У Тернопільській області 19 квітня в рідному місті з почестями поховали 49-річного воїна АТО Анатолія Карпця, позивний "Толя", який помер 16 квітня від важкої хвороби. Герой був бійцем батальйону "Київська Русь", близько року ніс службу біля Попасної Луганської області. Його брат – "кіборг", який одним з останніх покинув Донецький аеропорт. У Анатолія залишився син Олексій. Родина загиблого розповіла про відважного воїна, передає "Нова Тернопільська газета".
В Заліщиках патріотичну родину Анатолія Карпця знають усі, адже його рідний брат по матері Віталій Зварич — "кіборг", який одним із останніх вийшов із Донецького аеропорту, а племінниця займається волонтерством.
Фото: Анатолій Карпець з сином (0352.ua)
Анатолій близько двадцяти років мешкав з сім’єю у Києві, десять років тому повернувся в Заліщики. Разом із братом брав участь у Революції Гідності, потім разом вирішили захищати Україну від окупантів.
"Анатолій закінчив школу в Заліщиках, добре знав математику, багато читав, навчився в музичній школі гри на баяні, мав гарний голос… З відзнакою закінчив Чернівецьке училище радіоелектроніки. Після служби в армії вступив до Харківського інституту радіоелектроніки, та згодом кинув навчання, бо йому не подобалося російськомовне середовище", - розповіла мати учасника АТО Марія Зварич.
"Вступив до Київського політехнічного інституту. Добре вчився, був старостою групи. Я вишила йому сорочку, одягав на іспити. Після вузу одружився, має сина Олексія. Працював на різних приватних фірмах, був комерційним директором. На жаль, у нього не склалося особисте життя, тому повернувся в Заліщики. Коли почалася війна, молодший Віталій пішов воювати, був поранений, мав контузію, частково втратив слух, тому Анатолій хотів його замінити на фронті. Віталій – один із семи "кіборгів", які останніми покинули Донецький аеропорт. Я була тоді в Іспанії на заробітках. Не знала, де сини, вони все приховували. Донька заспокоювала, що вони охороняють склади у Житомирській області. Та я відчувала… Два роки я плакала. І далі плачу…" – розповіла мати загиблого військового.
"Віталик пішов на війну на День Незалежності у 2014 році. Ми не знали, де він. Казав, що на роботі за вахтовим методом. Згодом перестав відповідати на дзвінки і ми подали його у розшук… Анатолій подався воювати у 2015-му, повернувся через рік", – розповіла сестра бійців Людмила.
"Анатолій майже рік жив в окопах у Луганській області, в холоді, голоді. В окопах розвелися миші, брат боявся, щоб не погризли його військовий квиток. Анатолій був кулеметником, носив зброю, а ще важкий бронежилет, тому на хребті повилазили грижі. Якось стрибнув з БТРа і вже не зміг ворухнутися… З поля бою його доправили літаком у Харківський госпіталь. Операція тривала дев’ять годин", - відзначила Людмила.
"Потім тривалий час лікувався у Феофанії в Києві. Приїхав додому розбитий, ходив на милицях. Через грижі на хребті у нього відмовляла нога, дошкуляв пекельний біль… У лютому проходив реабілітацію в Республіканському центрі лікування та реабілітації наслідків нейротравми. Приїхав задоволений, але навесні почалося загострення. Йому призначили сильний знеболюючий препарат та ще чимало ліків. На жаль, не витримав лікування… Помер від ниркової та печінкової недостатності", - розповіла сестра загиблого.
"Брат був у реанімації районної лікарні. Ніби трохи полегшало, і раптом сталася печінкова кома. Коли я зайшла в палату, не впізнала брата… Його трусило… "Мій брат помирає…" – зателефонувала я до головного лікаря. Анатолія терміново доправили до Тернополя, але шансів не було… Він підірвав здоров’я на війні, мав інвалідність, але мужньо боровся з хворобою. Любив Україну, любив життя… "Хочу, щоб син пишався мною!" – казав. У брата була гіпоксія мозку, останніми днями марив – говорив тільки про АТО… "Пристрель мене!" – якось благав, коли біль годі було терпіти. Та вже за мить глянув добрим поглядом і промовив: "Все буде добре…" – розповіла сестра загиблого.
"Толик вісім місяців був на "нульовій" лінії біля Попасної, за 900 м від сепаратистів. "Де ти? Хочу служити в твоєму батальйоні!" – зателефонував до мене, коли я вийшов з аеропорту", – розповів брат Анатолія - Віталій.
"Візьміть мене, а відпустіть брата!" – просив Толик у військкоматі. Спершу він був на полігоні, а потім — на "нульовій" без відпустки, без перепочинку. А далі – госпіталі, реабілітація… Терпів страшний біль… Якось у реабілітаційному центрі намалював картину – лелек, психолог сказала, що у нього прекрасний внутрішній світ. Він вірив у краще… Толик свідомо пішов захищати Україну. Перед Днем Незалежності у 2014 році ми мали з ним розмову про те, що потрібно іти захищати Україну. Тоді саме була загострена ситуація на фронті. "У мене є син, у тебе теж – син. Не будемо чекати, поки москалі дійдуть до Києва!" – сказав я. 24 серпня я пішов на фронт, через кілька місяців Анатолій записався добровольцем. Торік брат отримав допомогу по інвалідності і купив квартиру в райцентрі. Хотів налагодити життя, спілкувався з сином. Але недуга все обірвала…" – розповів брат загиблого.
"Обірвалась нитка життя нашого земляка Анатолія Карпця. Висловлюю щирі слова співчуття рідним та близьким покійного. Світла пам’ять про славного воїна назавжди залишиться у серцях усіх, хто його знав, любив та поважав. Заліщани ніколи не забудуть справжнього патріота та захисника рідної землі", – написав голова Тернопільскої РДА Борис Шипітка на своїй сторінці в соцмережі Facebook.
Скріншот поста (facebook.com/borus.shepitka)
Раніше повідомлялося, що у Кіровоградській області жорстоко вбили ветерана АТО.
В березні Україна втратила 10 захисників (відео: РБК-Україна)