"5 секунд, 5 днів": автор роману "Іловайськ" Євген Положій написав нову книгу про життя, війні і справедливості
У вересні 2015 року у видавництві "Фоліо" вийшла книга Євгена Положія "Іловайськ" - збірка художніх історій, заснованих на реальних подіях кінця серпня 2014 року. Книга про "Иловайском котлі" відразу привернула увагу читачів: перший і другий тиражі швидко розкупили, а гості презентацій часто просили "запасні" екземпляри.
"Ця книга – багатогранна мозаїка: реальні прізвища, реальні долі і місця. Такі книги будуть читати не тільки зараз, а й через багато десятиліть", - говорить про роман Положія письменник Андрій Курков.
"У романі описані у тому числі і моменти з життя хлопців, які приїхали на Донбас 12 серпня, а через шість днів без військової підготовки вже були в Іловайські. Через кілька днів їх вже розстрілювали ворожі кулі", - так описує книгу сам письменник.
Цього літа стало відомо, що до Львівського форуму видавців вийде нова книга Положія - "5 секунд, 5 днів". У романі - реальні історії, які не увійшли в попередню книгу про війну. Книгу надрукує видавництво "Нора-Друк".
Ми розпитали Євгена, про що буде нова книга, про розслідування Иловайской трагедії, а також про те, як склалася доля героїв "Іловайська" в реальному житті.
Книга про життя, війні і справедливості
"Коли я писав "Іловайськ", опитав більше ста людей. Це солдати ВСУ, добровольці, їх друзі і родичі, командири добробатов. А в книзі "5 секунд, 5 днів" зроблений акцент на долю трьох осіб. Це цілісний текст, роман з типовим сюжетом, тоді як "Іловайськ" складається з 16 новел, пов'язаних між собою подіями під Иловайском і долями деяких героїв. "5 секунд, 5 днів" буде менше за обсягом, ніж "Іловайськ", і вийде тільки українською мовою", - розповідає Євген.
Фото: "У книзі "5 секунд, 5 днів" зроблений акцент на долю трьох чоловік - Євген Положій (Олег Божко, Styler.rbc.ua)
У новій книзі Євгена Положія описані події, які відбувалися з її героями і до війни, і під час Иловайской трагедії, і після демобілізації. За словами автора, це книга про людину, яка постійно бореться за справедливість.
"Прізвище головного героя – Бойченков, йому 43 роки, за професією він обхідник колій, однак соціально активний - очолює Вільні профспілки. Прагнення до справедливості виводить його, звичайно ж, на обидва Майдану, а потім і далі – в ряди добровольців Збройних сил України. Служить у батальйоні територіальної оборони, що стоїть на блокпостах, в серпні 2014 року блокує Іловайськ і при виході через "путінський коридор" отримує дуже важке поранення.
Його підбирає група бійців з різних батальйонів, але Бойченков розуміє, що його поранення - важкий, і він просить своїх товаришів залишити його і рятуватися самим. Він розуміє, що має один шанс з тисячі, щоб вижити. Але... виживає. Доля виявляється до нього прихильною, і він виходить, виповзає, виїжджає з оточення, повертається до своїх, проявляючи незвичайну кмітливість і зухвалість. Переживає важкі півроку в госпіталях – вісім операцій, - отримує інвалідність і повертається у свої рідні Семихатки. Там з великим здивуванням дізнається, що тепер головний місцевий феодал тут – це його колишній товариш по профспілкам, екс-комбат добровольчого батальйону, який прибрав тут все до рук", - розповідає Євген.
"Якщо в якийсь момент перестав боротися, то переходиш на бік зла"
Так у книзі з'являється антигерой. Причому такий, який і сам раніше домагався справедливості, стояв на Майданах, йшов проти антиукраїнських влади. Але це людина, яка швидко "злетів", побачивши можливість заробити такими ж методами, як і представники минулої влади.
"Так, так за що ж ми боролися, - ми хотіли, щоб життя змінилося на краще. Ось я і покращив своє життя і людей, які мене оточують. А покращити життя всіх неможливо!", - відповідає антигерой на питання Бойченкова.
Словом, це історія про те, як у людей, які повірили у зміни і Революцію Гідності, випалюють віру в майбутнє, віру в людей, віру в справедливість.
"Бойченков, який повернувся з війни, бачить все це, але не вірить власним очам і вухам, продовжуючи наедяться на чесність товариша, навіть намагається влаштуватися до нього на роботу. Він вважає, що своє вже відвоював, і пора, нарешті, на відпочинок. Але в підсумку він приходить до висновку: життя влаштоване так, що ти на стороні добра, або на стороні зла, І якщо в якийсь момент перестав боротися, то переходиш на бік зла. А що було далі – дізнаєтеся, прочитавши книгу", - додає Положій.
Реальна історія про лікаря з Херсона
Роман "5 секунд, 5 днів" побудований на розповідях бійців батальйонів територіальної оборони "Кривбас" та "Херсон", добробата "Дніпро-1" і бійців 51-ї бригади, а також на відомостях, отриманих від родичів загиблого лікаря Влада Ковальова.
"Коли я збирав історії для книги "Іловайськ", довго розмовляв з сім'єю одного доктора. Мене його історія дуже вразила, і було дуже соромно, що вона не потрапила в книгу. Видно, чекала своєї години. Я бачив, як до Владу відносяться в його рідному Херсоні. Бачив, яким він був добрим і порядним. Вдень він працював у лікарні Управління міністерства внутрішніх справ, а ввечері ходив на місцевий Майдан. Пізніше в таємниці від родичів Влад записався добровольцем на фронт, і родина про це дізналася тільки вже перед самою відправкою на війну. Ніхто не знає, як він загинув, ніяких свідчень про це немає. Але тіло впізнали. Цю історію я сприйняв дуже глибоко", - каже письменник.
Лікар Влад Ковальов присутня в романі в спогадах бійців, у спогадах його старшої сестри. Боєць з позивним "Мудрий" веде другу сюжетну лінію – і про лікаря, і про те, як група з 12 осіб виходила з оточення.
"5 секунд, 5 днів, 5 років, вічність - такий часовий алгоритм тексту, - резюмує автор. - Від миттєвостей, які допомагають вижити, до безсмертя кожного з героїв, які склали свої голови на сході України".
"Люди не втомлюються чекати, коли справедливість, нарешті, наступить"
Презентуючи "Іловайськ", Євген Положій за вісім місяців відвідав 40 міст і провів 150 зустрічей. За словами письменника, люди не втомляться чекати, коли справедливість, нарешті, настане. На кожній із зустрічей його запитують, хто винен у трагедії і коли покарають винних. Але відповідей немає.
"Звинуватити можна і командувача АТО, та міністра оборони - в тому, що 24 серпня вони не керували оперативно виходом бійців з стискального кільця, а були в цей час на параді в Києві на Хрещатику. Інше питання, не менш важливе, – чому наші бійці виявилися в такій ситуації, і як так могло статися, що важливі рішення в той момент абсолютно не приймалися? Зараз багатьох очевидців трагедії опитують у військовій прокуратурі. Але я чув, що інтенсивність цих опитувань досить низька. Слідчі багато в чому підходять до справи формально.
Однак подивимося, що буде далі. Чим ближче друга річниця трагічних подій, тим більше буде звучати ця тема. Побачимо, які цифри назве прокуратура на цей раз. Я маю на увазі реальну кількість загиблих і зниклих без вести, з урахуванням усіх підрозділів на всій території Иловайской операції, починаючи з перших чисел серпня 2014 року і закінчуючи першими числами вересня. Але Муженко на 100% правий, кажучи про те, що причина виникнення "котла" - вторгнення російської армії", - підкреслює Положій.
Історії героїв "Іловайська" тривають в реальному житті
Євгену Положию зрідка кажуть: "Ти це спеціально вигадав, щоб читач заплакав". Звичайно, без творчого переосмислення не обійшлося. У передмові до "Иловайску" Положій підкреслює, що його книга – художній твір. Тим не менш, історії героїв книги не тільки правдиві, але і продовжуються в житті реальному.
"Так було з героєм однієї з новел, дядьком Іваном. У книзі, як і було в житті, він рятує маленьку дівчинку, родичі якої загинули. Івана (у новелі "Дядя Ваня" має позивний "Адвокат"), відправили у складі 42-го тербата проривати оточення під Іловайськ. Його поранили. Він добу лежав в степу біля дороги, стікав кров'ю. Але тут побачив, як повільно наближається машина. Вона була в білих стрічках з простирадл: так мирні люди позначали свій статус. Через мить автомобіль розстріляли з посадки. З машини вискочив поранений чоловік, а потім з неї випала поранена дівчинка років п'яти – її батька, бабусю і сестру вбили, - і тяжкопоранену мама. До цього моменту дядя Ваня, в принципі, морально вже готовий був померти, однак, виявившись перед вибором, вирішив будь-якою ціною вижити, щоб врятувати дівчинку.
"Адвоката" в новелі я залишаю тяжко пораненим. Він так і лежить у ямі на пагорбі. Засовує руку в кишеню і знаходить там сухпай і цукерки, які йому туди потай засунув молодий строковик-росіянин. По суті, таким чином, дядя Ваня рятується сам, точніше, маленька дівчинка його рятує, дає волю до життя, а він – рятує її, але для читача незрозуміло, виживає він чи ні. Я був у Запоріжжі, спілкувався з Іваном Погорєловим. Тримається бадьоро, хоча у нього було дуже важке поранення. Він, видимо, з породи вікінгів. Адже вікінги кажуть, що чоловік може кульгати тільки в одному випадку - якщо в нього немає однієї ноги. А Ваня - він тримається рівно і не кульгає. На жаль, історія не така оптимістична – бабуся, єдина близька родичка, не дуже добре ставиться до України, і з дівчинкою Івану більше поспілкуватися не вдалося... А так хотілося позитивного на 100% фіналу, дуже по-своєму символічного", - згадує Євген.
В житті прототипів новели "Сімейна справа Земенових" - свої повороти долі. В цьому тексті Положій розповідає про сім'ю етнічних росіян: про діда-героя СРСР і його онука, теж офіцера, теж – Юрія, який пішов захищати Україну і потрапив у полон до бойовиків на Донбасі.
"На презентацію в Сумах прийшла мама Раїль і наймолодший син. Я запитав "А де старший і батько?". "Старший служить, батько теж пішов добровольцем, зараз під. Маріуполем". Таке ось і виходить "сімейна справа Семенових (в житті – Смирнових) – Батьківщину захищати", - не втомлюється дивуватися характером і вчинками своїх героїв автор.
Часто книгу "Іловайськ" купують, щоб подарувати родичам в Росії, на Донбасі та в окупованому Криму. Текст російською мовою став свого роду ідеологічним диверсійних проектом.
"Там немає ніяких закликів знищувати Росію, ненавидіти росіян, але той, хто читає, ясно розуміє, що тут описані реальні події. А ніщо так не ламає стереотипи, як солдатська правда, розказана простими словами. На презентаціях нерідко чую: "Мені, будь ласка, без підпису. Мені в Ростов, братові. Я її заверну в газетку, щоб ніхто обкладинку не побачив". "Мені в Петербург, батьку", "Мені у Владивосток, куму". Хай читають, хай знають", - каже письменник.
До речі, відомий український письменник василь Шкляр розповів про новий роман "Троща".