Ріапобой в інтерв'ю для Styler розповів про новому альбомі, концертній контакті, народній довірі й творчому самоті
Дмитро Шуров: "Людям взагалі не властиво легко приймати щось нове. Я як Скорпіон взагалі завжди починаю з заперечення - такий вже хрест, нічого не вдієш... Але з часом люди звикають до того, що ти існуєш, до того, що у тебе, як у Баби-Яги, на все є своя думка, і починають вбирати його і повертати все сказане сторицею".
П'яний тихий хлопчик за піаніно - ось які асоціації викликає назва нинішньої інкарнації Дмитра Шурова Ріапобой. Втім, сам фронтмен колективу, підготовлюваного на початку листопада випустити третій альбом, відповідає цьому образу приблизно так само, як зламаний годинник двічі на добу все ж показують правильний час.
Нічого не скаже вам про сьогодення Шурове і його минуле, заквітчані народженням у Вінниці під знаком Скорпіона, навчанням у Франції і американському штаті Юта, а також грала в групах "Океан Ельзи", Zемфира та Esthetic Education.
Навіть хіт "Батьківщина" з попереднього альбому "Не припиняй мріяти" з пронизливими словами "нехай всі ріки висихають до останнього струмка, я тебе не проміняю, тому що ти рідна" вже зовсім не про Шурове.
"Після віддачі людям пісні перестають належати мені. Я йду далі", - говорить Діма. З актуального для нього зараз - пісні з майбутнього альбому. З актуального завжди - улюблена жінка і 12-річний син Лев, "класний, розумний, харизматичний пацан".
Шуров: Коли я тільки почав писати новий альбом (назва якого поки тримається в таємниці), у ньому було багато соціалки і злості. А потім воно все якось відійшло на другий план, і залишилася любов. До жінки, до життя. Так що альбом є, по суті, виходить подвійний.
В який момент тема АТО втратила для вас актуальність?
Шуров: Я людина старорежимний, я не розумію, що таке АТО. Я просто бачу, що купа моїх знайомих сидять у формі на передовій, вони називають це словом "війна" і у них автомати з справжніми кулями. За останні два роки в Україні з'явилася сила-силенна людей, які багато пройшли, і що з ними буде далі робити ця країна, я не знаю. Це люди, які стали військовими, а раніше вони не були військовими. А тепер у них є свій кодекс честі і все таке.
Як музикант почуває себе в такому наелектризовані суспільстві?
Шуров: В даний момент українські музиканти не можуть грати і в Росії і в Україні, так як їх просто зацькують в суспільстві. Однак у людей пам'ять коротка: через місяць вже ніхто цієї історії не згадає. Ти постійно ходиш по мінному полю, тому що політики, правляча верхівка вже настільки дискредитувала себе в очах простих людей, що прості люди тепер довіряють таким, як я, наприклад, і Андрій Хливнюк (9 жовтня Ріапобой відіграли в Черкасах спільний концерт з "Бумбоксом", нещодавно Шуров і Хливнюк зняли вже другий кліп разом, нетлінний "Imagine" Джона Леннона. - Авт.).
І ми зараз не маємо ніякого права зробити невірний крок, тому що з нас спитають в два рази більше, як це не дивно. Ніж у тих, хто "лопатами загрібає" і як сир у маслі катається. Тому так, музикантам зараз непросто. Але, з іншого боку, це мотивує і бадьорить, і виллється згодом у якийсь творчий злет.
В одному з інтерв'ю ви так романтично повідомили, що ваша з дружиною любов пахне хризантемами та Кримом. Зараз теж туди їздите?
Шуров: Я дуже люблю Крим, але зараз, звичайно ж, туди їхати не можна. Не вважаю, що Крим сильно відрізняється від багатьох інших областей України. Багато могли б опинитися на їхньому місці. Тому я не можу цих людей на сто відсотків засуджувати. Дуже легко управляти людиною, який хєрово живе, при цьому не дуже хоче працювати над собою, а просто чекає, щоб хтось прийшов і сказав: так треба.
А більшість людей в нашій країні хочуть так жити. Артисти шукають продюсера, який скаже їм, як виглядати і що співати. Прості люди просто сидять чекають, поки їм піднімуть зарплату...
Зрозуміло, цим українські люди і відрізняються від американців.
Шуров: Справа не в людях, люди скрізь однакові. Не треба думати, що у нас вони більш заздрісні або ліниві. Просто є сформована роками певна система, пристрій, що дає певний набір можливостей. У нас, на відміну від, наприклад, США чи Франції, де я навчався підростом, до реалізації себе, до самоповаги дітей підштовхували тільки батьки. Що вони зробили - то ми і бачимо.
Я ось мільйон разів вже Україну об'їжджав по колу з концертами. І не було такого міста, де б хто-небудь не після концерту підійшов і не сказав: "Ви знаєте, я через вас знову зацікавилася грою на фортепіано. В дитинстві дуже хотіла займатися, але батьки не відвели. Зараз мені 35 років, як мені знову почати?"
А до 35 років вже пальці затиснуті! Хоча зараз придумано мільйон приладів, щоб видавати красиві звуки, не навчаючись за багато років у школі. Наприклад, "гнучке" піаніно Seaboard, інструмент нового покоління, винайдений англійськими студентами. У нього дуже тактильна клавіатура, ти як би "обіймаєш" її пальцями.
Фото: Клавіатура нового покоління Seaboard
Шуров: Зараз у нас теж дуже багато дітей, у яких батьки просто не вклали нічого, крім їжі та настанов. Тому що люди погано живуть, у них не вистачає сил подумати про щось інше, крім виживання. Взагалі, адже це складна робота і багато грошей - виростити дитину вільною людиною, яка багато вміє.
У вас із сином - виходить?
Шуров: Сподіваюся, так. У майбутньому році збираюся повернутися в Юту, в ці місячні пейзажі, і сина хочу взяти з собою. Америка зробила на мене дуже великий вплив, і я хочу, щоб вона почала на сина його теж надавати. У 16 років я вже робив там сайти - тоді як мама у Вінниці, щоб читати мої емейли, ходила в єдиний у місті заклад, здається, торгову палату, де був комп'ютер з інтернетом.
Мені цікаво, щоб син повчився в різних місцях. Йому 12 років, слава Богу, у нього є дитинство... Намагаюся його не пресувати, нехай живе і радіє, поки можна. Ми його не пристроюємо в проекти, в які постійно його звуть, тому що він дійсно класний, розумний, харизматичний пацан. Грає на гітарі, фортепіано, барабанах, чудово співає.
Хоче піти батьковою стежиною?
Шуров: Зараз у нього поламається голос, і ми подивимося, чим він захоче займатися. Тому що я, пам'ятаю, тоді зазнав полегшення, коли з мене зняли всі ці дурні огляди художньої самодіяльності, де я брав участь у 22 номерах із тридцяти.
"Концертний контакт" - це улюблена частина вашої професії?
Шуров: Свідомо чи ні, на концерті я віддаю людям все найкраще, що є в мені, за великим рахунком. Навіть моя сім'я ревнує до цього моменту!
Розумієте, я їм віддаю - і вони тобі це повертають радісно. Я налаштовую їх, а вони настроюють мене. Давно вже не намагаюся нікого ламати або щось нав'язувати - переконався на досвіді, що музика сама все зробить.
Ми зі слухачами як би домовляємося про ситуацію, що зараз ми півтора-два години живемо на цій планеті під назвою Ріапобой. Кому не подобається - той квитків не купував і не приходив, тому ми обопільно як би з усім згодні.
І принадність у тому, що Ріапобой ще не настільки сформований колектив, що ти заздалегідь знаєш: ось у цьому місці я піднімаю руку - і всі в залі теж її піднімають. Для мене це скоріше неприємне відчуття, ніби я уперся головою в стелю. Мені цікавіше знаходити контакт із глядачем. Це дає цікавий заряд.
На самому початку Ріапобой був схожий на мене, пробиваючого лобом стіни. Слухач мав від мене очікування. Людям взагалі не властиво легко приймати щось нове. Я як Скорпіон взагалі завжди починаю з заперечення - такий вже хрест, нічого не вдієш... Але з часом люди звикають до того, що ти існуєш, до того, що у тебе, як у Баби-Яги, на все є своя думка, і починають вбирати його і повертати все сказане сторицею.
Та ви скоро будете збирати стадіони!
Шуров: Неї, стадіони треба планувати як фінальний акорд своєї творчої кар'єри.
Шуров: Ми зараз готуємо тур в підтримку нового альбому, і я знову перед дилемою. У мене більше 30 пісень, з яких можна вибудувати будь-концерт. Можна зробити душевно і лірично, можна драйвово і скакательно, можна артово. Тому що Ріапобой завжди балансував на цій тонкій лінії, у складній позиції між артом і масовістю. Наше звучання - це не в повному сенсі слова арт, але і недостатньо просте і зрозуміле, щоб бути масовим . Єдиний шлях - це виростити свою аудиторію, підтягнути до себе свою прошарок, яка за мене потім буде "стояти з сокирою".
Чия творчість викликає у вас постійний відгук?
Шуров: Джек Уайт (екс-фронтмен The White Stripes. - Авт.). Його музичний світ мені близький і зрозумілий. Напевно, ми слухали одну і ту ж музику в дитинстві.
Є люди в Україні, які роблять речі, цепляющие по-справжньому. Dakh Daughters прекрасні в тій ніші, в якій вони працюють. "ДахаБраха" теж: напевне, людям було б нецікаво 10 років дивитися на одні і ті ж костюми і шапки, якби там не було чогось основоположного - зрозумілого в міжнародному масштабі драйву.
Зараз в українській музиці жіночий період, жінки рулять, більшість з виникаючих українських виконавців жінки. DaKooka, Вів'єн Морт. У тих же Dakh Daughters співає сім дівчаток, кожна з яких може в подальшому зробити свій сольний проект - можливо, він не буде масовим, але він буде цікавим і харизматичним.
Як вам Земфирин проект The Uchpochmack?
Шуров: А вже можна говорити, що це Земфіра? (Посміхається.) Учпочмак - це дуже круто. У мене є вініл.
Зізнайтеся, вам її не вистачає?
Шуров: Мені завжди не вистачає з нею творчої взаємодії. Але я ніколи не став би форсувати ці моменти. Це сталося у нас дуже природно, ніхто нікого не примушував, не стояв з пістолетом біля скроні - "ти будеш грати це, я буду грати ось це". Я дуже поважаю цю історію за її щирість і легкість. Тому якщо це виникне знову - добре, а ні - мені достатньо того, що було.
Дмитро Шуров, з вами легко співпрацювати? Або ви конфліктна людина?
Шуров: Я з собою співпрацюю чудово. Я конфліктна людина. Я критичний людина. Я різкий людина. Зі мною дуже складно. З іншого боку, я віддаю абсолютно все, що на даний момент маю - і творчо, і енергетично, і людськи, - людям, які зі мною співпрацюють. І все, чого я чекаю від них того ж самого у відповідь, або хоча б класне соло.
Тобто, по суті, мені багато не потрібно. Музика для мене завжди стояла і стоїть на першому місці. Мені дуже важливо, щоб люди бачили в цьому не тільки себе, щоб "горіли" цим. Я розумію, це дуже складно підтримувати. У всіх є свої історії, таргани, тому буває важко. Але я не готовий з-за цього ставати іншою людиною або перебудовуватися.
І так доводиться йти на дуже багато конформизмов, і краще нехай вони лежать у площині логістики, поїздок, репетицій. Адже ми репетируємо в основному вранці, тому що у одного музиканта постійно плани на вечір, а в іншого маленька дитина, і йому треба після обіду з ним сидіти. Я не можу сказати, що люблю репетирувати в 9 ранку, коли ні голос не працює, ні голова. Але ми вже втягнулися, це дрібниці.
Шуров: Я довго носився з ідеєю знайти пару таких, як я, і зробити з ними групу. Але такі, як я, самі створюють групи або самі над собою працюють. Дуже мало людей готові об'єднуватися, всі хочуть feat'и (скорочення для "featuring"; явище в шоу-бізнесі, коли артист або група запрошує іншого артиста або групу в одну зі своїх пісень, зазвичай з метою зробити її більш популярною або заробити швидкі гроші для другого артиста. - Авт.). Я за десять листів в день отримую: "давайте зробимо фіт".
Але я не хочу робити фіт - я хочу робити музику разом, не важливо, чию, за великим рахунком. Фиты - це більше маркетингова штука! Мені цікаві більш тривалі зв'язки, мені не цікаво "на одну ніч". Але знайти людей, з якими мені було б по-справжньому довго цікаво і хотілося б по-справжньому заглибитися у те, що дуже складно.
Був у мене один такий чоловік - Юрій Хусточка (бас-гітарист, соратник по "Океану Ельзи" та Esthetic Education. - Авт.), але він поїхав жити до Франції. У нього там, слава Богу, все добре, він дуже щасливий. Ми з ним уже кілька місяців намагаємося на нейтральній території перетнутися, записати хоч що-небудь.
Діма, а ви могли б поділитися з нашими читачами роздумами на тему тиші як частини творчості?
Шуров: Кандинський у своїй книзі "Точка і лінія на площині" багато пише про простір між точками. На його думку, воно й становить сутність мистецтва. Так і для мене: в музиці найголовніше - це час, простір між звуками, висловлюваннями. Причому я маю на увазі не просто темп, не той час, що калькулюється. Я кажу про якесь внутрішнє "часу", яке виражає, як людина хоче себе вкласти, коли виконує музику. Час - це особу, яку він вкладає у твір, це якісь микровещи на фізіологічному рівні, які дуже сильно змінюють музику навіть при одному і тому ж темпі.
Так, але все ще незрозуміло, чому ви називаєте ці "микровещи" часом.
Шуров: Хочете, назвіть це "особистістю". Час - це малообъяснимая субстанція, на відміну від особистості. Те, як людина вкладає себе в музику, робить її прослуховування нецікавим. Без особистості музика б нічим не відрізнялася від тиші. Тому що це просто набір атомів, точок. А потім на цей набір накладається людина зі своїм часом, який робить музику вже особистісної та цікавою. І тоді інші смертні зі своїми "тарганами" починають це слухати.
Цікаво, ви змушуєте себе слухати музику всіх цих незрозумілих ультрасучасних композиторів?
Шуров: Композиторів не змушую себе слухати, навіщо мені це треба. Змушую себе іноді послухати найпрогресивніші штуки з точки зору звуку, адже я ще і саунд-продюсер.
А кажуть, якщо слухаєш щось незрозуміле багато-багато разів, то у тебе в підсумку "відростає ще одне вухо". Ну, це допомагає, коли відчуваєш себе в глухому куті, коли хочеться музик нових самих.
Шуров: Ні, я олдскульний в цьому плані людина. Є чакра верхня, є нижня, якась музика відкриває тільки ту або тільки цю. Тобто все це на рівні "чіпляє або не чіпляє". Ніякого понад-вуха для цього не треба. Мені не треба щоб мені інші композитори т...ахали мозок. Я його собі сам т...ахаю.
А те, що ви говорите про відчуття безвиході - останній раз, коли зі мною таке сталося, в 2009 році, я створив Ріапобой. Це був як відповідь на цей стан. У нас був дуже насичений виток з Земфірою, така активна історія з Esthetic Education, і раптом я зрозумів, що вона закінчена, мої друзі розлітаються в усі сторони. Пішов грати на барабанах в панк-групу, натер собі купу мозолів і зрозумів, що це не для мене. А потім взяв і написав пісню "Сенсу.немає", яка стала початком Ріапобоя.
В принципі, я завжди писав дуже багато музики, і мріяв про те, що з нею підуть і слова, і мені буде що сказати, і буде кому це послухати.
Так, ви багато уваги приділяєте текстів, ведете себе зовсім не характерно для таких махрових піаністів-композиторів, яким вас звикли сприймати.
Шуров: Нічого не можу з цим вдіяти. У новому альбомі у мене один трек буде взагалі як ціла книга, це інтелектуальний хіп-хоп під назвою "Поза часом". По музиці, словами, бітам, за вибором інструментів, побудови форми пісні в Україні ніхто такого не робив досі! При цьому будуть треки, які абсолютно легкі, прозорі і жизнеутверждающи, і пара сопливих пісень про кохання, без яких неможлива музика.
Напевно, просто гарної музики я пишу багато окрім Ріапобоя, і отримую від цього повну сатисфакцію. Наприклад, зараз пишу балетну казку "Вартові мрій", яка до Нового року з'явиться у вигляді телепостановки і у вигляді "живих" різдвяних вистав. Для неї навіть будують спеціальний павільйон на ВДНГ. Ще пишу музику в українські фільми та серіали, які поки не можу анонсувати.
Крім того, московський театр "Современник" замовив мені музично оформити казку "Попелюшка". По суті, вона розрахована на дорослих: як говорить сама режисер, Мачуха там для пап, Фея для бабусь... Король там співає пісню "Важко бути королем і ніхто мене не любить", у Попелюшки абсолютно унікальна пісня про маму, яку вона співає, коли залишається одна. Ми ще не вирішили, як цей жанр назвати, тому що слово "мюзикл" їм не подобається.
Нещодавно викопна українська група "Хамерман знищуе віруси" презентувала панк-оперу "Рожевий бутон". У вас, здається, теж з'являлася така задумка...
Шуров: Так, це самий особистий із моїх проектів, який в майбутньому році я сподіваюся, нарешті, реалізувати. Оперу "Лев і Лея" по частинах пишу з 2010 року. Напевно, з музичної точки зору до неї ближче всього творчість Бьорк: просунута суміш академічного оркестру з электронщиной і будь-якими підручними засобами. Зараз збирається колектив з дуже крутих українців, досвідчених кожен у своїй сфері людей - і від мене терміново потрібно скласти всі частини в цілісний твір. Хто конкретно буде задіяний в постановці, скажу ближче до справи, бо з досвіду знаю, що багато хто відсіється по дорозі.
А свою книгу коли-небудь напишете?
Шуров: Так, видав би з задоволенням! Причому вже точно знаю, що в ній розділ-післямова: "Листи моїх друзів і сучасників". У мене вдома лежить татко з таким заголовком, яка постійно оновлюється. Люди часто говорять в листах те, що не сказали б в обличчя.