Валерій Пекар: "Це битва між Радянським Союзом і Україною, і поле битви — в кожній голові"
Співзасновник Громадянської Платформи "Нова Країна" Валерій Пекар проводив лекції про стратегію розвитку України ще в часи бурхливих подій Революції Гідності. Втім, прагнення змінити країну у Валерія було і задовго до цього. Член Національної ради реформ, бізнес-тренер і президент компанії "Євроіндекс" вважає, що, незважаючи на складну економічну і політичну ситуацію в Україні, ризику розвалу країни все одно немає.
Валерій, які часи, з вашої точки зору, зараз переживає Україна?
Власне, те, що відбувається з Україною, можна назвати словом "модернізація". Це перехід від старого порядку до нового, сучасного. Модернізація відбувається у всіх сферах життя: в економіці це зміна олігархічної моделі відкритим ринком, в політиці — становлення політичної нації та політичних партій, в геополітиці — розрив з імперією і формування сучасної національної держави.
Модернізація відбувається як революція: економічна, геополітична, ментальна. Далеко не всі країни підійшли до порогу модернізації, і ще менше тих, хто успішно її провів, але саме ці модернізовані країни є найбільш розвиненими, сильними з точки зору економіки і культури, демократії і прав людини.
Які основні помилки є у наших співгромадян щодо змін в країні, щодо реформ?
Найчастіше люди помиляються, пов'язуючи зміни з владою. Хтось там, нагорі, повинен зробити нарешті наше життя заможної, справедливою і щасливою. А там, нагорі — звичайні люди з їх власними переконаннями і страхами, інтересами та особистими недоліками, а часом і з забобонами. Модернізація зазвичай починається тоді, коли в країні налічується хоча б 7-8% людей, які мислять інакше, мають внутрішній локус контролю, тобто таких, які не питають "Хто мені зробить краще?", а питають себе "Що я повинен зробити, щоб мені було краще?".
Спираючись на соціологічні дослідження, можна запевнити, що ми маємо вдвічі більше необхідного мінімуму. І це означає невідворотність змін. Але пасивне більшість переважає над активною меншістю, ось чому такі повільні зміни. Активна меншість визначає напрямок, а пасивне більшість визначає темп.
Фото: "Пасивне більшість переважає над активною меншістю, ось чому такі зміни повільні" - Валерій Пекар (Facebook.com/valerii.pekar)
Багато наших співвітчизників асоціюють реформи з негайним підвищенням рівня життя. Але насправді реформи означають руйнування старого порядку, що призводить, навпаки, до погіршення життя. Припустимо, навели порядок на митниці, і відразу десятки тисяч людей, які досі жили контрабандою, стали почувати себе набагато гірше. Рівень життя впав, що позначилося також на тих, хто лікує, годує, підстригає контрабандистів, вчить їх дітей. Всім стало гірше. Що ж це за такі реформи? Ні, повертайте назад!
За руйнуванням старого порядку повинно йти створення нового. А створити нове — нові підприємства, робочі місця, нові ринки — люди повинні самі. Реформа тільки позбавляє влади тих, хто десятиліттями паразитував на людях, на країні. Користуючись медичної метафорою, для того, щоб бути здоровим, мало позбутися паразитів. Це перший крок. Необхідний, але не достатній. Далі потрібні здоровий спосіб життя, спорт, правильне харчування і т. д. А за це все людина відповідає сам.
Всі хочуть змін, але далеко не кожному сподобається, коли в результаті реформи, скажімо, навчальних закладів, почнуть масово скорочувати вчителів. Як формувати в українців адекватне розуміння подібних змін?
Такі ж негативні емоції викличе скорочення чиновників, інспекторів ДАІ, податківців тощо. За влучним висловом, "цілі міністерства можна замінити на окремі комп'ютерні програми". Куди подіти всіх цих людей? Вони будуть незадоволені.
Задоволені повинні бути інші — ті, хто тепер буде вільна від тиску скорочених чиновників. Хто зможе тепер не стояти цілий день у черзі із "шоколадкою подяки", а роздруковувати довідку на домашньому комп'ютері. Їх час, їх сили будуть вивільнені. Це час і сили тих людей, які здатні творити. І саме вони є головними людьми в країні, що модернізується. Подумайте тільки: Україна у світовому рейтингу економічної свободи зараз на 162 місці! Ось так ми втрачаємо енергію кращих людей країни, які можуть зробити її багатою буквально за кілька років.
Зараз ми бачимо, що суспільство поляризується. Чим це загрожує?
Суспільство поляризується саме тому, що немає об'єднавчої ідеї. Люди не знають, куди усе рухається, і саме тому 76% вважають, що країна рухається в неправильному напрямку. Ми не знаємо, у нас війна або АТО; Росія окупант, або просто підтримує сепаратистів; залишені на територіях люди — це колабораціоністи або жертви окупації, чи просто у них інший погляд на життя. Немає великої ідеї, якій було підпорядковано все, і я соромлюся називати її національною ідеєю, бо національна ідея — це на десятки років, а у нас навіть на 2-3 роки.
Скажімо, якщо б такою ідеєю став економічне зростання, то всі прихильники надмірної регуляції, чиновницьких схем, зайвого втручання держави в економіку, всі олігархи, монополісти, корупціонери на митниці і в податковій одночасно стали ворогами народу, яких треба знищити. А сьогодні вони всі себе добре почувають, тому що економічне зростання не став нашою Великою Ідеєю.
Якщо б такою ідеєю стала військова перемога, то ворогами народу стали б бездарні генерали, армійські корупціонери, але також і розповсюджувачі «зради» і панічних настроїв, прихильники примирення і артисти-гастролери з російським територіям. Цього ми теж не бачимо. Якщо б Великою Ідеєю стала очищення країни, то всі депутати, чиновники, судді та прокурори, які свідомо й віддано служили режиму Януковича, повинні були б сидіти або у в'язниці, або в кращому випадку на дачі, або ж ховатися десь у Росії чи на тропічних островах. Кому як пощастить. Але ні, всі вони чудово себе почувають на своїх позиціях, за них голосують на виборах.
Саме це бажання "нікого не образити" радикалізує тих, хто так жити не може. Хто втратив друга або родича на війні. Хто втратив бізнес з-за бандитів або чиновників. Хто втратив рідну хату на Донбасі чи в Криму. Хто пройшов Майдан і тому вже не може жити по-старому. І якщо нічого не робити, то ця активна меншість одного разу візьме зброю, і цей день може стати останнім для країни. Відмовляючись воювати проти справжніх ворогів України, ми наближаємо громадянську війну.
Можливо, Україна була поляризована давно, просто раніше ми не надавали цьому такого великого значення?
Треба зрозуміти сутність цієї поляризації. Вона — не з географії, не за етнічною ознакою і не за мовною. Харків і Одеса, Дніпро і Маріуполь безумовно довели свій український вибір. Грузини і євреї, вірмени та етнічні росіяни, кримські татари і татари з Поволжя, представники інших етносів в тисячах випадків довели свою відданість українській ідеї. На фронті звучить російська мова поряд з українською. Причина поділу, ключова ознака — не в цьому.
Як-то український історик Ярослав Грицак говорив, що конфлікт поколінь глибше і важливіше, ніж надуманий конфлікт Сходу і Заходу України. Насправді ми бачимо, що і вік не є ключовою ознакою. Поділ йде за цінностям, і люди зрілі і навіть літні часто є носіями нових цінностей, а люди молоді — старих. Це битва між Радянським Союзом і Україною, і поле битви — в кожній голові, лінія фронту проходить через кожну кухню. На цьому фронті двадцять з гаком років просто було затишшя, а тепер воно закінчилося. І кожному доведеться визначатися. І там, де прихильники Радянського Союзу, радянського образу життя становили більшість, тепер йдуть запеклі бої із застосуванням важкої техніки. А там, де їх меншість, вони сидять тихо і без зброї, — але це не означає, що їх немає, що їх вчинки не впливають на ситуацію.
Чим небезпечна відсутність довгострокової стратегії уряду? Адже зараз зовсім не зрозуміло, що нас чекає через п'ять або десять років.
Уряд не може бути надовго, тому що парламент недієздатний. А значить, рано чи пізно будуть нові вибори, і після них — новий уряд. Саме тому я вважаю правильним рішенням концентрацію уваги уряду на короткострокових задачах. Горить сарай, і треба гасити пожежу, поки весь будинок не загорівся. Завдання уряду — за кілька місяців показати конкретні результати у найбільш болючих сферах.
Фото: "Харків і Одеса, Дніпро і Маріуполь безумовно довели свій український вибір" (Facebook.com/dmytro.voytko)
Але в той же час далека стратегія є. Вона створена суспільством. Наприклад, Громадянська Платформа "Нова Країна", до якої я причетний, ще в квітні 2014 запропонувала інтегральне бачення майбутнього України, в розробці якої брала участь майже тисяча осіб. Дальня стратегія є і в політиків. Проблема в іншому: навколо цієї стратегії не об'єдналися громадяни, адже щоденні рішення приймаються у відриві від неї. Можна говорити багато гарних слів про високі матерії, але вчинки доводять, що насправді важливо, а що є декорацією.
А чи можна порівняти нинішню економічну ситуацію з тією, що була у нас в дев'яностих роках?
І так, і ні. Так — тому що розірвані економічні зв'язки, руйнувалися основи економічної системи, і всім стало погано. Ні —тому що тоді виникли десятки тисяч ринкових ніш, які сьогодні заповнені. На початку дев'яностих було порівняно легко створити бізнес: ринки були порожні. Сьогодні ринки значною мірою монополізовані. Ну і, звичайно, тоді не було такого всеосяжного тиску держави, як зараз.
Деякі кажуть, що Україна зараз знаходиться на етапі певного затишшя, після якого відбудеться буря. Які зміни це може принести?
Між тим, як Ви задали це питання, і тим, коли я відповів, минуло кілька днів. За цей час обстріли поновилися на фронті, повернулася Надія Савченко, розкрилися дані чорної бухгалтерії Партії регіонів... Періоди повільного часу бувають, але небесний рубильник, який перемикає повільне час на швидке і навпаки, зазвичай перекидається в інше положення за одну хвилину. Всяке може статися в будь-який момент, тому розслаблятися не час.
Яке майбутнє ви бачите для України на даному етапі?
До осені буде більш-менш спокійно, тому що літо завжди приносить небагато розслаблення. За цей час політичній еліті треба виправити помилки, інакше нас чекає дуже напружена осінь. Суспільство розчароване відсутністю результатів не лише реформи, але й у встановленні справедливості та в боротьбі з корупцією. Неспроможність політичної еліти вже всім очевидна, але є останній шанс. Восени в одному строю можуть виявитися всі ветерани-фронтовики і чесні підприємці, скривджені несправедливим судом громадяни та родичі загиблих, ліваки і популісти, романтики-націоналісти і реваншисти-регіонали, платні агенти Росії і малоосвічені заплутані люди.
Є кілька місяців, щоб довести здатність стратегічно мислити. Історія вчить, що в таких екстремальних умовах відбувається розкол еліт, і частина еліт дійсно починає "жити по-новому", очолюючи стрімкі зміни. Якщо ж ні, то буря змітає всіх, винних і невинних, і цьому треба запобігти будь-яку ціну, не доводячи до червоної риси.