Як нестача коштів, “куплені” дипломи і стереотипи щодо вищої освіти заважають отримати роботу мрії і чому в університетах Європи все частіше відмовляются від конспектів - у матеріалі Styler
Едем Галімов - випускник Української Академії Лідерства. Зараз вивчає соціологію у Києво-Могилянській академії. Цей молодий кримський татарин був у числі української делегації, яка їздила до Нідерландів перед тим, як там відбувся референдум щодо асоціації України і ЄС.
Styler зустрів Едема на церемонії відкриття нового навчального року в Українській Академії Лідерства. Сюди його запросили вже як випускника, щоб він поділився власним досвідом навчання.
Ми розпитали студента про європейські й американські університети, недоліки і переваги української освіти, а також про те, чому мати вищу освіту – зовсім не обов’язково для усіх.
За словами Едема, в багатьох українських містах є величезна проблема: після школи діти часто йдуть вчитись зовсім не туди, куди мріяли.
“В Україні молодь часто вступає зовсім не на ті спеціальності, які потім реально допоможуть їм у житті. Це буває з багатьох причин. Перша – бо в родині колосальна нестача коштів, і батьки часто не можуть оплатити дитині навчання в університетах великих міст, навіть якщо дуже цього хочуть. Інша проблема – в країні є безліч ВНЗ, але далеко не всі вони дають корисні знання. Хтось купує диплом і скачує реферати із інтернету, а потім каже, що не може влаштуватися на роботу.
Україні дуже шкодить стереотип “треба отримати диплом, аби лише був, а потім – побачимо”. А тоді ці люди ще й ідуть працювати не за спеціальністю. Ще одна проблема – те, що багато університетів дають купу непотрібного матеріалу, який потім ніяк не знадобиться у житті”, - висловлює свою думку студент.
Є стереотип, який часто заважає піти правильним шляхом у житті. Це – переконання, що дитина після школи обов’язково має вступити у вищий навчальний заклад, часом навіть неважливо, який це буде ВНЗ, каже Едем.
“У мене є багато знайомих, які після школи пішли працювати, а не вчитись. Я дуже поважаю їх вибір. Це відповідально, але це їхній шлях. Академічне навчання вже давно перейшло із аудиторій університетів до затишних кафе і лекторіїв. Зараз можна вивчити мову програмування чи опанувати навички дизайну за півроку на курсах, і не кожному для цього треба вчитись п’ять років, не витрачаючи при цьому державних коштів, а потім ще й іти працювати не за спеціальністю. Треба відходити від стереотипу, що ВНЗ треба усім без винятку”, - каже Едем.
Хоча в європейських університетах давно є вільний вибір предметів, в Україну ця тенденція тільки починає поступово приходити, додає він.
“Я вчуся у Києво-Могилянській академії, і це трохи нетиповий приклад. Бо у нашому закладі вже давно впроваджено деякі європейські практики. Наприклад, вже давно є вільний вибір предметів, коли крім нормативних дисциплін ми маємо можливість обирати предмети із різних кафедр”, - каже Едем.
Європейські і американські університети часто живуть зовсім іншим життям, аніж навчальні заклади в Україні, каже студент.
“Цього літа я був в університеті Південної Кароліни. Він знаходиться у невеликому містечку на 120 тисяч жителів, а студентів там – 40 тисяч. Цей університет – найбільший роботодавець у місті, і об’єднує навколо себе багато людей. Туди можна влаштуватись адміністратором, куратором, бібліотекарем, керівником культурного центру. Не говорячи вже про роботу викладача. Але найголовніше, це не просто університет, в який просто приходять зранку на лекції, а ввечері їдуть додому. Це простір для спілкування, простір для розвитку. Саме тут виникають нові ідеї для міста, університет фактично є драйвером змін в цій локації”, - згадує студент.
“Я дуже радий, що в УКУ (Український Католицький Університет – ред.) відкрилася програма ethics, politics, economy (етика, політика, економіка - ред.). І це щось зовсім нове для України, щось інше. Круто, що у нас з’являються комплексні дисципліни і мені неймовірно цікаво, що з цього вийде.
"Я дуже сподіваюся, що найближчим часом в Україні почнуть запроваджувати успішні європейські практики, які довели свою ефективність в західних університетах. Наприклад, у закладах ЄС все більше відмовляються від конспектів. Частіше використовують електронні носії. Тим часом в Україні студенти мають записувати під диктовку, переписувати презентації, при цьому не розуміючи, що вони пишуть і навіщо”, - додає він.
Але не все в українських навчальних закладах так погано, як часом кажуть, зауважує студент.
“Найбільша проблема українських навчальних закладів – це те, що в них далеко не завжди готують спеціалістів, а знання часто не співпадають із тими, які потім знадобляться в реальному житті. А найбільша перевага нашого навчання – це люди. Люди, які кожен день своєю працею і прикладом будують нову Україну. Я вірю, що з такими людьми в нас все буде добре і ніяк інакше”, - сказав Едем.