Виступи за кордоном артистів на кшталт Потапа чи Дорна повертають українців у спільний із Росією пострадянський культурний простір, тоді як внутрішні конфлікти та кенселінг виконавців на підставі скарг лише шкодять суспільству.
Про скасування концертів, виїзд за кордон задля згуртування діаспори та ставлення до артистів на кшталт Потапа й Насті у подкасті РБК-Україна "ЦЕ БАЗА" розповів музикант, журналіст, учасник гурту "Хамерман Знищує Віруси" Альберт Цукренко.
– Пропоную почати з булінгу. Ти в сукні, хлопці гинуть, дівчата гинуть, міста руйнуються. Тобі прилітає таке в коментарях, в особисті?
– Так, мені прилітає. На щастя, так склалося, що булінг я на собі відчув уже в дуже дорослому віці, коли я став резистентний до нього. Це не школа. В школі я ходив, як усі - в коричневому, потім у синьому шкільному костюмі. Але я це не сприймаю всерйоз, бо це просто виправдання для будь-якого хейту.
Якщо мені раніше просто писали "хіба ж так можна", до повномасштабної війни, то зараз пишуть "хіба ж так можна, війна". Я розумію, що це просто виправдання для того, щоб вилити негатив.
– Тобі самому комфортно в такому образі на тлі того, що відбувається - гинуть люди, руйнуються міста?
– Що значить комфортно? Я будь-кому, хто готовий послухати й почути, готовий пояснити. Взагалі все, що в нашому житті відбувається - воно відбувається на тлі цих подій. Ми їмо січенки з рисом - це на тлі цих подій. А хтось немає що їсти. Ми п'ємо вино - це на тлі цих подій. Ми йдемо на концерт - це на тлі цих подій. Все відбувається на тлі цих подій. Головне - що ти робиш у своєму житті зі своїми близькими, і що ти робиш для України, хай як пафосно це не звучало.
На тому місці, де я є, я вважаю, що це нормально. У мене є певна впертість. Я давно почав робити речі, які для багатьох суперечать поняттю про норму. І оце - це найменш дражливе з усього того, що ми робили й робимо, і продовжуємо робити як "Хамерман знищує віруси". Я не вважаю це місією, але це такий, можливо, побічний ефект моєї діяльності - робити так, щоб люди сприймали відмінність від себе нормально, спокійно.
Ніхто нікого не примушує любити таку форму соціального життя. Звісно, якщо вона не виходить за якісь кримінальні рамки. Сам факт різноманіття - щоб він приймався. Я думаю, що якимось чином я розмагнічую оцю ксенофобію чи будь-яку фобію. Я просто один із тих персонажів, які людям показують: ось я - отак. От людина захотіла вдягнутися так. Мені це не подобається, але ну що ти з цим зробиш? Хай так.
– Як "Хамерман знищує віруси" зараз сприймається в різних містах України? Є відмінність? Були скасування концертів, ми пам'ятаємо.
– Але відмінності серед нашої культурної бульбашки насправді нема. Я би навіть сказав, що в західних регіонах нас люблять більше. Але якщо ми говоримо про культурну більшість - вона не сприймає нас часто ні тут, ні на сході, ні на півдні. Коли за один рік у нас був скандал з Марцинківим, мером Івано-Франківська, і скандал в Одеському музеї з незабутнім Олександром Ройбурдом - а там хейтерами виступали депутати місцевої Партії регіонів.
Тобто справа не в радикалізмі чи подібних речах. Це просто те, що я називаю агресивна культурна, не більшість, але вони вважають себе більшістю.
– Ти скоро вирушаєш у європейський тур. Що це за проект і навіщо?
– Крім "Хамерман знищує віруси", у мене є великий блок діяльності, пов'язаний з українським ретро. Я виступав з гуртом "Мова", робив лекції, концерти. У мене є подкаст "Unzip", присвячений цій темі. І я давно хотів зробити цей проект - такий One Man Band.
Це проект, щоби дати ще один привід для згуртування українцям за кордоном. Я багато чув від друзів, які там зараз перебувають, в основному це жінки з дітьми, що активність і згуртованість української діаспори падає з плином часу.
Перші роки відбувалися свята, мітинги, всі ходили на демонстрації. Мої друзі в Німеччині розказують, що німці дуже швидко звикають до таких речей: у перший рік приходять, у наступний - ще приходять, а ще через рік - якось вже інакше. Це питання асиміляції.
– Поляки, німці на такі заходи ходять?
– Звісно, фокус на українцях. Можливо, якийсь німець і захоче піти подивитися українське ретро на якогось дивного сивого чувака в сукні - можливо, він зацікавиться. Але навряд чи це висока ймовірність. Загалом більше українці, хоча в деяких місцях це будуть міжнародні фестивалі задля підтримки України, де буде і місцева аудиторія.
Багато хто приходить з друзями, з коханими, тож якийсь відсоток іноземців є. Переважно вони вже за замовчуванням лояльні до України. Тому навряд чи можна сказати, що я якось впливаю на іноземну аудиторію. Це перш за все, звісно, для українців.
– Як тобі вдається виїжджати за межі України?
– У мене є законна причина для виїзду. Я нею не зловживаю. І я це робив кілька разів за час повномасштабної - і, як бачиш, повернувся.
– Артисти, які живуть в Європі - вони так само об'єднують українців там, чи в них інші задачі?
– Я не хочу говорити огульно. Думаю, різні за світобаченням артисти працюють для різних аудиторій. Очевидно, що на концерт Потапа і Насті підуть люди, з якими я не сяду ср*ти на одному полі. І загалом, я думаю, цей їхній проект повертає українців у загальнокультурне поле з Росією і з росіянами.
– Потап і Настя, Дорн…
– Так. Вони повертають оцю удавану якусь спільноту - пострадянську, якою я, буду казати за себе, наївся і не хочу про це чути і це бачити. Але є очевидно українці, яким хочеться повернутися в цей світ такого російського псевдомультикультуралізму - братського, з російським стрижнем, а не українським.
– А ці артисти залишаються українськими артистами зараз?
– За фактом - звісно. Якщо людина себе ідентифікує як українець, я не можу сказати: "Ти ні, ти не українець". Купа людей так кажуть - і є такі. Але я з цим не згоден, бо і Марцинків нам відмовляв у тому, що ми українці, на підставі того, що ми в сукнях. Це українці, але не ті, чия політична й культурна позиція мені близька.
– Каменських, Полякова, Фелікс Редька - скасування таких персонажів принципово відрізняється від скасування ХЗВ? Чи така ж сама природа цієї незгоди у суспільстві?
– Одразу хочу сказати: я проти скасування виступів на підставі чиєїсь скарги. Для цього мають бути більш ґрунтовні причини, аніж незгода з позицією людини, яка все-таки позиціонує себе, як проукраїнський українець.
Тут мені здається, що більше можна пред'явити тому ж Феліксу Редьці, бо він займає конфліктну позицію. Я сумчанин так само, як і він - і я розумію, про що він говорить. Але застрягання в позиції ображеного - "не чіпайте мене" - він сам визнає, що ми такі, які ми є, тому що нас, грубо кажучи, гвалтували десятиліттями, століттями. Але застрягання в цій позиції є непродуктивним, тим більше що такий конфліктний захист через напад.
Мені здається, вже варто з цієї пози вийти й іти далі. Просто бути українцем. Ніхто, здається, йому не пред'являє претензії ані за суржик, ані за такі речі. А більше через цю конфліктну позицію, коли він висловлює якісь претензії до галичан. Якщо я буду висловлювати якісь претензії до Фелікса Редьки, то саме через те, що мені в ньому щось не подобається. А не тому, що він сумчанин. Це дуже нерозумна конфронтаційна позиція.
– А кенселінг Полякової - тут відрізняється принципово?
– А є кенселінг?
– Її не скасували - вона функціонує як артист.
– Так само, як і я. Я дуже багато вигрібаю хейту, але мене ж не закенселили. Тобто не можна казати, що це відміна. Вона досить експліцитно висловлюється про речі, які їй не подобаються - і хтось так само експліцитно висловлюється про те, що не подобається в її позиції. Тут, мені здається, паритет.
– Ти за різноманітність. І це сам доводиш своїм виглядом та діями. А є межа терпимості? Ось, наприклад, Спартак Субота.
– Ні, ну це просто шахрай. Це шахрайство, коли людина видає себе не за того, ким не є. Він претендує на якусь експертність, а сам не є фахівцем.
– З точки зору законів - він, можливо, злочинець?
– Якщо це буде доведено, то так. Він уже втратив частину аудиторії. А головне – це використання вразливих людей, які очевидно потребують фахової допомоги, і викачування з них грошей. Ось це вже за межею.
Також читайте інтерв'ю з вуличним музикантом зі Львова.
