Садиба магнатів Харитоненків, покинуті володіння цукрозаводчиків і унікальний музей – далеко не всі місця, які можна встигнути побачити за вікенд
Багато хто знає, що на західній Україні – унікальні замки і палаци. Широко відомий Букській каньйон в Черкаській області або Коростишівський кар'єр на Житомирщині. Але, як виявилося, не багато хто чув про цікаві місця Харківщини. А на ділі - не вистачить і пари вихідних, щоб побачити всі цікавинки цієї області.
Сьогодні пропонуємо вам дослідити Слобожанщину: насолодитися місцевою природою, дізнатися про історії з життя аристократичних родів і здивуватися новому.
Фото: Краєвиди Харківщини по шляху маршруту вихідного дня (Олег Божко)
Ми відвідаємо найцікавіші місця цієї області – музей у селі Пархомівка з картинами Малевича і Пікассо, родинний храм меценатів Харитоненков в селі Володимирівка, Краснокутський дендропарк, якому налічується більше двохсот років. І, звичайно ж, обов'язково варто побачити справжню перлину Харківщини – особняк у Шарівці.
Цей палац 18-20 століття відомий своїм мальовничим і, як його ще називають, "цукровим" зовнішнім виглядом. Не варто обходити увагою і сам Харків. В ньому ми відвідаємо художній музей, в якому експонуються картини Тараса Шевченка та інших знаменитих художників.
Маршрут вихідного дня:
Київ-Харків - село міського типу Шарівка - село Володимирівка - село Основинці - село Пархомівка - Харків - Київ
Є два хороших способи дістатися до Харкова з Києва. Обидва відносяться до залізниці. На Київському залізничному вокзалі можна сісти на ранковий Хюндай, і в обід ви вже будете у потрібному вам місці.
Другий спосіб – придбати квиток на нічний потяг, що прибуває до Харкова рано вранці. У другому випадку у вас буде більше часу, щоб дослідити всі цікаві місця.
Фото: Маршрут вихідного дня Харківської області (maps.google.com.ua)
У Шарівку, Краснокутський дендропарк і інші захоплюючі пункти на карті області, з Харкова пропонують вирушити туром вихідного дня. Це можна зробити, замовивши екскурсію в одного з багатьох туристичних бюро. Якщо ж їхати самому, то краще автівкою. Адже автобус між селами – річ досить непередбачувана, і часом їх можна чекати дуже довго.
Згідно з багатьма рейтингами, Харків кілька років поспіль посідає одне з перших в Україні місць за комфортом життя. Ті, хто не був у Харкові давно, може зауважити: за останні пару років він явно змінився у кращий бік. Тут з'являються нові дороги, будуються комфортні трамвайні переїзди, а вулиці (переважно в центрі) – чисті і затишні.
Кількість місць, які варто відвідати в Харкові, не злічити: це і найбільша в Україні площа Свободи і 12-та з найбільших площ світу. У Харкові можна прогулятися старими вуличками центру міста, відвідати оперний театр і безліч музеїв. У Харкові діяв і знаменитий театр-студія "Березіль", заснований Лесем Курбасом у Києві, але перенесений в Харків.
Фото: Харківський художній музей має одну з найбільших в Україні зібрань живопису (Олег Божко)
Сьогодні ми відвідаємо один з музеїв – Харківський художній. Чому ж варто завітати саме сюди? Як мінімум тому, що це місце – одна з найбільших в Україні установ, де зібрана унікальна колекція картин художників України, Росії та західних країн. Це місце буде цікаво й тим, хто зовсім не цікавиться мистецтвом, але хоче побачити картини знаменитих художників.
Будинок, у якому нині знаходиться музей, було збудовано як житлове приміщення 1912 року за проектом архітектора Бекетова, якого в Харкові знають практично всі: тут він знаменитий приблизно так само, як і Владислав Городецький в Києві. Хоча стилі проектованих ними будівель ніяк не схожі один на одного. Цей будинок побудований в стилі класицизм з елементами бароко і модерну.
Фото: У музеї є знаменита картина "Запорожці пишуть листа..." Іллі Рєпіна (Олег Божко)
“Такої спадщини, як у нас, не має жоден музей України, - говорить Валентина Мизгіна, директор Харківського художнього музею. - Ми давно досліджуємо історію розвитку музеїв в місті і регіоні. І виявилося, що в 1805 році засновник харківського державного університету Василь Каразін купив в Петербурзі у дуже відомого лінгвіста колекцію гравюр, в якій були і Дюрер, і Ван Дейк. Ця колекція складалася з двох тисяч експонатів. Це стало каталізатором подальшого колекціонування унікальних експонатів. Картини збирали й інші колекціонери, спеціально щоб потім передати їх Харкову".
19 століття стало часом творення для колекції Харківського музею. У цей період відкривається кабінет сходу і інші виставкові зали. Також завдяки приватним колекціонерам і меценатам в місті з'являється ще один музей.
Фото: Тут можна побачити унікальне зібрання картин європейських художників (Олег Божко)
“Все тривало благополучно і добре до 1917 року, - продовжує розповідь Валентина Мизгіна. - Потім була революція. Змінюється влада, змінюється ставлення до мистецтва і до тих людей, у яких вдома предмети мистецтва є. З приходом більшовиків утворюють один соціальний музей імені Артема. А далі, у 1920-ті роки, були суцільні реорганізації нашої колекції. Під час якої багато, звичайно, і пропадало. Цей час не сприяв розвитку музейної науки. Музейники Харкова були репресовані".
Перед тим, як у Харків прийшла Друга світова війна і місто було окуповане фашистами, всі твори із різних музеїв країни зібрали в одній українській державній картинній галереї, яка до початку війни налічувала близько 75 тисяч експонатів.
"Як писали газети тих часів, це був найбільший на території СРСР після Москви і Ленінграда музей. Але при цьому його не включили в план евакуації! І за дев'ять днів до того, як фашисти увійшли в місто, дали замість трьох вагонів для евакуації колекцій лише один вагон", - продовжує Валентина Мизгіна.
Фото: Тарас Шевченко, автопортрет (Олег Божко)
“Звичайно, в той єдиний вагон вміщували все, що можна вмістити. У нього завантажили унікальні картини, і пішов цей склад у Сибір. Там їх не чекали, у наступному місці – теж. У підсумку поселили наш музей разом з роботами Шевченка та іншою унікальною художньою спадщиною в гуртожитку льотчиків з кірогазами. В протипожежному відношенні – як раз "що треба". Також у будівлі музею зберігалися картини Тараса Шевченка. На його основі хотіли створити музей в Києві. Але приміщення не було! Картини тільки почали розпаковувати, і тут почалася війна. Всі ці ящики з роботами Тараса Шевченка стояли на дніпровській пристані, під дощем, погано охоронялися. Їх випадково помітив чоловік, який розумів, що таке картини видатного митця. Тільки завдяки цьому картини і перевезли до нас. Їх вдалося врятувати чисто випадково", - говорить Мизгіна.
Після визволення Харкова картини слова повернулися у місто. Але музей навряд чи коли досягне тієї кількості експонатів, які були в ньому до війни, говорить директор музею. Адже було знищено, спалено і раскрадено більше 70% унікальних картин.
Фото: Безліч картин з музею зникли під час Другої світової війни (Олег Божко)
“Спочатку грабувало Гестапо, потім дозволяли грабувати простим солдатам. На всіх цих експонатах, які ви побачите в музеї, лежить відбиток тієї довгої дороги в неопалюваному вагоні через всю Сибір, у Новосбірськ і потім – назад додому. Сьогодні в музеї – 25 тисяч експонатів. Швидше за все, ми ніколи не досягнемо довоєнного рівня", - пояснює директор музею.
Цікавий факт: До 1948 року вся колекція картин Шевченка перебувала в Харкові, і тільки потім її відвезли в Київ. “Хочу, щоб усі пам'ятали: тим, хто врятував картини Шевченка, був директор Харківського музею Федір Васильович Кривін. Йому вдалося врятувати усього 4 712 предметів мистецтва. Але їх було 75 тисяч!", - кажуть в Харківському художньому музеї.
Від Харкова до нашого наступного пункту призначення – трохи більше 40 кілометрів і з годину шляху. У Шарівці, селищі міського типу в Богодухівському районі на Харківщині, знаходиться Шарівський палац. Він має ще кілька назв: "цукровий замок", "шарівський замок", "шарівська перлина".
Садиба і справді нагадує казковий замок! Палац разом з парком і довколишньою місцевістю - це пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. У низині парку є два озера, а на спусках – розрослися масивні дерева.
Кожнен власник будівлі намагався додати до нього щось своє: один прилаштовував вежу, інший – розширив парк.
Фото: Розкішний Шарівський палац (Олег Божко)
Передній фасад будівлі прикрашений двома елегантними вежами зі шпилями і зубцями. Здається, точно такі башточки малювали художники, коли зображали замки принцес в дитячих книжках!
Ця мальовнича садиба заснована в першій половині 19 століття поміщиком Ольховським. Він, будучи людиною заможною і такою, що стежить за модою в архітектурі того часу, вирішив звести палац у неоготичному стилі. Ольховському також належали довколишні землі разом з лісами, а ще – винокурний завод.
Тренд середини 1800-х років серед багатіїв – вигравати або програвати свої володіння в карти. Таке сталося, наприклад, із замком у місті Жовква на Львівщині.
Фото: Будівля палацу перебуває в занепаді. Але у 2018-му його можуть реставрувати (Олег Божко)
А у 1860 році Ольховський програє садибу в карти, і після цього вона переходить новим власникам – німцям братам Гебенштейнерам. Вони звели на найвищому пагорбі замок з терасами і прикрасили його красивими рослинами. Через приблизно двадцять років замок купує цукровий магнат Леопольд Кеніг, широко відомий у той час підприємець.
Кеніга по праву вважали "цукровим" королем: його бізнес розвивався, маєток прикрашався і ставав все кращим. Підприємець не шкодував коштів на те, щоб зробити паркову зону і палац мальовничими. Територія парку навколо палацу розширювалася. До палацу привозили і висаджували екзотичні рослини, які стали справжньою окрасою місцевості.
Фото: У Шаровського замку за весь період його існування було більше чотирьох власників (Олег Божко)
Четвертим мешканцем мальовничого Шаровського палацу став не граф або поміщик, а... туберкульозний санаторій. Він перебував тут з 1925 по 2008 рік.
Після цього будівля "цукрового" палацу поступово занепадала. Потім новим власником комплексу став благодійний фонд, який збирався створити тут центр культури і мистецтв. Але, як бачимо на фото, це починання зовсім не реалізується. Хоча сам Шарівський палац кілька разів пробували реставрувати.
Палац разом з фонтаном і прилеглими територіями знаходиться в занепаді і зараз: всередині збереглися лише кілька оригінальних ліпнин і малюнків на стінах. З зовнішньої сторони палацу видно, що штукатурка в багатьох місцях обсипалася, будівля тріскається і потроху розсипається.
Фото: Ліве крило палацу, що складається з двоповерхового скляної галереї, прибудували при СРСР (Олег Божко)
Але є і хороші новини! 5 вересня 2017 року стало відомо, що на наступний рік все-таки запланували реставрацію Шаровського замку, повідомляє Уніан з посиланням на прес-службу Харківської ОДА. Зокрема, планують провести реставрацію комплексу, відновити освітлення в будівлі палацу і очистити парк. До 2018 року на затвердження депутатам обласної ради підготували програму з охорони культурної спадщини, в яку включать всі глобальні роботи з реставрації палацово-паркового комплексу.
Далі вирушаємо в село Володимирівка, яке знаходиться зовсім поруч з Шарівкою. Тут знаходиться Наталівський парк, шедевр садово-паркової архітектури 19 століття, заснований меценатом Харитоненком.
Практично всі будівлі в парку, які належали родині магната, зараз занедбані і давно забуті. Але найбільш добре збереглася найкрасивіша пам'ятка – Спасо-преображенський храм, який був частиною комплексу.
Фото: Храм Наталівської садиби має незвичайний купол (Олег Божко)
Наталівка – саме так назвав розкішну садибу Харитоненко на честь своєї онуки Наталії. Тут розташовувалося багато розкішних будівель, в яких вирувало життя. Тут влаштовували чаювання, запрошуючи на них відомих гостей. Каталися на конях і прогулювалися доріжками мальовничого парку.
Але, на жаль, з усієї колишньої розкоші садиби збереглися тільки церква, флігель, водонапірна башта. А також – манеж і стайні. Вінчають композицію колишніх володінь магнатів в'їзні ворота і розкішний парк, що знаходиться поруч.
Фото: Храм Наталівської садиби має незвичний купол (Олег Божко)
Спасо-Преображенський храм - це родинний храм цукрових магнатів Харитоненків. Його не сплутаєш з будь-яким іншим храмом, адже виглядає він досить нетипово. Комусь воін здається непропорційним, а комусь - справжнім шедевром архітектури.
При спорудженні храму створили непропорційний загальним розмірам церкви купол-цибулину. На храмі – різьблені віконця і дзвіниця. Варто пройтися навколо церкви і придивитися до стін: на них є і різьблені розетки, і декоративні орнаменти, і навіть середньовічні рельєфи.
Храм зводили у 1911-1913 роках за проектом відомого академіка Олексія Щусєва. Будівлю вирішили розташувати в самому центрі парку. Цю церкву планували зробити сімейним місцем для молитви і усамітнення Харитоненків. Кажуть, меценат збирався створити тут цілий музей ікон і церковного начиння, але ці плани не реалізувалися. Частину його колекції зараз можна побачити у Третьяковській галереї.
Фото: Багато будівель садиби Харитоненків десятиліттями стоять покинутими (Олег Божко)
Щоб оформити церкву, в Наталівку запросили кращих майстрів своєї справи. Наприклад, скульптора Олександра Матвєєва, шанованого і знаного в ті часи. А також – не менш відомого скульптора Сергія Коненкова. Історики, які досліджували це місце, припускають, що ескізи мозаїчного панно над входом до церкви створював сам Микола Реріх.
Якщо храм зараз діє, то інші частини садиби стоять безлюдні. Головний корпус зруйнували під час Другої світової війни. Пізніше у флігелях садиби розміщувався туберкульозний санаторій.
Будівлі садиби поступово руйнуються. Можливо, колись вони дочекаються реставрації, але поки новин про це не чути.
Щоб потрапити в Краснокутський дендропарк, ми доїжджаємо до села Основинці. Від Наталівки до нього – теж зовсім недалеко.
Дендропарку налічується понад 200 років! У 1793 році його заснував Іван Каразін, отримавши від свого батька спадок і реалізувавши свою давню мрію – створити унікальний куточок природи з незвичайними і рідкісними на той час рослинами. Саме в цьому місці вперше для України були проведені експерименти по акліматизації більше 600 видів рослин. Їх в Краснокутський дендропарк везли в усіх куточків світу. З Японії, Китаю, Америки, Канади. За розпорядженням Каразіна, в цьому місці вдалося створити мальовничі водойми, тераси, звивисті стежки і пагорби.
Фото: Краснокутський дендропарк (Олег Божко)
Більшість з того, що зараз бачать гості дендропарку, створене руками. У тому числі – і озера. У центрі однієї з водойм парку також зробили затишний острівець, до якого можна потрапити через невеликий місток. Назвали це місце "Островом кохання". На ньому є і затишна альтанка, а поруч з нею з каменю викладені дві обручки.
"Це зараз місток тут нерухомий. Але, кажуть, так було не завжди. Ходить легенда, що парі, яка збиралася поєднатися узами шлюбу, Харитоненки пропонували усамітнитися на острівці на ніч. Вони переходили по мосту, і його піднімали. До самого ранку не можна було з острівця вибратися! І якщо на ранок стає ясно, що пара за цей час у кризовій ситуації жодного разу не посварилися, то вважали, що їх шлюб буде міцним", - розповідає екскурсовод.
Фото: Мальовничий куточок природи (Олег Божко)
Дерева для висадження у парку підібрані ретельно. Їх переважно розмістили групами. Наприклад, голубі і сріблясті хвойні посаджені на тлі, який вигідно підкреслює їх колір. Полянки і деякі доріжки парку обсадили яскраво квітучими кущами. А ось рослини, які в'ються, вирішили висадити біля спеціально збудованих для них підпір і біля альтанок.
На східній стороні яру є і підземні ходи, які збереглися тут ще з часів, коли в цих місцях жили ченці.
До Пархомівки - приблизно сто кілометрів і дві години шляху від Харкова. Це село завершує наш маршрут вихідного дня по Харківській області. Кожен наш пункт по-своєму унікальний і цікавий, але це село точно запам'ятається вам надовго!
Фото: Пархомівський художній музей займає будівля старовинної садиби (Олег Божко)
Багато хто навіть не підозрює, що картини всесвітньо відомих художників Казимира Малевича і Пабло Пікассо можна подивитися не тільки в галереях великих європейських міст, а і в сільській глибинці Харківської області. Це місце – Пархомівський історико-художній музей. Втім, експонують тут не тільки Малевича і Пікассо. Цей сільський музей показує відвідувачам роботи Яблонської, Рєпіна, Шишкіна, Шевченка, Васнецова, Верещагіна.
"Такому спадку можуть тільки позаздрити навіть найбільші галереї Києва, Харкова чи Львова", - кажуть співробітники музею.
Фото: Картина Казимира Малевича в Пархомівці (museumparhomovka.com.ua)
Звідки ж у сільському музеї – картини таких відомих художників? Як виявилося, все це завдяки місцевому шкільному вчителеві. Панас Луньов прищеплював любов до мистецтва своїм учням і збирав разом з ними картини. Спочатку музей розташовувався в одному з класів сільської школи, а пізніше він розростався і став окремим музеєм. Картини дарували приватні колекціонери, Харківський музей, Ермітаж у Петербурзі і Третьяковська галерея в Москві. Підтримку музею надавали Берлінський художній музей Боде та Дрезденська галерея.
Ми раніше писали про те, як будівлю музею знову повернули громадськості після того, як викупили на торгах. Справа в тому, що кілька років поспіль майбутнє приміщення для унікального музею було невизначене.
Фото: Мозаїка відомої художниці Надії Леже-Ходасевич (Олег Божко)
Виявилося, що раніше будівлю музею з унікальною колекцією картин-шедеврів світового мистецтва було передано в заставу компанією, яка взяла кредит у банку. Компанія-власник цукрового заводу швидко збанкрутувала. Будинок музею могли продати на аукціоні. Був величезний ризик, що музей залишиться без приміщення.
Фото: Картини у сільському музеї Пархомівки (Олег Божко)
Дізнавшись про будівлі музею під час ліквідації у процедурі банкрутства одного з своїх боржників, банк вирішив взяти участь у торгах, викупити будівлю та передати право власності на нього керівництву музею. "Справедливість настала", - кажуть музейники.
Сьогодні колекції музею складають не менше 7 тисяч експонатів. Колекція постійно поповнюється. В міру можливості, звичайно. Наприклад, знаменитий публіцист і поет Ілля Еренбург подарував музею кілька робіт всесвітньо відомого художника Пабло Пікассо. Серед них – знаменита картина "Голуб миру". А ще – керамічна ваза "Сова".
Фото: Припускають, що саме тут жив Казимир Малевич (Олег Божко)
Ще в Пархомівці є гарна церква. А неподалік від неї – досить нетиповий для невеликого села дім. На перший погляд, звичайний будинок, на першому поверсі якого розташовується продуктовий магазин, а на другому – квартири. Але тут, впевнені місцеві жителі, жив Казимир Малевич, в той час як його батько працював на місцевому цукровому заводі головним цукроваром. Майбутній знаменитий художник закінчив місцеве училище.
Фото: Ескізи, створені Володимиром Маяковським (Олег Божко)
Про залишки спадщини основоположника супрематизму тут нагадує лише табличка на одній зі стін, з якої поволі опадає штукатурка. А одну з картин Малевича, як ми вже писали, можна побачити в музеї, який знаходиться в парі сотень метрів від цього будинку.
А на наступних вихідних пропонуємо вам вирушити у поїздку по Вінницькій області й подивитися маєток графів Грохольських, палац Потоцького і млин-електростанцію.