Голова Держлісагентства Юшкевич Христина: у світі лише дві жінки керують лісовим господарством

У нашому, більшою частиною, патріархальному суспільстві, жінки все частіше відвойовують право бути на рівні з чоловіками: у роботі, особистих відносинах, побуті

напередодні 8 Березня нам вдалося поспілкуватися з жінкою незвичайної професії - головним лісником України. Юшкевич христина успішно керує багатотисячним чоловічим колективом у Державному агентстві лісових ресурсів України.

Ми зустрілися з Христиною Василівною в її робочому кабінеті, який всупереч очікуванням виявився досить скромним і аскетичним. Робочий стіл, за яким господиня кабінету телефоном відчитувала проштрафився підлеглого з області, комп'ютери і пара стільців. А в стороні ще стіл - за, яким маленька дівчинка вирішувала домашнє завдання.

Добрий день Христина Василівна, ми з Вами домовлялися про інтерв'ю.

Привіт, рада зустрічі. Ви проходьте, я зараз закінчу. Бачите, доводиться все встигати: і підлеглих тримати в їжакових рукавицях і доньці допомагати робити уроки. Вона кожен день після школи йде до мами на роботу. Поки я зайнята, вона робить уроки, а ввечері разом йдемо додому. Ось так і живемо – хтось бере роботу додому, а я додому беру на роботу (посміхається наша співрозмовниця – Авт.).

Ви суворий керівник, напевно, складно управляти такою армією чоловіків та ще й такої брутальної професії як лісники. Напевно у кожного свій жорсткий і вольовий характер?

Складно. Адже в світі лише дві жінки керують лісовим господарством: в Іспанії міністр аграрної політики, екології та лісового господарства, і в Україні – я. Тому не просто. Лісник в більшості – це чоловіча професія. У нас в галузі близько 50 тисяч чоловік трудиться, по країні є більше трьох сотень лісгоспів і скрізь свої проблеми, свої звичаї, характери. Так що буває складно, але я не здаюся, і чоловіки на роботі вже навчилися сприймати мене в першу чергу не як тендітну дівчину, а як свого безпосереднього керівника. Іноді після планерок в областях, навіть бувалі лісники кажуть, що прочухан була дуже суворою.

Фото: Христина Юшкевич

Вам всього 34 роки, коли Ви встигли побудувати свою кар'єру. І взагалі, як Вам вдалося очолити Лесагентство? Адже як відомо з преси зараз навіть за посаду вашого заступника завжди йде серйозна боротьба сильних і впливових чоловіків. Зізнайтеся у вас серйозні покровителі?

У мене серйозні покровителі – це моя сім'я: чоловік, донька та син, які завжди і в усьому мене підтримують. Чоловік – творча людина, кандидат наук, зараз пише докторську дисертацію з історії. Батьки у мене так само прості люди: мама – музикант, вона 7 років вчила мене грати на скрипці. Мій тато - фотограф, він у свій час зробив унікальне фото Манявського скиту, забравшись на найвищу ялину. Тоді не було таких технічних можливостей як зараз. Брат – інвалід з дитинства, він дуже щирий і відкритий, для нього всі люди – друзі. Тому ніяких покровителів у мене немає і не було ніколи. Хто знає, може, маючи протекцію когось із сильних світу цього, мені б не вдалося стати сильною і добитися таких успіхів.

А що стосується Лесагентства, то я потрапила сюди волею випадку, напевно, це доля. І за короткий період я пройшла шлях від помічника керівника до в. о. голови агентства.

І все ж навіть на місце помічника керівника з вулиці не прийти, потрібен мінімум досвід і знання. Як починався Ваш шлях до успіху?

Якщо згадати всю трудову історію, то було дуже важко. І в плані роботи і в сімейних відносинах. Свою кар'єру я почала ще студенткою. Працювала помічником депутата з аграрного комітету, писала закони. Потім я працювала юрист-консул в приватній структурі. І звідти вже пішла в декрет. Коли дочці виповнилося два роки я зрозуміла, що пора повертатися до роботи, розвиватися, рухатися далі. Мені довелося почати з нуля. Мене взяли на найнижчу посаду фахівця в Департамент правової та законопроектної роботи в Мінапк. Було важко працювати з ранку до пізнього вечора і бути мамою. А зарплата була близько 600 гривень.

Бували ситуації, коли хотілося опустити руки і від усього відмовитися?

Самі ситуації бували, але бажання все кинути не було. Якось мені потрібно було створити концерн "Масандра". Роботи було дуже багато. А тут ще чоловік порвав зв'язки на нозі і лежав у гіпсі. Робота і побут – все лягло на мене. В 7:30 ранку відвела доньку в дитсадок і бігла на роботу. Забрати дочку ввечері не встигала, тому платила вихователям, щоб вони привозили її до мене на роботу. До речі, ви бачите, що вона і зараз до мами на роботу після школи біжить.

Вам вдалося впоратися з "Масандрой"?

Часу було дуже мало. І мій керівник каже мені, проект "Масандра" готовий, але потрібні візи з Кабміну. Якщо ти їх не отримаєш, на роботу можеш не повертатися. І як завжди буває, проблеми гуртом навалились. У той же день подзвонили з дитсадка, що у них епідемія вітрянки. Довелося їхати додому, забрати дочку і вже ввечері бігти в Кабмін. Ціною неймовірних зусиль і переубеждений мені вдалося зібрати всі візи, з будівлі я вийшла пізно вночі. Але з почуттям виконаного обов'язку. На ранок цю постанову повністю готове вже було на засіданні Кабінету міністрів.

Мій керівник був в шоці, він подумки вже не тільки мене звільнив, але і сам подав у відставку. Він не вірив, що так швидко реально все зробити. А ми змогли. Тоді - це була моя перша ніч, коли я ночувала в урядових установах, тому що потім їх було дуже багато.

А що було потім?

Потім я керувала відділом по боротьбі з корупцією. Далі стала заступником директора юридичного департаменту Мінапк. Ми тоді координували всі структури і ліс, і землю, і рибу, і госфитослужбу, та держсільгоспінспекцію.

А чому ви все-таки пішли в Лесагентство, адже раніше у вас була посада вище?

Коли була Революція Гідності я була в декреті. І на роботу вийшла, коли вже у міністерстві змінилася команда. Мені відкрито сказали, що місця немає і запропонували піти. Але я не для того стільки сил віддала роботі, щоб просто піти. Мені створили всі умови, щоб звільнилася. А потім запропонували спробувати свої сили в Лесагентстве. І я вирішила спробувати. Це було пониження в посаді.

Складно було все міняти і починати знову з початку?

Помічник - це було номінально, в реальності доводилося робити багато роботи. Як-то наша делегація поїхала в Мадрид на міністерські конференції програми "Ліси Європи". Мій керівник з поважних причин не зміг виступити. Довелося виступати мені – адже це імідж держави. Після цього була проведена велика робота і Україну, замість Росії, включили у виконавчий комітет Європейської лісової комісії ФАО. Це було вперше в історії. Представник Росії тоді навіть втратив свідомість, адже вони точно повинні були бути в тій програмі.

Потім моєму начальнику хтось сказав, що якби у нього був такий зам як я, то йому не потрібно було нічого робити. Тому він і не був проти, коли я пішла на співбесіду в уряд для зайняття вакансії першого заступника голови агентства. Я пройшла відбір і перемогла. А через півроку його звільнили, і я стала в. про. А потім перемогла в конкурсі на посаду голови агентства.

Що було найважчим на початку роботи?

Напевно, звільнити першого людини, підписати першу заяву про звільнення. Але коли розумієш, що йдуть привносять тільки негатив в галузі і заважають тим, хто старається, працює, тоді все стає на свої місця.

Ви вважаєте себе жорстким керівником?

В принципі я завжди намагаюся бути людяною. Ставиться до людей так, як би мені хотілося, щоб ставилися до мене, до моїх дітей і рідних. Але коли мова йде про помилки або невиконання завдань, то можу бути жорсткою.

Фото: Христина Юшкевич з дочкою

Христина Василівна, з таким напруженим графіком, чи вистачає у вас часу на сім'ю? Чи Не ревнують вони Вас до роботи?

Яка б складна ситуація на роботі не була, а про сім'ю ніколи не можна забувати. Сім'я це моя опора і мої головні помічники. З чоловіком ми познайомилися ще на першому курсі інституту. Він жив на четвертому поверсі гуртожитку, а я – на другому. Так почали спілкуватися, їздили разом на різні конференції. Довго дружили. У нас був один на двох диск Океану Ельзи "Модель", разом слухали. І тільки через рік після знайомства мій чоловік запросив мене на побачення, а в коханні зізнався ще пізніше – під час Помаранчевої революції. Він тоді навіть зі мною поїхав спостерігачем у Полтавську область на третій тур президентських виборів, щоб я в безпеці була.

А коли Ваш чоловік зважився на пропозицію руки і серця?

У 2005 році він приїхав до мене на Прикарпатті на Великдень. Познайомився з батьками і за святковим столом попросив моєї руки. Всі тоді остовпіли від несподіванки. А вже в серпні ми зіграли весілля. І ось вже 12 років ми чоловік і дружина. За цей час у нас народилися двоє прекрасних дітей – дочка і син.

Як же вдається поєднувати роботу і сім'ю. У чому секрет?

Коли приходиш додому треба забувати, що ти керівник, і розуміти, що ти просто дружина і мама. Зрозуміло, що більшу частину часу я проводжу на роботі. Але сім'я залишається сім'єю і їм потрібна мама, а мені потрібна їх підтримка.

Фото: Христина Юшкевич з дочкою

І наостанок, порадьте нашим читачкам, як добитися успіху?

Розділити для себе сильні і слабкі сторони жінки. Емоції. Думати, аналізувати і розуміти, що потрібно зробити, щоб домогтися результату в тій сфері, в якій працюєш. Часто це буває складно зробити. Особливо коли діти хворіють і ти всіма думками будинку поруч з ними. Але, як би жорстко не звучало, коли заходиш в кабінет, потрібно перемикатися і думати про своїх обов'язках. Важливо вміння поділяти сім'ю і роботу, але ніколи не втрачати підтримку близьких. Тоді все вийде.

до Речі, напередодні 8 березня Styler попросив відомих українок самих різних професій розповісти про те, що допомагає їм досягати високих результатів.