Чарівний голос Чиполліно

Книжка, про яку піде мова, написана з усіма належними в сатиричному жанрі "лексичними особливостями. Тобто з нецензурною лайкою, як нині прийнято попереджати на обкладинках, "незручними" політичними темами і відповідними "позиціями". А також обов'язкової табуйованою темою. Хоча які можуть бути сьогодні заборони – в соціальному і мілітаристському контексті? Війна і не таке спише.

Взагалі, політична сатира (а "Ноука від Гіркого Лука", тобто "збірник лекцій з кацаповедению", видана відомим блогером і мережевим тролем) у нас завжди була як в анекдоті про американця і "совка". Коли перший хвалить свою демократію, при якій у Америці можна вийти на площу і на весь голос крикнути, що американський президент – дурень, а другий відповідає, мовляв, у СРСР не гірше. Там теж можна скільки завгодно кричати, що американський президент - дурень, і нічого тобі за це не буде. У цій збірці памфлетів йдеться вже не тільки про "іншому" - ворога, друга, президента – але й про своє особисте – рідному, ближньому, знайомому.

На самому початку автор звично дякує Бога за те, що я не кацап", і подальшу науку можна починати з легким серцем, а також присмаком "революційною" ейфорії. Причому псевдонім "Гіркий Цибуля" можна інтерпретувати не в контексті "некультурну" овоча, а в сенсі того, що "лук" - це дивитися, розумієте?

У будь-якому випадку, зрозуміти це популярне, кажуть, явище можна спробувати навіть без огляду на його очевидну політичну некоректність. Хоча, про це автор книги відразу попереджає. Мовляв, яка може бути коректність, якщо вже два незалежних десятиліття українців поливають брудом з того боку сусідського паркану.

"Тепер ти питаєш мене, навіщо я це пишу? – відповідає він уявному співрозмовнику. – Щоб це більше не повторилося. Щоб більше ніхто не купив нас на дешеве "братство" і лялькову рукавичку "дружби", натягнуту на кулак з дулею".

Історичної пам'яті заради варто згадати, що така можливість у нас вже була.

"Дякую тобі, війно", - писав в 1942 році в своєму одіозному "Щоденнику" Аркадій Любченко. Той самий, який тільки після визволення України від більшовиків зумів на сторінках "Нової України" розповісти всю правду про "червоної" окупації. Причому з поверненням радянської влади цю саму правду – про "братній" дружбу за тим же парканом, а також в рідному колгоспі Спілки письменників – знову заборонили на довгі роки.

Про що цього разу чергова "ноука" прифронтового часу, уривки з якої розлетілися по інтернету, опавши суху листям в книжку з штучно засмальцьованій обкладинкою? З мережевим жаргоном і лексикою для дорослих, про що попереджає анотація. Звичайно, все це про "вату" - в голові і життя, а також про "телевізор", "менталітет", "уманський антисемітизм", "щедрих кацапів і жадібні хахлів", "духовні скріпи", "мерехтливих москалів".

Є ще "лист Адольфа", розповідь про відпочинок на морі в 1996-му, суцільні цитати з Ільфа-Петрова, парафрази з Гоголя-Шевченка, а також щедрою на міщанські перли радянської кінокласики зразок "Чарівного голосу Джельсоміно", що видає в авторі людини "старшого шкільного віку".

В принципі, "Ноука від Гіркого Лука" - це цілком пристойна сатира, не гірше тієї, що завжди друкувалася на російському ресурсі "Удав", звідки в "живу" літературу вийшли такі зірки, як Сергій Мінаєв і Герман Садулаєв. В силу централізації життя в радянському світі творча злість тамтешніх героїв, у яких в житті все було добре, і тільки в літературі не друкували, вихлюпувалася на якісь загальні, не патріотичні і тим більше не націоналістичні речі. Так могли жартувати тільки ті, кому на Русі завжди було добре жити, і хто з ввічливим нерозумінням дивився на творчі потуги "братів своїх менших" в Україні.

Тим часом в Україні все було навпаки. По-перше, історично склалося звичка при будь-якій можливості приколюватися над колишнім "старшим братом", по-друге, "українське" тут завжди означало "антиросійське". І тому популярними були сатиричні тексти Леся Подерв'янського, де суржик і "московська лайка" виконували роль "патріотичних" маркерів "українського" продукту.

На цей раз у Горького Лука особливого суржику немає, а лексичні конструкції і в цілому жанрова стилістика – лаконічні, колючі, злі, – не мають нічого спільного з міським фольклором того ж Подерв'янського. Безумовно, все це на злобу дня, коли на радіо закликає "не піддаватися паніці" Дід Свирид, а в літературі саджає за парту Гіркий Цибуля. Кажуть, його читає сила-силенна народу, якому війна знову розв'язала руки і язик, як у часи Любченко, а те, що пише цей автор російською, так це, мабуть, щоб по той бік "братського" забору зрозуміло було.

До речі, під час дискусії з читачами на Книжковому Арсеналі Лесь Подерв'янський розповів про "витік мізків", української діаспори в Чикаго і російських книгах.