Маю сорочку прабабусі. Покрокова інструкція, як зберігати речі з історією

Крок перший: збираємо інформацію

Реліквія моєї родини, або витвір невідомої майстрині - це матеріальна спадщина, яка сама про себе мовчить. Аби вона заговорила, інформацію про неї потрібно зібрати й записати. Якщо цього не зробити, то вона має всі шанси стати звичайним "реквізитом". Саме інформація робить артефакт історичним і вартим збереження.

Зберіть і занотуйте всю інформацію про річ: хто автор, хто носив, пов’язані з річчю сімейні перекази та історії, бо вже років через сто цю інформацію не буде де взяти.

Крок другий: оцифровуємо

Зберігати сімейні реліквії належним чином за всіма музейними стандартами - дуже дороге задоволення, а будь-які пошкодження чи втрати є невідновними. Схожа історія і з реставрацією, професійна коштує кілька тисяч доларів, а дешева - лише шкодить.

Тому варто сфотографувати цю річ чимскоріше, поки вона у кращому стані. Зробіть стільки цифрових фотографій цілої речі та її окремих фрагментів, щоб за ними, в разі чого, можна було зробити репліку.

Крок третій: зберігаємо

Дізнатися, як правильно зберігати старовинний одяг можна, наприклад у відеоблогах Британського Музею. Будьте готові, що деякі з вимог можуть бути складними, на перший погляд. Підготувала кілька найважливіших:

• Жодних прямих сонячних променів. Ми знаємо, що навіть нові речі швидко вигоряють, що вже казати про старовинні, для яких небезпечне навіть розсіяне денне світло.
• Приміщення, де зберігаються речі з історією, повинно бути сухе та провітрюватися. Також необхідно уникати перепаду температури.
• Старовинний одяг не можна одягати на себе, навіть на короткий час.

Головне пам’ятати, що всі музейні вимоги створені для того, щоб якомога на довше забезпечити життя реліквіям. Тож не варто ними нехтувати.

Крок четвертий: передаємо в музей?

Знаю, що для когось це звучить незвично, але мова зараз не просто про подарунок. Ви маєте право поставити музею свої умови - як музей має це зберігати, як часто віддавати на виставки, як розпоряджатися суміжними правами (правом на виготовлення реплік) на ваші експонати.

Як приклад, Юрій Шевельов в кінці життя продав свою велетенську бібліотеку японцям, керуючись саме її (бібліотеки) майбутнім збереженням та цілісністю.

Передусім, ви маєте право пересвідчитись, що музей належно виконує свої зобов’язання, а як ні - передати свої реліквії на зберігання в інший.

В коломийському музеї є експонати "на депозиті", які вісімдесят років тому позичили музею, і в разі чого нащадки мають право повернути їх собі. Попри всі лихоліття ХХ століття саме така стратегія зберегла чимало сімейних реліквій.

Крок п’ятий: робимо репліки

Одягаючи навіть раз на рік свою реліквію, ви суттєво скорочуєте їй життя. Як варіант, можна зробити репліку з сорочки вашої прабабці й одягати її хоч щодня - це відповідально. Власне на цьому і будується філософія нашого бренду "Витвори". В нашій онлайн-майстерні є можливість замовити як точну копію старовинної сорочки, так і створити власний автентичний дизайн.

Крок шостий: бережемо і поважаємо

Не дарма кажуть: "речі з історією" - вони дійсно є частиною культури. Нам пощастило, що в Україні збереглося досить багато старовинних речей та прикрас. І в наших силах зробити все, щоб наступні покоління так само мали можливість ознайомитися з цією частиною історії наочно.

Для початку достатньо простої поваги до них та їхніх творців. Не варто використовувати старовинні сорочки для фотосесій чи одягати навіть на велике свято. Оскільки світло, косметика, контакт з тілом тощо руйнують тканину, а разом з нею й частину історії. А ми ж хочемо, щоб мистецтвом наших предків змогли насолодитися й наші діти, внуки та ще й бажано, праправнуки та інші нащадки, котрі народяться років через 500!

В попередні віки меценати, такі як Тарнавські, Косачі, Терещенки й багато інших не просто колекціонували речі. Вони зробили багато для того, щоб зберегти їх та розповісти українцям про їхню культуру. І сьогодні кожен з нас, в силу своїх можливостей, може продовжити їхню місію.

Людмила Дмитрук захоплюється вишиванками (фото з особистого архіву колекціонерки)