Мішель Андраде - співачка, яка починала з вокального шоу та співпраці з Потапом й Іриною Горовою. На третьому праймі "Фабрики зірок" на SWEET.TV вона виступила разом із гуртом NEBOKRAI у випуску, присвяченому хітам MONATIK. Зустріч з учасниками нагадала їй про власний старт і можливості, які тепер вона використала б інакше.
В інтерв’ю Styler Michelle Andrade згадала початок кар’єри, розповіла про своїх фаворитів на "Фабриці зірок" та пояснила, як ставиться до сценічних помилок, творчих експериментів і очікувань публіки.
— Ви самі пройшли шлях від учасниці вокального проєкту до артистки. Коли ви познайомилися з "фабрикантами" ближче, що найбільше вас у них здивувало?
— Коли я починала свій шлях, я була суперзеленою і взагалі не до кінця розуміла, що відбувається. Я приїхала в Україну з Болівії в підлітковому віці й майже одразу потрапила до Потапа та Ірини Горової. Я ще не встигла познайомитися з усім українським шоу-бізнесом, а вже працювала з Аланом Бадоєвим і Таню Муіньо. Це було дуже класно, але тоді я ще не до кінця усвідомлювала масштаб цих людей.
Зараз я дивлюся на "фабрикантів" і бачу, наскільки вони включені в те, що відбувається. І мені це дуже подобається. Я сама хотіла б повернутися на 7-10 років назад, але вже з тими знаннями й досвідом, які маю зараз. Думаю, тоді я взяла б від цього періоду значно більше.
Інструментів тоді просто було не так багато. Продюсер багато чого робив за тебе, а сьогодні все значно більше залежить від самого артиста. Тому досвід, який зараз отримують “фабриканти”, дуже-дуже крутий.
Я вже третє прайм-шоу дивлюся на них і бачу, наскільки сильно вони виросли порівняно з тим, якими прийшли на кастинг. Вони стають впевненішими, розкриваються, краще розуміють себе на сцені й перед камерою. Звичайно, це їхня власна робота, але велика частина цього результату - і заслуга команди, яка працює з ними щодня.
З ними працюють Руслан Махов, Яна Цибульська, Алан Бадоєв, Володимир Завадюк та інші професіонали. І мені здається, це дуже круто, що SWEET.TV зібрав для них таку команду, яка допомагає подивитися на себе з різних сторін і взяти максимум від цього досвіду.
Бо зараз артист - це не тільки про голос. Це ще про рух, харизму, стиль, характер, візуал, роботу з камерою і те, як ти комунікуєш з аудиторією. І мені здається, саме тут "фабриканти" отримують дуже сильний старт, щоб не просто взяти участь у шоу, а зрозуміти, якими артистами вони хочуть стати.
Я б і сама зараз хотіла опинитися в таких обставинах.
— Вас запросили на третє прайм-шоу заспівати з "фабрикантами", які у вас враження?
— Мені дуже подобається, що вони всі різні. У них різні характери, голоси, стилі, бачення себе як артистів. І це дуже круто, тому що українській сцені потрібні різні виконавці, кожен зі своєю музикою та своєю аудиторією.
Мені цікаво спостерігати, як вони поступово відкриваються. Ти можеш побачити людину в одному номері й подумати про неї одне, а в наступному вона вже показує зовсім іншу сторону. Вони ще в процесі пошуку, і мені якраз дуже цікаво спостерігати, ким кожен із них стане в результаті.
— Як вам працюється з NEBOKRAI? Ви вже познайомились з хлопцями. Як вони вам?
— Вони такі трішечки сором’язливі, але коли виходять на сцену - це зовсім інші люди. Особливо сьогодні на генпрогоні я дивилася на Нікіту і думала: "Нікіта, прибери руку з моєї талії!".
У хлопців є цей запал, вони вміють його вмикати на сцені. Мені здається, на репетиціях Нікіта більш спокійний, а коли виходить на сцену - просто видає все. На генпрогоні я навіть трішки здивувалась "Ей, я тут взагалі-то, а він уже працює на весь зал!"
Я бачу зріст NEBOKRAI за цей тиждень. Вони великі молодці!
— Ви вже маєте великий сценічний досвід. Що б ви порадили "фабрикантам", поки вони ще перебувають усередині проєкту?
— Я б порадила їм максимально цінувати цей досвід. Я сама зараз дивлюся на них і думаю: "Боже, якби я тоді мала все те, що вони мають зараз".
У них поруч люди, про яких на старті кар’єри може мріяти будь-який артист. Руслан Махов - топовий режисер-постановник, Яна Цибульська працює з ними над пластикою і хореографією, Віталій Ажнов - над акторською майстерністю, Алан Бадоєв дуже добре розуміє перформанс, образ артиста і роботу з аудиторією, Ірина Горова має величезний досвід у музичній індустрії та продюсуванні.
Тому я дуже сподіваюся, що "фабриканти" це усвідомлюють і беруть від цього досвіду максимум. Треба ставити запитання, слухати, пробувати, помилятися і знову пробувати.
Бо така можливість працювати з великою кількістю сильних професіоналів - це справді дуже цінно.
— А що ви помітили в них саме як артистка? На що, можливо, звертаєте увагу, коли бачите їх на сцені?
— Для мене дуже важлива харизма і те, як людина поводиться на сцені. Не тільки чи потрапила вона в кожну ноту, а чи можу я повірити їй, чи хочеться на неї дивитися, чи відчуваю я її в моменті.
Класно, коли ти дозволяєш собі помилятися і не намагаєшся це приховати, тому що в цьому є справжність.
Бо навіть професійні вокалісти можуть не потрапити в ноту, але вони все одно тримаються на сцені. І для мене найкласніший професіоналізм - це коли ти навіть не помітив цієї помилки.
Мені багато "фабрикантів" після виступів самі казали: "Блін, тут я не допрацювала", "не доспівала" або "не дотанцювала". Навіть Анна Трінчер сказала: "Дідько, я не там рух зробила". А я взагалі цього не помітила. І для мене це круто. Це і є прояв майстерності.
— Чи було щось, що ви хотіли порадити "фабрикантам"?
— Мені здається, найголовніше - не засмучуватися, якщо один виступ вийшов не таким, як хотілося. Це буває у всіх. У нас же не кожного дня однаковий настрій і однакова форма. Так само і виступ не кожного разу може бути ідеальним.
Мені важливо інше - чи зробив ти висновки, чи зміг спробувати щось нове і чи рухаєшся далі.
Я взагалі вважаю, що артисту дуже важливо не боятися експериментувати. Навіть якщо тобі здається, що ти вже знайшов свій стиль, все одно потрібно продовжувати шукати себе.
— Як ви ставитеся до ситуацій, коли артист отримує пісню, яка, на перший погляд, зовсім не його?
— Насправді це треба дивитися індивідуально. Треба дуже добре знати артиста і розуміти, що для нього є звичним, а що - викликом.
Я вважаю, що дуже важливо не чіплятися за позицію "моє" або "не моє". Треба експериментувати із собою, бути відкритим і спробувати зробити цю пісню своєю.
Якщо пісня не дуже підходить під твій репертуар, треба максимально попрацювати з нею: піти на студію, допрацювати беки, подумати над подачею і зробити все, щоб вона зазвучала по-твоєму.
Мені здається, команда "Фабрики зірок" якраз дуже старається підбирати "фабрикантам" пісні так, щоб, з одного боку, підсвітити їхні сильні сторони, а з іншого - поставити перед ними завдання, над яким їм потрібно буде попрацювати.
І мені дуже подобається, що всі "фабриканти" такі різні. У них різні характери, стилі, голоси, бачення себе як артистів. І це дуже круто, тому що українській сцені зараз потрібні різні виконавці, кожен зі своєю музикою та своєю аудиторією.
— Чи потрібно артисту на старті кар’єри одразу визначитися зі своїм жанром, чи важливіше залишатися відкритим до експериментів?
— Насправді я вважаю, що артист нікому нічого не винен. Він не має підлаштовуватися під чиїсь очікування чи залишатися в одному образі тільки тому, що так його звикли бачити.
Але пошук у творчості, як і взагалі в житті, має бути постійним. Звичайно, спочатку важливо показати себе, свій стиль, щоб тебе запам’ятали, а далі - поступово відкривати нові сторони й показувати інший матеріал.
Іноді зміни можуть бути дуже радикальними, і публіка не одразу їх сприймає. Але це не означає, що ти робиш щось неправильно. Просто кожен наступний крок артиста має бути добре продуманий.
І мені дуже подобається, що на "Фабриці зірок" ми якраз бачимо, наскільки різними можуть бути артисти. Хтось працює в стилі поп, хтось - у рок, хтось - в інді, і це прекрасно.
— Чи бачите ви серед нинішніх "фабрикантів" людей, яких хотіли б слухати й після завершення проєкту?
— Звичайно. Я впевнена, що багато хто з них стане великими артистами. Я сама буду ходити до них на концерти.
Але їм ще потрібно пройти цей шлях: знайти свій стиль, свою команду, зрозуміти, якими артистами вони хочуть бути.
Тому я дуже сподіваюся, що "фабриканти" це цінують і беруть від цього досвіду максимум. Бо через такі проєкти з’являються нові артисти, нова музика і, врешті, формується те, якою буде українська культура завтра.
— Хто ще з "фабрикантів" вам особливо подобається?
— Боже, я обожнюю XSTATTY, DISHA, NASU. Вони завжди викликають у мене різні емоції, але це завжди емоції, від яких мурашки. Мені здається, вони дуже відкриті до експериментів, і мені це подобається.
А ще мені дуже подобається Анна Сімон. Вона дуже крута.
Вас також може зацікавити, чи заздрить Володимир Дантес учасникам "Фабрики зірок".
