"Закарпатський сепаратизм" в Україні: міф чи реальність
Крайня західна точка України – село Соломонове в Ужгородському районі Закарпатської області – розташувалася біля містечка Чоп, між ріками Тиса і Латориця. У селищі проживає всього близько 1400 осіб. При цьому більша частина тутешніх жителів – угорці за походженням, багато з яких розуміють українську мову, але погано на ній говорять.
Шоломоново, як називають на угорський манер село місцеві жителі, тісно межує одразу з двома межами – словацької та угорської. До речі, дістатися звідси на машині до Румунії або Польщі також не складе праці. Не дивно, що Соломонове вважається інтернаціональним селом, де можна почути українську, угорську, словацьку, російську мову і навіть так званий русинський діалект.
Місцеві жителі за національним, релігійним або мовним питанням один з одним не ворогують.
"На Закарпатті люди не займаються політикою, а живуть і розвиваються... Що стосується "мовної проблеми", так це маячня якась. Тут з вами будуть розмовляти на тій мові, на який ви звернетеся. І ніхто не запитає, чому ти говориш російською, угорською або словацькою. Теж стосується і релігії. Наприклад, у Чопі чотири церкви. А молитовних будинків скільки?! І ніхто тобі не скаже, мовляв, іди молись туди або сюди", - каже житель Чопа Степан.
"На Закарпатті проживають представники понад 60 національностей. Один з одним не воюють. Всі намагаються жити, заробляти гроші", - каже водій, житель Соломонова Ігор.
На тлі таких позитивних коментарів нещодавні заяви про можливий розвиток "сепарских" рухів на Закарпатті звучать якось фантастично – з іншої опери. А адже ще в жовтні так звана група українських хакерів "Киберхунта" заявила, що отримала доступ до листування помічника президента Росії Володимира Суркова, в якому йдеться про дострокові президентські і парламентські вибори в Україні. "План Суркова", справжність якого ще не підтвердили, але і не спростували, передбачає розхитування внутрішньополітичної ситуації та розвиток сепаратистських рухів в різних регіонах, в тому числі на Закарпатті.
"План" обіцяє провокації, дестабілізацію і навіть подальшу федералізацію краю.
Styler відправився в найвіддаленішу західну точку України – туди, де сходяться кордони трьох країн: України, Угорщини та Словаччини. Ми вирішили дізнатися, як і з якими настроями живуть люди в селі Соломоново, а також відповісти на запитання: чи можлива тут реалізація гучних "передбачень Суркова"?
Історичний екскурс: чиє ж ти, Закарпаття?
Закарпаття – край з унікальною і складною історією. Тутешні землі перебували у складі Австро-Угорської імперії, після розпаду якої 1918 року увійшли до складу новоутвореної Чехословаччини. У період між двома світовими війнами Закарпаття встигло проголосити себе незалежною державою Карпатська Україна (1939 рік). Однак незалежність проіснувала буквально лічені дні, після чого територія була анексована Угорщиною. До питання незалежності край знову повернувся у 1944 році, коли на його територію було введено радянські війська. Тоді самостійна держава називалася Закарпатська Україна, правила якою місцева Народна Рада. Але вже влітку 1945 року край приєднали до УРСР. Крім того, Чехословаччина передала "совєтам" території в околицях Чопа (в тому числі і село Соломонове).
Деякі чеські і словацькі історики досі ставлять під сумнів легітимність приєднання Закарпаття до УРСР. Українські колеги просять у такому випадку звернути увагу на те, як під дулами автоматів Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини 1918 році. Один із зовсім свіжих таких спорів відбувся між кандидатом наук і русином Валерієм Падяком, який заявив, що ніякого плебісциту в 1944 році не було, і письменником, журналістом Олександром Гаврошем, який вважає, що "чеські політики спритно скористалися геополітичної кон'юнктури". Для повноти картини можна ознайомитися з відповіддю Падяка на колонку Гавроша.
Вдаватися в складні суперечки не будемо. Ясно одне – історичні хитросплетіння цього краю не менш насичені й заплутані, ніж історія самої України.
Джерела XVIII століття відносять Соломонове до мадярських сел. Цікаво, що в "Вікіпедії" саме на угорській мові про село подано найбільше інформації.
До моменту приєднання до УРСР Соломонове не входило в склад Підкарпатської Русі, а було частиною території Словаччини.
Тим не менш саме Соломонове, а не Чоп є найзахіднішим населеним пунктом України. Хоча, справедливості заради, варто відзначити, що межа між двома населеними пунктами настільки розмита, що приїжджій людині складно зрозуміти: він вже в Соломоново або ще в Чопі.
Сільрада Соломоново – вона ж місцевий поштамт, вона ж будинок культури та просто місце для зустрічей
Місцевих водіїв веселить, коли приїжджі просять привезти їх в центр Соломоново (або в центр того ж Чопа). Для населеного пункту площею трохи більше 6 кв. км "центр" - поняття досить розмите.
Ознайомча поїздка стартувала на порозі Соломоновскої сільради.
"Втомлена" сіра будівля – класичний зразок однотипної адміністративної споруди радянського часу, окрасою якої є масивна скульптура колгоспниці. Подібні споруди зустрічаються буквально в кожному населеному пункті по всій Україні. Соломоново – не виняток.
На першому поверсі будівлі зібрані всі важливі админучреждения Соломонова. Тут і кабінет голови с. Соломонове Галини Іванівни Малиныч, і відділення пошти, і зал засідань – він же будинок культури.
Перше, на що звертаєш увагу, потрапляючи в "центр" Соломоново, - строкаті прапори України і Угорщини, що рівноправно розвиваються на тлі сірої споруди.
Мешканці Соломонова нічого проти угорського прапора на різних громадських будівлях не мають. Підтримка сусідньої країни завжди була тут досить значущою.
Як відомо, Угорщина активно підтримує навчальні заклади Закарпаття, де викладають угорською мовою. Більш того, сусідня країна фінансово допомагає не тільки вчителям та медичним працівникам, а також батькам, які віддають своїх дітей в угорськомовної садки і школи.
До речі, в селі Соломоново знаходяться угорськомовні школа та садок. Українською мовою дітей навчають в Чопі.
Тому, потрапляючи в тутешні краї, не варто особливо дивуватися прапорам іншої країни.
"Різні покоління вже змішалися. Бачите, у нас тут і український, і угорський прапори висять. Серед начальства у нас також угорці є", - розповіла місцева мешканка, яка, втім, не побажала далі розвивати тему угорського начальства в селищі.
Слід зазначити, що місцеві не охоче підіймають тему "угорського питання" у своїх краях. Воліють мовчати, не називати імен, а ще краще – швидше йти.
У тутешньому кафе нам тільки підтвердили загальновідомий факт. Угорщина допомагає батькам, чиї діти навчаються у угорськомовних школі та садочку. Щороку такі сім'ї отримують фінансову допомогу. Як з'ясувалося, після 9 класу діти можуть перевестися в навчальні заклади Угорщини, де і продовжать навчання. Багато хто так і роблять, бо дуже погано знають українську мову.
Отже, продовжимо. Співробітниці невеликого поштового відділення зустріли нас привітно. Розповіли, що свіжу пресу можна купити тільки у них. На невеликому прилавку крім місцевих газет українською мовою також представлені газети угорською.
"Колись село було розділено на дві частини: угорську і, так скажемо, українську. Але українці – це були, як би тепер сказали, переселенці з гірських районів. Наприклад, багато прийшли з Великоберезнянського району (ред. – північний захід Закарпатської області). Як розповідали мої батьки, не всі хотіли жити в горах. А тут землі пустували. Та й можна було безкоштовно отримати ділянку", - розповіла працівниця поштового відділення.
До речі, багато місцевих жителів просять уточнювати, щоб українців не плутали з русинами.
Як каже "Вікіпедія", русини – це група східнослов'янського населення, що проживає на західній Україні, східній Словаччині, Сербській Воєводині, південно-східній Польщі, Угорщини та північно-західної Румунії. В сучасних енциклопедичних виданнях русинів відносять як до українців, так і до самостійного етносу. Частина самих русинів і ряд русинських організацій вважають себе окремим народом, частина — українцями.
Співробітниці пошти пояснили, що ще в радянські часи село дійсно можна було розділити на угорську (у бік кордону) та українську (у бік Чопа) частину.
Але сьогодні провести таку межу ніяк не вийде. Всі сім'ї і національності тут перемішалися. Навіть більше! Здавалося, що самих жителів Соломонова обурював питання на тему угорсько-українського поділу їх невеличкого села.
"Хто постарше знає в основному російську мову. Молодь вже і українську подужала. Але іноді буває, що деякі говорять, мовляв, не знають української і просять розмовляти з ними угорською", - поділилася зауваженнями співробітниця поштамту.
І справді, кілька разів нам у Соломоново зустрічалися люди, які не розуміли, або робили вигляд, що не розуміють ані української, ані російської мови. Хоча не думаємо, що люди робили так спеціально. В магазині недалеко від будівлі сільради продавщиця вільно говорила по-угорськи. При цьому дуже невпевнено і з сильним російським акцентом.
Життя в селі Соломоново: "У нас заможне село"
Про життя в Соломоново дівчата відгукнулися позитивно: "У нас багате село. Воду проводять. Також зараз проводять інтернет. До цього був тільки стільниковий і кабельний".
При цьому тінь жалю також простежується: "Був у нас великий колгосп колись. Сади були. Яблука возили до Львова та Києва. А потім все розпалося... Раніше неможливо було шматочок землі вільної отримати, а зараз все пустує, заростає бур'яном. І нікому воно не потрібно".
На жаль, подібні коментарі можна почути не тільки в Соломоново, але чи не в кожному населеному пункті України.
"Боци-боци тарка": щасливі будні будинку культури Соломонова
Нам пощастило: будинок культури був відкритий в суботу. Як виявилося, тут організували дитячий гурток, яким керує 20-річна Наталя.
Дівчина розповіла, що дітки тут (до 10 осіб) вивчають пісні, танцюють, майструють своїми руками. Зараз, наприклад, вони вчать колядки.
В цьому році вихованці гуртка провели концерт до дня села Соломоново, який святкують у серпні.
Але особливо Наталя пишається участю в обласному фестивалі ігрових програм "Грайлик", де діти посіли третє місце за розроблену "Гру з варениками". Правила гри такі: один з учасників тримає картонну "тарілку", на яку другий учасник повинен швидко розкласти (приколоти) вареники.
Цікаво, що всі ігри, правила і реквізит діти і їх наставниця придумують і роблять самостійно.
Наталія наголосила, що її вихованці навіть отримали перше місце окремо за використання народних мотивів.
"Ми заспівали пісню "Боци-боци тарка". Це угорська дитяча пісенька про молоко і корову", - говорить Наталія.
Як виявилося, в селі Соломоново є спеціальна машина, яка рано вранці розвозить молоко. Цікаво, що в машині грає дитяча пісенька із назвою "Боци-боци тарка".
Сама керівниця гуртка роз'яснити слова цієї пісеньки не змогла. А ось кілька дітей навіть зважилися наспівати пару куплетів: три-чотири дитини з семи відмінно знають угорську мову.
Грати в "гру з варениками" ми не зважилися. Зате дітки з радістю погодилися заспівати нам щедрівку.
Поки слухали пісню, один з вихованців гуртка тихенько запитав: "Вже закінчилася там у вас ця страшна війна?"
Як виявилося, хлопчик мав на увазі Євромайдан в Києві.
Спілкуючись з жителями Чопа і Соломонова, дуже часто чули питання про Майдані: закінчився він, все в Києві тихо, і які "там у вас" настрої.
Фото: Вихованці дитячого гуртка в селі Соломоново вже щосили готуються до новорічних свят (РБК-Україна)
Подібні питання насторожують і зайвий раз змушують замислитись, наскільки інформаційно відірвані один від одного регіони нашої країни. Не треба дивуватися, що на грунті незнання виникає нерозуміння, "сепарскі новини" та інші "плани Суркова". Для нашої влади це ще один привід замислитися.
Як на листівці: реформаторська церква в селі Соломоново
Після знайомства з місцевою поштою та будинком культури ми вирушили до найкрасивішої будівлі Соломонова. Буквально кожен житель села радить відвідати тутешню реформаторську церкву. Як повідомляє та ж сама "Вікіпедія", в 30-х роках XIV століття в селі існував католицький костел, який в період Реформації переходив від католиків до реформатам і назад.
Зізнатися, знайомство з місцевою визначною пам'яткою пройшло не найкращим чином.
У суботу тут було тихо й порожньо: служба повинна відбутися в неділю.
Нас зустрів слюсар Василь, який доброзичливо дозволив піднятися на дзвіницю, оглянути внутрішнє оздоблення церкви. Працівник пояснив, що в дію дзвони призводить спеціальна система, що працює від електрики.
На жаль, як слід розглянути історичну споруду нам не вдалося. Буквально за кілька хвилин після нашої появи один із служителів церкви попросив нас піти, попередньо показавши (а краще – видаливши) вже зроблені знімки.
Хоча підкреслимо, що церква дійсно дуже красива і доглянута як для своїх років. Недарма на багатьох "парадних" фотографіях населеного пункту в кадрі з'являється саме ця споруда.
Також, за словами місцевих жителів, у селі є євангелістська і православна церква.
"Але найкрасивіша, мабуть, реформаторська", - підкреслюють місцеві.
Це ще раз показує, як навіть на невеликій території можуть мирно уживатися не тільки інтереси різних національностей, але й різні релігійні практики.
Кафе в селі Соломоново: "До нас часто приїжджають їсти угорці"
В кафе, незважаючи на вихідний день, людей не було. Співробітниці-угорки нам пояснили, що найчастіше в їхній заклад приїжджають угорці: "Для них тут дешево. Вони можуть вільно сюди приїжджати".
Висловлювалися жінки російською мовою з помітним акцентом.
"Нам легше говорити по-російськи, бо вчилися в російськомовній школі. По-українськи не дуже говоримо, але розуміємо".
Жінки розповіли, що село живе дуже тихо. Але і тут є робота. Чоловіки ходять на залізницю в Чоп, також в Соломонове розташований завод "Єврокар" (офіційний виробник автомобілів марок Volkswagen Group в Україні). Є тут і прикордонна служба "Тиса".
"Деякі виїжджають на заробітки в Чехію... По телевізору ми чуємо, що середня зарплата 5-6 тис. грн. Але тут не так. У нас 90% людей живуть з мінімалкою. А хіба на це можна жити!" - поскаржилися нам в кафе.
Як і більшість інших приміських сіл і містечок, жителі Соломонова і Чопа грішать "тютюновою контрабандою". Цікаво, що місцеві водії говорять про це відкрито, деталей не приховуючи. Щоправда, скаржаться, що останнім часом возити цигарки на ту сторону стало справою невигідною, так як зросли штрафи.
Слід зазначити, що буквально всі, з ким нам доводилося спілкуватися, підкреслювали, що місцеві жителі в обов'язковому порядку тримають городи. З них і живуть.
"Я взагалі з Чопа. Але мені тут чудово. Спокійно, тихо, люди тут дуже ввічливі і добрі. Всі тримають свої ділянки. В основному живуть за рахунок своїх земель", - розповіла мешканка Соломонова Ольга.
До речі, коли мова заходить про місцеві визначні пам'ятки, жителі Соломонова в обов'язковому порядку називають придорожній готель-ресторан "Європа". Тут навіть побувала передача "Ревізор". Однак враження від побаченого у ведучого ТВ-шоу залишилося негативне.
Соломонове не без бід: "Місцеві влади не хочуть нам допомагати"
Життя в Соломоново дивує контрастами. Тут зустрічаються як абсолютно щасливі, так і згорьовані люди. Хтось радіє, а хтось скаржиться.
На іншому кінці села, там де колись починався колгосп, нам зустрілася місцева мешканка, угорка за походженням, Олена Шандорка.
60-річна жінка поскаржилася, що живе зі своєю німою донькою в напіврозваленому будинку, дах якого зовсім скоро обвалиться. Живе на пенсію – трохи більше 1 тис. грн. І ніяк не може достукатися до місцевої влади, щоб ті допомогли їй.
"Я тут народилася і виросла. 25 років пропрацювала на фермі. В будинку вже 12 років немає світла. Купую свічки... У циган не таких будинків, як у мене", - на жаль, зрозуміти жінку було складно, так як вона практично не знає ані українську, ані російську мову.
Сепаратистські хвилювання на Закарпатті: міф чи реальність?
Село Соломонове на власному прикладі показує, як можуть мирно і дружелюбно уживатися люди різних національностей на одній території. Не завжди вони зможуть порозумітися з вами на вашій рідній мові, не завжди вони будуть сповідувати рідну вам релігію або традиції, але це ніяк не привід для тутешніх людей "підняти вас на вила".
Відповідаючи на питання "закарпатського сепаратизму", яке тривожно часто стало звучати останнім часом, хотілося б процитувати жителя Чопа Степана.
"Так прикро і така злість бере, коли Антон Геращенко каже про сепаратизм на Закарпатті. 128 бригада наша таке робила в АТО, і вони сміють називати Закарпаття "сепарским"?! Тут це фізично неможливо. Дивіться, в цьому місті (ред. – Чоп) проживає так багато представників різних національностей. Поруч з румунами живуть словаки, поряд з українцями – угорці і т. д. Якщо угорець скаже, що хоче в Угорщину, то румун цього не захоче. Розумієте, про що я? Тут дурницями не займаються. Люди живуть собі нормально і все", - поділився своєю точкою зору Степан.
При цьому вищим керівникам нашої країни потрібно бути уважніше до настроїв прикордонних районів України.
Ми ні в якому разі не нагнітаємо, однак і упустити коментар водія Ігоря також не можна: "Якби зробили нормальну автономію на Закарпатті – то ми б самі собою добре управляли".