Актор Костянтин Самоуков розповів про зйомки в продовженні серіалу "Вікно життя"

У другому сезоні серіалу герою Андрію Рудніку, якого зіграв Костянтин Самоуков, сценаристи приготували "вир пристрастей"

18 вересня о 21:00 на телеканалі «Україна» відбудеться прем'єра серіалу «Вікно життя-2».

Кожен епізод серіалу – історія про порятунок новонародженого малюка, підкинутого в так зване «Вікно життя» – спеціальний бокс, обладнаний в перинатальному центрі, для тих, хто анонімно хоче позбутися немовляти.

Герої серіалу – лікарі і медперсонал перинатального центру, які дають малюку путівку в життя, лікують його, перші оточують теплом і турботою. А також нові батьки, які прийшли до усвідомленого рішення стати для чужої дитини батьком або матір'ю. При цьому центральним персонажем все-таки залишається малюк, навколо якого і розвиваються всі події.

У другому сезоні серіалу Андрію Рудніку сценаристи приготували «вир пристрастей», в якому емоційно буває набагато важче, ніж під час пожежі або повені.

Фото: Герої серіалу «Вікно життя-2» (прес-служба)

"Мій герой за сюжетом пішов зі старої роботи в МНС, потрапив на «паперовий фронт», де менше всіх цих справ, коли треба когось рятувати, – розповідає Костянтин. – Тому він обурюється і дискомфортно себе відчуває на даному етапі. Не може реалізовуватися як чоловік, яким він себе бачить і відчуває. Раніше його життя було пов'язане з жанром «екшн». А тепер – рутина... Людина обурюється, що не може себе реалізувати в роботі – і це все виливається на сім'ю, на відносини з Вірою і сином".

А ви як артист негодуете з приводу зміни професійної спрямованості вашого героя?

Я – ні. Моя справа – підкорятися сценарію (сміється). Якщо говорити про зйомки, то було, звичайно, цікаво лізти у воду і когось рятувати... Однак і тут мені є що грати. Персонаж знаходиться в стані внутрішнього невдоволення собою – злиться, зривається, всіх підозрює, в постійній напрузі. Навіть вранці, коли людина, здавалося б, повинен починати новий день з любов'ю до життя, він прокидається з думками: «Чорт візьми! Знову йти на цю роботу, одягати піджак і краватку».

Наскільки відомо, що ви погодилися зніматися у першій частині ще до того, як прочитали сценарій. З другим сезоном та ж історія?

Звичайно! Мені сказали, що буде друга частина, і питання, чи можу я брати участь, не виникало. По-перше, на той час у мене не було якоїсь певної роботи, щоб я міг сказати: «Вибачте, я зайнятий». І коли повідомили, що стартує продовження проекту «Вікно життя», відразу ж піднявся настрій: «Чудово! Знову поїду до Києва, до улюбленого міста!»

За що любите Київ?

Відповідь на це питання почну з... Одеси. Саме з неї почалося моє знайомство з Україною. Це було років п'ять тому. Зрозуміло, що це – не Київ, Одеса – окремий світ, проте хороші враження про Україну вона подарувала. У столицю ж потрапив, коли працював в іншій картині. Жив тут майже ціле літо... Що подобається в Києві? Небо над головою. Добре дихається, добре працюється. Тут – легкі люди. Я почуваюся вільно, що важливо для мене як для творчої людини. Робота у Києві – велике щастя. До того ж, місто – зелене, немає відчуття «закачування» у асфальт, земля дихає. Але головне – людський фактор, миролюбна і відкрита атмосфера, що сприяє гармонії і внутрішньому спокою!

У вас, якщо можна так висловитися, різноманітний професійний досвід: закінчили авіаційний інститут, потім поміняли кілька робіт. Згодні, що будь-яка професія – спеціаліста МНС, лікаря – залишає слід на характер, звички людини? Напевно це треба враховувати в ролі...

Безумовно. Наприклад, якщо людина постійно працює в офісі, возиться з паперами, коли починаєш і закінчуєш роботу в певний час – у нього формується певний склад мислення. Артист це повинен враховувати і працювати над цим, Звичайно, можна тільки вивчити текст і вважати, що робота над роллю закінчена. У мене теж був такий період. Але справжня робота, це коли заглиблюєшся і обдумуєш все деталі. По-моєму, у вашій спеціальності це називається «журналіст змінює професію».

Ви закінчили вельми престижний ВНЗ, а в підсумку стали актором.

Не знав, що так може скластися. Що спонукало? Просто всередині чогось не вистачало. Ось я і шукав себе, розумів, що можу робити щось більше і з великим задоволенням. З дитинства любив пародіювати людей, розігрувати власні вистави і постійно балуватися і кривлятися – з цього і починався мій шлях до себе, а в подальшому і послужило вибором цього ремесла.

Цікавий поворот...

Це ремесло – одне з найцікавіших справ, що дозволяють безпосередньо вивчати себе і своє світоустрій. Власне кажучи, саме це вивчення і приносить мені те саме, глибоке і тонке, рух життя. Мого життя!

Серіал «Вікно життя» відрізняється від більшості мильних опер тим, що піднімає важливу соціальну тему – проблему покинутих дітей... Проект може хоч чимось допомогти її вирішити?

Не впевнений, що фільм може значно вплинути на вирішення питання. Наприклад, хороше кіно про війну, звичайно, здатне згуртувати людей, проте кількість військових конфліктів у світі від цього не зменшується.

Але якусь користь цей серіал приносить?

Очевидна користь починається з того, що кіно дає роботу акторам і всім іншим, хто бере участь у створенні фільму, а це вже дуже багато. Наскільки я пам'ятаю, у «Вікна життя» були хороші рейтинги, значить, аудиторії подобався цей продукт. А ось яку користь для себе отримав кожен глядач складно сказати, та й що називати користю – це теж ще питання. Тому сам факт, що кіно знімається і виглядає – вже добре, а поняття «користь» більше має персональний відтінок і залежить особисто від кожного.