Лесь Подерв'янський: "Коли держава не в змозі, то народ здатний все зробити сам"
Закордонні колекціонери і голлівудські зірки вже давно оцінили його талант як художника. На гострому слові Леся Подерв'янського виросло вже не одне покоління українців.
Подерв'янський займається східними бойовими мистецтвами, не любить українських політиків і рахувати гроші в чужих кишенях. Від написання картин відчуває неймовірну насолоду, а от тексти пише для того, щоб "не обісратися".
Styler зустрівся з письменником, щоб дізнатися відповіді на різні питання – про що буде його нова книга, що він думає про Марш рівності і чому анархія – це найбільш прийнятний для України державний лад.
Фото: Подерв'янський продовжує роботу над своїм новим романом (Віталій Носач, РБК-Україна)
Розкажіть про ваш новий роман. На скільки відсотків він вже готовий? Адже ви пишете його досить довго.
Роман називається "Таємничий амбал". Готовий майже на дві третини. Почав я його писати приблизно два з половиною роки тому. Я працював мало і робив це дуже ліниво. Основна частина була написана навесні цього року. Я тоді почав сумлінно працювати, тому що мені стало соромно і вже став дзвонити видавець, натякаючи на совість, і потім воно вже пішло якось легше. Я не писав романів ніколи. Планую презентувати його наступної весни, мабуть, вже на Книжковому арсеналі.
Зміцнився ваш патріотизм за роки незалежності України?
Я не вважаю, що національність - це предмет гордості. Предметом гордості може бути, коли ти щось добре зробив. У мене з цим проблем немає. Але всі ми відчуваємо, що ось, нарешті, країна почала народжуватись, бо те, що було ці 25 років – це була імітація країни, а зараз все відбувається. Ми запізнилися років на двісті, бо це (Революція Гідності, - ред.)один в один калька з американської революції, коли вони від колоніальної Великобританії почали свою країну. Я б не драматизував все це, так все і повинно бути. Інакше воно ніде й не буває.
Фото: Письменник впевнений - їхати треба було з СРСР (Віталій Носач, РБК-Україна)
У вас не виникає бажання виїхати з України?
Якщо б у мене було бажання поїхати – треба було їхати з Радянського Союзу, коли мені було 20 років, тоді це мало сенс. Але я людина ледача і пливу за течією. Не люблю дуже багато рухів робити, а зараз, коли світ відкритий, ти можеш поїхати куди завгодно і там працювати. У 64 роки їхати? Навіщо? Я не бачу в цьому ніякого сенсу. Я все одно їжджу, де захочу.
Що, на ваш погляд, змінилося в країні за останні два роки? Коли почнуться відчутні зміни в кращу сторону?
В американських вестернах люблять таку фразу: "Він узяв закон в свої руки" – і крупним планом ми бачимо револьвер, в який герой вставляє патрони. Це означає, що людина сама створює закон – і це головне. Адже коли держава не в змозі, то народ здатний все зробити сам. Ось головне надбання. Ми просто перебуваємо всередині процесу, і нам все це непомітно. Різниця між тим, що було два роки тому і тим, що є зараз – дуже велика. Все розвивається так, як воно має бути, і по-іншому воно не буде. Є природний хід подій, і змінити тут нічого не можна. Одна подія тягне за собою інше. Ось всі питають: "А що було б, якби Чорновола обрали президентом?". Це абсолютно дебільна постановка питання, адже його б не вибрали б ніколи. Тому, що людей, які могли вибрати Чорновола, набагато менше, ніж тих, хто буде вибирати Кравчука.
Якщо ми вже заговорили про зброю - револьвери і патрони, то як по-вашому - зброю в Україні потрібно легалізувати?
Такого народу, як український, зброю потрібно. Я б підтримав це. Зброя дійсно вирішує певні речі. Якби зараз у громадян на руках було б 10-15 мільйонів стволів, то в країну не пішов би ніякий ворог. Навіть можна було б намалювати такий сценарій, що переможена армія і її немає. Тут все і починається. Тому що стріляли б з кожного вікна. Наприклад, ніхто ніколи не заходив у Швейцарії: там у всіх зброю під ліжком.
А ви вмієте поводитися зі зброєю?
В цьому немає нічого особливого. Якби був у мене револьвер, то мені треба було б підучитися, адже просто так не постріляеш. Але це не так важко зробити. Піти до фахівців – вони навчать, а натискати на курок може кожен дебіл. З зброєю треба звертатися майстерно. Інакше це просто залізяка.
Фото: Подерв'янський вважає, що Україні потрібна анархія (Віталій Носач, РБК-Україна)
Який державний лад, на вашу думку, був би найбільш прийнятним для України?
Анархія в своїй найкращій формі. Тому, що українці - народ, який не любить начальства. Він сьогодні обирає начальство, а завтра плює на нього. От кацапи люблять своє начальство, і вони схильні до того, щоб йому підкорятися. Наш народ може сам собі дати раду без начальства. Ідеальною була б модель, коли держава така... декоративна. Як у всіх є держава, то й нам теж треба, але щоб народ основні функції виконував сам. Щоб роль чиновницької бюрократії була зведена до мінімуму. Те, що робив Махно, наприклад. Його система працювала. Це ж не значить, що було беззаконня і безвладдя. Є закони, але прогрес йде знизу. Прогресивні країни теж до цього рухаються. Та ж Швейцарія. Можна сказати, що у них анархія. Ці люди звикли не звертати уваги на начальство і жити своїм розумом.
Чому ж у нас це не працює?
Тому, що у нас є принцип негативного відбору. В еволюції є принцип позитивного відбору: хто сильніший і розумніший, той і виграє. А у нас нагору вилазить тільки лайно, і тому це не працює. Немає запобіжників, щоб воно не вилазило. Нагорі у нас тупі, неосвічені, патологічно жадібні люди.
Фото: Лесь Подерв'янський вважає, що українці люблять рахувати чужі гроші (Віталій Носач, РБК-Україна)
Яке ваше ставлення до скандалу з квартирою Сергія Лещенка?
Нічого особливого тут немає. Сьогодні всі про це говорять, а завтра забудуть. Я за цим не стежу і мені не дуже цікаво все це. Я взагалі не люблю рахувати гроші в чужих кишенях. Українці цим страждають дуже.
А що думаєте з приводу перемоги України на Євробаченні?
Це мені абсолютно до сраки. Я не дивлюсь подібних конкурсів. Якщо вони є, то, мабуть, потрібні. Непотрібних речей в природі не існує. Але я можу говорити тільки про себе. Я не буду говорити, чи це погано, чи добре. Мені абсолютно пофіг.
Яке ваше ставлення до Маршу рівності і до так званої захисту європейських цінностей?
Вважаю це правильним. Я, звичайно, розумію, що пиздить підарасів комусь дуже приємно. Але потрібно вибрати: або пиздить підарасів, або безвізовий режим. Так, щоб одне і друге одночасно, то так не вийде. Хочеш їздити по світу - будь толерантним.
Що ви можете сказати про сучасних українських письменників і художників?
Я сучасних письменників знаю погано. Я їх всіх знаю особисто, але їхні твори не читав. Я вже давно нічого не читаю. Але це не тому, що вони погані письменники. Можливо, вони дуже гарні. Я просто їх не читав. Що стосується художників, то їх добре знаю. Це мій цех, мої колеги. Я вважаю, що в Україні дуже сильна школа живопису. Абсолютно на європейському рівні. Тут є чим пишатися. Зі скульптурою - гірше. Окремо не хотів би нікого виділяти, тому що це некоректно.
Фото: "Мені пощастило: я виріс у родині, де скрізь були книги" (Віталій Носач, РБК-Україна)
Як давно ви не читаєте?
Більше двадцяти років. Я іноді перечитую. Щось таке, що я люблю. Мені пощастило: я виріс у родині, де скрізь були книги. Багато античної літератури. Смаки якось самі розвивалися. Мені було років, може, вісім або дев'ять. Я почав з Гомера. Читав "Іліаду", "Одіссею". Потім - Шекспіра. Це такий бекграунд, без якого людина не буде знати, що добре, а що ні, тому що йому не з чим порівнювати. Для мене в літературі важливі дві речі: має бути м'ясо тексту, а процес читання повинен бути смачним. Літературу треба споживати, як смачну їжу. Це по-перше. По-друге, добре було б, щоб текст мав якийсь меседж. Тобто, щоб саме цей чоловік, який вважає себе письменником, сказав свою думку, а не повторив вже десь вичітану. Якщо перше з другим поєднуються, то це дуже добра література. Ці два фактори повинні бути. Інакше це графоманія.
Які ваші улюблені художники?
У мене безліч улюблених художників. Починаючи з Відродження і закінчуючи сучасними. Якщо коротко, то насамперед – німець Ансельм Кіфер і британець Френсіс Бекон.
Чому ви не такий відомий художник як, наприклад, Ройтбурд? Ви ж теж художник, а більш відомі як письменник і драматург.
Слово – воно сильніше за все, так що в Біблії правду написали. Художники взагалі мало кому потрібні. Їх знають тільки фахівці. Крім Ройтбурда, є багато художників ще краще, ніж Ройтбурд. Але не всі їх знають. Та й кого це цікавить? Всіх цікавить, скільки коштує картина. Як я вже говорив, обивателя просто хвилюють гроші в чужій кишені, тому що в мистецтві він не розбирається. У ньому тямлять самі художники, а більше не розуміє ніхто.
У вас часто замовляють картини українські політики?
Мені абсолютно насрати, хто ця людина, і хто він за професією, коли приходить і купує картину. У нас ще народ дуже політизований: його цікавлять політики. І хто вони такі взагалі? Ви пам'ятаєте політиків, які були на початку 90-х? Ніхто їх імен не згадає. Вони що, голлівудські зірки? Вони сьогодні є, а завтра їх не буде. Чому ви про них думаєте? У нас народ дивиться телек, де їх постійно показують. Всі знають, що робить цей і той, і що цей поганий, той хороший. Народ просто зомбований... і все.
Фото: Письменник розповів про літературу і кінематограф в Україні (Віталій Носач, РБК-Україна)
А ви дивитеся "телек"?
У мене немає такого снобізму. Я можу подивитися телевізор і нічого страшного зі мною не буде. Дивлюся новини, іноді якесь кіно. Хоча у мене такий телевізор, що все може вийняти з інтернету. Так і все воно вже набридло. Краще буду писати роман.
А нащо ви його взагалі пишете, а не пишете в цей час картини?
Це одне і те саме. Що картини, що книги нікому не потрібні. Головне, щоб це було потрібно тобі особисто. А воно саме, якщо того варто, вже проб'ється, а чи варто воно чогось тоді, коли тобі самому подобається. Крім того, для мене це такий виклик: обісрусь або не обісрусь? А обісратися не можна, тому що робити сеппуку не хочеться. Від писання я не отримую ніякого кайфу. Кайф тільки в тому, що я впорався. І від живопису, коли у мене виходить робота, я отримую справжню тваринну насолоду.
Яке кіно вам подобається?
У мене немає улюблених жанрів, я можу дивитися що завгодно, якщо це талановито, від серіалів і до артхаусу. Мені подобається серіал "Гра престолів"... "Банші", "Фарго". Там сильна режисура, сюжет, актори. Кіно як такого стало менше. Я люблю якісний американський блокбастер, щоб можна було піти з попкорном в кінотеатр, але зараз з цим криза, бо дуже мало робиться стоїть, на мій погляд. У кіно криза ідей, технології випереджають ідеї. Але такі речі як, наприклад, "Хрещений батько" вже не повторять.
Фото: "Якщо ти живеш в майстерні, то ти руйнуєш дух приміщення, засмітчуєш його побутовою поведінкою" (Віталій Носач, РБК-Україна)
А з українського щось подобається?
Для того, щоб було якісне кіно, треба зняти сто поганих фільмів, а серед них буде три хороших або один. А якщо їх знімається тільки три, то про яке кіно взагалі може йти мова. Зараз мій друг Жора Фомін зняв кіно. Називається фільм - "Шлях мерця". Таке мочилово від початку і до кінця, що Тарантіно відпочиває. Досить недороге, до речі. Я там зіграв епізодичну роль найманого кілера, такого рагуля, який, мабуть, в дитинстві побачив фільм з Клінтом Іствудом.
А ви не думали стати актором?
Ні, я в дитинстві хотів стати піратом, але виявилося, що ніде не вчать і довелося стати художником. Інших варіантів не було. Я відчував стійку ненависть до всякого ходіння на роботу. Мій батько теж художник і зі мною почав займатися, коли побачив з мого боку наполегливість, тоді став вчити і направляти. Він взагалі мало цікавився тим, що я роблю. Хіба що тоді, коли я потрапляв у міліцію. Тоді його батьківське цікавість мало негативні для мене наслідки.
Часто залишаєтеся ночувати в майстерні?
Я не живу тут. Сюди приходжу тільки працювати. В майстерні не треба жити. Сюди я йду, як на роботу, тому що якщо ти живеш в майстерні, то ти руйнуєш дух приміщення, засмітчуєш його побутовою поведінкою.