. А от де його будуть "доточувати" і доробляти – ще не знаю. Можливо, за кордоном, а може й ні.
Фото: "Я вважаю так: давайте станемо не європейцями і не євразійцями, а собою. Давайте ставати людьми!" - Андрій Хливнюк (РБК-Україна, Віталій Носач)
Впевнений, що знімемо кілька відео на підтримку релізу. Одне відзнімемо вже цього літа. Також у цьому альбомі буде спільна пісня з екс-учасниками гурту "Димна Суміш".
Останні два релізи Бумбоксу – це міні-альбоми. І є думка, що повноформатні альбоми потроху вичерпують себе як тенденція. Ви з цим погоджуєтесь?
На жаль, так. Ще кажуть, що настав час хітів, а не альбомів. Спершу вбили альбоми, потім вбили сингли. А потім вб'ють і пісню і дійдуть до чогось максимально короткого. Чогось такого, як вигук. Ось побачите!
Зараз часто можна почути пісні, які тривають по півтори хвилини. Кажуть, все скорочується це через те, що наше життя пришвидшується. Але це насправді відбувається, бо ми стали пропускати крізь себе велику кількість безглуздої інформації.
Ви слухаєте музику альбомами?
Так, досі слухаю музику. Більше того: я на повторі можу крутити платівку дуже й дуже довго. Скажімо, Royal Blood я лише нещодавно почув, але прослухав дебютний альбом цієї команди разів двадцять-тридцять!
Коли сідаю в літак чи в машину, то знаю, що мені стільки-то часу буде класно, бо я буду слухати "Broken Machine" від Nothing But Thieves (Broken Machine — другий студійний альбом британського рок-гурту Nothing but Thieves, випущений 8 вересня 2017 року – ред.). Я буду слухати живий виступ Джиммі Хендрікса 1969-го року на фестивалі, де ще конферансьє кричить – "зараз тут якийсь Джиммі Хендрікс, і з ним теж непогані хлопці. Вони молоді талановиті, підтримайте їх". Я люблю ось саме так проводити час, слухаючи альбоми.
А якийсь один яскравий хіт, мабуть, хочуть мас-медіа. Радіо, наприклад. Коли хочуть, щоб на чомусь була сконцентрована гостра увага.
Багатьох дратує засилля попси і шансону в Україні: таку музику чути всюди – у маршрутках, у кафе. Як ви ставитесь до цього явища?
Так, часом сьогодні на перших рядках хіт-параду – не "Bohemian Rhapsody" від Queen, а якась проста пісня з трьома-чотирма словами, які постійно повторюються. Але це проблема не музики і музичної індустрії як такої, а нашої освіти і пріоритетів.
Ми зараз просто на такому розвитку суспільства знаходимося, це треба констатувати. Така музика - це ми з вами. Всі ці наші неромантичні керманичі, не гостро розумні гумористи, наші безальтернативні зірки, в тому числі і я – все це віддзеркалення нас самих, рівня нашого суспільства станом на зараз.
Але про що вам говорять такі смаки українців? Шансон би звідусіль не звучав, якби людям не подобався.
Це говорить про те, що поки ми реагуємо переважно на все блискуче. Поки ми на це реагуємо, то доти так все і буде – буде така політика, буде такий гумор, така музика. Наше суспільство сильно заточилося на те, щоб продавати все побільше і дорожче. І маємо ту ж саму проблему, яку мали й сто років тому: імперські погляди певних людей нікуди не поділися, на жаль. Так, мені від цього часом сумно. Але ми як суспільство - тільки на початку свого шляху.
Відео: Бумбокс - Выход (Youtube-канал Familyboombox)
Ви скоро побачите зміни. Я сподіваюся, ми з вами їх побачимо. Минуть роки, і все більше цікавих речей з'явиться. Суспільство буде розвиватися, еволюціонувати. Народяться нові Висоцькі, нові Джиммі Хендрікси. Будуть нові легендарні особистості, чия думка оформлена в мистецтво, в музику, в живопис. Це торкне нас, і ми зрозуміємо, яка ця думка глибока, і побачимо себе у віддзеркаленні цієї думки. Побачимо свої вади, свої переваги. Ось у чому суть появи легенд – вони відображають нас самих. Такі люди з'являютьcя і будуть з'являтися. Від "блискучої" і "дешевої" більшості будуть відгризати місце для чогось більш глибокого, для наповненого сенсом.
Люди поки що вважають, що культура і поп-культура – це фон їхнього життя. На жаль, багато хто ще не зрозумів, що ні музика, ні живопис, не можуть бути чимось фоновим. Бо це і є декорації нашого життя. Це і є саме життя! Це смак життя, його якість, а життя у нас з вами одне. Витрачати його на ментально дешеві речі – не думаю, що це свідомий вибір людини.
Українці поки що опікуються тим, де їм знайти гроші на вечерю і чим заправити машину, якщо взагалі машина є. В труднощах людина спершу думає, як прожити і заплатити за комуналку, а тільки пізніше задумується і про культуру, і про інші нематеріальні речі, про середовище, у якому знаходишся. Задумуються про те, щоб емоційний фон був такий, як тобі до вподоби. А всі ці маршрутки із шансоном, масові телепрограми – це ілюстрація того, як живе країна зараз. Але це зміниться.
Це триватиме, доки у нас непроста ситуація в країні?
Це триватиме, доки ми бідні. Доки ми голодні, розумієте?
Коли ви чуєте новини про те, що Україна в черговий раз посіла одне з останніх місць у черговому світовому рейтингу, як ви це емоційно сприймаєте?
Мені в такі моменти прикро. І я розумію, що мені треба робити свою справу більш якісною. Більше працювати і менше отримувати. А поки ми хочемо навпаки – працювати менше, а отримувати більше. Так вже сталося. Ми живемо у час складних змін.
Часто ще лунають песимістичні думки про те, що Україна все ніяк не може вибратися не те що навіть в лідери, а просто на хороші позиції.
Але треба розуміти, що у нас немає ніякого особливого статусу, особливої історії. Ми просто проходимо свій шлях. За великим рахунком ми зараз з вами проходимо те саме, що вже давно пройшли деякі інші країни. Ми просто називаємося інакше, у нас інша мова. Ми пройдемо свою історію так само, як проходили країни Європи. Дехто проходив це не двісті, а п’ятдесят років тому.
Ми мусимо пройти свій шлях, і ми його пройдемо. А навіщо сперечатися із тими, хто просто хоче, щоб його голос почули, і заради цього ладен казати будь-яку нісенітницю. Чому на це реагувати? Треба зрозуміти, щоб все у світі рухається по більш глобальним законам, ніж песимізм чи оптимізм окремих людей у певному настрої, які сьогодні встали не з тої ноги.
Дехто каже, що багато чого в країні змінилося б мало не блискавично, якби кожен робив на своєму місці просто хорошу роботу.
Я так само ідеаліст, як і ви, якщо це ви зараз свою особисту думку висловлюєте. Щодо мене - я просто дорослий популярний музикант, і я нічорта не знаю про цей світ! Але в той же час я – людина, і мені здається, я про нього щось все-таки розумію.
Я не хочу давати ніяких порад іншим професіям. Більше того: навіть у своїй професії я не ладен порадити комусь щось, окрім самого себе. Але - так, справді. Мені здається, якщо кожен буде робити свою справу, щось-таки зміниться. Якщо мені будуть після концерту казати, що був мега якісний звук і взагалі сам концерт був класний, а потім такі слова будуть чути люди різних професій – так, все може змінитися блискавично.
Ви ідеаліст?
Так, я ідеаліст у якомусь сенсі цього слова. Я люблю зміни, мені подобаються позитивні зміни. Я люблю за них хапатися, тиснути їм руку, говорити з ними.
Як це впливає на вашу роботу, на професію музиканта?
Музиканти – це не професія. Музиканти всі - інфантильні люди. Це такий спосіб життя.
Невже всі?
Безумовно. Є навіть анекдот такий. Приходить син до батька. Питає: "Тату, можна я стану музикантом, коли виросту?". А тато йому відповідає: "Тут щось одне в житті треба вибирати".
Формулювання "творча людина" може бути відмовкою тільки тоді, коли ти можеш проспати якусь зустріч, бо дуже пізно вночі закінчив запис. І муза не питає, прийти до тебе - в робочий час чи у вихідний. В інших випадках немає і не може бути ніяких особливих відмовок, якщо ти - артист. Навіщо комусь робити поблажки? Як в дитинстві кажуть – "договор дороже денег". І вже ні статус, ні гроші, не мають бути відмовкою. Чому зірковий статус чи дорогі краватки можуть бути відмовкою для чогось? Що це дає?
В моєму світі немає особливих категорій людей. Це як у школі, коли один хлопець – високого зросту, а інший – ні. Скажімо, є люди з обмеженими можливостями. Ми до них ставимося по-особливому. А вони всього-на-всього потребують пандуса, і все! Ніякого особливого ставлення до себе вони не потребують. Вони просто хочуть бути такими самими, як і всі інші. Це просто як різний зріст, різний колір волосся, і все. Знаменитості – теж люди. Звичайної поваги до них – цілком достатньо. Але це не відокремлення якоїсь касти. Кастовість – це точно не шлях.
Дехто з російських саундпродюсерів, музичних критиків і журналістів інколи стверджують: українська музика набагато цікавіша за російську. Згодні з ними?
Ні. Я з такою думкою не згоден!
Але українські виконавці часто займають перші місця в російських чартах, їх знають, люблять і слухають росіяни.
Ну і чудово! Наприклад, сьогодні пісня українського виконавця для вас найкраща саме в цей момент. А завтра ви послухаєте Garbage або Arctic Monkeys, і англійська музика для вас стане найкращою музикою. Післязавтра буде новий хіт російської музики, і він вам сподобається так само, і стане особисто для вас найкращою музикою у світі.
А те, що люди знають нашу мову, що їм простіше орієнтуватися в нашій культурі – як це може сказати, що музика однієї країни краща за іншу? Музика – це те, що ви сприймаєте в голові. Вона або є або її немає особисто у вас. Так сталося історично. Це відбулося не двадцять і навіть не сто років тому. Так, в Росії люблять і співають українські пісні. Вміють співати. А спів – це перша можлива ознака талановитого композитора. Мабуть, це класно. Грузин, росіянин чи француз – немає різниці.
Когось із російських виконавців слухаєте зараз?
Так, слухаю, буває. Наприклад, коли десь їду в машині. В мене у бардачку валяються диски, і я час від часу вмикаю щось із російських пісень – дивлячись на що натрапляю. Я гортаю свої диски, і серед них може трапитись, наприклад, пісня "Гандбол" гурту Сплін. "Мы все больны гандболом" – класна пісня!
Або можу послухати пісню гурту "Markscheider Kunst". Класні пісні, люблю цей гурт! Хоча й дуже сильно полаявся з вокалістом свого часу. Це мій давній знайомий. Але його вже відпускає, і мене теж. Дякуючи богу, ми зберегли нормальні відносини, не зважаючи на те, що він – “жуткий ватник”, а я – “жуткий вишиватник”.
До речі, про російських музикантів. Вашу позицію про гастролі українських артистів в Росії ми прекрасно знаємо…
Знаєте, що я хочу сказати? Я дуже скучив за своєю російською публікою. Дуже скучив, аж до зуду в кістках! Я так скучив по своїх людях там! І мені так прикро, між нашими країнами йде війна. Мені прикро, що я фактично став заручником своєї ж совісті, заручником кривих дій узурпаторів влади в Росії. Так сталося, але я дуже сумую за тими, кого я там знав і кого дуже люблю зараз.
В одному з інтерв’ю ви сказали, що якби ви виступили в Росії, це був би sold-out, або сам концерт хтось знайшов би привід взагалі відмінити.
Або ніхто б не прийшов на концерт! Ну, або прийшли б всі. Я не знаю, як було б. Взагалі суспільна думка про відомих людей – це завжди щось гостре. Гостра любов або гостра нелюбов. Тут мені хочеться процитувати Ганді. Він говорив про політику, але це підходить і для медіа теж. Він казав: "Спочатку тебе не помічають, потім над тобою сміються, потім із тобою намагаються боротись. Потім тебе люблять, а потім – все спочатку".
Відео: Бумбокс - Рок-н-рол (Youtube-канал Familyboombox)
Кожну людину турбує, чи залишиться пам'ять про неї. Це вже, вибачте, Ілліада. Людей турбує нескінченність часу. Нас турбує, чи будуть у майбутньому пам’ятати, як ми сильно кохали, як відчайдушно боролися.
Щодо концертів в Україні – всі ми бачимо, як Барських і Лобода збирають повні зали, і всі їхні фани при цьому прекрасно знають, що вони виступають в Росії.
Так. А ті, хто пішов шкереберть, втрачають потроху аудиторію.
Хто пішов шкереберть?
Я пішов. Це ж правда. Розумієте, на концерті люди хочуть відпочивати. А артист в розумінні публіки – це чувак, який має співати щось класне, веселе, популярне. Його повинні показувати по телебаченню. Ти збираєшся на концерт, а тут раптом тобі кажуть: "ти й тут думай, аналізуй, ти й тут серйозним будь". А слухач каже: "я не хочу бути серйозним, я хочу на концерт піти із дівчиною, відпочити, послухати пісню про кохання". А тут людині розповідають про серйозні речі, висловлюють позицію і вимагають таку саму позицію від людини. Але це не має жодного відношення до шоу-бізнесу.
Справа в тому, що ми плутаємо позицію окремих громадян з їх професією. Те, що я музикант і те, що я відомий, дає можливість підсилити мою думку до рівня сильного гучномовця. Я можу взяти чийсь тихий голос і гучно озвучити його слова, ось у цьому сенс.
Я хочу, щоб був гучним голос Сенцова, а не мій. Бо не я, а Сенцов зараз не може говорити, бо сидить за гратами у російській тюрмі. І так мають звучати ще тисячі голосів, які ми не можемо почути. Якщо ви з мовчанням змиритесь, значить ви – наступний. Далі це беззаконня станеться з кимось із вас, із вашими близькими. Ось така моя позиція як громадянина, як людини. Але яке це відношення має до шоу-бізнесу? Ніякого. Артисти працюють за законами медіа, якими б ці медіа не були.
Ви кажете, що пішли шкереберть і втрачаєте позиції.
Так.
Але що дає підстави так говорити? На ваші концерти стало ходити менше людей? Але виглядає навпаки - їх щоразу все більше.
Тут я люблю згадувати момент, коли Олег Скрипка давно, більше десяти років тому, відмовився від статусу Народного артиста (у 2005 році - ред.). Ви про це пам’ятаєте? Ніхто про це не пам’ятає. Але він відмовився! Це був вчинок революційний! Це був вчинок, який говорив нам, що цей інститут себе давно віджив – всі ці звання, всі ці статуси.
А потім були ще мільйони інших прес-приводів. І цей вчинок Олега Скрипки, як і тисячі інших революційних вчинків інших людей, затерся в цілій мережі чуток, пліток, бруду, вирваних з контексту слів, які тоді були на часі, які були потрібні, щоб щось розігнати або когось затопити. А він міг би мовчки отримати ці бонуси, які багато хто отримати так сильно прагне. Ось чому я втрачаю, розумієте? Є ж правило таке: політика ніколи людині нічого не додає. Вона у неї завжди щось забирає.
Мені пощастило бути знайомим, хоч і на дуже короткий період, із Богданом Сильвестровичем Ступкою.
Мені випала можливість з ним поговорити пару годин. Він мені розповів про те, як різко змінювалася думка про нього. Давайте будемо чесними: Богдан Сильвестрович - це легенда, особистість, яку люблять всі. Але варто йому було стати ненадовго міністром культури, як його почали ненавидіти. По суті ж в людині нічого не змінилося, але він став поганим просто на рівному місці! Згодом він покинув пост і повернувся у свою сферу, і знов став талановитим актором. Якщо Кличко завтра почне знову боксувати, він знову стане народним героєм. Ось у чому суть.
Святослав Вакарчук вже кілька разів сказав, що в політику йти не збирається, але він все одно час від часу з'являється у президентських рейтингах. Чутки про його політичну кар’єру все одно поширюються, і дехто взагалі не вірить, що він ніколи не балотуватиметься. Ви і політика – це речі несумісні?
Розумієте, Вакарчук за ці роки заслужено напрацював собі статус рок-героя, хоча його музика - це поп-рок. Ну і йому ще хоч якось можна, а мені з моїм поп-статусом точно ніяка політика просто не світить! Жартую, звісно. Але якщо я надумаю попхатися в політику, я вас покличу на прес-конференцію і скажу про це, окей? Це все смішно, хоча йдеться про серйозні речі.
Коли ви читаєте статті з фотографіями Славка, і там йдеться про його президентство, просто візьміть себе в руки і дочитайте до другого чи третього абзацу. Зазвичай там далі по тексту ще якесь прізвище з'являється. Часто в різних країнах політики, які втрачають свій рейтинг, в той чи інший спосіб використовують рейтинги Томів Хенксів і Робертів Де Ніро для того, щоб і собі також позитиву підхопити. Це правило – шоу-бізнесове, але на політику воно теж поширюється.
Нагадаємо, раніше музиканти гурту Бумбокс презентували новий вініл.