Уже 9 лютого у Києві відбудеться показ фільму "Ордер на арешт" – першої української радянської кінокартини, яка тематизує традиційне мовчання жінки. Родзинкою показу стане те, що у якості живого саундтреку акомпонуватимуть фільму Георгія Тасіна музиканти культового українського гурту "Вагоновожатые".
Фронтмен колективу – Антон Слєпаков – знаний не одному поколінню українців по участі у кількох командах ("И Друг Мой Грузовик", "НеГрузовики" та інших). І так співпало, що напередодні Революції Гідності на музичній карті країни з'явився гурт "Вагоновожатые", який відразу ж завоював армію прихильників. А сам Слєпаков здобув неабиякий авторитет завдяки своїй чіткій громадянській позиції.
Напередодні чергового перформансу "вожатих" Styler поспілкувався із лідером гурту. Слєпаков розповів про своїх проукраїнських друзів з Росії, про те, чому війна - "це не лише бойові дії", а також зізнався, з ким із режисерів він би з радістю попрацював.
"Вагоновожатые" вже вдруге акомпанують фільму Георгія Тасіна "Ордер на арешт". Кому належить ця ідея і чому саме цей фільм було обрано для такого експерименту?
Якщо бути точним, то це відбуватиметься втретє. Запрошення нам надійшло від "Довженко-центру". Вони давно роблять подібні експерименти. Наші друзі та колеги "ДахаБраха", Port Mone, Zapaska, Антон Байбаков, "Надто Сонна" та багато інших вже озвучували німі фільми.
Конкретно "Ордер на арешт" ми обирали досить довго та прискіпливо. Перебравши декілька фільмів – зупинилися саме на ньому з тих причин, що цікаво було його додивитись до кінця. І одразу спробували грати та "підкладати" музику під зображення на екрані. Виходило гармонійно!
Учасники гурту "Вагоновожатые": Станіслав Іващенко, Антон Слєпаков, Валентин Панюта (фото: прес-служба гурту / Богдан Уцеха)
Цей фільм є роздумом про емансипацію жінки та її роль в історичних та соціальних процесах громадянських війн. Наскільки, на ваш погляд, ця картина актуальна сьогодні?
Звичайно, стрічка, яку було знято майже сто років тому, виглядає досить архаїчною. Але історія – це доволі циклічний процес, тому події та ситуації досить впізнавані та знайомі.
Та й взагалі цікаво спостерігати за фіксацією історичних подій у такий художній спосіб!
Вам пропонували написати саундтрек до сучасного українського фільму? З ким із українських (чи не українських) режисерів чи акторів ви б з радістю попрацювали?
Ні, на жаль, таких пропозицій не було. Та ми повністю відкриті до співпраці для всіх, кому насамперед цікава наша музика, наш творчий процес.
Абсолютно не проти, якщо це буде Алехандро Гонсалес Іньярріту, Джим Джармуш, Гільєрмо дель Торо або український режисер-дебютант. Головне, аби він був зацікавлений в кандидатурі "Вагоновожатых" (посміхається).
Учасники гурту "Вагоновожатые": Станіслав Іващенко, Антон Слєпаков, Валентин Панюта (фото: прес-служба гурту / Богдан Уцеха)
Що вам дається легше – писати музику для пісень чи для фільму?
Це зовсім різні процеси. Пісні – це повна свобода без обмежень. Озвучення фільму – це завжди якісь рамки, прив’язка до певних окремих епізодів… Тут головна задача – не сильно відволікати глядача зайвими звуками, але при тому лишатись органічним супроводом. Звичайно, цікаво займатись і тим, і іншим.
Скільки я вас знаю, ви постійно експериментуєте. Не спадало на думку зупинитися на якомусь певному комерційно успішному стилі і пробитися у "великий шоу-бізнес"?
Ми займаємося у першу чергу тим, що нам цікаво. На наші виступи продаються квитки, наші треки в мережі можна завантажити за гроші. Ще ми продаємо футболки, платівки, книжки… Тож ми впевнено можемо назвати "Вагоновожатых" "комерційним" проектом (посміхається).
Не розумію, як з такою музикою ми можемо опинитися у "великому шоу-бізнесі". Для мене так званий шоу-біз – це огида, ганьба, яку неможливо змити, та пляма на все життя.
Видео с YouTube/вагоновожатые
Як справи, до речі, з новим альбомом "Вагоновожатых"?
Потихеньку працюємо. Готова десь половина. Спеціально робимо невеличку перерву навесні у виступах, аби вигадати та зафіксувати щось новеньке до літнього фестивального сезону.
Антоне, ви народилися у Києві. До початку війни розмовляли російською мовою (ще й навчалися на вчителя російської мови й літератури!), а зараз здебільшого спілкуєтеся українською. Що стало каталізатором?
Звичайно, з’явилася свідомість та натхнення це робити. А ще дуже багато людей поряд, які теж розмовляють українською – це дуже допомагає та надихає! Іноді я навіть не замислююсь і роблю це (розмовляю українською – ред.) на автоматі.
Антон Слєпаков (фото: прес-служба гурту / Настя Телікова)
Для мене немає нічого дивного: українці мають знати і вміти спілкуватись українською!
"Какая разница, на каком языке". Дуже часто цим виразом оперують ті, хто проти українізації, наприклад, радіо- і телеефірів…
Я повністю підтримую процес українізації. Але я проти постійних спекуляцій та маніпуляцій на цій темі. Моя Україна – різна. Як би кому не хотілося, щоби водночас всі заговорили однією мовою… Але так не буде. Наслідки насильницької русифікації будуть вилазити з нас ще не одне десятиріччя. Потрібен дуже зважений та поступовий рух у цьому непростому питанні. Без радикальних методів та дій.
У одному з інтерв’ю ви казали, що один зі своїх найпотужніших концертів "Вагоновожатые" зіграли в Слов'янську. "Стільки щастя в очах людей я не бачив ніде", - казали ви. На ваш погляд, змінилося ставлення до української культури на Донбасі?
Я, на жаль, не так часто там буваю, щоб робити чіткі висновки… Завжди хочеться вірити, що є великий відсоток мислячої, інтелектуальної молоді, яка цікавиться культурою, зокрема українською, та протистоїть процесу промивки мізків, який несеться з кожної "тарілки" кабельного телебачення. Адже люди там продовжують дивитися новини, передачі та серіали сусідньої країни…
Видео с YouTube/spitzruten
Я дуже радий, що цього року ГогольFest (щорічний мультидисциплінарний міжнародний фестиваль сучасного мистецтва – ред.) буде відбуватися у Маріуполі. Нарешті в цьому регіоні люди отримають блок надсучасного мистецтва у великому обсязі. І хотілося б, щоб таких заходів там було якомога більше!
У вас є багато друзів у Росії. Як змінилися ваші з ними стосунки з початком війни? Чи виявилися серед них "злісні ватники"?
По-різному. Хтось одразу видалив мене з друзів, хтось перестав спілкуватись… Але є і такі, хто просив вибачення, співчував, писав, що ні в якому разі не підтримує дії своєї країни.
Деякі навіть ходять на акції протесту, стоять у одиночних пікетах, не раз опинялися в автозаках. Іноді вони приїздять на наші виступи у Київ, Дніпро, Мінськ або Хельсінкі…
Видео с YouTube/вагоновожатые
Як гадаєте, що дозволить якомога швидше закінчити війну на сході України? Це має бути політична воля, зміна свідомості суспільства чи що?
Якби я це знав… І якби це залежало тільки від нашої країни. Війни – це не тільки бойові дії. Це хитрість, інтелект, здоровий глузд. Вибухи та снаряди – це останній аргумент. Нащо, скажіть, дипломати отримують таке коштовне навчання?Але всі війни рано чи пізно закінчуються… Та як же хочеться, щоб якомога скоріше!
Минулого року світ побачила збірка вибраних віршів "Стишение обстоятельств". З того часу у вас вже зібралося творів на нову збірку?
Так, за рік-два назбиралося вже нових рядків на нові "стишения". Але там немає нічого злободенного, а переважно тонке та дуже особисте. Незабаром анонсуємо дати, коли можна буде почути "стишения-2" наживо. Отож, слідкуйте за анонсами!
Антон Слєпаков (фото: прес-служба гурту / Настя Телікова)
Раніше популярний український гурт "ДахаБраха" відверто розповів Styler про "світлі" та "болючі" сторони українського слухача, найближчі концерти і популярність ледь не в усьому світі.