Степ в Україні розорений на 98%, а вкритої лісами площі країни, за даними Державного агентства лісових ресурсів України, є лише близько 16%, звертає увагу вчений
Україна - найбільший експортер нелегальної деревини до ЄС. Крім того, саме Україна експортує нелегальну деревину, зокрема, для постачальників IKEA. Про це йдеться у доповіді британської неурядової організації Earthsight, яка вивчає проблеми незаконної вирубки лісів в усьому світі. У доповіді зазначають, що за об’ємами постачання нелегальної деревини до країн ЄС, Україна значно обійшла країни Латинської Америки, Африки та Південно-Східної Азії разом узяті. Це дослідження широко обговорюють в Україні.
За кілька днів після його оприлюднення Прем'єр-міністр України Володимир Гройсман доручив перевірити всі лісгоспи країни через незаконний експорт деревини. Він також заявив, що планує попросити європейських партнерів надати більш детальну інформацію про поставки українського лісу до ЄC.
"Ми зараз маємо намір перевірити всі господарські операції за всіма лісгоспам країни", - підкреслив Гройсман.
Щоб дізнатися, чим загрожує вирубка лісів природі і чи варто змінити принципи роботи українських лісництв, а головне - змінити мислення, ми запитали у українського вченого Ігоря Загороднюка.
Він - один з найвідоміших українських вчених, які досліджують дику природу. Працював в Інституті зоології імені Шмальгаузена НАН України, на екологічних спеціальностях Ужгородського та Луганського національних університетів; нині - старший науковий співробітник Національного науково-природничого музею НАН України.
Ігор Загороднюк — лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки 2015 року за розробки у галузі екології та охорони природи.
Ігоре Володимировичу, чим загрожує природі вирубка лісів в Україні?
Спершу можна сказати про ліс, абстрагуючись від історії із вивозом деревини до Європи. По-перше, ліс – це дуже складна екосистема, яка включає всіх тварин і рослин, які там живуть. І коли кажуть, що вирубують не деревину, а рубають ліс, то визнають, що роблять екосистемну шкоду.
По-друге, в цивілізованих країнах давно розрізняють поняття forest і plantation. Плантація – це коли ми посадили рядочками певний вид, наприклад, сосну, і вирощуємо її задля деревини. Там екосистема сформуватися не встигає. А у нас ці поняття звичайно не розрізняють і ріжуть все підряд - і соснову посадку, і повноцінний ліс!
Але не можна різати екосистему. Це злочин! Бо нищать і флору, і фауну. Має бути дуже чітке розрізнення лісу як плантації і лісу як екосистеми.
По-третє, будь-яке нищення лісу – це пряма шкода природі. Коли у лісі виникають природні пожежа, затоплення чи зсув, то природа знає, як реагувати, вона розбереться сама. Жодний катаклізм не порівняти з суцільними рубками, якими нищать все. Четверта проблема - садили ліс одні, а рубають його інші. І часто нищать його безвідповідально, без огляду на те, з якою метою і на які століття ліс садили.
В усьому світі розрізняють різні категорії лісу як екосистеми: серед них є й господарські ліси, де плануються рубки заздалегідь. Є ліси, які мають історико-культурне значення: місця боїв, захоронень, рекреація. Є праліси, які мають заповідний режим. Загалом є шість таких категорій. В цих лісах господарська діяльність має бути принципово різною! Десь варто створювати заповідник, а десь ліс виконує водоохоронну роль. І цінність різних лісів не можна міряти ціною деревини. Тим паче характеризувати всі наші ліси “запасами деревини”, неначе всі вони приречені. Треба зберігати і гніздечка птахів, і місцезростання рідкісної лісової рослинки. А десь можна й деревину заготовляти.
Ідіотизм у тому, що нам треба доводити потребу створення заповідника чи визнання лісу цінністю, а не потребу рубки. Рубки у нас планові і позапланові, будь-які, а створити заповідник - то треба життя покласти.
Дерева у нас безсистемно висаджують?
І рубається у нас все теж нерідко безсистемно. В Україні ліси міряються кубометрами деревини. Це дуже неправильно! Ліс має оцінюватися як екосистема.
Україна прийняла у якості пілотного проекту Програму сертифікації лісів. До виконання ця Програма не обов’язкова, тому й мало відома, ще й не популярно. Бо коли сертифікувати ліс по високій категорії, то рубати там деревину буде дуже дорого, а то й заберуть його у заповідний фонд. Тому хай буде просто “ліс” з “запасом деревини”. Тому, з одного боку, кажуть, що треба дотримуватися міжнародних стандартів, а з іншого - цього самі не дотримуються, бо є фінансовий інтерес. Подвійні стандарти!
Згідно доповіді “Причетні до корупції”, саме Україна є головним експортером нелегальної деревини в ЕС.
Куди нелегально везуть український ліс? У Європу. Там є значний попит і є гроші, і тому Європа провокує і стимулює вирубку лісу в Україні. З одного боку, нас закликають дотримуватися стандартів. А з іншого – та ж Європа всіляко сприяє тому, щоб ми свій ліс різали і їм продали. Звісно, свій ліс вони не рубають. Бо сертифікований, цінний. У них майже всі меблі пластикові, дерево – то більше для ексклюзиву, ресторанів, готелів, багатих людей.
Дерево - це великі гроші, і тому позиція європейців особлива: бережіть, як ми, але й продавайте нам, бо ми бережемо більше. Що б там не казали, але контрабанда від нас до них іде, у них і виробництво, яке ніхто не згортатиме. Є попит з їхнього боку і пропозиція від нас. Коли через митницю йдуть сотні завантажених деревиною вагонів, всі розуміють, що таке не може відбуватися без відома влади. Митниця, дозволи на вирубку і первинну обробку деревини – все це не відбувається "просто так".
У Кремінній (місто на Слобожанщині, районний центр Луганської області - ред.) я бував багато разів по програмі створення великого національного парку. У неформальній розмові із місцевим господарем почув, що ніякого парку не буде. Бо там вся земля має владних господарів, все то - угіддя тамтешніх "еліт", які там полюють і лісникам доплачують.
"Не буде на озері Клешня нацпарку, бо тут полює Х", - так мені казали. А ще там неміряно лісопилок! Як по всій країні. Вночі ми їздили на обліки кажанів. Світяться і гудуть десятки лісопилок цілодобово! Звісно, їх “ніхто не помічає”.
Для парку в Кремінній мали віддати за первинним проектом до 50 тисяч гектарів. Потім зрізали проект до 7 тисяч і врешті не дали нічого. Указ видавав ще Ющенко, потім тим самим переймалися його наступники, але віз і нині там, бо дрова там і дичина теж. Навіть статус АТО не нашкодив. Я був і в Зоні і бачив не один лісовоз. Вони спритно об’їжджали блок-пости.
В регіонах вирубка лісу прикривається всіма можливими способами. Указ президента там – ніщо. З одного боку, дають дозвіл на створення парку, а з іншого – мають неофіційні дозволи на пиляння всього. Пилятися без "прикриття" не може, інакше всіх би там посадили, бо це – кримінал. Ну і ліси часто беруть для вирубки в оренду: вирубують його кубокілометрами, а саджають у компенсацію квадратними метрами.
Рослинний світ – це те, що постійно має приріст. Якщо розумно вести господарство, то ми завжди матимемо можливість отримувати деревину, але тільки приріст. Найбільшим приріст є у молодих дерев, у несформованого лісу. Тому у нас все менше старовікових лісів. Бо не терпиться рубати. У зрілій екосистемі приросту немає, все “згризається” його мешканцями. І щоб мати приріст, людина постійно, свідомо або несвідомо, "перемикає" агроекосистему на ранні стадії зрілості.
Можете навести приклад, щоб було зрозуміліше, як це відбувається на практиці?
Наприклад, коли ви свій город садите, то переорюєте його, вибираєте “дику” рослинність і садите свою. За відсутності інших видів і в стабільних умовах вона дає швидкий ріст і приріст біомаси. На природних ділянках, де немає впливу людини, такого приросту не буде.
Людині вигідно переводити екосистему у стан ранньої зрілості. Фактично все рослинництво у нас побудовано за принципом плантації. А це означає, що там нічого нормального з точки зору природи немає: ні нормально сформованої флори, ні фауни. Ліс же - це ще й середовище існування. Нищення екосистем задля експорту рослинних ресурсів (хоч пшениця, хоч деревина) - це недалекоглядна політика, антиекологічна за своєю суттю.
Де це відбувається в Україні? Назвіть кілька об’єктів.
По-перше, там, де ліс посаджений у несприятливі для нього умови. Наприклад, Нижньодніпровські (Олешківські – ред.) піски. Також - піски уздовж Сіверського Дінця, де ліс росте не у природній для нього степовій зоні. Ці штучні ліси, екосистеми, не здатні існувати самостійно, до того ж “покликані” знищити те, що було на тому місці до них. Це приклад “ненормального” лісу, який не дає хорошої деревини і рано чи пізно має згоріти.
Або коли дерева висаджені в зонах затоплення чи зсувів. Самі вони там би не виросли. Це для них теж ненормальні умови. Це відноситься і до колишніх колгоспних лісів, зокрема - до посадок сосни, але там хоч була очевидна мета “посадити дрова”.
У нас звикли часто саджати лісові культури по одній окремо. Це називається монокультури. Тільки липа, тільки сосна або акація. Такі посадки - це біда! Вони неприродні, хоча плантаторам вони зручні. Як і шкідникам.
Чому біда?
Бо справжній ліс – це коли є як мінімум двадцять, а краще – п’ятдесят видів дерев, і стільки ж, а краше більше, видів чагарників.
Пам'ятаю, дуже відомий лісовод Альберт Євгенович Вербін висаджував у штучних лісах близько 80 видів дерев і чагарників: на горбках - одні, в низинах - інші, на північних схилах - треті, на західних - четверті. Він створив унікальні ліси по південній межі лісостепу. Зокрема, й знамениті ліси біля Кременної. Це там, де сходяться Харківська, Луганська і Донецька області. Унікальні місця, де зараз не дають створити національний парк, про що я вже розповідав.
Щодо того, які дерева де саме саджати. Багато хто розкритикував рішення Київради, коли всіх киян запросили порадити, які саме дерева висадити на Хрещатику. Як ви ставитесь до цієї пропозиції?
Вважаю, що це дурниця. Це гра в демократію, яка нічого доброго не дасть. В усьому світі все мають вирішувати фахівці, що може там рости, а що - ні. А громаду мають інформувати, що саме за їхні кошти придбали. Бо коли ми садимо дерево у місті, то маємо врахувати, наскільки воно чутливе до викидів в атмосферу вихлопів із автомобілів, наскільки чутливе до того перепаду температур, який є в місті, як воно буде виглядати через 10 років і так далі. Є ціла наука про дерева у містах.
Наприклад, є шкідливе виробництво. Тоді громада може мітингувати і допомагати фахівцям здолати тиск промисловиків. А в інших випадках – ні, бо на питаннях екології часто маніпулюють нефахівці.
Як буде з українським лісом далі, якщо продовжувати рубати його такими ж темпами?
З лісом біда буде і далі. Ліс завжди рубали. В той же час мудрий господар знає, що саме можна рубати. Я колись був дуже вражений, коли поїхав до Польщі і побачив Бещадський парк (третій за величиною національний парк Польщі. Розташований у Підкарпатському воєводстві, на крайньому південному сході держави, неподалік від кордону зі Словаччиною і Україною – ред.). Я був шокований тим, яке там ставлення до лісників!
Чим воно відрізнялося від того ставлення, що є у нас?
Воно було радикально протилежне! Там лісник – дуже шанована людина! Це господар лісу, який не дасть зрубати зайвого деревця. Ліс – це як його кров, його тіло. Він дивиться на ліс як на цілісну екосистему, а не на можливість заробити.
А от найголовніше, що відрізнялося – це економічне питання. У них немає нормативів за порушення. Якщо з'ясовують, що лісник виписав акти про порушення (наприклад, хтось зібрався там пополювати або щось підпалив, а лісник його помітив), то із лісника знімають усі премії й надбавки. Бо допустив таку ситуацію. А от у нас – радикально навпаки: чим більше лісник фіксує порушень, тим він кращий. Повний маразм, але факт!
Не тільки у Польщі, а й у багатьох інших країнах лісник – це дуже поважна людина, яка береже твій край. Він і краєзнавець. У них в лісництвах є шикарні гостьові кімнати, є прекрасні бібліотеки. Там семінари проводять, книги випускають, гнізда птахів обставляють відеокамерами і слідкують, де який орел загніздився.
А от в Україні лісник – це хапуга, його примушують бути таким або такий образ формують: платять смішні гроші і вимагають побільше порушень. Держава так влаштувала, що лісник або інспектор має скласти максимально багато актів, щоб йому виписали бензин. Я чув такі розмови інспекторів із начальником одного із екологічних управлінь: "Ти що, всього п'ять актів про порушення склав? І ти думаєш, я тобі бензину випишу? Йди звідси! Будеш за свій кошт їздити". У нас суцільна презумпція винуватості в природокористуванні.
В Україні сама система провокує людей на порушення. Це залишилося ще з комуністичних часів, коли всі повинні були мати "рильце в пушку". Мова йде й про порушення, які не доведені до суду. Це стандартні сталінські методи, які нікуди не поділися із нашої країни, це у нас в крові. Примітно, що ловлять переважно звичайних людей або низькорангових чиновників. Моїх колег з роботи знімали, коли вони склали акт на сина прокурора або підловлювали на полюванні заступника міністра.
Виходить, що ці правила треба змінити радикально і зробити їх, по суті, протилежними.
Так, має статися психологічний перелом і зміна самої системи. У нас мають давати премії за те, що порушень немає. Робити час від часу перевірки і казати: "Молодець, у тебе ліс не палять і не рубають, ось тобі медаль". А у нас медаль дають за те, що ти загасив пожежу, яку зробили спеціально.
Ми повинні навчитися цінували ліс як екосистему, маємо працювати із громадою і зменшувати кількість правопорушень. І взагалі всіляко відзначати людей, де порушень мало і хто щонайменше добре розрізняє, де ліс, а де – плантація.
Як описати ситуацію, в якій зараз знаходяться ліси в Україні? Це катастрофа чи ще ні?
Катастрофи немає, але ми впевнено до неї йдемо. Люди висаджують сіянці на місці знищеного лісу. Тобто не можна сказати, що лісу немає зовсім. Ліс висаджують, бо знають, що їх наступна влада може посадити. Але загалом стан лісів дуже поганий! Дуже багато немудрих рішень, дуже багато дається на відкуп депутатів або громад, а не кваліфікованих фахівців.
Наприклад, немає єдиного нормативу на залісненість територій лісових і степових областей. Кажуть, лісу має бути 14% від територій певного регіону. Але ви уявляєте, що таке 14% лісу в Херсонській і в Житомирській областях? В Житомирській його попиляють, а в Херсонській у пісок насадять дерев, які не будуть там рости, але медалі комусь роздадуть за виконання "норми".
У 2011 році я написав листа президенту про проблеми знищення залишків степу і неприрустимість бездумного впровадження в степових зонах нормативів на заліснення. Лист, окрім мене, підписали ще кілька поважних науковців. Врешті з управління президента лист “спустили” на Мінекології, ті - на обласну екологію, звідти - на університет, з ректорату - на деканат, з деканату - на кафедру. Мене викликав завкафедри і сказав “тобі що, нехрін робити? чи хочеш, щоби нам зменшили кількість бюджетних місць? Ще один лист - і полетиш з університету. Так просили передати і декан, і ректор, і начальник екології, і міністр". Отака у нас система.
Тобто треба, щоб були нормативи, які б враховували природні особливості областей.
Так. Має бути диференціація за природними регіонами і за типами лісу. Це головне. Треба дослухатися до фахівців. Є інститут лісомеліорації, є Інститут екології Карпат. Є громадські організації, зокрема, Фонд Дикої Природи (WWF), за ініціативою і за підтримки якого 2008 року в рамках Дунайсько-Карпатської Програми (WWF-DCP) було підготовлено практичний посібник “Особливо цінні для збереження ліси: визначення та господарювання” на основі Глобального практичного посібника компанії ProForest.
До розробки посібника було залучено велику кількість провідних фахівців - лісознавців, ботаніків, зоологів, біоценологів. Бо ліс – це базова екосистема.
Степ в Україні вже знищили, він розорений на 98%. Лісу лишилося мало, на сьогодні це 16 % площі країни. Тобто ще є про що говорити і дбати. Але пралісів в Україні, тобто незайманих та старовікових лісів, - лише 130 тис. гектарів, про що повідомив один з ініціаторів і промоторів згаданого Посібника Богдан Проць. Всі інші - неприродні ліси, трансформовані, штучні, ущербні. Але інших немає, тому господарювання в них має бути виваженим, спрямованим на покращення їхнього стану і повернення лісів до статусу нормальних екосистем. А не рубки.
Коли ви їдете від Луганщини до Львівщини, то за ландшафтом навряд чи зможете визначити, де саме ви знаходитесь. Всюди однаковий краєвид, ті самі поля, ті самі лісосмуги. Україна де-факто втратила свій вихідний природний потенціал, повністю знищена природна зональність.
Чому у нас практично не говорять про те, що степ, за вашими словами, знищений?
Про це не говорять, бо всім треба щось продавати. Нам легше засіяти половину Луганської області соняшником, який знищує землю. Проходить 3-5 років, і земля, де ріс соняшник, стає непридатною, на ній нічого не можна робити. Соняшник – агресивна культура. У нас всі це розуміють, але і далі його висаджують. Чому? Бо це гроші. І ми входимо у топ світових лідерів за експортом олії.
Плюс – у нас надзвичайно велике за масштабами хімічне отруєння. І тому, коли ви будете їхати дорогою із Києва до Канева, то не побачите жодної мишачої норки, жодного метелика. Коли їдете через поля, то побачите, що там навіть бур'янів немає. Все отруєно. Просто жах!
Їжаки, метелики, кажани є хіба що по садибах, по дачних селищах, у приватному секторі, де люди щось для себе бережуть. А там, де вирощують монокультури на врожай, все знищено. На Закарпатті, скажімо, все знищене під виноградники. Але мало хто думає про те, що й виноград росте на вже до того отруєних ґрунтах також.
Всі знають: якщо природного ландшафту стає менше, ніж 50 відсотків, екосистема стає нестабільною. В ній виникають пожежі, засухи, розвиваються шкідники, стаються повені. У природи є межа, після якої вона не буде здатна самовідновлюватися. Формально називають цифри 50-60% природного ландшафту.
А скільки відсотків природного ландшафту лишилося в Україні, чи є такі цифри?
Так званих природних і напівприродних ландшафтів в Україні – сумарно близько 20%, і левова частка серед них- це саме ліси.
За даними Державного агентства лісових ресурсів, вкритої лісами площі лишилося 16%. У нас близько 15% займають забудови, асфальт. Заплави річок займають близько 10%, при тому вони щільно охоплені дачними селищами. Це все разом явно менше, ніж 50%.
Заповідний фонд України офіційно складає близько 6%, але на ділі його значно менше. Тобто те, що ми відносимо до природних ядер в межах територій заповідного фонду з фактичною охороною – лише близько 1,5%. Це те, скільки у нас лишилося заповідного фонду насправді, а не на папері. Бо великі відсотки заповідання створюють для звітів, це всі знають. Наганяють цифри умовно-заповідними територіями - регіональними парками, місцевими заказниками і заповідними урочищами, про які ніхто з місцевих, звичайно, навіть не чув.
Ліс - це наше багатство, і це не банальна шаблонна фраза. Це реальність. Це остання надія на збереження середовища нашого існування, яке ми маємо берегти, а не бездумно розпродавати.
Відео: Акція за заборону виробництва хутра в Україні (video.rbc.ua)
Нагадаємо, раніше Ігор Загороднюк розповів, чому охорона природи не може бути прибутковою.