Без гострого капелюха: якою була відьма за повір’ями українців

Відьму в українських народних уявленнях не обов’язково можна було впізнати за зовнішністю. Вона носила звичайний одяг, жила поруч, а підозри могли впасти на сусідку, якій приписували здатність забирати молоко в корів або впливати на погоду.

Якою відьму уявляли українці, Styler розповіла Дар’я Анцибор - фольклористка та наукова редакторка проєкту про осмислення й збереження традицій "Витоки" від Zagoriy Foundation.

Як виглядала відьма

"Українська відьма зовні не відрізнялася від інших жінок, і найчастіше в ній підозрювали сусідку або самотню жінку", - зазначає Анцибор.

Звичний для сучасної геловінської картинки гострий чорний капелюх не був характерною ознакою українського образу. За словами наукової редакторки "Витоків", відьма ходила у звичайному вбранні своєї громади.

Водночас у деяких місцевих віруваннях їй приписували приховану тілесну особливість, невеличкий хвіст біля куприка, різнокольорові очі та підвищену волохатість.

Чим відрізняли "вроджених" і "навчених" відьом

В народних уявленнях розрізняли відьом "вроджених" і "навчених". Саме слово вона пов’язує з "відати", тобто "знати".

Хвіст подекуди вважали ознакою "вродженої" відьми. Але значна частина повір’їв стосувалася не зовнішності, а дій, які їй приписували.

"Її шкода була передусім господарська: вона забирала молоко в чужих корів, збирала росу з чужих пасовищ, надсилала хвороби, могла впливати на дощ", - розповідає Анцибор.

Найактивнішою відьму вважали на Юрія, на Купала та у Святвечір.

На кого могла перетворюватися відьма

За народними віруваннями, відьмі приписували здатність змінювати подобу. Вона могла обертатися на кішку, собаку, жабу або навіть фізичні об’єкти, як клубок ниток або копицю сіна.

Незвичними були й уявлення про її пересування.

"На Лису гору літала на рогачі, помелі чи верхи на людині", - зазначає Дар’я.

Отже, помело траплялося і в українських повір’ях, але воно було лише одним із кількох можливих засобів такої фантастичної подорожі.

Як, за повір’ями, від неї захищалися

Анцибор, спираючись на етнографічні матеріали науковців, називає свячену воду, мак, осику, а також крейдяні або випалені хрести на дверях.

Ці предмети й знаки належали до народних способів захисту від приписуваного відьмі впливу. Так люди боролися з власними страхами й вірили, що убезпечують себе і господарство від негараздів.

Що відомо про проєкт "Витоки"

"Витоки" - проєкт лабораторії суспільних практик Zagoriy Foundation, який досліджує традиції минулого та їхнє місце в сучасному житті.

Разом із Фундацією Катерини Осадчої та видавництвом Stretovych команда створила книгу "Родинне Різдво для всіх". Її науковою редакторкою стала фольклористка й антропологиня Дар’я Анцибор.

Видання містить розповіді про різдвяні звичаї, сценарії святкування та QR-коди з колядками й майстер-класами. Вихід у книгарнях запланований на 20 листопада.

Раніше ми писали, коли Велесова ніч і чи святкували її наші предки.