Нові книги про долі: черговий Пелевін, щоденник ув'язненої Освенціма і майбутнє планети
8 вересня у продаж надійшов новий роман Віктора Пелевіна зі страшною назвою "Лампа Мафусаїла, або Крайня битва чекістів з масонами". Вигадки культового письменника меркнуть перед реальністю.
Активістка і журналістка Кляйн повідомля про те, що екологію Землі врятувати вже навряд чи вийде, хоча намагатися треба.
Хоффман у своїй культовій праці (за інші Пулітцерівську премію не дають) нагадує, що, в принципі, планети вже років 30 як могло б і не бути, якби не полковник Станіслав Петров.
І ще одна книга – щоденник єврейської дівчини Етті Хиллесум. Це ніби про неї в свій час казав Іван Карамазов: "Для чого пізнавати це чортове добро і зло, коли це стільки коштує? Та весь світ пізнання не вартий тоді цих слізок дитинки до "боженьки".
Виктор Пелевин. "Лампа Мафусаила, или Крайняя битва чекистов с масонами". Видавництво "Эксмо, 2016 рік.
Автор: Віктор Пелевін вважається одним з найзагадковіших письменників на пострадянському просторі. Автор романів "Омон Ра", "Чапаев и Пустота", Generation П и Empire V. Лауреат численних літературних премій, серед яких "Малий Букер" і "Національний бестселер".
З 2003 року його книги виходять у видавництві "Эксмо". З 2013-го пише по одному роману в рік (2013 — "Бэтман Аполло", 2014 — "Любовь к трём цукербринам", 2015 — "Смотритель"), презентуючи їх в перших числах вересня. Подібну творчу регулярність деякі критики пояснюють бажанням Пелевіна і "Ексмо" заробити, що, на їхню думку, негативно позначається на його літературі. Деякі навіть вважають, що Пелевін списався і зайнявся самоповторенням.
Про що книга: В анотації до роману говориться: "Як відомо, складне міжнародне становище нашої країни (мова йде про Росію – ред.) пояснюється гострим конфліктом російського керівництва з світовим масонством. Але мало кому зрозумілі корені цього протистояння, його фінансова підоснова і окультний сенс".
"Гібридний" роман розкриває витоки цього протистояння. Сюжет книги будується навколо трьох поколінь дворянській сім'ї Можайських, що служили державі протягом трьох століть.
Дозволю собі процитувати рецензію на нову книгу Пєлєвіна, яка опублікована на сайті "Горький". Книга опинилася в розпорядженні редакторів ресурсу ще до виходу в маси (офіційний старт продажів – 8 вересня).
"Очікування нового Пелевіна — це завжди, окрім іншого, розрахунок на нову дозу соціально орієнтованого дотепності, "хроніку-поточних подій" в каламбурах та анекдотах, і Пелевін відпрацьовує номер, акуратно вставляти в програму концерту улюблені фанатами хіти: логотип РБК, перероблений слоган "Дощу", натяки на Донбас і Сирію — але очевидно, не його це заводить Здається, автор відволікся від упередженого стеження за трендами, так само як від ризикованих експериментів по вивченню соцмереж зсередини; московська модниця, іншим напоїв віддає перевагу "Бейліс", як би підказує: точність в деталях на цей раз не головне. Пелевіна цікавлять сутності більш позачасового плану — в першу чергу гроші".
Цитата: "Вата, чтобы было ясно, – это вовсе не патриархально-православное русопятство под чекистским патронажем, как неверно думают некоторые бойцы. Вата – понятие транскультурное, равно обнимающее, например, боевой флаг американских конфедератов и белую традиционную мужскую сексуальность.
Главное отличие ваты от цивилизации в том, что вата по своей природе реактивна. Она не создает повестку дня, ошарашивающую всех неожиданностью, острым запахом, непонятно откуда взявшимся финансированием, а послушно отрабатывает ту, что бросили ей в почтовый ящик "силы прогресса" — и при этом надеется победить в культурной войне, на которую ее вызвали этой повесткой. Ну-ну, Бог в помощь.
Есть ли у ваты шанс? Нет, пока она остается ватой. Вот салафиты и укры перестали ею быть, разослали всем свои повестки – и у них шанс появился. Они теперь – альтернативные проекты. На самом деле все просто – как сказал великий Гете, лишь тот достоин жизни и свободы, кому дают финансовый ресурс.
Но пусть эту важную и запутанную проблему разбирают титаны фейсбука. Я же скажу только, что для профессионала без личных политических пристрастий вата и цивилизация идеально дополняют друг друга – примерно как тампон и международный женский день".
Наомі Кляйн. "Все Змінюється. Капіталізм проти клімату". Видавництво "Наш формат", 2016 р.
Автор: Наомі Кляйн, канадська журналістка, один з лідерів альтерглобалізму (глобального руху за справедливість). Автор кількох книг: No Logo (в якій критикується імперіалізм, неолібералізм і сучасний економічний порядок), Fences and Windows (збірка альтерглобалистських статей), The Shock Doctrine: The Rise of Disaster Capitalism (де провідних економістів звинувачено у потуранні транснаціональним компаніям). У листопаді 2005 року увійшла до списку 100 найбільш значущих інтелектуалів світу за версією журналів Prospect і Foreign Policy, зайнявши в ньому 11 місце.
Про що книга: Треба сказати, що Кляйн довгий час не сприймала загрозу глобального потепління серйозно. Для неї все змінилося, коли вона зустрілася в 2009 році з послом Болівії — країни, стан якої надзвичайно залежить від гірських льодовиків. Ось тоді-то вона і вирішила написати книгу про екологію і капіталізм.
У своїх попередніх книгах Кляйн критикувала капіталізм, який шкідливий суспільству: він вбиває справедливий принцип розподілу благ, міжнародний ринок перетворився на одну глобальну маніпуляцію, чималу роль в якомувідведено МВФ і СОТ.
"Змінюється все" лідер альтерглобалістів зробила ще один висновок – капіталізм шкідливий для планети Земля, а не тільки для тих, хто на ній мешкає. На думку Кляйн, розвиток міжнародної торгівлі, розростання корпорацій призведе до того, що наша планета нарешті опиниться на межі знищення.
Саме вони, якщо не зупинити їх апетити, змінять клімат і знищать екологію – і все заради власного збагачення. Альтернатива цьому апокаліптичному сценарію, вважає Кляйн, все ж таки є: це люди, їхні моральні та людські засади. Її логіка будується від протилежного: чим гірші умови життя, тим сильніше все людське прокидається в людях, і вони коли-небудь зрозуміють, що далі так жити не можна.
Цитата: "Основне завдання полягає не лише у формуванні альтернативних політичних ініціатив, а й у створенні альтернативного світогляду, який протистоятиме старому в розпал екологічної кризи. Світогляду, який базуватиметься на почутті взаємозалежності, а не на індивідуалізмі, на взаємовигідних стосунках, а не на домінуванні, на співпраці, а не на ієрархії.
Це потрібно не лише для того, щоб зменшити рівень забруднення довкілля, але й щоб допомогти нам упоратися з катастрофами, яких ми вже не можемо уникнути. Адже в спекотному і неспокійному майбутньому, від якого вже не вдасться втекти, лише стійка віра в рівні права для всіх і здатність до співчуття відділятимуть цивілізацію від варварства".
Этти Хиллесум. "Я никогда и нигде не умру. Дневник 1941-1943 гг.". Видавництво "Клуб семейного досуга", 2016 год.
Автор: Етті Хиллесум ,19-річна єврейська дівчина, 7 вересня 1943 року разом з родиною була етапована до Освенціма, де і померла. Вперше її щоденник був виданий в Голландії в 1981 році. Разом з "Щоденником" Анни Франк щоденник Етті відноситься до пам'яток літератури часів Голокосту.
Про що книга: Свій щоденник Етті почала вести 9 березня 1941 року. Скоріш ща все, тому, що закохалася. Незадовго до цього вона познайомилася з психоаналітиком Юліусом Шпиром, який у щоденнику фігурує під літерою S. Для 17-річної дівчинки знайомство з красенем, тонким виразником почуттів, стало поштовхом для розуміння себе, своєї релігійності. Релігійність Етті багатьом була незрозумілою. У неї був дуже індивідуальний шлях пізнання Бога – не через синагогу або догми, а через життя та оточуючих.
Німці окупували Голландію в 1940 році. Влітку 1942-го почалася масова депортація євреїв. Cпочатку – до транзитного табору Вестербор неподалік від Амстердама, а звідти ешелонами їх доправляли до таборів смерті. Етті погодилася працювати волонтером в Вестерборку, допомагаючи хворим і немічним, що жили в жахливих умовах. Весь цей час вона писала свій щоденник. З кінця грудня 1942 року її перестали випускати з табору, і тепер вона спілкувалася зі світом через листи своїм друзям.
7 вересня 1943 року Етті разом з батьками і братом Михайлом сіла в ешелон і вирушила у свій останній шлях – в табір смерті Освенцим. Один її друг по табору так описав поведінку Етті на пероні перед відправкою: "Вона посміхалася, казала добрі слова кожному, хто був поруч, сипала жартами з нальотом смутку, тобто була тією Етті, якою ми її знали. Поки ешелон йшов по території Голландії, Етті викинула у вікно листівку, яку хтось підібрав і відправив за адресою. В ній були слова: "Ми залишили табір з піснею".
Цитата: "Воскресная утренняя молитва (12 июля 1942). Бог мой. Какие тяжелые времена. Сегодня ночью впервые я лежала в темноте с воспаленными глазами, и передо мной проносилось множество картин человеческого горя. Пообещаю тебе что-то, Господи, что-то небольшое: я не буду вешать на сегодняшний день тяжелый груз беспокойств о будущем, но для этого необходима тренировка. Для каждого дня довольно своих забот. Я хочу помочь тебе, Господи, чтобы ты не покинул меня, но я не могу ни за что поручиться. Только одно становится для меня все яснее: ты помочь нам не можешь, это мы должны помочь тебе, и таким образом в конце концов поможем самим себе".
Дэвид Хоффман. "Мертвая рука". Неизвестная история холодной войны и ее опасное наследие". Видавництво Corpus, 2011 рік.
Автор: Девід Хоффман - журналіст, відповідальний редактор газети The Washington Post, де раніше працював редактором іноземного відділу, шефом московського бюро і спеціальним кореспондентом у Білому домі. Автор книг-розслідувань "Олігархи: багатство і владу в новій Росії" і "Мертва рука: невідома історія холодної війни і її небезпечне спадщина". За цю роботу Хоффман отримав у 2010 році Пулітцерівську премію.
Про що книга: Назву книзі дав комплекс автоматичного управління масованим ядерним ударом у відповідь, створений в СРСР в розпал холодної війни. В американській історіографії він називається "Мертва рука", в радянській ця система називається прозаїчно – "Периметр".
Хоффман написав, без перебільшення, найбільш повну історію військового протистояння США і СРСР, починаючи з 1970-х і до розвалу Радянського союзу. Він по крихтах збирав архівні матеріали, використовуючи не лише відкриті джерела, але й розсекречені лише в 00-х документи листування між державами, а також спогади наближених до лідерів США і СРСР, перебіжчиків і шпигунів.
Книга драматична не тільки за стилем (чого вартий лише переказ в особах історії зараження віспою жителів Кольцово або збитий у вересні 1983 року південнокорейський авіалайнер, не кажучи вже про історію полковника Станіслава Петрова, який ледь не почав ядерну війну), але і за сюжетом. Хоффман описує історію останніх двадцяти років минулого століття як битву добра зі злом.
Добро – це ідея згортання озброєнь. Зло – сили, які протистояли цьому. Головними героями цієї книжки, по суті, є Рональд Рейган (Хоффман дуже часто цитує особистий щоденник американського президента, який був опублікований після його смерті) і Михайло Горбачов, якого автор дещо ідеалізує, виписуючи його мало не як затятого антисталиниста, яким він став ще в дитинстві.
Загальним же у очільників США і СРСР було те, що вони прагнули позбутися ядерної зброї. Щоправда, мотиви - різні. Горбачов швидко зрозумів, що гонка озброєння випиває останні соки з слабкої, прогнилої радянської системи економіки. Для Рейгана, за словами Хоффмана, це була "таємна мрія". Що, в принципі теж, виглядає як певна ідеалізація.
Цитата: "Горбачев же, инструктируя своих подчиненных перед саммитом 4 октября, ясно и прямо говорил о своих амбициях — они были буквально заоблачными. Он хотел предложить Рейгану нечто, имеющее “прорывной потенциал”; в верху списка стояла “ликвидация ядерного оружия”.
Ближайшей целью он считал остановку ракетной гонки вооружений в Европе, избавление от “Першингов -2 ”: “Мы хотим полного удаления этого оружия из Европы, — говорил он, — потому что ‘Першинги-2 ’ — это пистолет у нашего виска”. Горбачев не раз упомянул о “ликвидации ядерных вооружений”.
Он также сказал своим помощникам, что у него есть стратегия: он будет настаивать на большем, и, “если Рейган не встретит нас на полпути, мы расскажем об этом всему миру. Таков план... Если мы потерпим неудачу, то сможем сказать —глядите, вот что мы были готовы сделать!”
Як раніше писав Styler, 18 вересня в Києві Фредерік Бегбедер особисто презентуватиме свої книги українською мовою.