Ольга Арчибасова виявилася однією з 280 переможців грантової програми для переселенців, отримавши шанс почати нове життя після вимушеного переїзду з окупованого Донецька
З початку анексії Криму в 2014 році і наступної за нею окупації Донбасу свої будинки були змушені залишити близько двох мільйонів українців. І це тільки офіційна статистика. В реальності ж кількість вимушених переселенців набагато вища.
На жаль, далеко не всім з них вдається знайти стабільну роботу. Але серед них є і ті, які йдуть до своєї мети, незважаючи на будь-які труднощі.
Ольга Арчибасова покинула Донецьк в 2014 році. З того часу вона пройшла багато: від виїзду з міста в перервах між обстрілами до фінансових труднощів і пошуку нового житла. При цьому вона не боялася відкрито висловлювати свою проукраїнську позицію, допомагати іншим переселенцям і військовим, які захищають Україну на фронті.
Через два роки після переїзду Ольга зрозуміла: покладатися на державу не варто, тому й подала заявку на грант від уряду Японії та ПРООН на відкриття власного бізнесу. Ці міжнародні організації вже другий рік організовують конкурс серед бізнес-ідей від переселенців. Деколи вони є саме тим єдиним шансом для людей, що залишили окуповані території, почати життя наново.
Минуло кілька місяців, і в кінці 2016 року близькі і друзі Ольги почули чудову новину: вона виграла грант від міжнародних донорів і відкрила в місті Бориспіль свій власний бізнес.
Як розповіла нам Ольга, вона подала заявку на програму малих грантів від Програми розвитку ООН та через кілька місяців виграла грант, отримавши не тільки гроші на розвиток бізнесу, а й стимул займатися улюбленою справою: тепер вона купує зелену каву, обсмажує її на спеціальному обладнанні, створює суміші espresso і продає.
Поки що новостворена компанія працює "в мінус", але Оля сподівається, що "період прибутку" скоро настане.
З Донецька Ольга переїхала в 2014 році. Переїзд був непростим для неї рішенням, але далі жити під обстрілами було просто неможливо.
"Я переїжджала в два етапи. Спочатку влітку. І тоді я була впевнена, що скоро все налагодиться, і я повернуся. В жовтні все-таки повернулася, бо дуже тягнуло в свою рідну квартиру. Але там я потрапила під такий страшний обстріл, що ледве дочекалася ранку, щоб звідти поїхати. Пам'ятаю, я ледве добігла до автобуса. Таксі викликати було неможливо. Мій будинок знаходиться на околиці міста – добиратися було складно, але мені вдалося. Після цього у Донецьк я вже не поверталася", - розповідає Ольга.
За її словами, на окуповані території більшість переселенців зараз їдуть хіба що при гострій необхідності. Згодом Ольга змирилася з тим, що найближчим часом туди не приїде. Втім, у неї тепер мало часу на такі переживання, адже зараз потрібно вирішувати безліч справ, пов'язаних з новим бізнесом.
"Думок про те, що потрібно відокремитися від України, в Донецьку я ніколи не чула, аж до початку війни. Люди до війни думали зазвичай про те, як прожити від авансу до зарплати, від зарплати до авансу. Збирали дітей до школи, шукали роботу і збиралися компаніями на свята. Це було звичайне життя, як і у всіх інших. А от коли вже почали "розкачувати" ситуацію, тоді і прийшла війна. Люди до війни були не те щоб зомбовані - вони були глибоко мотивовані тим, що ми всі тут нібито йдемо в "Росію-матінку", і буквально із завтрашнього дня нам буде так добре, як не було ніколи. Порахували, що у сусіда завжди краще. Не вщухали розмови "коли прийде Росія, нас візьмуть під своє крило". Але я просто-таки не розумію, чим це було обгрунтовано, в честь чого це все? І навряд чи коли зрозумію", - згадує Оля.
За її словами, незважаючи на категоричне неприйняття нашої країни з боку переважної більшості населення окупованих територій, Донбас однозначно потрібно повертати до складу України.
"Мабуть, треба потроху впливати інформаційно. Думаю, поки що це найкращий спосіб. Там люди мають ідеологію. І якщо з появою "республік" ніякого дива не сталося, значить, воно нібито буде потім. Люди там переконали себе, що треба перетерпіти. Я впевнена, що Україні народ не зрадіє. Але при цьому всьому я категорично "за" повернення цих територій. Адже це мій рідний дім! Так само як і будинок інших переселенців", – впевнена Оля.
Ольга ось вже багато років є завзятою кофеманкою. Вона довго вивчала літературу про каву і хотіла дізнатися про нього якомога більше.
"Хорошої інформації в інтернеті я знаходила дуже мало. Свої секрети ні обсмажувачі, ні виробники-плантатори, ні відомі світові кав'ярні типу Starbucks не видають, адже кава – це таїнство. І все, що є на даний момент в інтернеті – це комерція. Можна подивитися двогодинне відео і нічого корисного для себе з нього не почерпнути. Тоді доводиться вдаватися до старих методів: в бібліотеку ходити, в енциклопедіях шукати. Адже багато книг не перевидані і не відскановані, і їх просто ніде взяти", - говорить Ольга Арчибасова.
За її словами, нічим іншим, крім роботи з кавою, вона не займалася.
"Кава – це казка, вона захоплює. А історія кави неймовірно надихає на розвиток себе. Півтора року тому я відкрила інтернет-магазин кави, спочатку поступово наповнювала його статтями, які сама перекладала з англомовних, іспаномовних джерел. Захоплювалася це темою все більше і більше, хоча спочатку нічого не продавала. А коли подавалася на грант, то йшла вже зі 100% упевненістю, що буду займатися тільки цим", - згадує дівчина.
Влітку 2016 року Ольга вирішила подати заявку на грант за Програмою розвитку ООН. Минуло кілька місяців і кілька етапів перевірок, і вона дізналася, що виграла. Протягом двох місяців з моменту укладення Договору їй потрібно було запустити виробництво. Це було одне з головних умов конкурсу.
Ще одна важлива умова – обов'язкове працевлаштування трьох або чотирьох осіб. Їм потрібно платити "білу" зарплату. А вся підприємницька діяльність повинна бути прозорою і чесною.
"Конкурс був дуже серйозний. З двох тисяч заявок пройшли тільки 280. Всі отримали різні суми. Хтось виграв 50 тисяч гривень і щось майструє. У всіх різні умови фінансування. Грантові програми взагалі дуже сильно допомагають державі в цілому. Вони стимулюють на створення і розвиток малого бізнесу так, як це практикується у всіх розвинених країнах".
У цьому конкурсі можна було претендувати на 200 тисяч гривень, але за вирахуванням податку, Ольга отримала 190 тис. грн. Грант покриває максимум 75% витрат на відкриття бізнесу.
"Свій бізнес-план я повинна була запланувати під 270 тисяч, 70 з яких – мої особисті гроші. Але по факту я витратила в кілька разів більше! Такі вже реалії нинішнього світу: відкрити в Україні свій кавовий бізнес, маючи таку суму, дуже складно. Практично неможливо! Але у грантові важливіше не гроші, а стимул рухатися далі. Адже якби я не виграла, то все одно не здалася б і йшла до своєї мети", - розповідає Ольга.
Бізнес обсмажування кави поки не приносить доходу. Але з часом витрати окупляться, сподівається засновниця.
Всі основні плантації, де вирощують каву, знаходяться в поясі екватора. Їм потрібен субтропічний клімат. Це в основному жаркі країни, де кілька місяців у році йдуть проливні дощі, але все одно в цей час тепло, розповідає Ольга.
"У людей, які живуть в таких країнах, рецептори працюють таким чином, що їм не потрібна кислинка в чашці. Практично вся арабіка дає кислинку, тому що це високогірна кава. Вона набирає фруктову та ягідну кислинки в різних умовах вирощування. Жителі південних країн просто цю кислоту не сприймають, тому смажать каву не до коричневого кольору, як ми звикли, а до вугільно-чорного. Ми ж смажимо до "середнього рівня", коли зерна виходять приємного коричневого відтінку. Але ось в Африці, Латинській Америці випалюють кислинку. Це дає й свій насичений смак, і солодкість, але кислоти там практично немає", - пояснює вона.
За словами Ольги, в цьому якраз і полягає різниця в культурі і звички приготування кави між країнами-споживачами.
"Якщо це північна країна, припустимо, Фінляндія, то їм, навпаки, потрібне дуже м'яке обсмажування. Адже у них – порівняно короткий сонячний рік і людям там не вистачає овочевої та фруктової свіжості в продуктах харчування. Частково це заміщується за допомогою кави. А італійці, наприклад, кислинку взагалі не люблять. У них вона асоціюється з зіпсованим продуктом. В Україні з обсмаженням можна грати: ми п'ємо і "світлу", і "середню", і "чорну" каву.
За статистикою, в північних країнах також п'ють значно більше кави.
"Найбільший відсоток споживачів кави в світі – у Фінляндії. У середньому, фіни випивають від чотирьох чашок еспресо в день", - розповідає Ольга.
За останні півтора року кавова культура в Україні набирає колосальних обертів, вважає Арчибасова. Зараз на "кавовому" ринку України ситуація зовсім інша, ніж навіть п'ять або шість років тому, впевнена вона.
Процеси такі, що зараз обсмажувачі поступово витісняють старий ринок контрабандної кави, а між самими обжарщиками спостерігається висока конкуренція, і зайняти своє місце на цьому ринку досить складно.
"Давним-давно було проведено безліч досліджень впливу кави на організм. І доведено, що для неї практично немає протипоказань. Якщо ви добре себе почуваєте після випитих шести чашок в день – будь ласка, пийте шість чашок. Якщо ж після двох чашок у вас посилюється серцебиття, то це вже перебір, і більше конкретно Вам пити не варто", - розповідає вона.
А от кава без кофеїну – це продукт, який не варто вживати взагалі нікому і ніколи, радить Ольга.
"Кава по своїй суті – це органічний продукт, без хімії. Плантації тільки в Колумбії удобрюють, щоб отримати більший урожай. Але Колумбія – світовий постачальник з найбільшим обсягом експорту у світі і вони змушені йти на такі кроки. Так ось: кава без кофеїну – це хімічний продукт. Він оброблений хімією, причому в жахливій концентрації. В результаті виходить дуже жорстка "хімічна субстанція", а кращою від цього кава не стає. Такий продукт приносить лише шкоду. Вагітним матусям ні в якому разі не можна його пити! Краще вже заварювати одну чашку кави в день і присмачувати його молоком", - підводить підсумок Ольга.