Людмила Мілевич: "Тепер мені є з чим порівнювати"

Рік тому на Софійській площі Києва прийняли присягу хлопці з нової патрульної поліції. З того наповненого ентузіазмом часу спливло чимало води... найкрасивіший, жіночний і сексуальний "коп" столиці поділився зі Styler свіжими думками і вражений

Людмила Мілевич - одна з випускників поліцейської академії "першої хвилі". Саме на початку 2015 року розпочався перший етап реформування МВС України. Набір нової сучасної поліції в патрульну службу Києва став символом змін на краще для багатьох українців.

4 липня, рівно рік тому, молоді і красиві хлопці, поблискуючи срібними жетонами на грудях, приймали присягу на Софійській площі в Києві. 2 тисячі випускників столичної поліцейської академії вільно спілкувалися та фотографувалися з перехожими, своїми відкритими посмішками вселяючи віру в довгоочікувані реформи.

Буквально з перших днів серед "випускників" поліцейської академії стали з'являтися "народні фаворити". Кияни з радістю виділяли найкрасивіших, мужніх, високих, татуйованих або усміхнених поліцейських. Ще навіть не встигнувши приступити до своїх обов'язків, багато правоохоронці обзавелися незвичайними "званнями".

Мабуть, найяскравішою представницею київської поліції стала Людмила Мілевич. Ставилися до дівчини по-різному. Одні захоплювалися її красою, відвагою і сексуальністю, а інші звинувачували в пристрасті до самопіару і пророкували швидкий втеча красуні з нелегкої служби.

Незважаючи на похмурі прогнози недоброзичливців, ось уже рік Людмила Мілевич справно заступає на службу в одному зі столичних районів. Звання "найсексуальнішої і привабливою поліцейської Києва" дівчина при цьому зберегла за собою - і цим фактом задоволена.

Згадавши про важливу для патрульної поліції даті, Styler вирішив поспілкуватися з "самої чарівною і привабливою". Людмила Мілевич розповіла нам про небезпечні будні поліцейського і поділилася секретами популярності і краси.

Людмила, розкажіть трохи про себе: де народилися, вчилися. Чим займалися до початку кар'єри поліцейської?

Я родом з міста Славутич, який, як відомо, будувався для проживання працівників Чорнобильської АЕС та членів їх сімей. Закінчила там школу, після чого переїхала до Чернігова, де поступила в Міжрегіональну Академію управління персоналом за спеціальністю "Комерційне та трудове право".

У Чернігові прожила 6 років. Там же познайомилася зі своїм чоловіком, з яким ми вже більше 10 років разом.

Після того, як чоловік отримав підвищення по роботі, ми переїхали в Київ.

Чим займалися в столиці?

По приїзду в Київ відразу ж влаштувалася в юридичний відділ одного з банків. Ще студенткою третього курсу я працювала в банку - в юридичному відділі.

Фото: "Коли був оголошений набір в нову патрульну службу Києва, мені подзвонив батько, запропонувавши спробувати свої сили в цій сфері" - Людмила Мілевич (Віталій Носач, Styler.rbc.ua)

Тут, у Києві, я кілька разів змінювала місце роботи. А одного разу мій чоловік наполіг, щоб я звільнилася. Справа в тому, що робота була дуже нервова, зарплата маленька, тому воно того не варте. Та й потреби в додатковому заробітку з мого боку у нашій родині не було.

Тому я пішла з банку і близько двох років опікувалася дитиною.

Як же прийшло рішення присвятити себе такій небезпечній професії?

Коли був оголошений набір в нову патрульну службу Києва (ред. - січень 2015 року), мені подзвонив батько, запропонувавши спробувати свої сили в цій сфері. Зізнатися, я тоді сторопіла від пропозиції. Але батько справді вірив у зміни.

До того ж, це було те, що мені, в принципі, по духу підходить. Адже я з 6 років займалася кіокушинкай-карате. При цьому вельми успішно. Можна сказати, що моє дитинство пройшло в спортивному залі. Це були постійні спаринги, змагання, чемпіонати. Я відвідувала заняття як мінімум чотири рази на тиждень після шкільних уроків.

Тобто фізична підготовка у мене була серйозна. Та й взагалі, я прихильник спорту. Переставши займатися карате, все одно продовжую підтримувати себе в хорошій фізичній формі: ходжу в спортзал, на пробіжки. Спорт став для мене своєрідним хобі, яким я займаюся просто для душі, а не тільки заради красивої фігури.

Ви говорите, що до початку кар'єри поліцейської вас підштовхнув батько. Він працює в цій сфері?

У моїй родині ніхто ніякого відношення до структури МВС не має. Тато працює на Чорнобильській АЕС газівником. Тільки мій дідусь був капітаном міліції.

Отже, батько зробив незвичайну пропозицію. Що було далі?

Я подала заяву про бажання служити в новій поліції. Через 2-3 тижні прийшло запрошення на перше тестування, яке я успішно пройшла. Далі були тести з фізичної підготовки. Для мене ці вимоги рівносильні вступу в перший клас. Якщо потрібно зробити 20 віджимань, то я роблю 60. Якщо потрібно пробігти один кілометр, то я пробігаю шість.

Фото: "Переставши займатися карате, все одно продовжую підтримувати себе в хорошій фізичній формі" - Людмила Мілевич (Віталій Носач, Styler.rbc.ua)

Після була військова медкомісія, ще кілька тестів і фінальне співбесіду, під час якого перевіряли на стресостійкість. Всі ці етапи я також успішно пройшла.

Ви відразу погодилися вступити в ряди нової патрульної служби Києві, чи були сумніви?

Немає ніяких сумнівів не було. Я швидко влилася в цей процес. Для мене це було важливо. На момент, коли я подавала заявку, на 2 тис. місць претендувало 23 тис. осіб. Конкуренція була божевільна. При цьому ти бачиш навколо молодих хлопців, багатьом з яких давно готували військове майбутнє, у них було спеціальна освіта.

Ось коли почалося навчання, я остаточно зрозуміла, що це моє. Знаєте, провчившись 5 років на юрфаці, вже через півроку після закінчення інституту я забула багато речей. А пройшовши 10-тижневе навчання в новій патрульній службі, навіть через рік я можу поіменно перелічити всіх своїх одногрупників.

Фото: "Не варто приховувати, для багатьох міліція тоді асоціювалася з хабарництвом, з чим-то корумпованим" - Людмила Мілевич (Віталій Носач, Styler.rbc.ua)

Дійсно, для навчання важливий правильний вік, коли ти вже усвідомлено чимось займаєшся, коли для тебе це важливо і має значення. Хочу сказати, що всі хлопці дуже старанно вчилися. Ніхто не "протирав штани", всі отримували нові знання.

Як рідні, крім батька, поставилися до такого вибору?

Мама дуже підтримувала, але також і переживала. Все ж, не варто приховувати, для багатьох міліція тоді асоціювалася з хабарництвом, з чим-то корумпованим. Ясна річ, що в такий міліції мама мене бачити не хотіла.

Але прийшли зміни, і варто було спробувати свої сили.

Робота в поліції - це пересічні трудобудни, чи є в цієї сфері якась романтика?

Це однозначно не прості трудобудни, але й романтичною я таку роботу не назву. Так, кожен службовий виклик - це нова історія, але часто дуже складна у всіх відносинах. Доводиться стикатися з хуліганством, крадіжками, сімейними скандалами. Ми приїжджаємо на виклики і бачимо різне.

Фото: Людмила Мілевич розповіла про непрості будні столичних правоохоронців (Віталій Носач, Styler.rbc.ua)

Приміром, стикаючись з сімейними трагедіями, потрібно, в першу чергу, бути хорошим психологом. Багато хто і не можуть собі уявити, в яких умовах ростуть і живуть діти. Ти заходиш в маленьку однокімнатну квартиру, де живе сім'я з 4 дітьми. Вони бігають по квартирі голі, босі, брудні і голодні. При цьому батьки п'ють - і це просто жахливо. Спостерігати за подібними життєвими сценами неймовірно важко. Потрібно мати певну емоційну і психологічну стійкість для того, що все це витримати.

А адже вам часто доводиться стикатися з подібними ситуаціями. У чому тоді плюси роботи особисто для вас? Чому вона вас навчила?

Знаєте, якщо можна так висловитися, то я трохи з іншого життя. Завдяки моєму чоловікові я маю певний достаток, життя відбулася. Я не переживаю про те, що я їм, на чому я їжджу, де буде вчитися дитина моя і так далі. Та коли потрапляєш в той "світ скандалів", ти абсолютно переосмислюєш своє життя, починаєш багато цінувати. Тобі є з чим порівнювати.

Якщо раніше я могла образитися на свого чоловіка із-за того, що ми начебто б як-то не так відпочили, то зараз я ні в якому разі цього робити не буду.

Я бачу, як живуть інші люди, і глибоко ціную те, що дав мені мій коханий чоловік.

Траплялися небезпечні моменти в роботі?

Таких моментів, насправді, багато. Приміром, дуже часто трапляються вуличні бійки. Приїжджаєш на виклик, а там розпалена компанія з 10 чоловік. Звичайно, в таких випадках ми викликаємо підкріплення, яке приїжджає дуже швидко. Але пік конфлікту може пройти буквально за хвилину. І тобі потрібно утримати той момент, коли конфлікт не переходить межу небезпечної агресії, коли ти вже стаєш учасником цієї бійки.

За рік служби мені доводилося битися і навіть отримувати стусанів. Але при цьому бажання працювати в поліції не пропало.

А чоловік не відмовляє кинути службу?

Ні! Він бачить, що мені моя робота дуже подобається. До того ж, тут я розвиваюся як особистість, а не тільки як його дружина - прекрасне доповнення успішного чоловіка. Мені вдалося самостійно себе реалізувати. Я ходжу на роботу і з упевненістю можу сказати, що це дійсно моє.

Фото: "За рік служби мені доводилося битися і навіть отримувати стусанів. Але при цьому бажання працювати в поліції не пропало" - Людмила Мілевич (Віталій Носач, Styler.rbc.ua)

Ця робота дала мені багато чого. Звичайно, мене почали впізнавати на вулиці. Але не тому, що я, скажімо, співаю чи знімаюся в кіно, а тому що я займаюся суспільно важливою справою. Це дуже класно!

Тому чоловік не відмовляє. Він бачить, що мені це подобається, я розвиваюсь. Так і вдома зовсім інші відносини сформувалися. Якщо раніше могли виникати сварки через якусь дрібницю, то зараз їх просто немає. Повторюся, тепер мені є з чим порівнювати.

Ви говорили, що раніше і самі скептично ставилися до структури МВС. А зараз можна сказати, що поліцейські дійсно змінилися, хабарів не беруть і свої обов'язки чесно виконують?

Знаєте, в сім'ї, як кажуть, не без виродка. Коли нова патрульна поліція Києва тільки запускалася, то ситуації з хабарництвом виникали. Але тих, хто такі моменти присікає, в новій службі більше. Тому, на щастя, чесних поліцейських більшість.

Я знаю, що деякі брали хабарі. Так, я не виключаю момент, що і зараз можуть бути такі люди. Можливо, вони навчилися добре маскуватися. Але прийде момент, і вони все одно будуть виявлені, або ж вони просто самі підуть, бо не витримають тиску на свою адресу з боку, скажімо так, нормальних поліцейських, які прийшли сюди дійсно для того, щоб змінити свою країну на краще.

Фото: "Вдома зовсім інші відносини сформувалися. Якщо раніше могли виникати сварки через якусь дрібницю, то зараз їх просто немає" - Людмила Мілевич (Віталій Носач, Styler.rbc.ua)

Наприклад, в моїй роті є хлопці, які прийшли у нову поліцію з попередніх робіт, де вони заробляли в три рази більше. Деякі залишили свій бізнес. Розумієте, заможні люди залишили все і прийшли в поліцію, щоб в нашій країні було комфортно та безпечно жити.

А яка у вас зарплата?

Трохи більше 8 тис. грн. Також нам нараховують премії за розкриті злочини, затримання злочинців і т. д. тобто заохочення є. До речі, за рік служби нам жодного разу не затримували зарплату. В останній день місяця стабільно приходять нарахування.

Розкажіть про свій робочий день.

Якщо це денна зміна, то на базу я приїжджаю ближче до 7 ранку. Першим ділом проходить побудова роти, нам проводять інструктаж, перевіряють наявність жетонів, посвідчень. Також перевіряють знання статей.

Далі ми отримуємо рації, нагрудні відеореєстратори. До речі, я завжди включаю відеореєстратор, коли їду на виклик. Також проходимо медогляд.

Фото: Нічні патрулювання і різні акції не лякають сміливу поліцейську (Віталій Носач, Styler.rbc.ua)

Після медогляду отримуємо зброю, приймаємо машини і виїжджаємо на свої квадрати патрулювання. За кожною ротою закріплений свій район. У Києві 10 районів. Відповідно, у нас є 10 рот. Більш того, за кожним екіпажем закріплений свій квадрат патрулювання. Інфраструктурно все так розраховано, що на будь-який виклик підкріплення може приїхати протягом двох хвилин. Я патрулирую Святошинський район.

12 годин ми знаходимося на патрулюванні. Після знову приїжджаємо на базу, здаємо зброю, машини і їдемо додому.

Нічні патрулювання теж по 12 годин тривають?

Так. Перед нічною зміною я приїжджаю на базу до 8 години вечора. В дев'ять годин вирушаю на свій квадрат патрулювання. В 8 ранку відбувається ротація. Я приїжджаю на базу, здаю зброю й машину, їду додому. Потім знову виходжу на нічну зміну. Після двох ночей патрулювання мені дають два вихідних дня. Після вихідних я буду заступати на денні зміни.

Вас можна назвати публічної поліцейської. У вас багато передплатників у соцсетах. Чи це допомагає в роботі або, навпаки, відволікає?

Однозначно допомагає! Поки я патрулирую, мені приходить величезна кількість повідомлень. Люди розповідають, що і де відбувається.

Приміром, на закріпленому за мною районі я знаю, де і коли продають наркотики, де їх ховають і реалізовують, в яких квартирах це відбувається. Знаю, хто ходить в ці квартири, коли туди треба їхати, а коли немає сенсу, тому що там нікого не буде. Таку інформацію мені передають жителі цього району, які все це бачать, знають, що вони живуть з цією ситуацією. Ніж зателефонувати на 102 і зробити заяву, а потім чекати, поки до них приїдуть, візьмуть показання, їм простіше відписати поліцейському.

Припустимо, людина дійсно знає, що в сусідній квартирі промишляють наркотиками. Але ви ж не можете просто так зайти в квартиру бід ордера.

Але я можу почекати, коли хтось буде туди йти. І просто попросити показати мені документи. Або ж, на свій розсуд, провести поверхневий огляд.

І що, дійсно вдавалося знайти наркотики?

Звичайно! Далі, в залежності від того, що ми знаходимо, викликається слідчо-оперативна група, яка приїжджає, вилучає знайдене і далі проводить розслідування.

Тому соцмережі - корисна штука!

А керівництво нічого не має проти такої популярності?

У керівництва жодних претензій до мене немає. Звичайно, мені сказали, про що бажано не говорити, які коментарі не давати. Але ніхто не забороняв вести той спосіб життя, який я вела до цього.

Фото: "У Києві я досить впізнавана. Також мене добре знають у Чернігові, де я часто буваю і відпочиваю" - Людмила Мілевич (Віталій Носач, Styler.rbc.ua)

Заборона на створення акаунтів в соцмережах - це теж порушення прав людини. На підставі якого закону мені це можуть заборонити?

Так, від того, що я поліцейська, у мене з'явилося більше зобов'язання, але при цьому у мене залишаються права звичайної людини.

Вас дізнаються, коли ви приїжджаєте на виклик?

Так, у Києві я досить впізнавана. Також мене добре знають у Чернігові, де я часто буваю і відпочиваю. Нещодавно була у Львові і приємно здивувалася, що і там мене люди дізнаються, навіть якщо я в цивільному одязі.

Доводилося чути погрози на свою адресу? Всі люди різні бувають. Та й настирливі залицяльники зустрічаються.

Ніяких загроз, на щастя, не було. Особистої охорони в мене немає. Але безпека я дотримуюся. Тому все нормально.

Фото: Людмилу Мілевич дізнаються не тільки в Києві, але й інших містах України. Дівчині така популярність подобається (Віталій Носач, Styler.rbc.ua)

Колись була ситуація неправомірного використання моїх фотографій для рекламних плакатів одного столичного клубу. При цьому своєї згоди я не давала. Заступилися юристи, до суду справа не дійшла, але вибачення надійшли. Більш того, представники клубу написали офіційну заяву в управління патрульної поліції, де пояснили, що фотографії взяли без моєї згоди. Ось це була неприємна ситуація.

Але ви нічого не маєте проти того, що ЗМІ встигли охрестити вас, Людмилу Мілевич, "самою сексуальною і привабливою поліцейської Києва"?

Хай називають. Я не проти. Мені навіть приємно.

На своїх сторінках у соцмережах ви неодноразово писали, що жінка при будь-яких умовах повинна залишатися жінкою. Як вам вдається зберігати цей важливий баланс між службою, доглядом за собою і особистим життям? Все ж і робота у вас непроста.

В першу чергу, потрібно правильно розставляти пріоритети. Є робота, а є особисте життя. Ти прийшла з роботи - і забула про неї. Далі ти живеш своїм життям.

Якщо жінка дійсно хоче бути красивою і успішною, то вона такою буде. Якщо ж вона вважає нормальним після робочого дня прийти додому і наїстися пельменів з майонезом, то це її проблеми.

Фото: "В першу чергу, потрібно правильно розставляти пріоритети. Є робота, а є особисте життя" - Людмила Мілевич (Віталій Носач, Styler.rbc.ua)

Від себе можу сказати, що завжди потрібно залишатися жінкою. Насправді часу на все вистачає. Головне не лінуватися. Є час і на відпочинок, родину, на те, щоб кудись сходити.

Я проводжу час з дитиною і чоловіком, ходжу в зал. Якщо мені на роботу о сьомій ранку, то я встаю о 4 ранку і біжу свої 6 км. Завтра я не можу встати, але післязавтра я обов'язково піднімуся, незалежно від погоди та інших причин.

Жінки звертаються до вас за порадами?

Так. Приміром, можуть запитати, як я доглядаю за волоссям, як часто ходжу в зал. Відповідаю по можливості кожної.

Адже У вас є донька, якій скоро 8 років. Їй також прочитайте майбутнє поліцейської?

Ні в якому разі! Я вважаю, що вона - окрема особистість, яка самостійно зробить свій вибір. І я нічого їй нав'язувати не буду.

Вона з 6 років, як і я в свій час, займається кіокушинкай-карате. Але це не тому, що я їй так сказала, а тому, що вона знала, що цим займалася мама, і їй стало цікаво. Але крім цього вона також малює і займається кінним спортом, що їй набагато цікавіше.

Донька знає, що її мама - поліцейська?

Знає, і дуже цим пишається. Всім про це розповідає.

Як людина, який тепер працює в нової правоохоронної системи, ви можете сказати, що вони дійсно працюють?

Насправді за рік реформа спрацювати не може. Вона зараз успішно діє, є свої мінуси і плюси, падіння і злети. І говорити конкретно про те, наскільки вона класно спрацювала, ми зможемо тільки через певний час. Але це не рік. Це як мінімум два-три роки, коли вже можна буде дати певну оцінку.

Але зараз я можу точно вам сказати: якщо раніше люди по можливості не зверталися в міліцію, то зараз з радістю це роблять. Навіть на вулиці зупиняють. Це ж про щось говорить?

З'явився певний рівень довіри, коли люди не бояться вночі зупинити патрульну машину і розповісти про якусь проблему, попросити про допомогу.

Пам'ятаю, як раніше я могла йти по парку і побачивши міліціонерів на якомусь несвідомому рівні обходити їх стороною. Хоча вони нічого поганого мені не зробили.

Сьогодні все по-іншому. Люди нам довіряють - і це головне!