Сам собі екскурсовод: прогулянка по вулиці Городецького в Києві
Близько ста років тому ця невелика вулиця (зараз вона не налічує й двадцяти будинків) носила назву Миколаївська. У той час вулицю називали "київським Монмартром", вважали її місцем вишуканих ресторанів і кафе, розкішних розваг та мальовничих будівель. У той час її асоціювали з богемним життям, вишуканими кафе і неспішними прогулянками.
Тут жили імениті і заможні кияни, а туристи відгукувалися про цю вулицю як про місце, де можна неспішно прогулятися і відпочити. Втім, такою вулиця Городецького є і зараз.
Вулиця імені архітектора Городецького розташувалася в самому центрі міста. Вона веде вниз від площі Івана Франка до Хрещатика, а з боків до Городецької примикають вулиці Заньковецької та Ольгинська.
На Городецького розташувалися знаменитий кінотеатр і музична академія, великі та невеликі ресторани і кав'ярні. Є тут і своя "зелена зона", де можна трохи відпочити після прогулянок.
Вулиця трьох назв
Початок заснування вулиці Городецького датується 1895 роком. Багато в чому причиною її виникнення стала планування і подальше будівництво саду і великої садиби Фрідріха Мерінга, знаменитого на початку 20 століття київського лікаря. Садиба доктора поетапно будувалася, а разом з нею планувалася і забудовувалася вулиця. Відразу ж після її планування вулицю виклали дуже якісною бруківкою.
Вже за два роки будівництва вулиця була сформована. Тут з'явилися житлові будинки на кілька поверхів, готель "Континенталь", меблева фабрика Кімаєра і будівля, де пізніше розташовувалося товариство "Працівник".
Спочатку вулиця Городецького отримала назву Миколаївська - на честь імператора Миколи ІІ. У 1919 році, після приходу в Київ радянської влади, вулиця отримала нову назву – Карла Маркса. Назва залишалося такою аж до 1996 року.
Втім, був і період, коли їй повертали первісна назва Миколаївська: це було в 1941-1944 роках. А невдовзі після здобуття Україною незалежності вулиця стала носити назву легендарного архітектора Городецького. Який, до речі, тут теж жив.
Сучасна назва, кажуть історики, найбільш добре підходить цій вулиці. Адже саме архітектор Городецький був одним з тих, хто проектував тут багато будівлі. Георгій Шлейфер і Едуард-Фердинанд Брадтман – це ще два видатних архітектора, які займалися створенням вулиці, по суті, "з нуля".
Під час Другої світової війни вулиця сильно постраждала. Кияни добре знають історію про те, як під час окупації столиці України німцями вибухали будинки на Хрещатику. Крім того, постраждали і будівлі №1, 2 по Миколаївській (Городецького). А також будинок №3, де жив сам архітектор Городецький.
Були повністю зруйновані та інші будівлі на цій вулиці. На превеликий жаль, багато з них не вдалося відновити. Після війни частково відновили будівлю готелю "Континенталь".
Вулиця Городецького, 1-3 - Національна музична академія України
Перехожих, які підходять до вулиці Городецького з боку Хрещатика і Майдану Незалежності, зустрічає будівля №1-3.
"Побачимося у філармонії", - часто кажуть, призначаючи зустріч неподалік від цього будинку. Насправді в цьому мальовничому і помітному здалеку будинку розташовується Національна музична академія України імені Петра Чайковського.
Варто сказати, славетний навчальний заклад розташовувалося тут далеко не з першого дня свого заснування. Сама академія має давню історію: вона була заснована в листопаді 1913 року на базі іншої відомої тоді освітньої структури: музичного училища Київського відділення Російського музичного товариства.
Створенню академії всіляко сприяли легендарні музиканти і композитори: Сергій Рахманінов, Петро Чайковський і Олександр Глазунов. З часом навчальний заклад поступово розширювався, набував самостійності та ставав відомим серед киян.
У різні періоди свого існування академія розміщувалася в різних приміщеннях. Коли після закінчення Другої світової війни подібні установи, що стали поетапно повертатися з евакуації. В той час для консерваторії виділили будівлю, розташовану по вулиці Великій Підвальній, але незабаром вона переїхала в будівлю готелю "Континенталь", де знаходиться і зараз.
Тут у далекому 1897 році архітектори Братман і Шлейфер побудували розкішний готель "Континенталь". Готель створили дійсно комфортним.
Кажуть, що в той час вартість доби проживання в готелі досягала 14-15 рублів, що було порівняно з місячним заробітком робочого київської фабрики.
Готель "Континенталь" швидко став відомим як серед іменитих і багатих киян, так і серед іноземців. В ній зупинялися і знаменитості. Відомо, що в "Континенталі" жили Федір Шаляпін і Осип Мандельштам.
На жаль, під час Другої світової війни будівлю готелю було спалено. До його відновлення змогли приступити тільки в 1955 році, і вже після реконструкції будівля виглядає таким, яким ми звикли бачити його і зараз.
У наш час у концертному залі Національної музичної академії проходять не лише концерти, але й театральні вистави. Академія зарекомендувала себе як престижний навчальний заклад для тих, хто хоче почати кар'єру професійного музиканта.
Городецького 4, 6 – дохідні будинки кінця XIX століття
Ці два будинки були побудовані практично одночасно - в 1897 році. У той період дохідні будинки дуже активно будували у багатьох містах Російської імперії: для підприємців це було вигідною інвестицією.
Між власниками прибуткових будинків Києва, звичайно ж, існувала і своя конкуренція. Кожен власник намагався роздобути свого клієнта і подорожче здати приміщення свого будинку. Будівлі змагалися і зручностями: пізніше багато з них були обладнані ліфтами, опаленням, електрикою і навіть пральнями, а зі швейцаром можна було зв'язатися з допомогою різних акустичних пристроїв.
Ці два прибуткові будинки на Городецького (тоді – Миколаївській) користувалися популярністю у місцевих підприємців. Перші поверхи будівель зазвичай "йшли" під магазини, а на верхніх розміщувалися юридичні контори.
Через якийсь десяток років поруч з цими двома будівлями з'явився і житловий будинок №9, належав будівельному підрядчику Гінзбургу. Його "будинок-хмарочос", мова про який піде пізніше, став найвищим житловим будинком Російської імперії.
Вулиця Городецького, 5 - кінотеатр "Україна"
Будівлю кінотеатру відкрили в 1964 році. У той час кінотеатр "Україна" став першим широкоформатним кінотеатром Києва. У ньому обладнали два зали: великий, на 700 метрів. І другий, трохи менше – на 220 місць.
Вестибюль, де розташовується каса, був ізольований від головного входу. Це дозволяло не створювати натовпу в той час, коли люди поспішають на кіносеанс або виходять із залу після перегляду фільму.
Примітно, що в 1965 році саме тут відбулася прем'єра фільму "Тіні забутих предків". Під час презентації фільму Іван Дзюба, В'ячеслав Чорновіл та Василь Стус вийшли на сцену кінотеатру і звернулися до відкритим протестом проти політики СРСР. Вони також розповіли про те, що довгий час замовчувала влада: про арешти інтелігенції і численних злочинах радянського режиму. В оновленому і тепер вже звичному киянам вигляді кінотеатр відкрився в лютому 2001 року.
На місці кінотеатру раніше розташовувався цирк Крутикова. Будівля розташовувалося тут з 1903 по 1941 рік. На початку ХХ століття в цьому місці, на вигині вулиці, з'явилася будівля цирку Крутикова — єдина на той час в Європі двоповерхова будівля цирку.
Таким чином, уже на початок ХХ століття в цьому місці з'явився ансамбль, що складається з розкішних житлових і громадських будівель. Тоді в Києві таким будівлям не було аналогів.
Відомий киянин XIX століття Петро Крутіков давно мріяв про окрему будівлю для свого цирку. Спеціально для цього він купив землю і виділив на будівництво будинку велику на той час суму: 325 000 рублів. Після періоду будівельних робіт, у 1903 році тут з'явилася розкішна будівля цирку "Гіппо-палас".
Це захоплююче місце швидко полюбилося киянам. Серед жителів міста швидко поширилася інформація про те, що в Києві з'явився сучасний цирк зі всілякими нововведеннями, і люди охоче купували квитки на вистави.
Цікаво, що в той час цирк був найбільшим у Європі. Сюди кияни регулярно ходили дивитися вистави протягом двадцяти років.
Сучасна і розкішна будівля цирку вміщала понад 2000 глядачів, а її сцена могла трансформуватися. У цирку був красивий купол зі скла, а сидіння зробили максимально зручними. У цирку було електричне освітлення, парове опалення. А ще саме в цьому цирку ввели одне з передових нововведень того часу – гардеробну.
Будівлю цирку було сконструйовано з хорошою акустикою. На його сцені читали свої твори Олександр Купрін і Володимир Маяковський, виступали оперні співаки Тітта Руффо і Федір Шаляпін.
Кажуть, що з приходом більшовиків у місто сам Крутіков поспішно втік з країни, але потім цирк все ж продовжував регулярно приймати глядачів аж до війни. Під час бойових дій в 1941 році, на превеликий жаль, цирк був зруйнований.
Вулиця Городецького, 9 – "хмарочос" мільйонера Льва Гінзбурга
Це розкішного вигляду будівлю було відомо серед киян початку ХХ століття як маєток будівельного підрядника і мільйонера Льва Гінзбурга. Через кілька років після закінчення будівництва будівля так і прозвали: будинком Гінзбурга.
До речі, у рік свого заснування (1912) ця будівля стала найвищим житловим будинком в Російській імперії, і поки його не підірвали нквдисти в роки другої світової разом з іншими будинками в центрі Києва, цей "хмарочос" вважався також найвищим в Україні. Після війни будинок зберігся, але частково.
У Києві Гінзбурга, відомого підприємця, називали "королем підрядників". І не дарма. Адже йому дійсно належить вагомий внесок у появі мальовничої архітектури в центрі Києва.
оголошення про здачу в оренду квартири в Будинку Гінзбурга, 1905 рік:
“Сім кімнат, третій поверх, ліфт, балкони, телефон, електрика, ванна, парове опалення, камін, шикарна меблювання, кімната прислуги, посильний для особливих доручень, камердинер, швейцар, доставка листів, газет і журналів, паркінг екіпажів і гараж, холодильні камери в підвальному приміщенні До 700 рублів на рік".
Київська опера, Будинок вчителя і Філармонія, Національний художній музей та Миколаївський костел з'явилися в Києві за його ініціативою. Будівельна контора Гінзбурга також спроектувала Театр імені Івана Франка, який знаходиться поруч з вулицею Городецького. А ще – головний корпус КПІ, костел святого Миколая і знамениту караїмську кенасу на вулиці Ярославів вал.
Відомо, що після революції багато видатні жителі Києва поспішно виїжджали з країни. Але Гінзбург залишився вірним Києву і не покинув місто. Його разом з працівниками будівельного бюро запрошували проектувати будівлі в Чикаго і Оксфорді, але він волів залишатися в своєму рідному місті.
Коли в 1926 році Гінзбург помер, некролог для нього написав сам Осип Мандельштам: "Мученики приватного капіталу вшановують пам'ять знаменитого підрядника Гінзбурга, надзвичайного домовласника, який помер жебраком в радянській лікарні".
Скверик на розі і знаменитий англійський автобус
Неподалік від повороту на вулицю Городецького Марії Заньковецької знаходиться невеликий скверик. Варто сказати, "зелений куточок" в цьому місці – дуже невеликих розмірів, тому його важко назвати парком. Тим не менш, у цьому затишному місці можна сісти за один зі столиків в розташованих тут кафе і зробити невелику перерву під час прогулянки.
Цікаво, що в цьому сквері також знаходиться незвичайна скульптура – пам'ятник мурашки. Якщо підійти до скульптури, стає помітно, що мураха тримає в лапках круглу монету з написом "На удачу" і "На щастя". Цей пам'ятник з'явився на вулиці Городецького порівняно недавно: в кінці весни 2015 року.
Фото: Скульптура мурашки, який тримає в лапках монетку, знаходиться в невеликому скверику навпроти кінотеатру (РБК-Україна)
Створив пам'ятник мурашки київський скульптор Дмитро Ів. За словами самого автора, мураха приносить щастя й удачу, символізуючи при цьому працьовитість і завзятість українців. Якщо покрутити монетку, можна довідатися майбутнє. Але, до речі, прогноз точно не буде негативним, так як тут завжди випадає один з двох варіантів: або успіх, або щастя.
до Речі, буквально в декількох метрах від зелених насаджень і навпроти кінотеатру "Україна" коштує вже став легендарним двоповерховий англійський автобус червоного кольору.
Він стоїть тут вже протягом довгих років. Автобус настільки тісно "вписався" у колорит вулиці Городецького, що зараз мало хто представить її без автобуса.
жителі міста переконані: без нього вулиця не виглядала б такою самобутньою і колоритною. Але, як виявилося, не всі знають, що знаходиться усередині автобуса.
Інтер'єр автобуса переобладнаний під касу, де продають квитки на різні вистави і концерти в столиці. Сам автобус – з раритетних автомобілів. Routemaster Bus в такій комплектації випустили ще в 1965 році. Автобус донині активно фотографують і навіть зображують його на міських пейзажах.
Городецького 11 та 11а – будинок за проектом Городецького
Цей будинок будували під керівництвом архітектора Городецького в кінці 19 століття. Будинок зводили в два етапи: першу частину робіт закінчили в 1897 році, другу – у 1911-му. Вишуканого вигляду будинок у стилі модерн прикрашає місто і є одним з найкрасивіших на вулиці Городецького.
Що тільки не розміщувалося в цьому будинку в різний час за довгу історію його існування! Ще до революції 1917 року, через деякий час після будівництва будинку, в ньому "оселився" літературно-артистичний клуб, де практично кожен міг спробувати себе в різних творчих іпостасях: прочитати свій вірш або розповідь, зіграти в міні-виставі
Пізніше в будинку №11 був профспілка працівників мистецтв. Кажуть, що у цій профспілці до війни і окупації міста німцями складалися практично всі представники творчої інтелігенції Києва.
Городецького, 13 (5) – прибутковий будинок XIX століття
Будинок-пам'ятник архітектури 1895-1897 років, розташований за цією адресою, побудований за проектом архітектора Городецького в стилі неоренесанс. Городецький проектував цей будинок разом з відомим на той час техніком Мартіном Клугом.
Будівлю відомо, насамперед тим, що тут розміщувався торговий дім меблевої фабрики Йосипа Кимаева, а пізніше, але все ще до війни – восьма взуттєва фабрика міста Києва. Під час другої світової будівля сильно постраждала і лише частково зберігся його фасад.
Цікаво, що зараз перший поверх обладнаний під "верхній"" вхід на станцію метро "Хрещатик". Також в цій будівлі зараз розміщено Міністерство юстиції України.
Але повернемося в період історії Києва, коли цього будинку ще не було: у другу половину XIX століття. Як-то раз, завдяки хорошим навичкам комерсанта, австрійцю Йосипу Кимаеру вдалося виграти конкурс на постачання крісел у київський Оперний театр. Пізніше його меблі фабрики придбала і готель "Континенталь", а далі – театр Соловцова і контора Держбанку на Інститутській.
У Києві фабрика Кімаєра досить швидко "обростала" замовленнями: вони постачали меблі і квартири іменитих киян. З часом, набувши в місті хорошу репутацію, Кімаєр в 1884 році відкрив тут і фабрику. Вже через кілька років її вважали однією з найбільших в регіоні.
На Городецького (тоді - Миколаївської) розміщувався цілий комплекс "меблевого короля": склади, сама фабрика та прибутковий будинок з фірмовим магазином. Якщо придивитися до фронтону будівлі №13, то над ним буде помітна збереглася напис – "1884". Але це не рік побудови будинку, а дата заснування фабрики. Сам будинок, нагадаємо, був збудований у 1895-1897 роках.
Городецького, 15 – зразок раннього модерну
Цей будинок у 1901 році побудував архітектор Едуард Брадтман на замовлення прусського барона Вільгельма Гессельбейна. Коричневий кам'яний будинок з масками і ліпниною на фасаді швидко став невід'ємною частиною вулиці Миколаївській.
Відомо, що барону Гессельбейну належали також і інші ділянки поруч з будинком, але вирішив продати їх у 1907 році за 28 тисяч рублів колезькому асесору Демченко.
Поруч, на розі вулиць Миколаївської і нинішньої Заньковецької знаходився відомий на весь Київ заклад "Аполло", де часто збиралася творча інтелігенція. Будинок пережив дві світові війни і роки окупації Києва німцями.
Що ж відомо про архітектора цієї будівлі? Едуард-Фердинанд Брадтман народився в 1856 році в Санкт-Петербурзі. Відучившись в Петербурзькій Академії мистецтв, він переїхав у Київ і досить швидко став помітною фігурою в архітектурній та суспільного життя міста.
З початку 1906 року і до революції 1917 Брадтман обіймав посаду викладача Художнього училища. Одночасно він працював експертом Київського кредитного товариства з оцінки нерухомості і техніком Наказу громадського піклування (так, навіть таке суспільство існувало в той час!) З 1898 року він, спільно з Володимиром Ніколаєвим і Олександром Кривошеєвим працює на посаді міського архітектора.
Робота на цій посаді була для архітектора знаковою. Адже саме в ті роки він зміг реалізувати чимала кількість проектів будівель, багато з яких збереглися до наших часів. Як ми вже знаємо, спільно з іншим відомим архітектором Георгієм Шлейфером брав участь у забудові садиби Мерінга: споруджував готель "Континенталь", яка знаходилася в самому початку нинішньої вулиці Городецького.
Також він спроектував театр Соловцова і будинок Гінзбурга на Миколаївській вулиці. Крім того, його авторству належить один з найвідоміших туристам київських особняків – "Будинок вдови, що плаче" на Лютеранській вулиці.
В 1913 році Едуард Петрович розробив проект лікарні на Павлівській вулиці, перероблений потім інженером Міхельсоном. Закладка будівлі відбулася 20 жовтня 1913 року. Ця лікарня існує і понині. Останні роки перед революцією Брадтман жив у власному особняку по вулиці Малодорогожицкой, 6 (нині – вулиця Герцена).
Після революції Едуард Петрович залишився у Києві і працював районним архітектором. Здається, останні згадки про нього в архівах зустрічаються в 1920 році. Точна дата його смерті невідома.
Зараз мальовничий пам'ятник архітектури, створений Брадтманом, гостро потребує реставрації, адже в деяких місцях стіни помітно обсыпался, а балкони поржавіли. Але, незважаючи на застарілість будівлі, багато жителів Києва і туристи стверджують: мабуть, це найкрасивіша будівля на вулиці Городецького. Так це чи ні – вирішувати вам.
До речі, неподалік знаходиться вулиця Лютеранська. З'явившись на картах Києва на початку XIX століття, вона назавжди закріпила за собою статус елітарності і аристократичності.