"З ієрогліфами на все життя": вчителька японської про аніме, зарплату в українській школі та стереотипи

Головне з інтерв’ю:

• Рідкісна мова не дає надбавки до зарплати. За словами Катерини, сума змінюється залежно від навантаження, надбавок і премій.
• Аніме може допомогти зі словами, але не допоможе вивчити японську на всі 100%. Лексика фантастичних історій не завжди придатна для повсякденного спілкування, а ієрогліфи потрібно постійно повторювати навіть досвідченим викладачам.
• Високі оцінки не гарантують вміння гарно спілкуватися іноземною мовою. Катерина пояснює, що результати контрольних залежать також від хвилювання, втоми й умов навчання. Важливо, чи може дитина застосувати знання поза класом.
• Японське "так" не завжди означає згоду. За спостереженнями Катерини, співрозмовник може підтакувати, щоб показати, що уважно слухає. Але важливо враховувати контекст розмови.
• Поїздка до Японії стала нагодою розповісти про Україну. Катерина, яка родом із Криму, ділилася власним досвідом і нагадувала про початок російської агресії у 2014 році. Для частини японців учасники поїздки стали першими українцями, з якими вони познайомилися.

Скільки платять за японську та що втомлює вчительку

— Скільки зараз заробляє вчителька японської мови? Чи відрізняється ваша зарплата від зарплати вчителів традиційних предметів?

— Ні, різниці немає, я отримую стільки ж, скільки звичайний вчитель іноземної мови.

Зарплата залежить від стажу та навантаження, тобто скільки я проводжу уроків на тиждень. Ще залежно від того, чи я проходила атестацію і скільки разів я це робила, є різні категорії. Наскільки я знаю, є певні коефіцієнти, які впливають на розмір зарплати. Це розраховується в бухгалтеріях, якщо чесно, я вважаю це магією. Раз на рік дивлюсь на свою роздруківку і одразу згадую, що таке державна школа і українські зарплати.

Тож я давно не рахувала, скільки мені платять за один урок, щоб мені не було сумно. Я зайшла на РБК-Україна, пишуть, що вчителі заробляють від 12 до 17 тисяч гривень. Десь так і є. Іноді менше 13, іноді трохи більше. Це залежить від премій, від надбавок за вислугу років і престижність педагогічної праці, від міського бюджету. Зарплата в різних містах теж буде формуватися по-різному.

— Що вас найбільше бісить у вашій професії?

— Напевно, найбільше вигорання. Але радше втомлює, ніж бісить. Коли накопичується багато різних справ, а потрібно це поєднувати з викладанням, розробкою навчальних матеріалів. Бо дітям ти навряд чи можеш сказати, що до уроку ти не міг би підготуватися ще краще.

Ще додається хвилювання через те, чи взагалі вдасться провести урок через повітряні тривоги, чи потрібно буде намагатися у сховищі якось пояснити завдання. Треба вигадувати, як об'єднувати теми, коли частина класу пропустила урок через те, що літав ворожий дрон. Особливо важко в період контрольних і підсумкових опитувань наприкінці семестру. Накопичується багато різних бюрократичних моментів, які треба доробити. А на це йде чимало часу.

— На вашу думку, які хибні уявлення люди мають про вчителів і японську мову?

— Найперше мені на думку спадають розмови, дискусії і подекуди суперечки довкола сфери освіти. Люди не завжди розуміють, що має бути співпраця між усіма учасниками навчального процесу, а також розуміння не лише прав, а й обов'язків кожної зі сторін. У якийсь момент я перестала долучатися до дискусія про вчителювання чи читати їх, бо мене це виснажувало. І самі дискусії, не скажу, що помилкові, але учасники подекуди забувають, що є Закон України "Про освіту", і ми маємо його дотримуватися.

Щодо японської, то мене дивує, що люди не завжди враховують специфіку мови, назвемо це так. Тобто, коли люди свій попередній досвід у вивченні іноземної мови, часто не східної, проєктують на японську. Хтось вивчив англійську, але під час вивчення японської не завжди розуміє, що треба багато прописувати, наприклад, ієрогліфи. Бо якщо ти їх не прописуєш, то не запам'ятаєш і не зможеш відтворити.

Візуально ти їх зможеш впізнавати та розуміти з контексту, але правильно відтворювати - доволі часто ні. Бо потім схожих ієрогліфів стає доволі багато і легко починаєш плутатися між ними.

Коли ми влітку були в Tokyo International Japanese School, то навіть я, як вчитель, прописувала ієрогліфи. Ми щодня писали цілі списки слів з ієрогліфами, і це робили в групах навіть на найвищих рівнях вивчення японської.

Тож підходи до вивчення можуть відрізняються і потребують дуже багато зусиль. До специфіки східної мови потрібне не лише звикнути, а й саме вивчення потребує системної і ледь не щоденної роботи. Мови відносять до різних категорій складності залежно від мовних особливостей та враховують, хто саме вивчає цю мову. Нам вчити німецьку мову з відмінками і родами - не те саме, що вчити японську. Так само корейцю вчити японську - не так само, як вчити німецьку.

— Чи були у вас ситуації за весь час, поки ви викладаєте, що приходили батьки, які нічого не знали про освіту і диктували, як вчити їхніх дітей?

— Бувало. Батьки, які приходили і говорили про власне бачення. У зв'язку з тим ми просимо, щоб батьки заздалегідь попереджали про свій прихід, щоб якщо є запит, ми, як вчителі, змогли принести роботи, проаналізувати роботу на уроці конкретного учня або учениці, переглянути ті ж самі оцінки, щоб ці розмови були продуктивними. Це значно краще, ніж коли вчителів ловлять між перервами або на виході зі школи.

Якщо розмова перестає бути продуктивною, то я можу зупинити бесіду або попросити бути присутнім наставника (класного керівника) або представника адміністрації, щоб це була виважена розмова, особливо у стресові періоди. Звісно, в кожній роботі є конфліктні ситуації та непорозуміння.

— Чи займалися ви колись репетиторством? Якщо так, то в чому для вас відчутна різниця з викладанням у школі?

— Так. Я приватно займаюсь один на один. Це комфортніше. На звичайних уроках є група і у цієї групи є середній рівень. Є учні, яким дається легше, є ті, кому дається важче. Треба підлаштовуватись під групу. А на приватних заняттях я зосереджуюся на одній людині, враховую запит і не маю оглядатися на програми і вимоги МОН.

Аніме, лайка та японська без викладача

— Яке запитання про японську мову вам ставлять настільки часто, що ви вже можете передбачити його на першому занятті?

— "Чи були в Японії?". От найперше і питають всі. Вже можу відповісти, що так! (сміється). "Яка різниця між китайською та японською мовою?" - також. Ще просять перекласти деякі слова. Наприклад, з аніме "Наруто" - dattebayo (だってばよ).

Ще часто питають нецензурну лексику, але моя стратегія - останній урок в 11 класі, перед випуском, і я розповідаю все. Проте, для випускного класу весна - це складний період, тому не всі доходять до останнього уроку.

Два роки тому ми перекладали мангу про харківських пожежників "Загін сміливців", Мацуда Джюко, і там була репліка в критичний і дуже небезпечний момент. Учні теж подумали про те, що персонаж мав сказати щось з експресивно-забарвленої лексики. Ну, не "ой, леле!" ж! (сміється).

— Чи справді діти, які дивляться аніме в оригіналі, мають перевагу у вивченні японської, чи викладачам доводиться спочатку виправляти їхні помилки?

— Скажу так: у моєму університеті були студенти, які приходили через цікавість до аніме. Але це не надто велика перевага. Знову ж таки, яке аніме людина дивиться теж братиметься до уваги. Якщо це інший фантастичний світ, то і лексика там буде відповідна. Її буде важко використовувати повсякденно. Але якщо в аніме кажуть прості слова, наприклад як "світ", "вода", "поле" чи ще щось, то це може дати додаткові практичні знання.

Перегляд японською це радше хобі. Але були випадки, коли учні казали, що знають якесь слово, бо воно було у назві аніме або в самому аніме.

— Чи реально вивчити японську самостійно за допомогою застосунків, аніме та YouTube? На якому етапі без викладача, на вашу думку, стає складно?

— Це залежить, в першу чергу, від тебе самого. Я навчалась в університеті, і для мене цей шлях починався саме там. Це залежить від бажання людини, від того, які у неї задатки і здібності, і від її готовності працювати самостійно без нагляду. До того ж, зараз безліч платформ для вивчення мов.

А щодо деяких людей, то я думаю, що це цілком можливо. Я підозрюю, що добре сформований список матеріалів і додаткових ресурсів може дати хороші результати. Але я думаю, що варто було б вже на вищому рівні вивчення зустрічатися на тих самих платформах зі справжніми японцями й спілкуватися. Зокрема, якщо це не просто японець, а японці-вчителі, які знають як викладати мову.

Але якщо ми візьмемо звичайну людину, яка не надто заглиблена у вивчення, то проблеми можуть з’явитись ще на самому початку. Якщо людина не розуміє, як функціонує граматика, структуру речення, як змінюються слова, то виникають труднощі вже на початковому етапі.

— Гаразд, тоді встановімо межу - наприклад, до якого рівня японську можна вивчити самостійно? Піти скласти іспит і скласти його успішно?

— Це складно. Якщо взяти середньостатистичну людину, яка розібралась принаймні на базовому рівні десь до А2-В1 - то, гадаю, у неї буде значно менше труднощів з наступними рівнями. Якщо людині важко орієнтуватися навіть на базових рівнях і вона плутається або якщо вона не відчуває різниці в граматичних нюансах, то вона вже на початковому рівні потребує допомоги.

Якщо людина не готова до систематичної роботи, наприклад, 3 години на тиждень, то їй потрібен викладач. Не тому, що вона не здатна вчитися, а тому, що буде той, хто її контролюватиме. Спершу людина має сама вирішити, чи здатна вона працювати самостійно.

— Що найважче дається українським школярам у японській: ієрогліфи, вимова, граматика чи запам’ятовування слів?

— Це залежить від класу. Існують, наприклад, діти "візуали", які добре запам'ятовують візуально, а ще є аудіали, кінестетики та інші. Я це колись обговорювала з психологом.

Але я б сказала, що найскладніше – це переконати дитину, що ієрогліфи треба записувати, бо вона не вірить, що вони їй потрібні, і що потрібно вміти писати. Дитина запам’ятовує ієрогліф як пляму, а коли таких складних плям стає кілька - вона починає їх плутати. Тож я навіть ставлю окрему оцінку за прописи. Раз на семестр учні пишуть прописи, незалежно від класу, і отримують оцінку, бо вони цілий семестр намагалися писати правильно, гарно, або майже гарно. Це важливо.

А щодо лексики - знаю, багато хто плутає розуміння зі знанням. Якщо я розумію слово або розумію, що воно означає, то це не означає, що я його вивчила і відтворю у будь-який момент. Якщо не закріплювати ці знання, то вони потім за тиждень вивітрюються і не згадаєш, що воно значить.

У нас є учні, які часто починають вивчення з нуля. Їм потрібно адаптуватися до школи, до дітей, які навчаються тут уже кілька років. І якщо вони сумлінно виконуватимуть ті ж самі квізи і вчитимуть слова, невідомих плям на уроці ставатиме менше.

Я проводжу квізи для дітей, які знають мову, читають абетку, і я відтворюю звук, щоб вони почули саму вимову. Але також, якщо дитина ще не опанувала абетку, вона навіть не знає, як її читати - вмикає цей звук і чує. І я скажу, що після COVID, коли почалося дистанційне навчання, те, як ми вчилися раніше й після, значно змінилося.

Іноді комусь важко запам'ятати структуру речення. В українській мові є підмет і присудок, наприклад "Я їм суші". Якщо поміняти місцями слова "я суші їм" - то нічого не зміниться. А в японській мові, якщо я поміняю місцями слова "суші" та "їсти", то речення вже не буде складатись. Правильно буде "я суші їм". Можна випадково поставити слово не туди і замість "Я в кімнаті їм суші" вийде "Я в суші їм кімнату".

Отже, послідовність дуже важлива. Деколи ми перетворюємо це на жарти і дітям легше запам’ятати. На початковому рівні граматика не настільки складна, щоб в ній дуже сильно заплутатись.

— Якби ви могли зруйнувати один міф про японську мову, навіть якби після цього частина учнів втратила бажання її вивчати, що б це було?

— Що можна повчити декілька років японську і знати все. Це не так. Я кажу своїм учням, що з ієрогліфами вони на все життя. Позаяк вони іноземці, то вони будуть постійно їх вчити чи повторювати. Я теж постійно повторюю слова, ієрогліфи, правила.

Слова, які легко переплутати, та стереотипи про Японію

— Яке японське слово найважче перекласти українською одним словом і чому?

— Я думаю, таких багато. Є японські терміни, які є типові для них. Наприклад - це "tsundoku" (つんどく). Цей термін став дуже популярним і поза межами Японії, в тому числі. Це коли люди накопичують книги, але залишають їх непрочитаними. По суті, як нове хобі.

Можна, звісно, піти в їхню естетику чи філософію. "Mononoware" (もののあわれ ) - це сумна чарівність речей та відгук на красу світу поєднаний з усвідомленням її швидкоплинності. Чи "wabisabi" (わびさび) – це описується як здатність цінувати красу, що є "недосконалою, недовговічною та незавершеною". Але це більш такі, мені здається, з термінології, яка рідко зустрічається серед тих, хто не цікавиться.

Ще може бути "komoreba" (こもれび). Це про проміння сонця крізь листя дерева.

Такі слова в кожній мові є, які важко перекласти одним словом. Наприклад, у нас є слово "чимчикувати". Не впевнена, що у всіх мовах можна одним словом відобразити його значення.

— Які японські слова українці часто розуміють неправильно? Через аніме, через мангу, через медіакультуру?

— Мені здається, що є образи, які формувалися історично або через ту саму західну культуру. Які вже мають свої, по суті, міфологічні утворення. Це ніндзя, наприклад.

Або, наприклад, про найвищу гору Фуджі. Всі кажуть Фудзіяма, або Фуджі-яма, або ще якось. А ми, хто вже читає японською, знаємо, що правильно буде Фуджі-сан. Або гора Фуджі, або, якщо вже інші способи передачі японських складів, то гора Фудзі. Досі дискусії щодо передачі деяких складів залишаються палкими.

Мені здається, що навіть розуміння, що таке суші, банальне. Те, що ми називаємо суші, це, насправді, роли. Це трошки різні речі.

— Ну, тоді раз ви вже сказали, то яка різниця між суші та ролами?

— Отже, якщо ми беремо роли, то вони формуються такою ковбаскою, а потім нарізаються. А суші робляться вручну з рису. І наверх можуть бути різні начинки, як-от риба. Якщо хтось знає про корейський кімбап, то роли більше туди.

— Яку помилку іноземець може зробити під час першої розмови з японцем, навіть не усвідомлюючи цього? Які японські слова або фрази можуть поставити в незручне становище, якщо вжити їх не в тому контексті?

— Мені здається, що все починається ще до розмови. Під час нашої поїздки в Японію нас попереджали усюди - не запізнюватись. Ми можемо запізнюватися в Україні, але для японців краще приходити вчасно, за 5 хвилин до початку. Ще до першого сказаного слова ви вже можете скласти про себе враження.

Щодо японських слів, то оскільки ми іноземці, за моїм суб'єктивним враженням - вони не очікують від нас багато. Знову ж таки, усе залежить від контексту розмови. Це буде розмова віч-на-віч, просто дружня? Чи це буде ділове середовище?

Я б сказала, що в Японії існує традиція "підтакування". Вони так роблять, щоб показати, що тебе слухають. Але чи справді вони згодні з тим, що ви говорите? З цим треба бути обачним, як на мене.

Щодо слів, вони не очікують від нас багато, бо ми іноземці. Зробити помилку це не є погано. В японській мові є багато схожих за своїм звучанням слів. Наприклад "hashі" (はし) - це можуть бути палички, а може бути і міст. Якщо немає контексту, щоб правильно зрозуміти чи використано неправильну інтонацію, то деколи можуть і сплутати.

Ще приклад - "ame" (あめ). Це рисова цукерочка, рис, солодощі і дощ. І деколи, якщо звук протягнути недостатньо, то вони можуть не до кінця зрозуміти, що ви маєте на увазі. Наприклад, "oto" (おと) - це звук, а "otto" (おっと) з двома "т", - це чоловік у шлюбі. Якщо не сказати це чітко, може виникнути незручна ситуація.

І, наприклад, записуються абеткою зовсім однаково "fukushuu" (ふくしゅう), але ієрогліфами - по-різному. "Fukushuu" (復習) - це повторювати, а "fukushuu" (復讐) - це помста. Тут треба бути обережним.

— На вашу думку, яке найбільш помилкове враження складається у українців про японців, японську мову та культуру?

— Наприклад, те, що вони просто дотримуються правил. Це не лише про чемність і вихованість. Вони це роблять також, щоб бути у безпеці, бо може бути аномальна спека, землетрус чи цунамі. Адже якщо не дотримуватися правил у метро чи деінде, можна потрапити в небезпечну ситуацію або наразити на небезпеку інших. І тому ми можемо вирвати щось із контексту і втратити суть, чому саме так трапляється.

Під час нашої поїздки у Японію трапився землетрус у Кумамото. І ми намагались в розмовах японцями, які бачили ці руйнування, зіставити їхній досвід руйнування через землетрус на наш досвід руйнування через російську агресію. Думали, що, можливо, їх досвід може стати нам у пригоді. Але нам пояснили, що є велика відмінність, бо руйнування через землетрус йде з землі, через зсув тектонічних плит. Через це пошкоджуються газопроводи і водопроводи знизу. А у нас руйнування йде ззовні і зверху. А це вже взагалі інші типи руйнування чи способи відновлення.

Про японську мову - найпоширеніший міф, це те, що азійські мови: корейська, японська та китайська мови - однакові. В японській мові є і ієрогліфи, і абетка. У корейській є ханча (корейські запозичені ієрогліфи з китайської мови), але вона не є обов’язковою для вивчення в такій кількості, як у японській. А у китайській мові є лише ієрогліфи.

Інколи люди можуть попросити "а ти можеш це перекласти" і показують текст китайською мовою. Ну, не зовсім. Я не знаю китайської мови, не знаю які саме ці ієрогліфи. Можу побачити знайомий ієрогліф - але він може мати зовсім інше значення.

Як зауваження про почерк привело до професії

— Як ви прийшли до вивчення японської мови і згодом до її викладання? Що давалось найлегше, а що - дуже важко?

— Все почалося з моєї школи. У мене була вчителька математики - Світлана Петрівна. Вона довго вже викладає, навіть директоркою стала. І вона мені якось сказала, коли перевіряла якусь мою роботу: "Катерина, у тебе почерк, як японський ієрогліф - я нічого не розумію".

Я вперше тоді почула словосполучення "японський ієрогліф", бо до цього чула лише про китайські та єгипетські. І я пішла шукати, що таке японські ієрогліфи та японська мова. Я сприймала це як завдання, як якусь загадку чи квіз, який можна розгадувати, причому розгадувати все життя. Мені було цікаво і ця цікавість привела мене до університету.

А до викладацької діяльності мене привела справжня випадковість. Коли я щойно закінчила бакалаврат, нам сказали, що є вакансія і мені порадили спробувати викладати там, бо це класні люди з хорошою репутацією, тож якщо тобі цікаво працювати за фахом, то чому б і ні?

Я вирішила, що завжди можна спробувати і я прийшла на співбесіду до директора школи - Олександра Козловського. Ми почали говорити, я одразу попередила, що паралельно навчаюся, бо після закінчення японської філології - я одразу пішла на другу вищу освіту.

У школі хтось хоче докладати зусилля, щоб знати на рівні шкільної програми на середній рівень, хтось планує пов’язати своє життя з японською. І доводиться підлаштовуватися під клас. Не всі класи однакові за поведінкою чи готовністю долучатися до проєктів. Тож це непередбачувано.

Позаяк предмет нетиповий, то мені треба було наново "винаходити велосипед". Тому що у нас авторська школа "Будокан" і до цього теж треба було адаптуватись. Я б сказала, не найлегше, а найцікавіше - це можливість не лише викладати в межах програми. Мені дуже подобаються різні проекти чи інтегровані уроки з колегами.

Звісно, це непросто. Деякі етапи складні і забирають багато ресурсів. У випадку, якщо проект пов'язаний з Японією, треба знайти дітей, порозумітися з їх батьками, бо діти неповнолітні. Навіть якщо діти дуже хочуть взяти участь, то я маю знати, що їх батьки не проти відеопроекту. Круто потрапити в японські новини, але я маю переконатися, що все гаразд.

Немає нічого найпростішого, бо сама по собі школа потребує багато ресурсів, але безсумнівно, що я можу, крім цих обов'язкових моментів, робити щось ще. Бачити, як японська мова з книги перетворюється у щось прикладне, де діти використовують японську не лише для того, щоб говорити зі мною на уроці. А й спілкуватися японською зі своїми однолітками з Японії в Zoom. Зараз ми робимо відеопроекти, і я надсилаю японцям відео учнів, які розповідають про львівські заклади. І потім японці дивляться на це і дають якусь відповідь. Діти казали, що в борщі є буряк, а японці намалювали картинку, як би виглядав буряк, якби був людиною. Це дає мені змогу розповісти потім учням, як японці реагують на їх відео.

— Що у власному знанні японської ви переосмислили вже після того, як почали викладати дітям?

— Я заново відкрила для себе вміння повторювати. Повторювати ієрогліфи для себе, щоб не забути їх. А дітям доводиться повторювати це багато разів. Навіть те правило, яке ми вивчили кілька років тому - хтось один та й забуде. І його треба повторити.

В якийсь момент, коли я вчилась в університеті - я перестала зазубрювати правила. Я почала користуватися граматиками, не замислюючись. А в школі мені довелося переосмислювати їх і будь-якої миті бути готовою повторити їх та відтворити простою мовою для дитини.

— Розкажіть трохи про школу.

— Я викладачка у державній й авторській школі Олександра Козловського та його дружини Ольги, яка називається Львівська школа східних мов та бойових мистецтв "Будокан". На початку повномасштабного вторгнення Олександр пішов добровольцем на фронт, щоб захищати нашу країну, а Ольга взяла на себе обов'язки директора і зараз очолює школу.

Варто зазначити, що ця школа існує завдяки тому, що подружжя Козловських колись мали достатньо часу, ресурсу та натхнення, щоб втілити у життя свій авторський задум. Сама ідея дуже красива, але втілити у життя її на практиці було дуже важко. І це була кропітка та послідовна робота. Козловські наполегливо та поступово відкривали всі програми, домовлялися про авторські курси, шукали викладачів, домовлялися з Міською радою та Управлінням освіти.

У школі є всі стандартні предмети - математика, фізика, історія. Одна з відмінностей - друга іноземна мова у нас східна, тобто, японська чи китайська. А я вчителька саме японської. Крім того, замість звичної фізкультури, у "Будокані" східні бойові мистецтва. І це не заняття декілька разів на тиждень, а щодня по два спарених уроки - як пара в університеті. Це айкідо, каторі, кунг-фу. Раніше ще було джю-джюцу, але з початком повномасштабного вторгнення вчитель з цього бойового мистецтва пішов захищати Україну. До речі, він не один, ще на захист нашої країни встали вчителі інформатики та деяких інших предметів.

Думаю багато про школу говорить те, що учнів я можу побачити в школі на вихідних чи після уроків. Вони просто збираються разом і проводять час у межах школи. Мені приємно думати, що Олександр та Ольга змогли створити таку затишну і безпечну атмосферу у школі, що діти приходять сюди у позаурочний час зустрітися чи порозважатися. Що для них це безпечне місце. І це стосується не лише учнів, а й випускників. Щотижня хтось з них може прийти.

— Чи вистачає школі навчальних матеріалів і ресурсів для викладання такої незвичної для української освіти мови?

— Матеріали програми всі досить складні. Я раніше подавала свої програми до Інституту модернізації змісту освіти, щоб ми могли їх використовувати у школі. Далі є деякі програми, які може затверджувати педагогічна рада. У межах шкільних матеріалів необхідно враховувати вимоги законодавства України. Це перше.

Друге - це матеріали. Деякі посібники нам передавали мої знайомі та друзі з Японії, деякі підручники я купувала для себе. Навіть моя перша викладачка з університету з японської, яка зараз живе і працює в Японії, передавала посібники. Також від моїх університетських друзів маємо мангу в оригіналі.

Ми багато робимо власними руками або покладаємося на матеріали, які японці виготовляють для себе чи для іноземців, які вивчають японську мову. Тож так, це досі складно, але знову ж, оскільки ми маємо авторську програму, ми намагаємося адаптувати її до дитячих потреб, до потреб нашої школи. Ми враховуємо вимоги законодавства України й намагаємося адаптуватися до них.

Наприклад, мені подобається проєктна робота, то чому ми не можемо з дітьми робити ролики про харчування, заклади, якщо маємо відповідну тему. Або робити спільний проект з вчителькою мистецтв і вчити японські пісеньки.

— З якими труднощами ви зіткнулися? Наприклад, можете трохи розповісти про складні ситуації в цій програмі, про розробку програми.

— Це дуже важко. Боляче. Тому що це потребує використання складної термінології, табличок, пояснювальних записок, посилань на закони, а я в школі вчуся навпаки пояснювати все простими словами. Це потребує регулярних поїздок до Києва від початку існування "Будокану". Я щиро вдячна Олександру та Ользі Козловським, що у мене була змога це трохи делегувати. Також мені потрібні були рецензії від викладачів університету, що те, що ми хочемо використовувати у школі не взято просто з неба.

Це багато бюрократії й величезне навантаження. Неможливо прийти і сказати "Я хочу це, і це, і це". Ні, це потрібно як слід організувати. Це потребує значних людських і часових ресурсів.

Від шкільних уроків до інтерв’ю японським медіа

— Чи може дитина опанувати японську на достатньому рівні, якщо вивчає її лише в межах шкільних уроків?

— У нас є учень, який прийшов не так давно, він трохи займався раніше, щоб прийти до школи не зовсім з нуля. Лише його участь у проектах, багато запитань на уроках, готовність опрацьовувати матеріали поза шкільною програмою, призвели до того, що за три роки він вивчився дуже добре і всього за 3 роки пройшов всю шкільну програму. Ця людина, про яку я говорю, була з нами в Японії на навчальній поїздці. І він дав інтерв'ю повністю японською для японських ЗМІ, яке тривало десь хвилин 10-12.

Розповідав про себе, школу, війну. Зараз ми готуємося до онлайн-зустрічі і там розповідатиметься про українську природу і довкілля, а він може говорити доволі вільно про нашу природу, виклики з якими зштовхнулася Україна через війну і трагедії, як підрив Каховської дамби. Є учні, які швидше справляються зі шкільною програмою, і щоб вони не нудьгували, я часто даю їм додаткові завдання.

— Що для вас важливіше - знання дитини чи високі оцінки? Наприклад, як би ви пояснили батькам, що низькі оцінки є нормою і це частина шляху дитини, що вона вчиться?

— Звісно, що знання дитини найважливіше. Це дуже важливий момент, адже нам потрібно розділити оцінювання та знання.

Оцінювання - це як маятник. Одного дня ти почуваєшся добре, усе гаразд, ти випила свій улюблений чай і ти написала контрольну на 10. Іншого дня, особливо зараз, коли повітряна тривога або немає світла, виникають незручності. Або ж посадили не за ту парту. І все, життя не склалося і замість 10, дитина має 6. Деякі діти дуже хвилюються і письмові роботи пишуть гірше за усні, а є такі, що дуже соромляться говорити на онлайн-зустрічах, хоча зі мною і на уроці все гаразд. Але знання вимірюються не лише тестуванням з вчителем. Показник знань - коли дитина може використовувати мову у спілкуванні з японцями, а не лише в класі з вчителем та однокласником.

Я для себе проходила курс "Наука повсякденного мислення" від Університету Квінсленда, де в лекціях обговорювали, для чого ці всі самостійні та контрольні роботи. Вони існують для того, щоб дивитись на результати в прогресії. Я постійно пояснюю дітям, що оцінка це перевірка знань тут і зараз, це лише показує орієнтир.

Але щоб зрозуміти японця високі бали не допоможуть. У дітей може виникати хвилювання, може бути незручно.

— Чи реально українській дитині вивчити японську в державній школі настільки добре, щоб вступити до японського університету? Що для цього потрібно?

— Я маю великі сумніви щодо цього. Бо в нас це друга іноземна мова. Ми би хотіли, щоб був завершений A2 на випуску зі школи і коли досягнемо цього, будемо думати, чи реально отримати В1 і так далі. Ми прагнемо цього і рухаємося рік за роком.

Вимоги японського університету, я підозрюю, це рівень B2. У нас не вистачає часу готуватися до B2. Сумніваюся, що в найближчі роки це буде можливо. У майбутньому хотілося б, звісно. Але якщо дитина плідно вчилась з 1 по 11 клас і прям фанатіє від мови - чисто теоретично можливо. Але це скоріше феномен, бо окрім японської, в нас є в школі східні бойові мистецтва, програма "Інтелект" і це велике навантаження на дитину. І важливо, щоб і батьки, і діти теж розуміли, що все це займає багато часу і роботи.

— Ви згадали хлопця, який дуже добре вивчив мову за 3 роки. Якби він прийшов до вас і сказав, що хоче вступити до японського університету, як ви думаєте, у нього б вийшло?

— Це складне питання: треба враховувати програму і спеціальність. Бо в наших університетах східні мови навчають переважно з нуля. Думаю, потрібно буде довчати мову на початку, здавати міжнародний іспит. Не певна, можливо, що є англомовні програми, але якби цей учень захотів, я б звісно радила поспілкуватися на цю тему з людиною, яка навчається в японському університеті.

— Чи можуть знання японської забезпечити людині хорошу зарплату, чи без іншої професії, іншого фаху це дає небагато?

— Думаю, що знання мови не означає, що ти можеш її використати саме для роботи. Треба вміти поєднати знання з можливістю. Якщо говорити про переклади, наприклад, нещодавно я отримала пропозицію перекладати з японської на англійську про чіпи. Якщо я не знаю про чіпи українською, то з японської на англійську буде ще складніше, бо треба час і зусилля для кращого розуміння теми. Звісно, є ті, хто готовий заглибитися і має ресурси на це. У такому випадку, східна мова може стати чудовим плюсом і можливістю. Але цю можливість треба знайти.

Я раджу учням пам’ятати не лише про японську, а мати ще щось. Я закінчила японську філологію, а ще маю другий диплом з міжнародних відносин. Мені це було цікаво. Я обрала цей напрям, ще до того як довідалася про школу.

Є, наприклад, ті, хто хоче бути перекладачем. Але знання мови не робить з тебе автоматично перекладача. Потрібно мати ґрунтовні навички та компетентність. Я б порадила поєднувати ваші сильні сторони або те, чим ви цікавитеся: чим більше знаєте - тим краще.

Що українські школярі розповідали японцям про війну

— Ви нещодавно були у Японії. Розкажіть про основну різницю між менталітетом українців і японців?

— За моїми спостереженнями, основна різниця - що ніде і ніхто не палить в громадських місцях чи на вулиці, тільки у відведених для цього місцях. В Україні наразі це не так.

Ніхто не їсть на ходу. Не сидять на землі чи на сходах, приходять завжди за 5 хвилин до призначеного часу. Усюди відчувається повага до особистого простору і відповідний рівень сервісу. Це було неочікувано.

Коли ви заходите до магазину і вам кажуть "irasshaimase" (いらっしゃいませ) - ласкаво просимо. У нас теж кажуть багато де, але там прям всюди. Завжди знаєш, що можеш лишити речі і ніхто їх не візьме. Я купляла в крамниці солодощі і забула пакет. За 15 хвилин я прийшла його забрати і він був на місці. Думаю, що в Україні теж таке могло би бути, але не всюди. Але от в Японії не виникало думки, що могло б бути якось інакше.

Коли трапився землетрус Кумамото, мене вразило, наскільки японці організовані та діють за правилами. Там, де ми жили, у нас були каски, буклети, де пояснюється, що робити в тих чи інших ситуаціях. Нас попереджали, що треба мати деяку суму готівкою, якщо після землетрусу не буде працювати зв’язок, щоб мати змогу купити собі їжу чи доїхати додому.

Ще можна відмітити - чистота. У них діє правило - залишити після себе чистоту або зробити ще чистіше, щоб після тебе теж могли скористатися. Це діє усюди - в парку, у вбиральні, у кафе. Ну і так, в них на вулиці немає смітників.

Позаяк це була навчальна поїздка, то у мене була змога спостерігати за японцями-викладачами. Як себе поводять дорослі, які зараз у ролі студентів, як школярі ставляться до навчання. Це теж цікаво.

У нас основна різниця з японцями в тому, що руйнування та трагедії трапляються з різних причин. У нас це російська агресія, війна, що триває з 2014 року. У Японії це природна стихія, цунамі та землетруси були, є і будуть. Тому вони адаптували себе та свої правила до реалій, щоб вижити в цьому світі.

— Що вас ще вразило у цій подорожі?

— Важливо зазначити, що ця поїздка була саме навчальною, а не туристичною. Ми не ходили фотографувати Tokyo Skytree, наприклад. Це є проєкт Марії Коропенко, він називається "Кой" - карп японською. Звісно, пані Марії допомагали організовувати цю масштабну програму, наприклад пані Ірина, її мама, японці, як пан Абе з Ridilover.

Цей проект передбачає молодіжну дипломатію. Японці під час поїздки розпитували нас про Україну. Вони дуже ввічливі, питали чи можна ставити питання про війну. Також запитували про окупацію Криму. Деколи треба було пояснювати дуже складні моменти, бо вони мали обмежені знання про нашу війну.

Я мала змогу спілкуватися з дотичними до дипломатичної справи людьми, які у тому числі зустрічалися з лідерами різних держав на високих дипломатичних подіях. Ми зустріли таких людей на фестивалі "RidiFest". Це великий фестиваль, де були політики, представники бізнесу, мери з різних міст і люди, пов'язані з інтелектуальними іграми.

На цій події була окрема панельна дискусія про Україну, де пані Ольга, як директорка школи, розповідала про нашу війну. Я спілкувалася про Україну, війну, розповідала свій досвід проживання війни, у тому числі з 2014 року, оскільки я родом з Криму, вона не могла мене не зачепити ще з того часу.

І потім для мене стало несподіванкою, коли на цьому заході робили підсумки, дипломат з яким я спілкувалася, підняв руку й розповів про нашу з ним розмову. Про Україну, війну, також нагадав усім присутнім, що російська військова агресія в Україні відбувається з 2014 року, а не лише з 2022-го.

До речі, в Кіото був хлопчик, який захотів вчити українську. Для деяких японців ми були першими українцями, яких вони зустріли, а для нас це була нагода навчитися говорити про нашу країну, кухню, культуру і війну. Особливо говорити про війну в Україні з людьми, які мають різний рівень знань про нашу країну. Вони чогось не знали і дуже делікатно ставили питання, а ми намагалися відповісти на них.

І ми доволі багато говорили про гастрономію. Що нам подобається у японській кухні, а що смачного є в українській. А наші діти казали, що вареники - це як японська гьодза.