Ще два роки тому "Хоспіс літніх людей" успішно функціонував у Луганській області. Однак з початком бойових дій волонтери були змушені переїхати до Київа разом зі своїми підопічними, почавши все з нуля
Більше 20 інвалідів і літніх людей, яких волонтери ледь не дивом змогли вивезти з окупованих територій Донбасу, вже другий рік намагаються вижити і знову звикнути до умов мирного життя в селі з досить символічною назвою Перемога Броварського району Київської області.
Дачний будиночок прихистив у своїх стінах знедолених чоловіків і жінок, від яких відвернулися не тільки родичі, але й держава з причини банальної бюрократії. На жаль, в поспіху покидаючи рідні краї, багато з них залишилися без паспортів і пенсійних посвідчень. Цих людей не приймають платні будинку престарілих, багато хто з них не отримує пенсію. Деякі з них навіть на свої сили покладатися не можуть, цілком довірившись волонтерам.
Саме під Києвом хоспіс для літніх людей "Допомога" переживає своє друге народження. А адже ще пару років тому заклад успішно працювало в Алчевську, Луганська область. Його засновники з гордістю згадують, що за багато років існування хоспісу їм вдалося надати всебічну допомогу близько 15 000 осіб, серед яких були не тільки літні люди, а й алкоголіки, наркомани, бездомні. Волонтери бралися за відновлення документів, оформлення пенсій, допомагали в пошуку роботи і т. д.
З початком бойових дій на сході України волонтерам довелося поїхати в невідомість і почати все з нуля.
Директор хоспісу для літніх людей Олег Горбачов розповів редакції Styler, з якими випробуваннями і труднощами його установа стикається щодня. При цьому чоловік і не думає скаржитися.
"Не скажу, що ми погано живемо. Живемо нормально. Не можна скаржитися, плакати, говорити, то ми бідні і нещасні", - посміхається чоловік.
Хоспіс був заснований ще в 1998 році в Луганській області. Різні види допомоги тут могли отримати інваліди, алкоголіки, наркомани, бездомні, покинуті старі. У 2004 році хоспіс трохи змінив фокус роботи і став допомагати лише літнім людям.
При цьому Олег Горбачов наполегливо просить не плутати його установа з будинком для пристарілих або хоспісом у сучасному розумінні цього слова.
"Під хоспісом сьогодні розуміють місце, де готуються зустріти інший світ тяжкохворі люди, переважно онкохворі. Хоча сам термін "хоспіс" (ред. – від латинського hospes і hospitium – "гостинність") прийшов до нас ще з середньовіччя. Це були будинки, які будувалися вздовж доріг. Призначалися вони для паломників, втомлених людей. Можна сказати, що хоспіс – це гостьовий будинок для нужденних. Сюди людина може прийти в будь-який момент і попросити про допомогу. В першу чергу його нагодують, напоять, дадуть відпочити. І вже потім будуть вирішувати, як йому допомогти", - пояснює Олег Горбачов.
Директор установи розповідаєте, що перед початком конфлікту "Хоспіс літніх людей" перебував під Алчевськом.
"У нас там величезна територія була – гектар землі. Вся інфраструктура була налагоджена... Через нас пройшло більше 1,5 тис. літніх людей. Це категорія людей, у яких не було документів і їх потрібно було відновлювати. Самостійно вони б цього не подужали. Куди б ці люди не зверталися, їм скрізь говорили, мовляв, вибачте, але нічим не можемо вам допомогти", - пригадує волонтер.
З початком бойових дій, хоспіс опинився в зоні конфлікту. Коли поруч стали з'являтися перші блокпости, волонтери зрозуміли, що залишатися тут більше не можна.
"У першу чергу я вивіз свою сім'ю. Це було літо 2014-го. Тоді в Києві на Видубичах працював табір для переселенців. Потім поїхав мій партнер. У листопаді 2014 виїхав я і почав вивозити людей похилого віку. Нам знадобилося кілька місяців, щоб вивезти всіх в Київ (з допомогою гуманітарної місії "Проліска"). Ще одна організація допомогла нам знайти цей будинок, в який ми всі заселилися з початком холодів", - розповідає Олег Горбачов.
Про покинуте майно волонтер воліє не згадувати. Пояснює, що все вже давно розграбовано, а сумувати про те, чого немає, - безглуздо.
"Ми приїхали сюди з нулем. Все, що було, залишилося там: апаратура, техніка, транспорт – все це вже розграбували і винесли. Навіть якщо припустити, що кордон незабаром візьмуть під контроль, то знадобиться не один рік, щоб все відновити. Я думаю, що все це потрібно просто залишити, забути і жити далі".
Про те, щоб повернутися назад в Луганську область, директор хоспісу також не думає.
"Назад шляху немає! Ми вже тут отаборилися і будемо рухатися далі", - впевнений Олег Горбачов.
На сьогоднішній день під одним дахом живе 30 осіб: 20 літніх людей, Горбачов Олег з родиною і ще кілька волонтерів, які допомагають по господарству.
Всі старики – виходці з Донецької та Луганської областей. При цьому під опікою хоспісу вже знаходиться один дідусь з Броварів.
Як з'ясувалося, хоспіс постійно потребує матеріальної допомоги, але й іншим знедоленим людям тут відмовити не можуть.
"Будемо і надалі допомагати. І не важливо, хто правий, хто винен, які в кого релігійні чи політичні погляди. Я просто роблю свою роботу. Хочу допомагати. Чому? – Поклик серця", - говорить директор хоспісу.
Мешканці хоспісу скаржитися не звикли, так як стикалися з різними життєвими історіями і розуміють, що живуть відносно добре.
"Живемо, як у раю", - посміхаються бабусі-переселенки.
І все ж навіть волонтери потребують допомоги.
Вже другий рік люди похилого віку живуть у невеликому триповерховому будинку в селі Перемога. Будинок орендується. За словами Олега Горбачова, в місяць за оренду, включаючи комунальні послуги, йде до 15 тис. грн.
"Для нас це дуже велика оренда. Якщо запитаєте, як ми за все платимо, то скажу, що не знаю. Як-то платимо. Є невеликі борги. Але нічого! Потроху справляємося", - розповів директор хоспісу.
Проте сьогодні жителі хоспісу знаходяться у пошуках нового житла. Як виявилося, будинок виставлений на продаж.
Старим запропонували викупити будинок, але поки що сума для волонтерів непідйомна – 100 тис. доларів.
"Ми б його купили, але поки що це нереально. На щастя, господиня будинку все розуміє. Вона терпить, чекає... Звичайно, тут багато чого треба переробляти і вкладати в це гроші. Потрібно поміняти вікна, опалення переробити. Ми ж розуміємо, які прийдуть рахунки за газ! Що потрібно добудовувати, перебудовувати. Тут багато площ, які просто пустують, так як неправильно сплановані. Є й інший будинок на прикметі. Але за нього просять практично таку ж суму", - пояснює Олег Горбачов.
Волонтер розуміє, що просто з допомогою небайдужих людей зібрати таку суму буде складно. В такому питанні потрібна підтримка більш впливових особистостей.
"За допомогою того ж краудфандингу 100 тис. доларів не збереш. Потрібно шукати меценатів. Різні посольства закидую листами. Відгуки є, але позитивних поки немає. Але ми віримо і сподіваємося. Рано чи пізно щось має "вистрілити". А ми все одно будемо продовжувати займатися своєю справою".
Зараз директор хоспісу навіть планує розширюватися. Каже, що ще кілька людей можуть оселитися під їх дахом: "Поставлю ліжка, камін розтоплю і все буде добре".
Вирушаючи в хоспіс для літніх людей, готуєшся до зустрічі з тихими і малоактивными старички, які будуть повільно прогулюватися по коридорах, розгойдуватися в кріслі-гойдалці або дивитися телевізор. Однак у хоспісі "Допомога" все влаштовано інакше. Тут ніхто не сидить на місці. Всі рухаються, господарюють, щось майструють або готують – кожен при ділі.
Директор хоспісу Олег Горбачов погодився провести невелику ознайомчу екскурсію, паралельно міркуючи про гостру проблему українського суспільства – незахищеності людей похилого віку.
Першим ми зустріли дідуся з селища Піски, Донецька область. Весь час, поки ми розмовляли з директором хоспісу, дідусь скрупульозно прасував постільну білизну.
Як виявилося, літній чоловік рік прожив у підвалі, всіма забутий і покинутий. Він переселенець, але належні йому по праву виплати отримати не може.
"У нього не було прописки. Ще до військових дій його "киданули" з квартирою в Донецьку... З горем навпіл, протягом півроку, підключаючи різних людей, ми змогли зробити йому київську прописку. Ну а раз у нього київська прописка, значить він не переселенець і не може отримувати переселенські виплати", - розповідає Олег Горбачов.
Директор зазначає, що проблема з документами – це "головний біль №1" для багатьох переселенців, особливо літніх.
"Є інша історія. Вивезли одного дідуся з Красногорівки, а у нього на руках паспорт ще радянського часу, і прописки немає. Потрібно думати, як йому цю прописку оформити. Крім того, у нього немає ноги. Його ніхто нікуди брати не хоче... Іншому дедуле вже другий рік намагаюся документи оформити. А мені кажуть, мовляв, їдь на окуповану територію і звідти їх нам привози. І таких історій безліч", - скаржиться Олег Горбачов.
Що стосується пенсій, то це особливо болюче питання для волонтерів.
"Я вже втомився від таких питань. Скільки різних ЗМІ приїжджало і всі задають один і той же питання на тему пенсій, а проблема не вирішується. Як я говорив, я одному дідусеві вже другий рік не можу оформити пенсію. І суди підключаю, і що тільки не роблю. Є бюрократичні кабінети, і вирішення цієї проблеми немає... Зате потім я бачу репортажі на російських каналах, де кажуть, що ось є переселенці, яким Україна пенсію не дає", - пояснює своє обурення директор хоспісу.
За словами Олега Горбачова, сьогодні з 23 його підопічних лише 9 отримують пенсію. Питання решти так і "зависло" над бюрократичною прірвою.
"При цьому на одного старого мінімум на місяць йде 3-3,5 тис. грн. Це чисто щоб місяць якось протриматися. І я ще не кажу про оренду... Решту грошей я намагаюся десь знайти. Допомагають кияни, деякі громадські організації".
Сувора правда така, що держструктури і чиновники, які, власне, і повинні допомагати нашим людям похилого віку, не поспішають це робити.
"Всі допомагають, коли є вигода. А коли її немає, то задаються питанням: "Та навіщо нам це потрібно? Що з них взяти? Квартир немає, пенсій теж. Відпрацьований матеріал", - коментує ситуацію директор хоспісу.
Перебуваючи в хоспісі і спостерігаючи за покинутими старичками, як ніколи гостро розумієш всю суть цієї давньої мудрості.
Від багатьох старих відмовилися цілком нормальні діти й родичі – не алкоголіки чи наркомани.
"Є і нормальні люди. Живуть собі в Італії або Німеччині. З деякими вдавалося зв'язатися. Кому-то все одно. А деякі, буває, зателефонують і запитають, чи все нормально. Але матеріальної допомоги від них ніякої.
Це є процес сіяння і жнив. У мене один дідусь був, у якого було п'ять синів. І я не бачив жодного з них. Я задався питанням: чому це сталося? Ну чому дідусь тут? Елементарний відповідь: у цього дідуся тато помер у будинку для престарілих.
Це відголоски радянського часу, коли будувався комунізм. Все для партії, для народу. Цілодобові роботи, дитячі садки. Дитину можна було в ясла з двох місяців віддати. Віддавали і будували комунізм. Як результат, діти виросли, батьки постаріли і нікому вони не потрібні", - міркує Олег Горбачов.
Однак директор хоспісу втішає: бувають більш-менш позитивні історії.
"Так, є родичі, у яких ситуація неординарна. Не можуть вони своїх старих нікуди прилаштувати. Привозять батьків до нас, а потім допомагають, як можуть.... А буває таке, що швидка приїхала, вивантажила і поїхала. І нічого ми про його родичів не знаємо. При цьому дуже радіємо, якщо у людини при собі є паспорт. Трудових постійно немає. Це рідкість".
Продовжуємо далі знайомитися з буднями хоспісу.
На кухні дідуся плетуть камуфляжні сітки. За словами директора установи, потім ці мережі передаються нашим солдатам в зону конфлікту.
"В основному розвозимо мережі на швидкі допомоги – "гасять" за ним. Цілеспрямовано б'ють по медиках. Особливо, коли вони везуть поранених", - говорить Олег Горбачов.
Поки чоловіки плетуть мережі, місцевий кухар, також переселенка, готує обід. Мешканці хоспісу посміхаються: Тетяна може приготувати навіть "кашу з сокири".
В чоловічій спальні першим зустрічаємо Володимира Олександровича – найстаршого жителя хоспісу. Дідусь не бачить і не ходить. Та й чує він з працею. Два роки тому його кинули діти, виїхавши в Макіївку.
За допомогою до волонтерів хоспісу "Допомога" звернулася гуманітарна місія "Проліску".
"Це дідусь з Верхньоторецької. У нього будинок стояв буквально в 200 метрах від позиції ДНР... Взагалі не уявляю, як він виживав останні два роки. За нього отримували пенсію і пропивали її. Дещо як його підгодовували. За два роки ноги атрофувалися. Тому довелося вивозити його по розбитій дорозі в тачці. На щастя, вдалося його врятувати", - розповідає директор хоспісу.
Волонтери вже купили спеціальні ноші, щоб було легше вивозити таких людей. На жаль, за словами Олега Горбачова, в зоні конфлікту залишилося ще багато немічних літніх людей, яким немає кому допомогти.
Директор хоспісу намагається нікого не пропустити, розповівши історію кожного переселенця.
"Дядю Колю вивезли з Красногорівки, район Сонячний. Він 1,5 роки просидів у холодній хаті під постійними бомбардуваннями. І ніхто, начебто, не знав, що в цьому будинку ще хтось живе. Звичайно, багато знали, але ніхто до нього не приходив. А адже якби на нього звернули увагу рік тому, то ногу ще можна було б врятувати... Людина від безнадії виходив на балкон і "ловив" осколки. Просив: "Господи, тільки щоб відразу"... Вже тут зробили операцію. Ногу довелося ампутувати", - говорить Олег Горбачов.
В тісноті, та не в образі. Здається, що жителів хоспісу все влаштовує. Вони чуйні, доброзичливі, усміхнені. Практично кожен пережив стільки лихоліть, що зараз почуває себе, як у раю.
Однак директор хоспісу умовами життя своїх підопічних задоволений.
"Я розумію, що в таких умовах жити ненормально. Ми шукаємо шляхи, щоб розселити людей. Всі повинні жити в нормальних умовах, де людина буде відчувати себе людиною. Як би не говорили, що відбувається в Америці або Європі. Але там на першому місці – людина! Ми йдемо до цього. І ми прийдемо до цього! Але коли піде покоління людей, які стоять зараз при владі, які застали Радянський Союз... Я скажу, що ми незалежні не 25 років, а 2 роки", - підсумував директор хоспісу для літніх людей Горбачов Олег.
Олег Горбачов закликає кожного, хто хоче допомогти, особисто приїжджати в хоспіс і дивитися, як тут все влаштовано.
"Приїжджайте і дивіться. Бажано, щоб я не знав. Наші двері завжди відкриті", - усміхається директор хоспісу.
Редакція Styler залишає номер телефону та реквізити хоспісу для літніх людей "Допомога".