В українській розмовній мові часто можна почути вживання дієприкметників на -учий та -ючий, однак літературні норми радять уникати калькованих форм. Одним з таких слів є "віруючий", яке часто можна почути в українській мові.
Чому слово "віруючий" вживати недоречно і як сказати правильно, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на роз'яснення мовознавця та викладача Олександра Авраменка на каналі в YouTube.
Чому слово "віруючий" - неправильне
За словами мовознавця, слово "віруючий" звучить кострубато, на кшталт "завідуючий", "странствуючий", "поючий" - і це все не просто помилки, це калька з російської мови.
Авраменко наголошує, що така форма створює враження штучності та не відповідає усталеним мовним нормам.
"Слово віруючий звучить як нав’язана калька і несе в собі відбиток іншомовного впливу - краще використовувати усталені синоніми", - підкреслив він.
За даними Словника української мови, дієприкметники з правильними закінченнями мають передавати смислове забарвлення дії чи стану без надмірного калькування з іншомовних зразків.
А як сказати правильно?
Замість дієприкметника "віруючий" рекомендується використовувати іменникові форми. Згідно з лексикографічними джерелами та мовними рекомендаціями, правильними синонімами є:
Вірянин - класичне слово, що позначає людину, яка сповідує релігійну віру.
Вірний - вказує на лояльність та відданість своїй вірі.
Правовірний - підкреслює дотримання істинних канонів релігійної традиції.
Альтернативно можна вживати описову фразу "людина, яка вірує", що є більш гнучким і сучасним варіантом.
Раніше ми писали про те, чому "носки" українською не "шкарпетки" та як говорити правильно.
А ще розповідали про те, як говорять українські котики та чому вони не "м'явкають".
