Пітер Залмаев: "Перемога рано чи пізно буде на боці тих, хто пам'ятає історію"

Пітеру 40 років. Уродженець Донецька і ось вже 17 років як житель Нью-Йорка, він вільно володіє англійською, іспанською, російською. Здатний підтримати бесіду на італійською, німецькою або французькою. Нещодавно почав відновлювати свій, на жаль, забутий український, - читає українських авторів, таких, наприклад, як Жадан. Колекціонує книги, підписані авторами. У його колекції - 400 видань з автографами Максима Горького, Джозефа Конрада, Теодора Драйзера, Йосипа Бродського.

Залмаев - кандидат політичних наук, директор міжнародної некомерційної організації "Євразійська демократична ініціатива". З 2000-го по 2006 рік працював у правозахисної організації "Міжнародна ліга з прав людини", де курирував країни колишнього СРСР. З 2011 року - член ради директорів "Американського єврейського комітету". Сьогодні Залмаев координує програму, присвячену 75-річчю трагедії Бабиного Яру при канадської організації "Українсько-єврейська зустріч".

З політичною і соціальною ситуацією в Україні наш герой знайомий не з чуток - тільки в минулому році він приїжджав до нас дев'ять разів.

Про особливості українського менталітету, зовнішні загрози для України та відкритому вікні можливостей читайте в ексклюзивному інтерв'ю Пітера Залмаева для Styler.

Почнемо з самого животрепетного - повернення додому Надії Савченко. Які будуть наслідки цієї події? Яка, на вашу думку, роль цієї особистості в історії України?

Звільнення Савченка - це для всіх українців, зрозуміло, торжество духу і справедливості. Вона стала символом боротьби України за свій суверенітет, під натиском багаторазово переважаючих сил ворога. Вона, безсумнівно, герой цієї абсурдної війни. Але, як показав досвід з попередніми героями - наприклад, Семеном Семенченко, - перехід від воїна до політику рідко буває успішним. Тому плекати надії на те, що Надія зможе мобілізувати народний дух у цивільному руслі, як вона це робила, будучи в полоні, або ж бути самостійною політичною фігурою, я б не став.

Перше місце Джамали на Євробаченні 2016 – це культурна, чи все ж таки політична перемога України?

У Кримських татар є свої дуже серйозні претензії до Росії. Їх лідер Мустафа Джемілєв змушений був тікати з півострова. Це вже двічі гнана одним і тим же завойовником нація. Джамала мала повне, принаймні, моральне право використовувати культурну майданчик, щоб розповісти широкому загалу про трагедію свого народу.

Згідно з правилами Євробачення, відверто політичні виступи на конкурсі заборонені. Організатори зійшлися на тому, що пісня української виконавиці не мала явної політичного забарвлення. Дівчина співала про свою спадщину, одночасно трагічний і прекрасний. І всі складові її виступи були органічні: музика, хореографія, візуальний ряд. Цим і викликана підтримка Європи. Ну а якщо вже й говорити про "перемогу України над Росією", то вона скоріше історична, ніж політична.

Фото: "У мене порівну української, єврейської та російської крові", Пітер Залмаев (з особистого архіву)

Аргумент Кремля про те, що "Крим споконвічно наш", розсипається в пух і прах при вигляді виконавиці, яка представляє народ, що з'явився на півострові як мінімум на три століття раніше росіян. Народ, який визнав і визнає суверенітет України виключно над своєю історичною батьківщиною. Перемога рано чи пізно буде на боці тих, хто пам'ятає історію.

Наші артисти продовжують гастролювати в РФ. Чи можлива подібна ситуація в Ізраїлі. Наприклад, гастролі в Палестину?

В Ізраїлі неможливо таке організувати, оскільки буде жорстокий осуд і народний гнів. Хоча заборона на обмін артистами не повинен виноситися на державний рівень і регулюватися законом. Якщо український співак поїхав виступати в Москву, то головним покаранням для нього буде реакція українських фанатів – вони просто більше на його концерти не прийдуть. Не треба уподібнюватися Росії і займатися цькуванням діячів культури.

Ви живете в Америці - успішною і багатою країні. Що ж заважає Україні "прорватися"?

По-перше, треба взяти до уваги глобальний економічний фактор. Починаючи з 2008 року світова економіка переживає різні потрясіння. Економіку Росії трясе з ряду причин: санкції, стрімке падіння цін на енергоресурси. Ні для кого не секрет, що економіка України, хочемо того чи ні, все ж дуже тісно пов'язана з економікою РФ. Ця взаємозв'язок робить країну слабкіше.

Фото: "Я часто буваю в головних столицях світу. І більшість представників політичного класу все ще позитивно ставляться до України" ,Пітер Залмаев (з особистого архіву)

Звичайно, є і внутрішні фактори, які гальмують розвиток країни. В першу чергу - кровоточива виразка на Донбасі. Війна на Сході буде залишатися одним з величезних витрат державної скарбниці ще довгий час. Також слід зазначити, що з анексією Криму Україна втратила велику кількість фінансового і людського капіталу. Всі ці фактори в сукупності ускладнюють економічний розвиток, але одночасно дають прекрасну можливість почати з нульової точки, відкриваючи двері для таких необхідних реформ економіці.

Існує рятувальна ниточка?

Існує, і Україна відчайдушно намагається за неї вхопитися. Мова йде про продовженні траншів МВФ. Але це заслуживается зразковою поведінкою. В першу чергу - проведенням справжніх реформ по боротьбі з корупцією, відновленням привабливого інвестиційного клімату, реформування газового сектору.

Звичайно, звучить, як по формулі. На жаль, чарівної палички для України ніхто не придумав. Так званий "Вашингтонський консенсус" включає в себе баланс усіх гілок влади, прозорість в економіці і політиці і найголовніше - верховенство закону. Якщо Україна хоче стати успішною, то зобов'язана виконувати такого роду зобов'язання.

А як же людський фактор? Хіба особливості менталітету не впливають на розвиток держави?

Ви знаєте, перше, що приходить на розум у пошуках відповіді, що ж українцям не вистачає в плані ментальності, так це згуртованості на рівні родинних зв'язків, сім'ї, кола близьких знайомих і друзів. За індексом країн, де оцінюється рівень соціальної згуртованості (на рівні сім'ї), українці займають практично останнє місце в світі.

Не потрібно навіть заглиблюватися в нетрі генетики, історії. Адже саме від ментальних особливостей виникають такі явища, як корупція. Це прояв недовіри до влади, один до одного. Потрібно починати зміни з себе, тоді й країна буде змінюватися.

На Майдані згуртованості цілком вистачало. Чи Не так?

В останні два роки, і це відзначає більшість західних експертів, конфронтація України з РФ дуже сильно об'єднала українців. Такого підняття національної самосвідомості, яке ми маємо на тлі цієї неоголошеної війни, не було ніколи. Коли ви бачили таку величезну кількість українських дівчат у вінках та хлопців у вишиванках?

Звичайно, разом з цим з'явився і феномен "вышиватника" як реакція на феномен "ватника". Це інше питання для роздумів. Тим не менше, національна ідентифікація - це те, що країні потрібно для мобілізації в такий складний час.

Як довго вікно можливостей для України буде відкритим?

Капітал довіри вичерпується. Як усередині країни, так і на міжнародному рівні. Світ бачить Україну слабкою. Пригадую, під час своєї інавгурації Порошенко сказав, що українцем бути модно, що це звучить гордо. І це дійсно було так. Симпатії були дуже великі. Але через відсутність політичної волі для проведення реформ по-справжньому, а не для окозамилювання Заходу, вікно можливостей закривається. В принципі, ми це вже бачимо. Рівень підтримки країни за кордоном згасає.

Фото: "Києву потрібно свою "хату" приводити в порядок. Вичищати сміття з хати – тобто боротися з корупцією. Але розумно" - Пітер Залмаев (з особистого архіву)

Ще два роки тому про Україну говорили як про форпост західної цивілізації. Зараз же відоме видання The Guardian публікує статтю із заголовком "Україна - найкорумпованіша країна в Європі".

Виходить, Захід набридла "українська тема"?

Не зовсім. Я часто буваю в головних столицях світу. І більшість представників політичного класу все ще позитивно ставляться до України. Ліміт довіри не вичерпаний повністю.

При цьому не слід забувати, що путінська пропаганда не дрімає. Потрібно також брати до уваги той факт, що багато європейські країни зараз переживають економічний спад. Плюс катастрофічна ситуація з сирійськими біженцями. Це розхитує політичну згуртованість Європи. Зокрема, в російському питанні. Так що збереження режиму санкцій ЄС щодо РФ – під питанням.

На тлі цих факторів вікно можливостей для України стрімко закривається. Києву потрібно свою "хату" приводити в порядок. Вичищати сміття з хати – тобто боротися з корупцією. Але розумно.

А що, нашим антикоррупционерам розуму не вистачає?

Нині в Україні переважає популістська риторика боротьби з корупцією.

В Україні побутує думка, що джерелом всіх наших негараздів є саме олігархи...

Я не відчуваю ніякої любові до українських олігархів. Кажучи загалом, олігархат - це теж певна щабель розвитку суспільства. В Америці ще 100 років тому були свої олігархи – Рокфеллери, наприклад. З часом американські олігархи еволюціонували, хоч і болісно, в електоральну демократію. В Україні спостерігаємо схожу ситуацію. У кожного олігарха є своя площадка, телеканал. Кожен намагається виставити себе патріотом. Можливо, з часом вони дійсно до цього прийдуть.

А що стосується героя Panama papers президента Порошенко?

З самого початку Порошенко був і залишається дуже ефективним спікером на Заході. Він може донести головні меседжі про те, що Україні потрібна допомога. Чудово володіє англійською мовою. Має певну харизму. Раніше таких президентів в Україні не було. Хоча це зовнішнє враження. Його діяльність всередині країни – окремий і неоднозначний розмова.

Фото: Леонід Кравчук, Пітер Залмаев, Леонід Кучма (особистий архів Пітера Залмаева)

Ви український єврей, який живе в Америці. Чому емігрували?

У мене порівну української, єврейської та російської крові. До Америки приїхав в 1994 році - на навчання за стипендії. Тут і залишився. Завжди було бажання жити не так в Америці, в Нью-Йорку, який, до речі, вважається одним з найбільш корумпованих штатів. Щось в українському дусі. Зараз половину свого часу проводжу в Україні.

Чому варто повчитися в американців?

В Америці верховенство закону - не порожні слова. Ось цього дійсно Україні можна повчитися – західної демократії. Хоча в політичному плані зараз в США краще нічому не вчитися. Бачимо страшну поляризацію, як в Конгресі, так і в суспільстві в цілому.

Дональд Трамп - яскравий приклад того, що американська демократія підхопила сильну застуду, грозящуюся перерости в запалення легенів. Політики б'ються між собою. Ми часто чуємо, що в США немає корупції. Це не зовсім так. У нас інші її форми. Вона узаконена. Якщо багатий чоловік потрапив в халепу, він миттю наймає велика кількість адвокатів. Ті, в свою чергу, затягують судовий процес до такої міри, що доводиться йти на мирову.

"Договірняк" має місце і в американській судовій системі - адже вона заточена на годівлю високооплачуваних адвокатів, які платять величезні гроші за навчання ремеслу. Це видозмінена корупція.

Україну часто порівнюють з Ізраїлем. Логічне порівняння?

Ізраїль ще більше, ніж Україна, оточений ворожими країнами. Навіть Єгипет і Йорданія, з якими підписано мирний договір, не розглядаються в ролі друзів. Ізраїль – країна різношерста. Сюди приїхали євреї з різних країн, представники різних класів. Це "багатонаціональна держава, якщо ви мені дозволите це іносказання. Все ж воно виховало в собі єдність, - як реакцію на постійну облогу.

Сьогодні конфлікт на Донбасі наполовину заморожений. Українці починають ополчатися один на одного. Розглядають, когось вкусити. Це неправильно. Беручи до уваги зовнішню агресію РФ, Україна може, як ніколи, перейняти досвід Ізраїлю - згуртуватися.

Як надалі розвиватимуться стосунки між Україною і Росією?

Україна і Росії завжди будуть сусідами. Цього, на жаль, не зміниш. З часом стосунки стабілізуються. Хоча думаю, що це не будуть дружні стосунки, принаймні, на покоління, а то і два вперед. У цьому "заслуга" Путіна.

У Росії проживає велика кількість українців. Відносини між двома країнами повинні розвиватися на рівних. Якщо Москва не прийме цей факт, то нічого доброго не вийде. Контроль над українською кордоном повинен бути відновлений повністю. І виконання цього завдання залежить виключно від політичної волі Путіна.

Можна назвати головних друзів України на міжнародній арені?

Головні партнери для України - це Німеччина і США. Тут треба враховувати кілька важливих моментів. Той же претендент на президентське крісло у США Дональд Трамп зізнався в любові до Путіна. Він виступає проти будь-якого сприяння Вашингтона врегулювання українсько-російського конфлікту. Також ініціює дискусію щодо самої міжнародної місії, ролі США, самої ідейної начинки країни. Мовляв, Америці потрібно перестати бути "з поліцейським кийком для всього світу". Його головний опонент - Хіларі Клінтон, - звичайно, буде набагато прихильною до України.

Що стосується Європи, зокрема Німеччини, то російська пропаганда працює там "на повну". На канцлера Німеччини Меркель зараз йде сильний пресинг. Так що навряд чи вона буде активно займатися українським питанням. Так що Україну чекають складні часи - і треба бути готовим до тривалої боротьби на всіх фронтах.